Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Професійно-педагогічний компонент

Уміння приймати педагогічно доцільне рішення у нестандартних ситуаціях. Це вміння передбачає не тільки вірний аналіз створеної ситуації, а й здатність викладача до зміни способів і прийомів діяльності при зміні педагогічної ситуації. Очевидно, що в таких непередбачуваних ситуаціях неможливо знаходити вірне рішення, спираючись тільки на стандартні, заздалегідь сформовані прийоми й алгоритми педагогічного впливу. Оптимальне розв’язання нестандартних ситуацій вимагає постійного пошуку різноманітних сполучень стандартних способів, прийомів педагогічного впливу, а також знаходження нових способів дій, тобто творчого характеру рішень, які приймаються. Успішність дій такого роду вимагає досить високого рівня розвитку педагогічної спостережливості і педагогічного мислення й уявлення.

Творче уявлення, спаяне з суворим логічним мисленням, забезпечує педагогічну винахідливість, яка характеризує педагогічний талант.

Справжня творчість викладача полягає в тому, що він приймає правильні рішення в несподіваних ситуаціях, у процесі своєї діяльності вміє прогнозувати результати свого впливу на молоду людину, будує свою виховну і навчальну роботу з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей студентів. Це вміння пов’язане з високими вимогами до сили нервової системи: для прийняття вірного рішення викладач повинен уміти концентрувати свою увагу і розподіляти її, причому в умовах несприятливих. Отже, рухливість нервових процесів дозволяє швидко орієнтуватись у складних ситуаціях, забезпечує гнучкість мислення, швидкість і точність реакції на поведінку студента або аудиторії, рухливість нервових процесів дає можливість викладачеві швидко адаптуватися у незнайомій обстановці.



Знання та вміння викладача. Сюди ми відносимо спеціальні знання з предмета, методичні, психолого-педагогічні та загальнокультурні знання.

Професійна усталеність викладача передбачає вміння широко і різноманітно застосовувати теоретичні, дослідні знання у своїй практичній діяльності, інтерес до новинок спеціальної, методичної та загальнопедагогічної літератури. До вмінь, які необхідні викладачеві, належать дидактичні, конструктивні, комунікативні, вміння, пов’язані з педагогічною технікою та ін. Тут необхідні спеціальні системи завдань, які тісно пов’язані з практикою і можуть забезпечити свідомі дії викладача, оскільки спрямовані на формування певних умінь.

Свідомі дії визначаються гностичними вміннями викладача. При цьому дослідження Н.В.Кузьміної та Н.А.Стафуріної свідчать, що чим більша рефлексивність (тобто здатність до усвідомлення своєї поведінки), тим вища педагогічна майстерність викладача.

Л.Ф.Спірін інтерпретує загальнопедагогічні вміння як міру успішності евристичної педагогічної дії, міру ефективності вирішення виховних завдань у різноманітних педагогічних ситуаціях, структурну одиницю вмілої професійно-педагогічної діяльності. Отже, знання і вміння викладача виступають як необхідний компонент його професійної усталеності.

Стійка потреба у самоосвіті, самопізнанні. Викладач вищої школи повинен бути не тільки спеціалістом, що навчає майбутніх фахівців, але й ученим. Авторитет викладача залежить від його наукового рівня, наукової праці та досягнень. Згідно з дослідженнями Д.Павлова лише невеликий відсоток викладачів вищого навчального закладу поєднує в собі якості як науковця, так і педагога. Проте як педагогічна, так і наукова робота спрямована на переробку, опанування інформації. Сучасна епоха НТР пов’язана з постійним оновленням інформації, отже науковець для того, щоб бути обізнаним з досягненнями і здобутками сучасної науки, повинен весь час поновлювати свій багаж знань, усвідомлювати перспективи свого професійного розвитку, визначати індивідуальний стиль діяльності, спрямованості на максимальне використання своїх інтелектуальних здібностей. Окрім того викладацька робота вимагає здібності оцінювати свій труд у цілому, оцінювати себе як особистість, викладача, науковця, переходити до оцінки свого професіоналізму, результативності своєї діяльності, а це, у свою чергу, тісно пов’язано з рефлексією викладача. Професійна усталеність викладача вищої школи вимагає більш докладного дослідження, але знання компонентів її структури та їх ознак відкриває шляхи для подальшого вдосконалення особистості викладача вищого навчального закладу, оскільки саме професійна усталеність дозволяє реалізувати як його педагогічний, так і науковий потенціал у педагогічну майстерність, професіоналізм, творчість.

