Лекція - 3. Аспекти й різновиди демократії

Демократичні інститути і процеси. Головними аспектами демократії є демократична практика (в її інституційному та процесуальному вимірах), Ідея та ідеал демократії, демократичні цінності й демократична ідеологія (як нормативний вимір демократії). Поняття інститут, інституція (від лат. instituere - встановлювати, засновувати) у суспільних науках найчастіше вживається для означення сталих, загальновизнаних форм суспільної практики, що забезпечують соціальну та політичну стабільність. Це і норми, і владні структури, і громадські організації, якщо їх розглядати під кутом зору певної сукупності стійких правил або загальновизнаних, повторюваних процедур. Інститути демократії можуть бути формальними (офіційно схваленими, зареєстрованими, узаконеними) та неформальними (такими, що функціонують на основі моральних, соціальних норм і звичаїв). Перші є визначальними для політичної демократії, а другі переважно пов'язані з її соціальними виявами. Партія, президентство, вибори, референдум, кредитна спілка - це приклади демократичних інститутів. Теорія інституціоналізму стверджує, що саме в тих суспільствах, де соціальне життя інституціалізоване, де люди звикли діяти згідно із загальноприйнятими, хоч і неписаними правилами та дотримуватись усталених процедур, легко приживаються і швидко стають дійовими формальні демократичні інститути. А саме з їх створення розпочинається утвердження демократії в країнах, де раніше панували недемократичні режими.

Демократична практика, як мовилося вище, виступає у двох формах: політичній (як спосіб організації та здійснення державної влади й управління) та соціальній (як залученість громадян до вирішення суспільних справ, їхнє самоврядування та вплив на державну політику). Сукупність дій соціальних акторів в обох цих сферах, спрямована на здобуття чи втримання влади та на втілення курсу демократичної політики, становить демократичний процес. Йдеться про виявлення й задоволення потреб та інтересів, урегулювання конфліктів, подолання криз, реформування певних суспільних відносин, здійснення державної політики за участю і під контролем народу. Важливим у демократичній діяльності є не тільки здійснення політики та формування владних інститутів, а й обмеження влади. Своїм постійним втручанням і громадянським контролем люди сприяють її соціальному спрямуванню, стоять на заваді її злоякісному переродженню, змушують враховувати свої інтереси при проведенні державної політики (економічної, соціальної, освітньої тощо). Отже, якщо інститути демократії допомагають утримувати суспільну систему в певному, якісно визначеному стані, то демократичний процес як сукупність видів і форм політичної діяльності, що розгортається в часі, має своїм наслідком перманентні зміни: розвиток (прогрес), або деградацію (регрес).

Роблячи акцент на демократичному процесі, ми виокремлюємо в ньому специфіку процедур вироблення і прийняття рішень. Прагматизм демократичних форм (у цьому репрезентує себе раціональна демократія) дає змогу приймати рішення шляхом відбору, осмислення й обговорення різних можливих варіантів (в англійській мові усі ці дії позначаються одним вагомим словом - deliberation). Раціонально прийняті рішення виражають спільну волю і це надає їм більшої значущості).

З демократичної практики в усій її багатоманітності поступово кристалізується демократична ідея. Демократія стає цінністю, виникає переконаність у тому, що демократичний спосіб розв'язання суспільних проблем є не тільки можливим, а й бажаним. Люди розуміють, що в усіх своїх виявах демократія сприяє соціальній творчості, пошукові більш адекватних і прийнятних умов існування. Маючи на увазі цю властивість демократії, іноді говорять про демократію, що стимулює розвиток. В умовах посткомуністичного існування демократизація сприяє оновленню усіх сфер соціального буття, тому можна сказати, що це важлива сила трансформації суспільства.

Демократичні інститути і процеси є умовою процвітання й добробуту. Економічна свобода сприяє економічному зростанню, економічній ефективності й розвитку. Це ж стосується політичної демократії і ступеня залученності громадян до суспільних справ. Все це дає підставу говорити про демократію як загальне благо або принаймні як умову такого блага. Вона є також втіленням спільної волі і розуму, суспільної моралі. Демократичний лад - необхідна умова недопущення тиранії, гарант захисту прав і свобод громадян, вільного самовизначення, самовираження і розвитку особистості, встановлення правової рівності, моральної автономії людей, мирного розв'язання соціальних проблем на засадах загальної згоди (консенсусу) й обмеження примусу.

