Ігри-конкурси. Специфіка підготовки і проведення ігор-конкурсів ПЛАН
1. Визначення поняття “ігри-конкурси”.
2. Основні відмінності ігор-конкурсів від ігор-змагань.
3. Значення ігор-конкурсів у житті людини.
4. Види ігор конкурсів.
5. Специфіка підготовки та проведення ігор-конкурсів.
І. Ігри-конкурси – це конкуренція, суперництво, випробування у грі між окремим особами чи групами, що зацікавлені у досягненні однієї мети.
Ігри-конкурси можуть бути: танцювальні, музичні, гумористичні, розмовні, жартівливі, творчі – на винахідливість, на кращий малюнок, вірш, виготовлення чогось та ін.
ІІ.Розглядаючи ігри-конкурси як самостійний вид ігор, доцільно знайти те, що відрізняє їх від ігор-змагань.
Іграх-конкурсах взаємодія об’єкта і суб’єкта, конфліктна ситуація мають свою специфічну ознаку у порівнянні з іншими видами ігор. В іграх-конкурсах об’єкти суперники послідовно, один за одним чи група за групою, демонструють свої конкурсні завдання. У ролі суб’єкта виступає ведучий та журі, мета яких – організувати, провести конкурс і визначити переможця.
У змаганні чітко видно супротивника, можна зримо зважити його сили. В іграх-конкурсах гравці конкурують з усіма, намагаючись самотужки досягти першості, розробляючи свої засоби рішення, спираючись тільки на свій власний досвід та свої знання. Кожен подумки зайнятий рішенням, причому ніхто не може побачити та порівняти, хто і наскільки близький до перемоги.
Слід також відмітити, що в іграх-змаганнях від початку гри і до фінішу вся боротьба йде під постійним контролем ведучого і журі, а у конкурсі відбувається лише порівняння результатів та виявлення переможця більшістю голосів членів журі.
Наприклад: гостям балу пропонується взяти участь у конкурсі на краще виконання пісні на задану тему (про осінь, про кохання, про квіти тощо). Перед учасниками конкурсу постає не легке завдання – пригадати таку пісню, яка відповідала б не лише умовам конкурсу, а й власним здібностям, голосовим даним, була б доступною за діапазоном. Участь у конкурсі беруть усі бажаючі, тому їх неможливо підібрати за силовою чи ваговою категорією, голосовими чи акторськими даними.
ІІІ. Величезне пізнавальне значення ігрових конкурсів. Вони активізують допитливість людини, надають можливості прояву винахідливості, зосереджують волю, активізують розумову діяльність, виявляють кращі риси особистості.
ІУ. Отже ігри-конкурси бувають:
· Конкурси на кмітливість та винахідливість;
· Жартівливі конкурси;
· Творчо-виконавські конкурси: музичні, танцювальні, акторські та ін.
У. Ігри-конкурси повинні включати елементи розважальності, що створюють атмосферу розкутості, вияву почуттів і позитивного ставлення до того, що відбувається.
Отже:
1. В іграх-конкурсах у рамках правил може взяти участь будь-яка кількість конкурсантів без урахування фізичного стану, статті та віку.
2. Гру-конкурс оцінює компетентне журі, тому принцип випадковості у відборі переможця не можливий.
3. Переможцем може бути конкурсант, що набрав найбільшу кількість балів у сумарному заліку або більшу кількість голосів суддів.
4. В іграх-конкурсах обов’язкові: ігрова ситуація, елементи забавного, розважального.
5. Емоційність і привабливість ігор-конкурсів посилюються, коли вони об’єднані з іншими видами ігор.
Використання ігрових конкурсів у дозвіллєвій діяльності приносить велике задоволення організаторам та учасникам, приваблює дедалі більше прихильників і може стати основою багатьох захоплюючих, цікавих ігрових програм.
ОСОБЛИВОСТІ СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКОГО ВИРІШЕННЯ ІГРОВИХ ПРОГРАМ
ПЛАН
1. Прийоми побудови сценаріїв ігрових програм.
2. композиція сценарію ігрової програми.
І. Сценарій – це запорука успіху будь-якого заходу, у ому числі й ігрових програм, задум яких також вимагає творчого підходу та дотримання законів драматургії, а саме: наявність композиційної цілісності, сюжетної лінії, конфлікту; розгортання дії від менш емоційної до більш емоційної; логічного зв’язку всіх частин програми; закінченості кожного епізоду та ін.