Педагогічна техніка

Для успішного навчання та виховання дітей вчителю недостатньо знань та вмінь. У ХVII столітті видатний чеський педагог Я.А.Коменський зазначав, що вчитель повинен володіти мовою і собою, застосовувати дисципліну без гніву, збудження, ненависті, з простотою та щирістю. А видатний вихователь “трудних” підлітків В.М.Сорока-Росинський писав: “Багато хто вважає, що якщо педагог володіє хорошими знаннями, а крім того, всіма тими якостями, на перелік яких у підручнику педагогіки відведено цілих 5 сторінок, то цього цілком достатньо, щоб стати… таким, так би мовити, наочним виховним посібником…”. У реальному житті учням потрібні педагоги з чітко вираженою особистістю кожний у своєму стилі [28; 209-214].

Відомий український педагог А.С.Макаренко один з перших звертав увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що вчителю потрібно вміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою… Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Отже, хороший учитель – завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Поняття “техніка” походить від грецького (technike – вправна) і означає сукупність прийомів та пристосувань. Техніку вчителя називають педагогічною, у 20 рр. ХХ ст. її розуміли як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять.

У наш час педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дозволяє використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать:

- уміння спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

- уміння спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

- уміння керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м’язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Педагогічна діяльність є емоційно напруженою, тому багато вчителів відчувають значні труднощі, пов’язані з нездатністю оперативно приймати рішення у стресових ситуаціях, не допускати грубих помилок і зберігати при цьому витримку, спокій. Педагогічна втомленість, надмірні витрати енергії послаблюють працездатність, призводять до роздратованості, авторитаризму, конфліктів, дистресів, навіть за найкращих початкових прагнень і гуманістичних поглядів.

Це не може не відбиватися на учнях. Брутальні слова або дії вчителя знижують самооцінку учня, включають неусвідомлені захисні механізми, які мають допомагати людині зберегти своє “психічне обличчя”, рівень самоповаги. При цьому закріплюються негативні програми поведінки (агресивність, невротична замкненість у собі, рухове розгальмування тощо), проти яких, власне, і намагався боротися вчитель. Хронічний дистрес призводить до забування вивченого, нездатності зосередитися, розгубленості, неврозів.

Наслідки авторитарного тиску, пережитого в дитинстві, залишаються на все життя у вигляді дефіциту самостійності, невпевненості у собі, нападів упертості, емоційної залежності, і виявляються у стресових ситуаціях як регресія, незалежно від рівня освіти та професії.

Отже, вчитель має здійснювати не тільки педагогічний, а й оздоровлюючий (тобто психотерапевтичний) вплив на інших. На думку педагога-майстра Е.М.Ільїна, у наш час недостатньо бути викладачем і артистом, потрібно бути ще й лікарем. Урок має бути 45 хвилинами здорового способу життя. Навчальна активність проблема більш енергетична, ніж методична. Учитель - “лікар” гуманізує і відносини з учнями, і самі знання.

“Неможливо бути гуманним, не знаючи душі дитини. Справжня гуманність означає передусім справедливість. Справедливість – це чуйність вчителя до індивідуального духовного світу кожної дитини. Справедливим учитель може бути лише тоді, коли у нього є достатньо духовних сил, щоб приділити увагу кожній дитині”.

Тобто педагогічні помилки виникають не тільки з причини невірних уявлень або відсутності знань, а й з відкритої психоаналізом закономірності “свідомість розмірковує, а підсвідомість керує”. Неможливо впливати на душу людини, ураховуючи тільки закони функціонування свідомості.

