Механізми для здійснення ґендерної соціалізації

-Диференційне посилення, коли прийнятне ґендерно-рольове поводження заохочується, а неприйнятне — карається соціальним несхваленням.

-Диференційне наслідування, коли людина обирає статеворольові моделі у близьких їй групах — родині, серед однолітків, у школі — і починає наслідувати прийняте там поводження.

Суспільство під час формування статевої ролі і статевої свідомості орієнтується у вихованні на стандарти фемінність — маскулінність, при цьому толерантно ставиться до маскулінної поведінки дівчинки, але засуджує феміністичну поведінку хлопчика. Джерела ґендерного конфлікту орієнтовані у дитинство. Так, дівчата-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, у 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор й у 15 разів частіше бувають лідерами в компанії хлопчиків.

Статево-рольова соціалізація відбувається протягом усього життя людини, тільки дорослішання сприяє формуванню самостійності у виборі цінностей і орієнтирів. За певних обставин люди можуть переживати ґендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих цінностей та засвоєння нових моделей поведінки.

Головна роль у ґендерному вихованні належить освітньовиховним установам. Дитина проходить через низку установ, утворених суспільством: дошкільні, середні, вищі навчальні заклади, позанавчальні заклади (центри, клуби, бібліотеки) та установи культури. На шкільні роки дитини припадає основний період формування ґендерної культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення себе чоловіком або жінкою.

Важлива роль у формуванні ґендерних цінностей належить сімейному вихованню. Саме в родині у світогляді молодої людини формуються базові уявлення щодо поняття чоловічого і жіночого. Батькам необхідна певна установка на цілеспрямоване ґендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака або дівчини. Вони можуть використовувати сучасний педагогічний досвід, підтримуючи співробітництво з навчальною установою, учителями, слухати спеціальні лекції, читати літературу. Тільки за таких умов можливе формування у молодої людини ґендерної культури і чуйності.

На становлення ґендерної свідомості впливають суспільні (неурядові), молодіжні, жіночі, правозахисні організації, засоби масової інформації, що пропагують ідеї рівності, публікують відповідні матеріали, випускають навчальні телепередачі.

Лекція №2

Тема: Навчальний заклад. Однолітки. Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства.

План лекційного заняття:

1. Школа. Однолітки.

2. Молодіжні суб-культури.

3. Поняття стереотипів.

4. Гендерні стереотипи.

5. Поняття дискримінації. Сценофобія. Расизм. Упередження. Толерантність.

1. Школа. Однолітки.

Школа (від грец. σχολή, scholē) — навчальний заклад для здобуття освіти. Школи служать для здобуття:

•початкової освіти;

•основної освіти;

•середньої загальної освіти;

•професійної освіти спеціальної (релігійної тощо) освіти.

Функції школи

1)Виховна.

2)Навчальна:

•Формувати в учнів бажання й уміння вчитися;

•Задовольняти безпосередні інтереси пізнання учнем навколишнього світу й самого себе.

3)Розвивальна:

•Розвивати в учнів уміння спілкування;

•Самостійно приймати рішення;

•Критично сприймати соціально-політичну інформацію;

•Готовність відповідати за власні рішення та їхні наслідки;

•Сприяти формуванню світоглядних орієнтацій особистості;

•Самореалізацію в різних сферах суспільного життя.

Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їхню орієнтацію. У процесі шкільної соціалізації забезпечуються базові особистісні підвалини життєвої готовності, соціальної компетентності та адекватності молодої людини.

На її особливості впливають рівень розвитку й потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета та принципи освіти.

Школа — це своєрідна сім’я. Як і в сім’ях, у школі також формується власний стиль взаємин. Подібно до сімей школи можуть бути демократичними або авторитарними.

Одним із важливих прав, що стосуються учнів, є участь у роботі учнівського самоврядування.

Однолітки

Важливим чинником соціалізації особистості є її громадське життя.

Свою громадянську активність діти та молодь можуть виявити через участь у роботі дитячих і молодіжнихорганізацій.

Дитячі громадські організації — це об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства.

Молодіжні громадські організації (в Україні) — об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення й захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів.

Молодіжні та дитячі громадські організації створюються та діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності.

Засновниками молодіжних і дитячих громадських органі- зацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах і досягли 15-річного віку.

Молодіжний рух в Україні координує Український національний комітет молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією та має статус Всеукраїнської спілки молодіжних і дитячих громадських організацій. У своїй діяльності цей комітет керується законодавством України та власним статутом.

2.Молодіжні суб-культури.