Нормативні аспекти демократії. Під впливом демократичних умов життя формується певний світогляд, який визначається як демократична ідеологія - впорядкована система демократичних цінностей, уявлень і переконань, згідно з якою люди можуть і мусять розв'язувати суспільні справи через посередництво власної участі, залучення до суспільного життя, обізнаності й поінформованості щодо суспільних справ і проблем. У цьому виявляється нормативний аспект демократії. Щоправда, демократична ідеологія рідко фігурує як цілісна й самодостатня система поглядів, підпорядкована узагальненню, обґрунтуванню та класифікації усіх цінностей демократії. Найчастіше вона є складовою інших (дуже різноманітних) ідеологічних систем, у межах яких ідеал демократії набуває своєрідних відтінків.

Ідеал і розмаїття концепцій демократії. Під ідеалом демократії розуміють той сучасний її стандарт, згідно з яким оцінюють демократичність різних форм врядування. Він є відправною точкою для "будівництва" різних концепцій (в теорії) і різних моделей (на практиці) демократичного ладу. В уяві різних категорій людей (вчених, політичних діячів, пересічних громадян) зміст його різний. Одні вбачають найбільшу цінність демократії в залученні громадян до самоврядування, інші - в гарантуванні прав і свобод людини, ще інші - в можливості ненасильницької зміни уряду й ефективного врядування. Залежно від того, як люди уявляють собі демократичний ідеал, що найбільше цінують та на чому акцентують у понятті демократії, залежить їхня прихильність до певних концепцій чи певних різновидів демократії.

Ті, хто розглядає демократію як духовне й моральне явище, що сприяє реалізації людської гідності й самостійності, фактичному втіленню в життя різноманітних прав людини, говорять про демократію, засновану на правах. Близьким до цього є розуміння демократії як форми захисту прав, за допомогою якої людина протистоїть утискам і дискримінації, зазіханням на свободу. Маючи на увазі ці риси, ведуть мову про захисну демократію.

Оскільки йдеться про плюралістичне суспільство та необхідність врахування й узгодження інтересів різноманітних суспільних груп на основі закону, то великого значення набуває процедурний аспект демократії. Ті, хто вбачають у демократії насамперед вироблений людством механізм (процедуру) раціонального опрацювання і прийняття рішень, апелюють до процедурної демократії. Вона виступає як ефективний інструмент досягнення згоди (порозуміння). Різні соціальні суб'єкти проголошують власні інтереси, рівноправний статус яких потребує відповідної уваги до кожної групи таких інтересів. Зіставлення точок зору і прагнень у підсумку дає змогу досягти згоди. Як свідчить досвід, участь груп інтересів в обговоренні спірного питання завжди знижує потенціал конфліктності, навіть тоді, коли наприкінці чиїсь інтереси втілилися не повною мірою. І навпаки, нехтування чиєюсь участю (навіть, якщо інтереси при цьому не утискуються) сприймається болісно.

Якщо процедурна демократія розглядається як інструмент у руках політичних еліт, які з її допомогою досягають ефективного управління суспільством, то йдеться про елітарну демократію, її ідеалом є правління змінюваних, відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів. За будь-яких обставин керувати державою, на думку прихильників цієї концепції, мають еліти на основі законів і чітко визначених процедур (конкурентності, чесних виборів, проведення дебатів з ключових питань політики тощо). Демократичні процедури повинні визначати також міру та форми участі пересічних громадян у політиці (переважно зводячи їх до участі у виборах). Таку позицію прихильники елітарної демократії пояснюють необхідністю уникнути ірраціональних впливів непідготовленого до врядування народу, а також тим, що еліта (правляча верхівка, верхній шар політичного класу) зазвичай має демократичніші, ніж маси, погляди.

Речником елітарної демократії був відомий австрійський економіст і соціолог Й, Шумпетер. Близька до його поглядів позиція К. Поппера, схильного інтерпретувати сутність представницької демократії насамперед як механізм, що дає змогу громадянам змінювати уряд без кровопролиття і виправляти помилки в керівництві суспільством, допущені попереднім урядом. Наголос, на думку К. Поппера, потрібно робити не на народоправстві, яке завжди є ілюзорним, а на правлінні закону, який якраз і стверджує безкровний розпуск уряду простою більшістю голосів. Це не означає, зазначає вчений, що більшість завжди має рацію або що вона, як правило, має рацію; але правління більшості - кращий з існуючих способів здійснення влади.