Отже, учителю необхідні не тільки знання, уміння, педагогічна техніка, але й техніка, яка дозволяє враховувати особливості впливу підсвідомості (свої та співбесідника) на поведінку та використовувати психотерапевтичні прийоми самозахисту і впливу на інших для збереження здатності до самозцілення та впровадження здорового способу життя.

Педагогічна техніка дозволяє використовувати психофізичний апарат учителя для досягнення бажаних педагогічних результатів. Однак досягнення результатів це не єдиний показник ефективності педагогічного процесу, бо завжди існує запитання: якими зусиллями, витратами часу та енергії досягнуто результат і яка його післядія?

Багато вчителів витрачають свої психофізичні сили, час та здоров’я не оптимально, а наслідки впливу на свідомість учня не тривалі, а іноді і протилежні бажаним. Хоча тлумачний словник підкреслює, що техніка – це сукупність прийомів, які використовуються для одержання найбільших результатів за найменших витратах людської праці.

Техніка, яка дозволить педагогу економити свої сили і досягати бажаних наслідків, має назву психонімічної від терміну психотерапевта О.О.Цветкова – психономіка (з грецької psyche – душа, nomos – закон) – наука про психічний вплив людей одна на одну і на саму себе та мистецтво керування цим впливом. Психономіка вивчає закони не тільки свідомої частини психіки, як психологія, а й, значною мірою, підсвідомої, що бере початок від психоаналізу. Практична значущість психономіки полягає в тому, що вона містить в собі стратегії психотерапевтичної комунікації та прийоми сугестивно-інформаційного (гіпнотичного) впливу. За допомогою психонімічної техніки вчитель може зміцнювати своє психічне здоров’я без сторонньої допомоги і здійснювати оздоровлюючий вплив на інших.

Отже, психонімічна техніка – це система вмінь і якостей особистості вчителя, яка дозволяє здійснювати психічно-оздоровлюючий вплив на суб’єктів педагогічного процесу, використовуючи свій психофізичний апарат свідомо й оптимально, тобто з найменшою витратою енергії та часу.

Психонімічна техніка та педагогічна техніка не тотожні поняття. Педагогічна техніка – це вміння вчителя використовувати власний психофізичний апарат як інструмент педагогічного впливу, уміння емоційної саморегуляції, спілкування, культура і техніка мовлення.

Психонімічна техніка вчителя, з одного боку, не є прямим педагогічним впливом, засобом організації педагогічного процесу, але опосередковано впливає на його ефективність. З іншого боку, психонімічна техніка, на відміну від педагогічної, містить в собі вміння усвідомлювати і враховувати закономірності підсвідомості (психічні захисти, програми реагування, потреби, мотиви…), високий рівень спостережливості ; самостійність мислення та оперативність прийняття рішень; володіння психотерапевтичними прийомами саморегуляції; уміння вербального та невербального емпатичного спілкування; володіння психонімічними прийомами сугестивно-інформаційного впливу на підсвідомість співбесідника. Психонімічна техніка дозволяє досягати максимально можливих в конкретній ситуації результатів за мінімальний термін і, головне, з мінімальною витратою власних психофізичних сил, тобто оптимально; здійснюючи психотерапевтичний вплив на всіх суб’єктів педагогічного процесу.

Існують чотири види спілкування: принизливо-поступливе, розуміюче (емпатичне), директивне (наполегливе) і захисно-агресивне. Учителю необхідно оволодіти правилами, прийомами та умовами ефективного спілкування. До ефективних видів спілкування належать директивне та емпатичне.

Емпатичне спілкування – це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на встановлення контакту, позитивних взаємовідносин, з’ясування точки зору співбесідника. Проявляючи співчуття до партнера, суб’єкт не відмовляється від своєї позиції, а намагається порозумітись зі співрозмовником.

Правила емпатичного спілкування: більше слухати, з’ясовувати, уточнювати, а не говорити; слідкувати за думкою співрозмовника, утримуватись від оцінок; реагувати не тільки на зміст мови, але й на емоції, почуття.

