ІІ. Підготовка та проведення гри. І група.
Живе слово(словесна дія) – несе емоційну інформацію, створює словесні образи, які можуть безпосередньо передавати дії, почуття, настрій, переживання людини. Слово створює атмосферу єдності між сценічним майданчиком та аудиторією.
Мета словесної дії – розповісти, пояснити, роз’яснити, розтлумачити дещо, внести ясність у суть проблеми, пролити світло на деякі факти, події.
Для більш емоційного ведення гри, для більш образної подачі матеріалу ведучий повинен використовувати різноманітне мовне забарвлення:
Репризи – найпростіша комічна репліка. Реприз ний текст активізує увагу глядача, допомагає вплинути на його емоції та розум.
Іронія – прийом художнього висміювання, який містить в собі оцінку того, що висміюється. Відмінною ознакою іронії є подвійний смисл, де справжнім виступає не прямо сказаний, протилежний йому, той, що маємо на увазі.
Гіпербола – тобто перебільшення тих чи інших властивостей предмета чи явища для підсилення потрібного враження, що робить його яскравішим.
Літота – художнє применшення, теж один з яскравих засобів, яким широко користується в мові ведучий ігрових програм.
Пародія– іронічне наслідування образу, передача у гіперболізованому вигляді властивостей, що характерні йому, доведення їх до обсорду.
Гумор– також доречний у веденні гри, доброзичливе висміювання маленьких людських слабкостей.
Дія – дійовий характер гри вимагає надзвичайно економного звернення до слова, навіть за умови використання сучасних технічних засобів. Необхідно завжди шукати наочний еквівалент слову. Перевантаженість словом гальмує дію у грі, послаблює конфлікт, робить статичною поведінку гравців. Навпаки, образна, пластична дія створює почуття руху, розвитку події у часі та просторі.
Дія у грі завжди безперервна; вона переходить з однієї стадії в іншу (від словесної до сценічної, від сценічної до масової та ін.). Організатору дозвілля треба вміти ухилятися від ситуації, коли глядач може опинитися у стані апатії чи спостерігання. Глядач не просто глядач, він глядач-співучасник, співтворець.
Міміка, жест – різновид дії людини. Аудиторія не лише на слух, але й візуально сприймає ведучого. Міміка, жест, поза роблять слово наочним, значущим, доступним, зрозумілим.
Мізансцена.
ІІ групаВикористання в ігровій діяльності різноманітних видів мистецтва професійного чи аматорського:
Поетичне слово – воно дуже впливає на глядачів.
Фрагменти і номери літератури та мистецтва – посилюють звучання компонентів сюжету, роблять його яскравішим, а реальний образ більш глибоким.
Музика та пісня допомагають впливати на емоції аудиторії, підхоплюють темпоритм.
Образотворчі засоби виразно оформлюють кожен епізод і всіх учасників, є основним емоційно-виражальним засобом в пропаганді мистецтва через гру.
Хореографія, спорт – це настроює учасників, посилює вплив подій, передає почуття осіб, доповнює і розвиває дії, спонукає учасників до активної участі.
ІІІ група. Різноманітні технічні пристрої:
Звукозаписи – надають можливість широко використовувати музику, шуми, фонограми...
Кіно проекція – це символічний подорож у країну, ситуацію, часовий простір, який відбувається у сценічному простору.
Світлові ефекти.
Механізми сцени...
ІУ група.Видовищний ряд гри, тобто наочність.
Декорації – служать для створення яскравого художнього образу ігрової дії, необхідної атмосфери.
Реквізит – необхідні пристосування для гри.
Гасла – завжди заклик до активної дії, прийом активізації аудиторії.
Костюм – також створює повноту образного вирішення, виражає внутрішню сутність героїв ігрової дії і ведучого.
ІІІ.Принципи відбору емоційно-виражальних засобів.
1. Принцип відповідності емоційно-виражальних засобів меті художньо-педагогічного впливу;
2. Принцип поєднання інформаційно-логічної та емоційно-образної лінії;
3. Принцип відповідності емоційно-виражальних засобів темі, ідеї, художньому образу, сюжету тощо.
МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ГРИ
ПЛАН:
1. Вибір гри.
2. Підготовка та проведення гри.
3. Керівництво процесом гри.
Як від актора, що виступає на сцені, залежить настрій публіки, так і від організатора гри, його вміння “подати гру”, створити настрій, роз’яснити гру і пояснити її залежить, чи стане вона для гравців і болільників цікавою, корисною, чи виконає намічене педагогічне завдання.