Антиподом концепції демократичного елітаризму є концепція учасницької (партисипаторної) демократії, яка зосереджує увагу на громадянській участі. Вагомий внесок в її опрацювання зробили Б. Барбер, К. Пейтмен, М. Вольцер. Вони наголошують на єдності соціальних і політичних аспектів демократії, на значенні громадської залученості й громадянської доброчесності, поділяючи погляд Т. Джефферсона, що якщо громадяни недостатньо освічені, щоб "здійснювати управління із виваженою поміркованістю, слід не відбирати в них владу, а плекати в них поміркованість". Прихильники цього підходу, безперечно, мають рацію в тому, що демократія, на відміну від багатьох інших форм і .різновидів організації влади, передбачає втягування громадян у клопіт і турботи, небезпеки, стреси і негаразди, пов'язані з управлінням суспільними справами. Демократія потребує постійного піклування і свідомої зосередженості громадян на її захисті.

Конкуренцію між елітарною демократією, що заснована на визнанні особливого статусу і привілеїв лідерів та еліт (і відповідно неспроможності чи недоцільності перетворення народу на носія влади), демократії для певної обмеженої кількості людей (середньовічний цех, шляхетський стан тощо) та масовою демократією, яка передбачає вибори знизу та рівноправну участь усього громадянства, можна простежити упродовж історії розвитку демократії. В умовах Нового часу поступово відбувається експансія масової демократії, але водночас - і перетворення її на маніпулятивну, де змістовне наповнення демократичних форм поступається місцем формі, зовнішнім ефектам, режисурі з боку тієї ж еліти. Тому варто підкреслити, що осердя демократії за будь-яких умов становить саме свідома активність громадян. Якщо такої активності нема, жодні зусилля еліти й окремих ватажків неспроможні демократизувати суспільство. Треба, однак, мати на увазі, що ця проста більшість не є первинним джерелом влади, адже для того, щоб внести, наприклад, зміни до Конституції, потрібна кваліфікована більшість у 2/3 або 3/4 голосів. Отже, народ може правити державою тільки кваліфікованою більшістю

Як і будь-яка інша форма, сучасна ліберальна демократія не є повним втіленням демократичних ідеалів, а лише деяким наближенням до них. Вона містить суперечності, слабкі місця та вади, їй, зокрема, властива суперечність між представництвом та конкуренцією різних інтересів і необхідністю прийняття єдиних компетентних рішень. Ліберальна демократія не забезпечує активної повсякчасної участі громадян у державному управлінні, іноді вона породжує тенденцію до тривалого відчуження народу від влади. Ліберальна демократія не сприяє вирівнюванню становища громадян, а інколи й поглиблює нерівність. Проте вона здатна, за умови доброго функціонування її інститутів, забезпечити відповідальність еліти перед народом, досягнення компромісів у процесі узгодження суперечливих інтересів, а також, що не менш важливо, ефективне управління на основі закону. Сучасна демократія характеризується насамперед як представницька. Та попри це тенденція до розширення політичної участі громадян триває, і мусимо визнати: кожен з нас належить до певних груп і спільнот, повноцінне існування яких може бути забезпечене тільки через безпосередню демократію, через зацікавлену та повсякденну громадянську участь. Це стосується хоча б місцевого самоврядування, належності кожної людини до сусідської спільноти, що, утворюється внаслідок спільного проживання на одній вулиці, в одному під'їзді, в межах одного кварталу, одного села, селища або міста.

Лекція - 4. "Природність" демократії.

Розглянувши витоки, зміст і призначення демократії у світлі сучасних знань, можна констатувати, що демократія виникла з повсякденної соціальної практики і супроводжує людей з давніх часів, несучи на собі глибокий відбиток того, якими є люди, що її поціновують, підтримують і застосовують, або, навпаки, зневажають. Як суспільне явище демократія формувалася природним шляхом, через поступовий розвиток суспільства, його рух до більш розвинених і досконалих форм.

Ідеї рівності, спільна участь в обговоренні й виробленні рішень мали велику силу в громадах, що творили живляче середовище повсякденного існування й становлення демократії в стародавні часи. Громада давала змогу вислухати й зіставити різні думки, іноді - усі можливі точки зору. Колективна думка не уявляла сили більш зваженої і досвідченої, ніж громада (община, мир, коло). Колективне "тіло" народу століттями плекало переконання, що вироблена спільними зусиллями думка, прийняте усім загалом рішення не можуть бути хибними. Тому спільно ухвалені рішення - це найвищий авторитет. Народні збори були немовби своєрідним ритуалом, що сприяв народженню й утвердженню спільної волі. Згодом виникала потреба зробити знайдені демократичні форми і процедури більш усталеними і міцними, дати ідейне обгрунтування доцільності демократії.