Емпатичне спілкування здійснюється за допомогою таких прийомів:

- підтвердження контакту відповідними невербальними реакціями (погляд, похитування головою, підтакування, нахил до співрозмовника, відкриті жести);

- перефразування почуттів та думок партнера;

- тактовне прояснення прихованих або неусвідомлених мотивів співбесідника, їх інтерпретація, резюмування;

- демонстрація розуміння точки зору співрозмовника (що не тотожне згоді з нею), підбадьорювання, підтримка співбесідника.

Наполегливе спілкування спрямоване на здійснення прямого психічного впливу на партнера. Воно включає вираз почуттів, думок суб’єкта, аргументовані пояснення мети діяльності, майбутніх вчинків та їх наслідків, але без образливих оцінок партнера (як під час захисно-агресивного спілкування).

Правила наполегливого спілкування:

- щирість, відкритість поведінки; відверта відмова виконувати дії, неприйнятні для суб’єкта;

- активні цілеспрямовані дії, рішучий захист себе від агресивної поведінки партнера;

- чітке висловлення своєї позиції, намірів;

- урахування значущих потреб партнера.

Директивне спілкування включає такі прийоми, як-от: висловлення сумнівів , незгоди, власних оцінок, порад, пропозицій, пояснення своєї точки зору, повідомлення про наслідки негативної поведінки, обов’язкове виконання своїх обіцянок.

До прийомів захисту від небажаного впливу належать:

а) постійне спостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

б) повсякчасне самоспостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

в) нестандартні дії та реакції.

Під час критики слід уникати конфронтації (не вступати в суперечку, перенести бесіду); отримати додаткову інформацію про зміст претензій (попросити конкретизувати, висловити свої припущення про деталі зауваження); перефразувати образливу критику, а тільки потім відповідати; запитати (без оцінок) про наслідки своєї діяльності (“що станеться, якщо..?”); частково погодитися з критикою (з фактами, або з можливими наслідками, або з принципами, або з правом співбесідника мати своє бачення ситуації).

Отже, ефективне спілкування можливе за таких умов:

1. Встановлення відносин довіри на основі визнання іншої людини особистістю.

2. Безоціночне (не критикуюче) і безумовне (без “якщо ти… - я тебе поважатиму”) прийняття іншої людини.

3. Щире виявлення розуміння і співчуття.

4. Конгруентність (відповідність думок – почуттям – словам – невербальним діям – ситуації) і аутентичність (відвертість, щирість) власної поведінки.

5. Забезпечення співрозмовникам свободи висловлювання власних думок. Почуттів. Участі у прийнятті рішень і відповідальності за їх наслідки.

 

Техніка впливу

Виховна робота полягає не тільки в ефективному спілкуванні, але й у здійсненні гуманізуючого впливу на школярів. У широкому смислі слова будь-яка дія вчителя впливає на учнів. Але крім того, існують спеціальні дії – прийоми, які дозволяють цілеспрямовано впливати на свідомість та підсвідомість партнерів по спілкуванню, вирішувати конфлікти тощо. Прийоми впливу це складові частини методів виховання, які тільки у сукупності дозволяють досягати його мети. Уміння доцільно вибирати тон. Стиль спілкування та прийоми впливу (особливо у стресових ситуаціях) називають педагогічним тактом.

Педагогічний такт базується на повазі до особистості учня, урахуванні його індивідуальних властивостей, якостей та психічного стану, виборі найбільш ефективних для кожної ситуації прийомів впливу.

Показниками педагогічного такту є врівноваженість поведінки вчителя, витримка; оптимістичне ставлення до можливостей учня, ненав’язливий контроль; уміння вислухати, виявити зацікавленість; зняти напруження в класі, виявити радість з приводу успіхів учня або засмучення у зв’язку з невдачею; намітити перспективи, ігнорувати демонстративні негативні прояви у поведінці учнів. У різних ситуаціях доцільними можуть бути різні прийоми, але ні за яких умов неприпустимі брутальні зауваження з приводу зовнішності учня, його розуму та здібностей.