Субкультура (від латин. sub — під і культура) — сукупність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, уподобань тощо), які впливають на стиль життя й мислення певних номінальних і реальних груп людей та дозволяють їм усвідомити й утвердити себе як «ми», на відміну від «вони» (решти представників соціуму).

Субкультура — це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Термін “молодіжна субкультура” з'явився у 60-ті роки ХХ ст. Поява її є свідченням того, що молодь набуває свого політичного, ідеологічного, економічного статусу в сучасному житті, а отже й відповідальності.

Основними причинами виникнення “молодіжної субкультури” є:

- самостійні пошуки молоддю свого місця в житті, намагання самоствердитися;

- прагнення молоді бути комусь потрібними, корисними; самим знайти вірних друзів, які в будь-якій ситуації допоможуть.

У сучасному світі розрізняють субкультури:

•підлітково-молодіжні (рокери, байкери, хіпі тощо), яка ламає традиційні механізми соціалізації і намагається створити специфічний спосіб життя;

•професійні (театрального світу, армійського, наукових робітників, медиків); кримінальні субкультури (хулігани, шахраї повії, наркомани та ін.), які створюють стандарти поведінки, типові тільки для даного кола людей;

•релігійні, авторитарні секти ("Свідки Ієгові", "Аум Сінріке" та ін.), які сповідують однодумство і сувору дисципліну.

Основні ознаки молодіжної субкультури:

•Виклик цінностям дорослих та експерименти з власним способом життя. •Входження до різних груп однолітків Своєрідні смаки, особливо в одязі, музиці.

Основні види молодіжної субкультури:

•Байкери

•Репери

•Готи

•Скінхеди

•Панки

•Растамани

•Фріки

•Граффітери

•Рольовики

Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя.

Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культури попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

Сучасна молодь — це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» — так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер.

Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру».

Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

3.Поняття стереотипів.

Стереотипи — регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

Класифікація стереотипів:

• антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);
• етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);
• соціально-cmamyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);
• соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям);
• експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини: чим привабливішою здається зовнішність людини, тим позитивнішими особистісними рисами її наділяють);
• вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей — мови, міміки, пантоміміки та ін.).

В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам допомагають. Вони економлять час, не примушуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість .

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін ґендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером (Robert Stoller).

4.Гендерні стереотипи.

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) –стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”.

Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів:

Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок - стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною.

В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні.

До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки - у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка - у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

5.Поняття дискримінації. Сценофобія. Расизм. Упередження. Толерантність.

Упередження - це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття - антипатiю, ворожнечу, або навiть страх.

Дискримiнацiя пов'язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи. Упередження необов'язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов'язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. У повсякденній промові терміни "забобон" і "дискримінація" часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене відношення до членів іншої групи.

Вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон iдентифiкує чотири види взаємовiдношення мiж упередженням та дискримiнацiєю і відповідних типiв iндивiдiв:

1) стiйкий ліберал - людина без упереджень, що не вдається до дискримiнацiї навіть під соціальним тиском за дискримінацiю;

2) нестiйкий лiберал - людина без упереджень, що вдається до дискримiнацiї пiд соцiальним тиском за дискримiнацiю;

3) нестiйкий антилiберал - упереджена людина, що не вдається до дискримi-нацiї під соцiальним тиском проти дискримiнацiї;

4) стiйкий антилiберал - упереджена людина, що непохитно дiє за тими поглядами, яких притримується, навiть коли є соцiальний тиск проти дискримiнацiї.

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Дискримінації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України — 7 квітня 1969 р.

Дискримінація має дві основні форми:

- de jure (або правова), закріплена в законах;

- de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації: пряма і непряма дискримінація.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків);

Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Ксенофо́бія від грецьких слів (ксенос), що означає «чужинець», «незнайомець», та (фобос), що означає «страх», — це система поглядів, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. У науковій фантастиці ксенофобія — страх перед інопланетянами.

Протилежний випадок становить позитивна дискримінація, під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Є важливим чинником подолання гендерної нерівності, орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені.

Толера́нтність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень; громада, нація, етнос, раса.

Сценофобія- страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Лекція №3

Тема:Місце конфліктів у людському спілкуванні. Поняття соціуму суспільства людей.

План лекційного заняття:

1. Поняття конфлікту.

2. Джерела виникнення конфліктів та шляхи їх подолання.

3. Типи конфліктів.

4. Місце конфліктів у людському спілкуванні.

5. Міжнародні конфлікти.