Коли ми кажемо, що виникнення й подальший розвиток демократії мали "природний характер", то це не означає, що вона утверджується ледь не автоматично, поза волею і свідомою участю людей. Як і інші надбання людства, демократія є наслідком зусиль і боротьби тих, хто вбачав у ній дещо, що заслуговує на подальше збереження і відтворення. Та все ж мусимо визнати, що в демократичних формах правління є дещо таке, що відповідає людській природі. Саме це “щось” і було запорукою того, що жодні спроби сплюндрувати демократію і скасувати її повністю ніколи не були цілковито успішними. Демократія допомагає виховати, виплекати й розгорнути вільну людську особистість і тільки вона створює справжні життєві шанси для більшості людей. Усі інші, недемократичні форми суперечать прагненню людини до самостійності й свободи, деформують її волю та пригнічують гідність.

Говорячи про “природність” демократії, про її відповідність людській природі, маємо на увазі насамперед те, що демократія дає змогу людині реалізувати інтерес до суспільного життя, втілити в життя глибоко притаманну кожній особистості потребу (у декого - жагу) суспільного визнання. За допомогою демократії людина втілює здатність впливати на стан справ і перебіг подій у державі, усвідомлювати власні інтереси як органічну складову інтересів суспільних. У своїй глибинній основі жива демократія містить здорову потребу людини до спільної "гри" із проблемами й варіантами їх розв'язання, із промовами й гучним схваленням (чи обуренням), риторичним мистецтвом, поза волею і свідомою участю людей. Як і інші надбання людства, демократія є наслідком зусиль і боротьби тих, хто вбачав у ній дещо, що заслуговує на подальше збереження і відтворення. Та все ж мусимо визнати, що в демократичних формах правління є щось таке, що відповідає людській природі. Саме це "щось" і було запорукою того, що жодні спроби сплюндрувати демократію і скасувати її повністю ніколи не були цілковито успішними. Демократія допомагає виховати, виплекати й розгорнути вільну людську особистість і тільки вона створює справжні життєві шанси для більшості людей. Усі інші, недемократичні форми суперечать прагненню людини до самостійності й свободи, деформують її волю і пригнічують гідність.

Говорячи про "природність" демократії, про її відповідність людській природі, маємо на увазі насамперед те, що демократія дає змогу людині реалізувати інтерес до суспільного життя, втілити в життя глибоко притаманним і несподіваним виявом чиєїсь (а іноді - власної) мудрості, зваженості та дотепності. Отже, погодимося із Д. Д'юї, який писав: "Основа демократії - це віра у здібності людської природи, віра в інтелект людини і в силу накопиченого спільного досвіду людей. Це віра не в те, що усе це наявне у довершеному вигляді, але у те, що, якщо сприяти, це може зростати і бути спроможним генерувати дедалі більшою мірою розвиток знань і мудрості, необхідних для скерування спільних дій".

Демократію важко або й неможливо знайти десь у взірцевому вигляді. Як і кожна інституція, збережена людьми, демократія несе на собі відбиток людської обмеженості й недосконалості, непослідовності й недалекоглядності. Це типово "людська інституція", на якій позначаються будь-які явища, всі притаманні людині вади.

Демократія має всепроникний, планетарний характер, її елементи зберігалися й жевріли за умов найжорстокіших тираній і деспотій. Ложе кожна влада, хоч би якою антидемократичною вона була, потребувала живлення і "виправдання" демократичними формами. І хоч це могло бути лиш уподібненням, свого роду пародією на демократію, можна констатувати, шо не існує життєспроможної й усталеної політичної влади, яка б відверто нехтувала народом, його здатністю і потребою у самокеруванні.

Будь-яка влада і будь-який володар намагаються отримати вотум довіри людей, спертися на гучну і невідпорну підтримку багатотисячних натовпів. Завдяки масовій участі і великим можливостям маніпулювання людьми з боку влади демократію дуже легко імітувати, штучно "клонувати", адже нині нема проблеми з тим, щоб інсценувати "всенародні вибори", "масове обурення" або таку ж масову "підтримку". Але люди потребують реальної демократії і завжди відчувають обман, навіть якщо звідусіль лунає, що демократія вже "вкорінилася".

4.1. Пастки, загрози й межі демократії.

Слабкості й вади демократії. Тлумачення демократії і ставлення до неї здавна було й донині залишається важливим критерієм, за допомогою якого роблять висновки про зміст і скерованість того чи іншого суспільного руху або політичної партії. Мало хто зараз наважується відверто нехтувати демократією. Саме тому можна зустріти безліч імітацій і підробок під демократію. Опоненти демократії використовують нею ж створені можливості для послаблення демократичного потенціалу суспільства. А тому, міркуючи про сутність демократії, не можна обминути питання про межі і труднощі, пастки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій.