Організатору слід завжди пам’ятати, що процес гри повинен носити виховний характер, що жодну гру не можна проводити тільки з метою розваги та витрати вільного часу. У грі формуються норми поведінки та взаємовідносин у колективі, цілеспрямованість, чесність і сміливість, винахідливість і кмітливість, фізичні навички. Це життєво необхідні якості, тому у грі набуваються життєвий досвід, активне ставлення до навколишньої дійсності.
Для того, щоб ігрова діяльність у часи дозвілля була максимально ефективна, організатору необхідно мати величезний запас ігрового репертуару, вміти працювати з музикантом, створити дійовий актив, який стане його помічником в організації ігор, у виготовленні реквізиту. Організатор повинен знати усі тонкощі процесу підготовки та проведення гри. А він складається з кількох етапів.
І. Вибір гри.
Під час вибору гри слід врахувати:
· Педагогічні завдання, які ставляться організаторами заходу. Це головний мотив у виборі гри, і він має перевагу над іншими.
· Врахування форми заходу. Вибираючи гру, керуються також формою заходу. Вечір відпочинку, розважально-ігрова програма, спортивно-ігрова програма передбачають використання ігор, відповідають обраній формі. Так, для вечора відпочинку краще взяти ігри-витівки, ігри-конкурси, ігри-атракціони. Для спортивно-ігрової програми доречно використати всі форми рухливих ігор, а в конкурсі ерудитів головна роль буде відведена інтелектуальній грі.
· Врахування особливостей аудиторії. Зміст ігор повинен відповідати віковим особливостям аудиторії, їх уявленням, вмінням, навичкам, знанням про навколишній світ, їх можливостям, тобто рівню їх розвитку та підготовленості. Ігри на дозвіллєвих заходах не повинні дублювати професію. Інша річ, коли проводяться конкурси за професіями, що проходять в ігровій формі. Слід враховувати загальний стан аудиторії, якщо вона збуджена, краще повести спокійну гру, якщо аудиторія бажає активних дій то слід вибрати гру відповідно до цієї потреби. Кількісний склад теж має впливати на вибір гри. Організатор повинен завжди прагнути включати у гру якомога більшу кількість людей. Якщо на заході присутня невеличка кількість гравців, можливе використання командних ігор, естафет, змагань, конкурсів, де в основному кожен має можливість випробувати свої сили. Якщо аудиторія численна, то слід пам’ятати, що для її активізації краще використовувати ігри з хоровою відповіддю, відгадати, аукціони та інші, - залежно від задуму та педагогічних завдань.
· Місце проведення. У виборі гри завжди враховується розміри та особливості приміщення чи майданчика, на якому буде проходити захід. Якщо ігри проводяться у спортивному залі чи широкому коридорі, ніяких обмежень у доборі ігор немає. У невеликому приміщенні можливості вибору ігор обмежені, а тому треба використовувати малорухливі, тихі ігри, що відповідають задуму заходу. Організатор повинен пристосувати правила гри до конкретних умов.
· Пори року. Погодні умови.Вибір гри залежить також від температури повітря, одягу гравців, з огляду на пори року та погодні умови.
ІІ. Підготовка та проведення гри.
До проведення гри слід підготуватися, передбачити всі можливі тут ситуації. Підготовка складається з кількох моментів.
· Вивчення гри. Перш за все організатор сам повинен ознайомитися з правилами, вивчити гру, випробувати її перед виходом на аудиторію.
· Підготовка ігрового майданчика. Організатору необхідно заздалегідь підготувати місце для гри. Якщо це зал чи кімната, їх треба провітрити, зробити вологе прибирання. Якщо це майданчик – вичистити його від сміття та зайвих предметів.
· Підготовка реквізиту (інвентарю). Для багатьох ігор потрібен реквізит: м’яч, кеглі, обручі, кулі, скакалки, мотузки, ковпаки, спеціальні пристосування та ін. Складаючи програму ігор, організатору слід врахувати, для якої гри потрібен реквізит, як і де зручніше його розмістити, заздалегідь підготувати усе необхідне. Реквізит має бути яскравим, барвистим, надійним, безпечним та зручним у поводженні з ним. Він повинен відповідати темі та задуму заходу, розмірам майданчика, бути таким, щоб його бачили всі глядачі болільники.
|