6. Поняття соціуму. Суспільні відносини.

7. Соціальна структура населення.

8. Основи соціальної стратифікації.

9. Суспільна стабільність та небезпека.

10. Природні та техногенні явища як чинники загрози суспільній безпеці.

1. Поняття конфлікту.

Конфлі́кт(від лат. conflictus — зіткнення або боротьба, ворожі відношення) — це ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі і навіть технічні системи.

Види конфліктів:

1) конфлікти, пов’язані з різними цілями;

2) конфлікти, пов’язані з різним рівнем культури;

3) конфлікти, пов’язані з різними смаками;

4) конфлікти, пов’язані з різними цінностями;

5) конфлікти, пов’язані з діловими розбіжностями;

6) конфлікти, пов’язані з різними поглядами на ситуацію.

2. Джерела виникнення конфліктів та шляхи їх подолання.

Причини виникнення конфлікту - це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і, при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його.

Серед основних причин конфлікту:

• обмеженість ресурсів, які треба ділити;

• взаємозалежність завдань;

• розбіжності в меті;

• розбіжності в уявленнях і цінностях;

• розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

• незадовільні комунікації.

Основні фази конфлікту: 1) початкова фаза; 2) фаза підйому; 3) пік конфлікту; 4) спад конфлікту.

Шляхи подолання конфлікту.

По-перше, за будь-яким конфліктом відверто чи приховано знаходяться інтереси людей, ось чому завжди слід вияснити, чи є у вас щось спільного в інтересах, незважаючи на наявність конфліктної ситуації. Необхідно проаналізувавши, зрозуміти, які існують розбіжності в особистих інтересах сторін стосовно до загального інтересу. Розібратися в суті інтересів вашого партнера і пояснити йому ваші бажання. Нарешті, обговорити, які можуть бути взаємні спільні кроки, аби можна було подолати конфлікт.

По-друге, прагнути такої згоди, яка б могла максимально задовольняти інтереси кожної із сторін, при цьому вести розмови чи переговори без образ, тим більше без ультимативних вимог.

По-третє, користуватися максимально об’єктивними і справедливими критеріями, показати, що ви не бажаєте ущемити чи заперечити бажання вашого партнера, але, водночас, переконати його, що існує межа поступок, за яку ви не можете відступити, не втративши власної гідності.

Є п’ять основних стилів розв’язання конфлікту, в основу яких покладена система, котру називають методом Томаса-Кілменна.

Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв’язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із спільним джерелом будь-якого конфлікту – розбіжністю інтересів двох чи кількох сторін. Ваш стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою ви прагнете задовольнити власні інтереси та інтереси іншої сторони. Визначити місце і назву для кожного з п’яти основних стилів розв’язання конфлікту дозволяє сітка Томаса-Кілменна. У. Томасом та Р. Кілменном у 1972 р. були розроблені п'ять основних стилів вирішення конфліктів: конкуренція, співробітництво, компроміс, відхилення та пристосування. Вони описані та широко використовуються у програмах навчання за кордоном. Ці стилі поведінки дозволяють створювати для коленої людини свій власний стиль вирішення конфліктів. Вони пов'язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту — розбіжністю інтересів двох або більшої кількості сторін.

Кожна людина може певним чином використовувати всі ці форми поведінки, але звичайно існує пріоритетна форма, яка залежить від доступності засобів боротьби, поставлених цілей, характеру розбіжностей тощо.

Стиль конкуренції. Він може бути ефективним тоді, коли ви наділені певною владою; ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і маєте можливість наполягати на них. Проте це не той стиль, який варто використовувати при особистих стосунках; якщо ви хочете ладити з людьми, то стиль конкуренції буде викликати в них відчуження.

Стиль уникання. Його можна використовувати, тоді коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі. Цей стиль також рекомендують у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.

Стиль уникнення може стати придатним у спілкуванні з «тяжкою» людиною і коли немає серйозних підстав далі контактувати з нею.

Стиль пристосування. Його можна використати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не суттєвий для вас. Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви ідете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.

Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникнення, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає в тому, що ви дієте разом з іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникнення, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.

Стиль співробітництва. Цей стиль вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного. А потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.

Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони в складних конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні порівняно із співробітництвом; ви поступаєтесь у чомусь, інша людина також у чомусь поступається, і в результаті ви можете дійти згоди.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненним.

Виходячи із важливості проблеми, можете обрати стратегію поведінки в конфліктній ситуації:

Ø Знайти спосіб уникнення конфлікту;

Ø Розробити компромісне рішення;

Ø Заспокоїтись і змиритися з тим, що хоче робити інша людина;

Ø Зачекати, щоб знайти підходяще рішення.