Прийоми побудови сценаріїв ігрових програм досить різноманітні:
А) Сценарій-мозаїка – сценарій складено з ігор, що не зв’язані між собою ні темою, ні сюжетом. Вони будуються за принципом контрастності та різноманітності.
Б) Тематична ігрова програма –коли усі ігри так чи інакше пов’язані з запропонованою темою. Наприклад: тема “Туризм”. У цьому випадку усі ігри та конкурси будуть пов’язані з туризмом.
В) Сюжетно-тематичні ігрові програми –у такому сценарії кожне ігрове завдання підпорядковане не лише формі, але й сюжету. Тоді ведучий грає роль певного персонажу, дія розігрується як вистава, а конкурси та ігри, що їх розігрують гравці чи команди, є його сюжетною лінією.
Організація заходу значно полегшується тоді, коли вдалося знайти цікавий сюжетно-ігровий хід, за допомогою якого всі компоненти заходу зливаються в єдине ціле, а сам вечір отримує чітку лінію розвитку. Сюжет дозволяє логічно виправдано побудувати та зв’язати відносно самостійні ігрові епізоди, у результаті чого програма набуває монолітності, стрункості, закінченості.
З допомогою сюжету легше забезпечити таку послідовність розваг, при якій загальна ігрова лінія розвивається за висхідною, тож напруга і зацікавленість не знижуються, а зростають.
Слід звернути особливу увагу на те, що сценарій, створений за будь-якийприйомом: мозаїки, тематичності чи сюжетності, у цілому потребує грамотної композиційної побудови. Сценарист повинен визначитися, у якому руслі поведе розмову на дану тему за допомогою гри, оскільки гра – це його головне знаряддя та засіб у досягненні мети. Важливо також розібратися в основному конфлікті, тому що програма складатиметься з багатьох ігор, а кожна гра усередині себе має свій конфлікт і цілком закінчену композиційну побудову:
· Експозиція – початок гри, створення проблемної ситуації граючих сторін, формування цільових установок гравців.
· Зав’язка – повідомлення про правила гри.
· Розвиток дії – проведення гри за правилами, прагнення до досягнення мети, простеження ходу гри, контроль за виконанням правил.
· Кульмінація – мить перемоги.
· Розв’язка – повідомлення про переможців.
За правилами композиційної побудови кожен епізод має бути закінченим, але у рамках загальної композиції він є лише ступінь у досягненні вирішення головного конфлікту. Один з епізодів має стати кульмінацією всієї ігрової програми, тобто це буде найбільш яскрава, захоплююча, цікава гра, яка викличе бурхливі емоції глядачів-болільників. Наступні епізоди підводять до розв’язки та фіналу. Іноді ці три компоненти зливаються в один епізод і на кульмінаційній ноті закінчується ігрова програма.
Важлива роль в успіхові ігрової програми належить вступному монологу ведучого чи того персонажу, який виконує цю функцію. Вступний монолог задає стиль спілкування з аудиторією, сприяє створенню потрібної атмосфери, а головне – перевтілює дозвіллєву ситуацію в ігрову, що дозволяє кожному бажаючому вільно і без напруги перейти із статусу “глядач” у статус “учасник”.
Аналіз сценарно-режисерського рішення багатьох ігрових програм дозволяє скласти своєрідну схему їх композиційної побудови:
1. Ігри на увагу і знайомство аудиторії як з ведучим, так і одне з одним.
2. Ігри спокійні, але веселі, що сприяють емоційній активізації аудиторії.
3. Ігри рухливі, що потребують фізичної активності та спритності.
4. Ігри на кмітливість та ерудицію.
5. Ритуал підбиття підсумків та церемоніал нагородження.
6. Прощальний видовищний номер для усіх присутніх.
У даній композиційній структурі, у кожному пункті програми планується на декілька одно характерних ігрових завдань більше, ніж може бути звичайно реалізовано. Це необхідно для того, щоб ведучий мав можливість імпровізаційної реакції на стан та сьогочасну готовність аудиторії до подальшого розвитку та ускладнення ігрової ситуації.
Незважаючи на велику варіативність даної схеми, слід особливо відзначити важливість ретельної розробки останніх двох пунктів, у них підтримати атмосферу доброзичливості, дружелюбності, радощів та загальної веселості. А допоможуть це зробити: хоровий спів, хорові відповіді, незвичайність дій акторів чи ведучого, привабливий реквізит, феєрверк, загальний танок, тобто все те, що об’єднає усіх: і переможців, і переможених.
|