Загальна, загальнонаукова, частково наукова методологія.

Умовою розвитку і досягнення значущих результатів для будь-якої науки є її методологічна озброєність. Для здійснення пізнавальної діяльності потрібний добір наявних і розроблення нових засобів, прийомів, операцій, обладнання, обґрунтованих і апробованих технологій. Забезпечення всього цього комплексу досягається завдяки значним інтелектуальним зусиллям теоретиків і практиків. За образним висловом Гегеля, цей комплекс пізнавальних засобів є не що інше, як виверти людського розуму, що він ставить між собою і досліджуваним об'єктом. Теоретичною самосвідомістю будь-якої науки і служить методологія.

Методологія - (грецьк. methodos - метод + logos - вчення) - це вчення про науковий метод пізнання, а також - система самих методів, тобто основних підходів і прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Метод тут виступає як спосіб дослідження, пізнання. Сутність застосування методу полягає в тому, що знання, які містяться в ньому, визначають дії дослідника з пізнаваним об'єктом, підказують прийоми підходу до нього, одержання знання, спосіб його вираження і конструювання, організації як матеріалу для опису і вивчення.

Методологія як вчення забезпечує наукове пізнання методами і прийомами розумової діяльності через вивірені й апробовані правила, норми, вимоги розумової і практичної діяльності, що відбивають властивості та зв'язки реального світу. Методологія немовби регулює пізнавальний процес, тому що дослідник відстежує свої пізнавальні акти, рефлексує свої думки і дії, звертає свідомість на самого себе. Методологічна свідомість ученого, а також практичного працівника чи будь-якого фахівця, органічно вплітається в його пізнавальний процес, усвідомлення технології мислення підсилює ефективність його діяльності. Для сучасного суспільства в умовах найскладніших трансформацій, непередбачених змін, приголомшуючих відкриттів і глобальних суперечностей особливо важлива методологічна культура кваліфікованих фахівців сфери науки й освіти, необхідні умови, що забезпечують зростання її ефективності.

Методологія вивчає не тільки методи, але й інші засоби, що забезпечують дослідження. Уся система методологічного озброєння вченого базується на сукупності знань, одержаних раніше, і світорозумінні, що відбивають сучасний рівень, усталену картину світу. Водночас, на сучасному етапі розвитку науки (він зветься “постнеокласичний”) в умовах нерівноваженості, нестабільності, хаотичності світу чітко проглядається еволюція наукової картини світу і категоріального апарату, що його відбиває. Це дозволяє вбачати в науковому методі і методології науки не просто інструментальну конструкцію, а складну, досить рухливу, адаптивну в принципі систему. При цьому арсенал методологічних засобів науки відносно стійкий – вони не формуються для кожної пізнавальної ситуації, вони зазвичай наявні і готові до застосування. Вибір їх у конкретних обставинах для конкретного об'єкта, що пізнається, - це показник кваліфікації і методологічної культури дослідника.

Прийнято виділяти три рівні методології: філософський, загальнонауковий і окремий науковий.

Кожний з цих рівнів досить самостійний і має відносну автономію. Методи кожного рівня мають свою специфіку, не виводяться прямо з методів інших рівнів, а лише можуть виступати їхнім проявом, виявленням. Тут діє загальний принцип ієрархії:найбільш загальний рівень – філософська методологія – складає передумову дії інших рівнів, втілюється в них як загальне в особливому та одиничному. Водночас стан цих нижчих рівнів обумовлює буттєвість вищого.

Загальна методологія як вищий рівень – це галузь самої філософії, це філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності. Природа пізнавального процесу та його результатів, організація когнітивних зусиль дослідників пояснюються тут у світлі найбільш загальних зв'язків і відносин, якими характеризуються всі галузі реального світу, увесь світ у його цілісності.