Якщо людина почуває себе добре й умови її життя цілком комфортні, вона відчуває позитивні емоції. Якщо ж потреби людини не задоволені й умови життя не сприяють їхньому задоволенню, виникають негативні емоції. Якщо людина переживає якісь емоції протягом тривалого часу, у неї виникає емоційне напруження – стрес. Усі події, що викликають у людини стрес, називають джерелом стресу. У стресовому стані організм активізує роботу імунної системи. У кров, у великій кількості виділяється адреналін – речовина, що викликає приплив енергії, підйом сил. Такий стан віднімає стільки сил, що не може тривати довго. Для відновлення нормальної роботи організму потрібен рівноцінний відпочинок. Будь – який конфлікт є критичною ситуацією для людського організму. Незалежно від того, як розв’яжеться конфлікт, його наслідки для всіх сторін будуть негативними. Тому найкраще уникати конфліктів у спілкуванні. Якщо ж конфлікт уже виник, ми можемо істотно зменшити наслідки стресу. Для цього досить поставитися до ситуації розумно: подумати, що послужило причиною конфлікту і як потрібно чинити надалі, щоб уникнути подібної ситуації.

3. Типи конфліктів.

Типи конфліктів:

- істинний конфлікт — реальне зіткнення між сторонами;

- конструктивний конфлікт — конфлікт, що виник на ґрунті реально існуючих між суб'єктами протиріч;

- випадковий конфлікт — конфлікт, що виник через непорозуміння чи випадковий збіг обставин;

- зміщений конфлікт — конфлікт, що виник на помилковій підставі, коли справжня причина прихована;

- невірно приписаний конфлікт — конфлікт, у якому справжній винуватець знаходиться в тіні, а у конфлікті задіяні учасники, які не мають до нього відношення, чи він виник завдяки випадковому збігу обставин;

- помилковий конфлікт — суб'єкти сприймають ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для конфронтації немає;

- потенційний конфлікт — існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки що одна чи обидві сторони через ті або інші причини (наприклад, коли бракує інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

4. Місце конфліктів у людському спілкуванні.

Конфліктологія(від лат. konflikt -- зіткнення, грецьк. logos -вчення, наука) — це наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, про взаємодію людини і природи. Найвідоміша праця з конфліктології — книга Роджера Фішера та Вільяма Юрі "Шлях до згоди, або Переговори без поразки", що вперше з'явилася в США 1983 року, витримала 20 перевидань у 30 країнах світу.

Конфліктологія як наука актуальна користується нині досить широкою популярністю. Наприклад, у політиці, дипломатії, юриспруденції, комерційній діяльності, системі виховання й спілкування, у військовій практиці та інших сферах буття відбуваються найрізноманітніші конфлікти: внутрішньогрупові, міжгрупові, міжособистісні, внутрішньоособистісні тощо. Тому що, в усіх сферах життєдіяльності люди постають перед проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

5.Міжнародні конфлікти.

Функціонування сучасного міжнародного товариства неможливе без протистояння позицій і поглядів, притаманних певним суб'єктам. Тлумачення певних питань, наявних у практиці міжнародних відносин, отримують відмінні оцінки з боку учасників процесу. Логічним наслідком цього є суперечності та конфлікти. Ці конфлікти інколи призводили до небезпечних міжнародних криз і збройної боротьби, які спричиняли серйозні та небезпечні наслідки. Декотрі з них виявилися стійкими, тривали упродовж років і десятиліть, інші затихали на певний час і за певних умов починалися з новою силою.

Науковці стверджують, що впродовж останніх 5,5 тис. років людство жило в мирі щонайбільше 300 років. Протягом цих 55 століть на нашій планеті відбулося 14,5 тис. воєн (з них дві світові), у яких загинуло 3,6 млрд осіб. За роки, що минули після закінчення Другої світової війни, у світі відбулося понад 250 воєн, у яких брали участь понад 90 держав, а людські втрати становили понад 35 млрд осіб.

Можна виділити декілька основних причин міжнародних конфліктів: недосконалість людської природи; бідність та нерівність у добробуті народів різних країн; соціально-економічний та політичний лад держави, рівень її культури і цивілізованості; невпорядкованість міжнародних стосунків.