Найбільш яскраво педагогічний такт виявляється в умінні вирішувати конфлікти. Конфлікт це суперечність, а не сварка. Не сприяють вирішенню суперечності словесна агресія (образи, погрози). Уникання контактів, повна поступка, розрив відносин; тому що напруження, дистрес збільшуються, а проблема не зникає і причина не усвідомлюється, стосунки погіршуються.

Позитивне вирішення конфлікту можливе за допомогою таких прийомів:

1. Урегулювання власного емоційного стану, концентрація на проблемі, а не на учасниках.

2. Усвідомлення власних мотивів, що спонукають до дії.

3. “Пасивне слухання”.

4. “Активне слухання”.

5. Перефразування.

6. “Я-повідомлення”.

7. Аналіз проблеми (розділ її на підпроблеми, частини).

8. Об’єктивація проблеми (розгляд за пунктами від простих до складних).

9. Оцінка кожної позиції, рішення, з точки зору доцільності.

10. Деталізація, вибір тактики, шляхів реалізації рішень.

11. Рефлексія своєї поведінки, рішень, здобуття уроків.

Першим етапом вирішення конфліктів завжди має бути саморегуляціяемоцій, не слід вирішувати “згарячу”, необхідно заспокоїтись, “подивитись на себе з боку”, усвідомити свої справжні потреби і мотиви, “мислені ігри” у цьому конфлікті (навіщо мені це потрібно? Чому я цього хочу? Загрожує це моєму здоров’ю чи поглядам?). Потім слід осмислити мету, мотиви, потреби опонента, його психічні особливості (темперамент, рівень інтелекту…).

Пасивне слухання” використовується тоді, коли співрозмовник бажає висловитись і дуже емоційний. Іноді достатньо вислухати людину і проблема зникає. Не слід перебивати співрозмовника, але обов’язково показати йому, що ви його уважно слухаєте і розумієте. У процесі висловлювання енергія опонента зменшується і можна переходити до наступних прийомів.

Активне слухання” застосовується у тих випадках, коли співрозмовник не може самостійно сформулювати проблему. Завдання полягає в тому, що спокійно, доброзичливо допомогти йому висловити почуття, сформулювати причини їх виникнення. Гіпотези повинні чергуватися з паузами, прийняттям заперечень, доповнень або підтверджень від співрозмовника; звучати як співчуття. Розуміння, а не висміювання, погрози, накази, випитування, звинувачення, поради. Словесне формулювання проблеми дозволяє перейти до її вирішення.

Якщо співрозмовник висловлюється брутально, слід коректно перефразувати його слова, описати його емоції, а потім відповідати.

Я-повідомлення”. Більшість конфліктів переходять у скандал через те, що починаються взаємні звинувачення. Вимоги неможливого, квапливі узагальнення (“ти завжди…”, “ніколи…”, “усі ви такі”). Суть “Я-повідомлення” полягає у тому, щоб розповісти про свої почуття, стан здоров’я, труднощі, не звинувачуючи партнера. Це дозволяє не накопичувати негативні емоції, інформує співрозмовника про те, що він не побачив, дає йому шанс “зберегти обличчя” і самостійно прийняти рішення. Наприклад, неправильно: “Твоя музика дуже гучна та жахлива, вимкни магнітофон”, правильно: “Я втомився і в мене болить голова при голосних звуках”.

Після цього можна переходити до розглядання проблеми, суперечності за частинами, починаючи від самої простої. Це дозволить накопичити досвід згоди, співробітництва. Потім слід оцінити кожний варіант вирішення, вибрати найкращі, оптимальні для цієї ситуації та розробити детальний план їх виконання (Хто? Коли? Як?). І, нарешті, корисно оцінити свою поведінку у ході вирішення конфлікту (що було ефективно, а що потрібно вдосконалити).