Категоріальний апарат цього рівня методології – гранично широкі поняття, такі категорії, як: причина, наслідок, необхідність, випадковість, можливість, дійсність тощо. Самі ці категорії (як і зв'язки, що ними відбиваються) мають статус загальності, універсальності.Тому загальна методологія виражає передумови всього знання, вихідні начала будь-якої науки – підстави, що задовольняють найвищі вимоги, достовірні і не вимагають доказів у межах самої науки.

Загальна методологія – це спеціальна частина філософії, що виділилася у ХХ столітті, вона не входить до структури жодної науки. Два інші рівні методології входять у науку як її підструктури. Тут знаходить вираження вчення про методи й інші засоби наукового пізнання, що розглядаються вже нефілософськими засобами і складають методологічну самосвідомість науки. Однак, тут слід відзначити, що процеси повсякденного пізнання можуть бути описані цим же понятійним апаратом.

Наступний рівень методології – це загальнонаукова методологія. Вона складається з таких прийомів, операцій, методів, які вже описані наукою і застосовуються до всіх галузей наук. Більше того, вони обов'язково входять у кожну науку, і ми виявляємо ці розумові фрагменти у вигляді обов'язкових складових пізнавального процесу, звернених до будь-якої галузі реальності, результатів його знань.

У загальнонауковій методології розглядаються логічні прийоми загального характеру, закладені у фундаменті людського мислення: аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, індукція і дедукція, пояснення і розуміння, опис і визначення. Тут наявні процедури, що складають пізнавальний процес емпіричного рівня, – спостереження з емпіричним описом, експеримент і пояснення, що його завершує, емпірична гіпотеза, а також емпіричне узагальнення. Складні комплекси прийомів, включені в побудову теоретичного рівня знання і концептуального каркасу, також мають загальнонауковий характер. Такими є історичний і логічний методи, що вступають у силу при народженні теорії про невідтворені у своєму розвитку об'єкти. Такими ж є методи: системний, кібернетичний, синергетичний, котрі самопороджуються під час дослідження особливо складних об'єктів сучасної науки.

У межах окремої наукової методології діють і одержують наукове пояснення власні методи конкретних наук (наприклад, метод спектрального аналізу, електронної мікроскопії, порівняльного аналізу в мовознавстві, описовий і генетичний методи в геології, методи географії, археології тощо).

Оскільки кожна наука відрізняється своїм об'єктом і предметною стороною його вивчення, то й методи конкретних наук, насамперед, визначаються властивостями досліджуваних об'єктів і характером завдань їхнього дослідження. Сам комплекс теоретичних знань про об'єкт (чи відомостей про нього на дотеоретичному рівні) трансформується в опис прийомів пізнання цього об'єкта, тобто теорія немов би “перетворюється” на метод, і в структурі науки вибудовуються два самостійні блоки знання з різними функціями.

На рівні окремої методології нерідко фігурує опис методики конкретної науки. На відміну від методу, методика має характер прямого звертання до предмета, опису безпосередніх операцій з ним, їхньої алгоритмізації (наприклад, методика лабораторної роботи, методика уроку). Водночас, методика такого роду може супроводжуватися обґрунтуванням, отож розмежування, принаймні чіткого, тут не існує.

Окремі наукові методи можуть виступати сполучною ланкою в механізмі інтеграції і диференціації наук. Вони можуть набувати застосування на нових, “нічийних” об'єктах, на об'єктах інших наук і при цьому утворювати на суміжних “прикордонних” зонах нові науки. Тут же разом з окремими науковими методами діє весь арсенал загальнонаукової методології, що функціонує у всіх пізнавальних актах, адаптований і модифікований відповідно до конкретних пізнавальних ситуацій.

Як наслідок самим перебігом розвитку науки складається загальне, єдине і цілісне поле науково-пізнавальної діяльності та її багаторівневого методологічного опису. Тут методологія кожної конкретної науки перебуває у взаємовпливі з усім цілим і з кожною його складовою зокрема.

Тема Методи педагогічних досліджень