Практика міжнародних відносин свідчить, що в основі суперечності зрідка лежить якийсь один чинник. Джерелом суперечностей здебільшого є інтереси певних держав, економічних союзів, а також військово-політичних блоків. Предметом суперечностей часто є території та кордони (о. Коса Тузла, 2003 p.), прагнення посісти домінуюче становище в регіоні, протистояння економічних, політичних інтересів країн, що розвиваються, негативні етнічні стереотипи, релігійні протиріччя.

Урегулюванню міжнародних конфліктів сьогодні сприяють також деякі об'єктивні тенденції світового розвитку. По-перше, у світі, зокрема, й у безпосередніх учасників конфліктів, виникає розуміння беззмістовності та небезпечності військових методів вирішення спірних питань. Тому сторони, які конфліктують, зазвичай переходять до політичного діалогу на переговорах. По-друге, посилюються інтеграційні процеси, руйнуються міждержавні та міжрегіональні бар'єри, що знижує рівень конфронтації й створює умови для формування регіональних та міжнародних союзів, асоціацій, об'єднань держав, таких як Європейська співдружність тощо, що ставлять за мету координацію дій, об'єднання сил і можливостей для забезпечення більш тісної співпраці, яка зменшує вірогідність конфліктних ситуацій.

До найвідоміших спроб мирного вирішення міжнародних суперечностей належить посередництво ООН у справі Афганістану. Після непростих тривалих переговорів у Женеві 1988 р. підписано умову за участю Афганістану, Пакистану, СІНА, СРСР про виведення військ (130 тис.), що й відбулося на початку 1989 р.

Чинники, які сприяють подоланню конфліктів і конфліктних ситуацій, мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Це передусім загальна міжнародна обстановка і зацікавленість конфліктуючих сторін у подоланні конфлікту. Це також ступінь розвитку демократії в суспільстві та усвідомлення необхідності ліквідувати причини, що призвели до конфлікту; це наявність уряду, якому довіряє народ; це здатність держави чи міжнародних структур консолідувати національні, регіональні та міжнародні політичні сили довкола програми виходу з конфлікту.

2. Поняття соціуму. Суспільні відносини.

Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось певних відносинах.
Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об’єднання людей. У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.
Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюють свідомо, вони складаються під впливом об’єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

Під соціальною групою розуміють сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують громадсько необхідну функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.
Класифікація груп
-За чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до ЗО осіб).
-За характером взаємин: первинні (сім’я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).
-За способом організації та регулювання взаємодії: формальні (юридично оформлені); неформальні.
Умовні групи — довільні об’єднання людей за будь- якою спільною ознакою.
Реальні групи — такі об’єднання людей, у яких має місце єдність діяльності, умов, обставин, ознак і в яких люди усвідомлюють свою належність до цієї групи.
Ознаки:
1. Пол.
2. Дохід.
3. Національність.
4. Вік.
5. Спорідненість і шлюб.
6. Професія.
7. Місце проживання.
За типом ідентифікації:
а) групи членства;
б) референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном);
в) аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).
Квазігрупа — слабко організоване, нестійке, короткочасне об’єднання людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).
Статусні групи — виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль під час визначення соціального стану, статусу особистості.
Номінальні групи — їх виділяють для статистичного обліку населення:
а) пасажири приміських потягів, автобусів;
б) перебувають на обліку в міліції;
в) бездітні, багатодітні, малодітні;
г) які мають постійну або тимчасову прописку.
Агрегатні групи — сукупності людей, виділені на основі поведінкових ознак (аудиторія, публіка). «Агрегат» — випадкове скупчення людей.
Спільнота — сукупність людей, що характеризується певними єдиними ознаками (інтерес, умови життя і діяльності, близькість поглядів, спільна віра).
ВИДИ СПІЛЬНОТ
1. Етнічні, територіальні, релігійні.
2. Стійкі (етнічні, територіальні).
3. Нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).
4. Особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна спільнота (ТО) — сукупність людей, що живуть на одній господарсько освоєній території.
Суспільні відносини- це відносини, що формуються між людьми в процесі їх життєдіяльності.

Класифікація суспільних відносин:

1.Залежно від терміну дії:

- короткострокові;

- періодичні;

- довготривалі;

2.Залежно від сфер життєдіяльності:

- економічні (виробничі);

- соціальні;

- ідеологічні;

- політичні;

- духовні;

- побутові та сімейні;

7. Соціальна структура населення.

Соціальна структура населення— це історично визначена сукупність відносно стійких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії.

Структуровані нерівності між різними групами людей (стратами) соціологи називають стратифікацією. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище.

Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу в суспільстві: аскрипція і досягнення.

Аскрипція— просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям (соціальному становищу, фізичним даним та ін.).