Крім прийомів вирішення конфліктів. Існують прийоми педагогічного впливу, що створюють позитивні якості та гальмують негативну поведінку. До тих, що створюють, відносять: переконання, моральну підтримку й укріплення віри у власні сили, залучення до цікавої діяльності, організацію успіху в навчанні; довіру, авансування позитивних якостей; прояв доброти й уваги, прохання тощо.

Прийоми впливають більш ефективно, коли вони несподівані. Вибір прийомів залежить від ситуації й індивідуальних особливостей учнів. На інтровертів краще впливають такі гальмуючі прийми, як-от: натяк, ласкавий докір, удавана байдужість, вияв засмучення; а на екстравертів – збудження тривоги про майбутнє покарання, іронія, удавана недовіра, щире обурення.

Ніхто не любить, щоб його явно виховували. А.С.Макаренко писав: “Чому у технічних ВНЗ ми вивчаємо опір матеріалів, а у педагогічних не вивчаємо опір особистості, коли її починають виховувати?” [16; 559]. У вихованні довгі проповіді не мають сенсу. Дії педагога важливіше за його слова, тому що невербальна мова впливає ефективніше. Щоб звертатися до підсвідомого, яке керує поведінкою, слід говорити його мовою.

Якщо ми бажаємо удосконалити людину, то менш за все слід намагатися змінити її. Для непомітного навіювання, легкого гіпнозу, психопрограмування існують прийоми психонімічного впливу на підсвідомість. У роботі вчителя доцільно використовувати такі прийоми.

Розрив стереотипу”. Для переривання небажаної поведінки необхідно різко зробити щось незвичайне, несподіване, що викликає розрив умовного рефлексу – появу орієнтувального рефлексу – легкий транс – привертає увагу, людина легко піддається навіюванню. Наприклад, раптово підняти руки над головою, змінити початий жест, гучність голосу, стати на стілець, заграти на музичному інструменті…

Вибір без вибору” – ілюзія самостійного вибору стимулює діяльність (“Напишемо контрольну роботу на початку чи в середині уроку? Ти виконаєш один чи з товаришем? Перед тим як відповідати, можеш поміркувати. Вирішимо задачу чи виконаємо тест?”). Відбувається навіювання корисної активності.

Вбудована команда”. Деякі частини речення мало усвідомлюються, сприймаються буквально (частка “не” не має значення для підсвідомості), не викликають опору і тому діють як команди, накази; особливо якщо їх виділити інтонаційно, але замаскувати наприкінці речення. Наприклад: “Я думаю, що ти хороший. Вважають, що вчитися легко. Цікаво, як ти вирішиш задачу? Корисно бути відповідальним. Скажи, що зміниться?”.

Приєднання” – непомітне віддзеркалювання поведінки, співрозмовника, синхронізація ритмів дихання, рухів, імітація жестів, поз, нюансів мови, використання однієї репрезентативної системи. Через деякий час – зміна пантоміміки; якщо партнер неусвідомлено повторив її, значить “приєднання” відбулося, критичність зменшилася, навіювання буде ефективним.

Ведіння” – опис тієї реакції, яку ви бажаєте викликати (як і більшість прийомів використовується після “приєднання”). Наприклад: “Ви сидите і дивитесь, і слухаєте, і розумієте мене, і добре запам’ятовуєте те, що я скажу”.

До психонімічних прийомів впливу також належать “якір”, “інкорпорація”, “переходи”, “трюрізми”, “питання-ярлики” тощо.

Непрямим прийомом впливу або вирішення конфлікту може бути використання гумору. Дружній, доброзичливий жарт, вчасний дотепний афоризм викликають посмішку, розслаблюють, знімають напруження, створюють позитивну емоційну атмосферу в класі, дозволяють зекономити час, енергію, викликають повагу до особистості вчителя.

Отже, використання різноманітних психонімічних і педагогічних прийомів впливу та спілкування, на основі спостережень, оперативно прийнятих рішень, саморегуляції стає технікою вчителя, яка дозволяє йому працювати оптимально, зберігаючи психічне здоров’я всіх учасників педагогічного процесу.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.