Було б неправильно говорити про усе це тільки як про "викривлення" і "збочення" якихось "істинних" форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств. Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого й "вульгарного" характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Народ не можна ідеалізувати, і він знає це. Дуже часто трапляється так, що виборці після завершення голосування вважають, що їхня участь у "політиці" на цьому припинилася і що треба чекати наступних виборів. Багато маніпуляцій і зловживань приховано в "машині голосування". Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого й чесного голосування. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди непередбачуваний і не обов'язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень.

Демократія, як жодна інша політична форма, несе у собі ризик і невизначеність. Як в умовах ринку не завжди "виграє" підприємець, найкорисніший для споживача, так і в умовах демократії на виборах часто виграють не найбільш гідні і делікатні особи, а інколи й відверті пройдисвіти. Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає "знущанням над здоровим глуздом", абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це безглуздою "говорильнею". Він починає прагнути "простих" й "ефективних" рішень, "твердої влади" і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв'язання усіх проблем. А отже, демократії можуть загрожувати самі... громадяни.

Вади й недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна, або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми "фабрикування" волі громадян. У той же час усім (навіть визнаним і розвиненим) формам демократії властиві елементи імітації й маніпулятивності - залежно від того, наскільки громадяни ухиляються від справжньої повсякденної участі у справах. Такі Імітативні форми здебільшого розраховані "на експорт", але в сучасних умовах розвитку засобів масової інформації мало кого можуть ввести в оману.

За умов демократії не виключені такі явища, як зловживання владою й корупція. Ці явища (як і усі інші політичні злочини) існували задовго до того, як демократія поширилася і затвердила себе в світовому масштабі. Тривають вони і зараз, їхнє існування невиправдано пов'язується саме з демократією. Нема підстав говорити, що демократія створює особливі передумови для аморальності та корупції влади. Навпаки, за умов розвитку справжньої демократії виникають основи для обмеження масштабів зловживань, для переслідування можновладних злочинців (які в умовах інших режимів ніколи б не постали перед судом) згідно із законом.

Межі демократії. Демократія не є засобом розв'язання усіх проблем життя. Є такі сфери, де повинна домінувати обізнаність і компетентність, а іноді - жорстка і конкретна воля однієї особи. Тому толерантність до недемократичних установ, стверджує професор Пенсильванського університету Е. Кеннеді, часто виступає як умова виживання демократичного уряду.

Жодної демократії не може бути за надзвичайних ситуацій, коли треба блискавично прийняти і здійснити рішення, від якого залежить життя і безпека людей. Такі ситуації передбачені в конституціях і законодавстві усіх демократичних країн. У будь-якому випадку треба погодитися, що над звичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого відновлення нормального способу існування є необхідністю.

Демократичні рішення мінімізуються в умовах, коли треба чітко визначити конкретну особу, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. Зокрема, це стосується економічної сфери. Складно вимагати демократичності й відкритості банківської діяльності. Сучасне виробництво у більшості випадків також побудоване як жорстка ієрархія, де віддаються однозначні накази згори донизу і передбачається чітке їх виконання. Хоча пересічні робітники можуть залучатися до обговорення тих чи інших питань поліпшення процесу виробництва (і це практично завжди сприяє вдосконаленню роботи), економіка за своєю природою є авторитарною системою, в якій принципи рівності і довіри не можуть не бути різко обмеженими. Таким же обмеженим у своїй демократичності є процес освіти й виховання. Якщо, наприклад, надати надмірну свободу підопічному, то він, не виключено, намагатиметься мінімізувати своє навантаження.

Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією і перетворюється на суспільний безлад, що тягне за собою злочинність, руйнацію та інші небезпеки. Недарма американський учений М. Олсон, стверджуючи, що для економічного зростання найбільш сприятливим є демократичне правління, все ж додає: але за умови, що демократичний уряд гарантує не нижчий від деспота рівень особистої безпеки громадян та захист їхньої власності19. Водночас певні елементи демократії можуть застосуватися, даючи плідні наслідки, в усіх сферах суспільства.

Отже, здебільшого демократичні засоби й процедури прийнятні і результативні під час формулювання проблеми, вироблення рішення і визначення параметрів його реалізації. Коли ж ідеться про конкретику управління, про виконавчу дисципліну і "тактику", то жорсткість і конкретність стають на місце невизначеності й багатоманітності. За демократії людина є господарем ще неприйнятого рішення, а щодо прийнятого вона залишається слухняним виконавцем.