|
|
НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ВЕДУТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ,ТА ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ............................................................... 170 4.1. Природні небезпеки................................................................................................... 172 4.1.1. Літосферні стихійні лиха....................................................................................... 172 4.1.2. Гідросферні стихійні лиха..................................................................................... 180 4.1.3. Атмосферні стихійні лиха...................................................................................... 183 4.2. Небезпеки техногенного характеру......................................................................... 188 4.2.1. Антропогенний вплив на навколишнє середовище......................................... 189 4.2.2. Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище........... 191 4.2.3. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин........................................... 194 4.2.4. Аварії на транспорті............................................................................................... 196 4.2.5. Пожежі та вибухи..................................................................................................... 199 4.3. Соціально-політичні небезпеки............................................................................. 200 4.3.1. Війни.......................................................................................................................... 201 4.3.2. Тероризм....................................................................................................................... 204 4.3.3. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення 208 4.3.4. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння............................................. 211 4.4.Комбіновані небезпеки............................................................................................... 216 4.4.1.Природно-техногенні небезпеки.......................................................................... 216 4.4.2. Природно-соціальні небезпеки............................................................................ 219 4.5. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі.......................................................... 239 4.5.1. Забруднення атмосфери міст................................................................................ 241 4.5.2. Забруднення міських приміщень.......................................................................... 242 4.5.3. Забруднення питної води в містах....................................................................... 243 4.5.4. Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст............................. 245 Завдання для самостійного опрацювання....................................................................... 247 Питання для обговорення на семінарських заняттях.................................................. 248 Теми для доповідей, рефератів і контрольних робіт..................................................... 249 5. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ......... 250 5.1. Запобігання надзвичайним ситуаціям та організація усунення їх негативних наслідків 252 5.1.1. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій..................... 252 5.1.2. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій............................................ 256 5.1.3. Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації про їх загрозу або виникнення......................................................... 262 5.1.4. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях........ 266 5.1.5. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій....................................................... 269 5.2. Надання першої долікарської допомоги потерпілому........................................ 271 5.2.1. Призначення першої долікарської допомоги та загальні принципи її надання 271 5.2.2. Надання першої допомоги при враженні діяльності мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності.............................................................................................. 273 5.2.3. Перша допомога при кровотечах та ушкодженнях м'яких тканин .................. 278 5.2.4. Перша допомога при вивихах, розтягуваннях і розривах зв'язок та при переломах кісток.......................................................................................... 281 5.2.5. Долікарська допомога при термічних впливах та хімічних опіках................. 285 5.2.6. Допомога при отруєннях........................................................................................ 288 5.2.7. Допомога при ураженні електричним струмом та блискавкою...................... 290 5.2.8. Надання першої допомоги при утопленні.......................................................... 291 Завдання для самостійного опрацювання....................................................................... 293 Питання для обговорення на семінарських заняттях.................................................. 293 Теми для доповідей, рефератів і контрольних робіт.................................................... 293 6. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ...................... 294 6.1. Правові основи безпеки життєдіяльності............................................................... 295 6.2. Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності............................................. 306 Завдання для самостійного опрацювання....................................................................... 311 Питання для обговорення на семінарських заняттях.................................................. 311 Теми для доповідей, рефератів і контрольних робіт.................................................... 311 Словник основних термінів і понять з безпеки життєдіяльності...................................... 312 Додаток 1.............................................................................................................................. 320 Додаток 2 (до розділу 5.1).............................................................................................. 323 Література ............................................................................................................................ 324 ПЕРЕДМОВА Дія України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження, зростанням числа соціальних небезпек, пов 'язаних з економічними негараздами. Вихід з цього становища полягав у реалізації комплексу заходів, спрямованих на мобілізацію державних структур, громадськості на те, щоб створити матеріальні засади, підготувати відповідні людські ресурси і, найголовніше, змінити спосіб мислення та поведінки людей. Серед заходів, започаткованих в галузі освіти, було введення в дію Програми підготовки студентів вищих закладів освіти з дисципліни «Безпека життєдіяльності» (спільний наказ Міністра освіти України та Начальника штабу — Заступника начальника цивільної оборони України від 20.06.95 р. № 182/200 «Про викладання дисциплін «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона»). Ця програма неодноразово піддавалась критиці, оскільки в ній було зроблено акцент, головним чином, на питання безпеки людини у виробничих умовах і надзвичайних ситуаціях, дублювалися розділи дисципліни «Охорона праці», водночас питома вага питань, зокрема теоретичні аспекти безпеки життєдіяльності, роль людського фактору в її забезпеченні була надзвичайно мала. Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» у всіх вищих закладах освіти України спонукало до виходу у світ великої кількості навчальних посібників. Серед них слід відмітити посібники, написані І.М.Мицен-ком; М.В. Захарченком зі співавторами; І.П. Пістуном; В.Н.Лапіним; Н.М. Заверухою; Я.І. Бедрієм; B.C. Джигереєм зі співавторами та ряд інших. Але недоліки програми, коли автори прагнули дотримуватись її, не дозволяли їм створити повноцінний посібник. Проте вони зробили великий внесок у розвиток безпеки життєдіяльності як нормативної дисципліни. Відповідно до наказу Міністра освіти України № 420 від 2 грудня 1998 р. «Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки життєдіяльності у вищих закладах освіти» у 1999році була видана Програма з дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих закладів освіти. Згідно з новою програмою метою вивчення дисципліни є забезпечити відповідні сучаснимвимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий enjiue на життя і здоров'я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх ліквідації і запобігання їм, захисту людей та навколишнього середовища. Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» повинно базуватися на засадах інтеграції теоретичних і практичних знань, отриманих студентами в загальноосвітніх навчальних закладах (природознавство, фізика, хімія, біологія, цивільна оборона у складі допризовної підготовки, фізична культура, трудове навчання тощо), одержаних при вивченні загальноосвітніх дисциплін та набутому життєвому досвіді. Автори в цьому навчальному посібнику намагалися врахувати як позитивний досвід викладення данної дисципліни, так і певні недоліки і про-рахунки, що містяться в деяких попередніх, а також, створити такий посібник, який би в повній мірі відповідав новій навчальній програмі. Весь матеріал, що вміщено у посібнику, викладено таким чином, щоб він був доступним для розуміння студентам І-II курсів навчання всіх вищих закладів освіти України незалежно від профілю закладу та спрямованості навчання. Навчальний посібник написали: — докт. хім. наук, проф. Є.П. Желібо (Академія державної податкової служби України) — передмова, розділи 2, 3; — канд. біол. наук Н.М. Заверуха —розділи 4, 6 (Київський торгово-економічний коледж:); — канд. техн. наук, доц. В.В. Зацарний (Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут») — передмова, вступ, розділи 1 та 5, параграф 2.2.4; параграфи 1.3.1, 1.3.2 написані спільно з канд. техн. наук Л. О. Мітюк. Автори і видавці будуть вдячні за всі зауваження та побажання щодо покращення навчального посібника, які можна надсилати за адресою: видавництво «Каравела», а/с В 474, м. Київ-1, 01001, Україна.
Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування. Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу. Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжувати розвиток суспільства. Третьою на Землі з'явилась група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишний світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки. Протягом усієї своєї історії, людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої. Можна навести багато прикладів, які, здавалося, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 pp. до Р.Х.), який здійснив реформу античної медицини, та Арістотеля (384-322 pp. до Р.Х.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці. Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича справа. Останні свідчення цьому — загибель 80 українських гірників на початку березня 2000 р. і 55 — у серпні 2001 р. Тому вже з часів ВСТУП середньовіччя учені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною справою. Георгій Агрікола (1494-1555 pp.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу (1493-1544 pp.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «.Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується дотепер. Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення фунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу. У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії. У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки на виробництві займається багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного та Київського політехнічного інститутів В.Л.Кірпічов (1845-1913 pp.), який у своїх працях пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, та академік А.А. Скочинський (1874-1960 pp.), який зробив величезний внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах. Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створений академіком М.Д.Зелінським у 1915 p., який майже без принципових змін використовується дотепер. Можна наводити ще багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, та водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже Двісті років тому, а саме 1809 p., заявити: «Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя». Але катастрофічні потрясіння XX ст. перевершили всі найжахливіші побоювання стосовно долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини. ВСТУП о
Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І.Вернадський (1863-1945 pp.). Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг — 0,25% маси всієї біосфери, — завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження, жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що функції її проявляються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обгрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформований людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо гюбальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, шо отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена у 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались під керівництвом цього клубу, полягала у розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної ВСТУП системи. Результати робіт, виконаних в рамках Римського клубу, показали, шо необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей і переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, шо забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства. 38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН 1983 p. створила Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, яка покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загально-планетарних проектів. У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний XXIстоліття» та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. Наша країна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток. Одним із ключових завдань державної політики України на найближчу перспективу, визначених в Посланні Президента до Верховної Ради "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та політичного розвитку на 2000-2004 роки", в Указі Президента від 09.02.2001 р. №80/2001 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", у Програмі діяльності Кабінету Міністрів "Реформи заради добробуту", є зниження рівня техногенно-екологічних ризиків та захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Законодавчою базою для реалізації цих завдань є низка нових законів, що стосуються захисту населення від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, прийнятих Верховною Радою, проект Закону "Про Концепцію сталого розвитку в Україні". Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завданням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних ВСТУП
Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн. Незважаючи на те, що в останні роки спостерігається чітке зниження рівня травматизму та загибелі людей на виробництві, загальний рівень каліцтва та смертності людей працездатного віку залишається надзвичайно високим. За темпами вимирання людей Україна входить в першу десятку країн світу, а дитяча смертність в ній найвища в Європі. За результатами Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у грудні 2001 p.,чисельність співвітчизників скоротилася майже на 4 млн. У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності. Як нормативна навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них. Професійна освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зокрема під час виконання управлінських дій, при проектуванні чи розробці нових процесів, виконанні конкретних виробничих дій, технологічних операцій тощо. Відомо, що знання, навички, досвід, набуті в одній ситуації, можна з успіхом застосовувати в інших обставинах. Такий перенос зветься позитивним проекціюванням. Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, дає широкі можливості для реалізації цього принципу тому, що вона вирішує двоєдину задачу. З одного боку, вона підвищує гуманітарну складову при підготовці майбутніх спеціалістів ВСТУП технічного напрямку, а з іншого — дає студентам гуманітарних закладів освіти необхідний для подальшої діяльності мінімум технічних знань. Підготовка студентів в рамках цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, і забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосоціосистем, знати, як будується логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки. Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, не вирішує спеціальних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін — охорони праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни тощо. Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки. Безпека життєдіяльності не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства. Спеціаліст, що досконало засвоїв предмет «Безпека життєдіяльності», здатний вміло діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей. ВСТУП 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ 1 БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В результаті вивчення цього розділу та матеріалу, що міститься у вступі, Ви повинні знати: Ь про зв'язок курсу «Безпека життєдіяльності» з навчальними дисциплінами та практикою життєвого досвіду; ч> мету та основні завдання курсу «Безпека життєдіяльності»; ч> основні етапи розвитку проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності людини; Ъ основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності; Ь загальні положення теорії управління ризиком; <Ь основні положення концепції прийнятного (допустимого) ризику; Ь характеристики системи «людина - життєве середовище»; ч> об'єкти та цілі безпеки життєдіяльності в системі «людина — життєве середовище» різного рівня; Ч> класифікацію джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів. На основі набутих теоретичних знань Ви повинні вміти: Ь визначати рівень безпеки системи «людина — життєве середовище»; ч> ідентифікувати небезпеку; ч> складати номенклатуру небезпек; и> визначати зону небезпеки; Ч> визначати причини та можливі наслідки небезпек; ч> класифікувати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори; ч> оцінювати рівень небезпеки; ч> моделювати умови виникнення небезпечних ситуацій. І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ О План (логіка викладу і засвоєння матеріалу) 1.1. Безпека життєдіяльності як категорія.................................................................. 16 1.1.1. Наукові засади безпеки життєдіяльності............................................................ 16 1.1.2. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності........................... 17 1.1.3. Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів...................................................................................................................... 20 1.2. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності....................................................... 27 1.2.1. Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності 27 1.2.2. Система «людина - життєве середовище» та її компоненти........................ 31 1.2.3. Рівні системи «людина - життєве середовище».............................................. 36 1.3. Ризик як оцінка небезпеки.................................................................................... 37 1.3.1. Загальна оцінка та характеристика небезпек................................................... 37 1.3.2. Оцінка ризику небезпеки......................................................................................... 40
1.3.3. Концепція прийнятного (допустимого) ризику................................................. 43 1.3.4. Управління ризиком................................................................................................ 45 1.3.5. Якісний аналіз небезпек........................................................................................ 50
'■ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 1.1. Безпека життєдіяльності як категорія1.1.1. Наукові засади безпеки життєдіяльності Виходячи з сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку. У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків «FORM-OSE», науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать: * гуманітарні(філософія, теологія, лінгвістика); * природничі{математика, фізика, хімія, біологія); * інженерні науки(опір матеріалів, інженерна справа, електроніка); * науки пролюдину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка); * науки про суспільство(соціологія, економіка, право). Науки про безпеку мають спільну та окремі частини.
Рис. 1.1. Структура наук про безпеку Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння «проросли» екологічна культура, соціальна екологія та інші науки. Тб |
|
ВСТУП
У XX ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.
можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємкість і енергоємкість виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи — аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей.
