Предмет та завдання диференціальної психології Диференціальна психологія
Курс лекцій
Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки
Напрям підготовки: 6.030102 ПСИХОЛОГІЯ
6.030103 ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ
ІІ курс
РОЗРОБНИК:
Мазяр О.В., старший викладач кафедри соціальної та практичної психології
Житомир – 2013
Лекція 1. ДИФЕРЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ВИВЧЕННЯ ЛЮДИНИ
Мета:ознайомлення студентів з завданнями, основними конструктами диференціальної психології та формування уявлення про формальний підхід до вивчення індивідуальності.
Професійна спрямованість:уміння вирізняти ендофактори та екзофактори індивідуальних відмінностей.
План:
1. Предмет та завдання диференціальної психології.
2. Дослідження індивідуальних відмінностей в ранніх психологічних теоріях.
3. Передумови виникнення диференціальної психології: експериментальна психологія і біологія.
4. Основні диференціально-психологічні конструкти.
5. Диференційно-психологічна парадигма у вивченні людини.
6. Принципи формального підходу до індивідуальності.
7. Компоненти структури індивідуальності.
8. Елементи індивідуальності та їх інтеграція в цілісну структуру.
9. Ендофактори та екзофактори у детермінації міжіндивідуальної варіативності.
Основні
поняття
| диференціальна психологія, індивідуально-психологічні відмінності, спільне, відмінне, спадкове, набуте, детермінізм, індетермінізм, загальне, одиничне, ідентифікація, індивідуалізація, свідоме, позасвідоме, зовнішнє, внутрішнє, організм, індивід, особистість, індивідуальність, типологічні відмінності, групові відмінності
|
Література
Основна література
1. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. с англ. − М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – С. 5-74.
2. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – С. 11-33.
3. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – М.: Эксмо, 2006. – С. 13-25, 40-64.
4. Палій А.А. Диференціальна психологія: Курс лекцій. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2007. –31-69.
Додаткова література
5. Государев Н.А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: Учебное пособие. – М.: «Ось-89». – С. 8-31.
6. Ломов Б. Ф. Методологические проблемы личности. – М.: Издательство «Наука», 1984. – 448 с.
7. Машков В.Н. Дифференциальная психология человека. – СПб.: Питер, 2008. – 6-32.
8. Теплов Б.М. Конспекты и комментарии к книге А. Анастази «Дифференциальная психология» // Теплов Б.М. Избранные труды: В 2-х т. Т. II. – М.: Педагогика, 1985. – С. 247-279.
Періодичні видання
9. Ломов Б.Ф. О системном подходе в психологии // Вопросы психологии. – 1975. – № 2. – С. 31-45.
Предмет та завдання диференціальної психології
Перші групові відмінності між племенами «Ми» та «Вони» (що показано у роботах Б.Ф. Поршнєва) поклали початок диференціації людських істот. За представниками іншого племені визнавалися такі відмінності, які дозволяли розуміти несхожість з власним племенем, внаслідок чого ставало можливим убивство.
Наступним етапом становлення людської індивідуальності було спостереження за соплеменниками, їхніми здібностями і розподіл функцій. Фіксація індивідуальних відмінностей закріплювалася за допомогою найменування. Відділення Я від не-Я стало важливою ознакою зародження особистості з унікальною самосвідомістю. Перші теорії, вірування, марновірства, у яких людина намагалася зрозуміти причини цих відмінностей, відображали її світогляд. Проте причини могли бачитися в абсолютно випадкових ознаках (в основному орієнтувалися на зовнішні ознаки).
Але за всіх часів відмінності сприймалися як належне. Серед найдавніших слідів людської діяльності є свідчення того, що люди знали про індивідуальні відмінності і враховували їх. У той час, коли ще не було писемності, вже існували люди – художники, знахарі, вожді, – які мали особливі здібності і певні особистісні особливості. Провідними науками (тепер їх вважають псевдонауками), які пояснювали індивідуальні відмінності були хіромантія, фізіономіка та астрологія.
На сьогоднішній день керівників держави обирають, а заміщення посад відбувається на конкурсній основі, визнаючи тим самим право всіх людей на унікальність та першість. У цивілізованих країнах влада у спадок не передається, тому що вважається, що право на унікальність більшою мірою обумовлено соціально, а не генетично чи божественно.
Диференційна психологія – галузь психологічної науки, що вивчає індивідуально-психологічні відмінності між людьми. Причому вивчаються як індивідуальні відмінності окремих індивідів, так і типологічні відмінності цілих груп (професійних, навчальних, расових, національних).
Диференційна психологія – галузь науки, що вивчає індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природу, джерела і наслідки цих відмінностей. Це наука про закономірності психічного варіювання. Також слід вказати, що диференційна психологія займається пошуком та виділенням найбільш суттєвих параметрів, характеристик, за якими різняться люди.
Під індивідуально-психологічними відмінностями розуміють особливості психічних процесів, станів і властивостей, що відрізняють людей одного від одного, а саме індивідуальні пороги відчуття, увага, пам’ять, мислення. Емоційна реактивність, інтереси, здібності, характер тощо.
Предметом диференційної психології є об’єктивне кількісне дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці. Однак при цьому також вивчають якісну своєрідність психічних явищ. З одного боку, відмінності між людьми можна показати як кількісні, вимірявши їх і співставивши їх між собою, проте за окремими параметрами психічних особливостей подібне порівняння зробити не можна (коли кількісні зміни приводять до якісних) – і тоді говорять про якісні відмінності між психічними феноменами. Наприклад, щодо проблеми здібностей. Б. М. Теплов вважає, що відмінності у здібностях носять якісний характер, а не кількісний.
Завдання диференційної психології:
– Виділити найсуттєвіші параметри організації психічної діяльності, від яких залежить індивідуально-типологічна характеристика індивіда.
– З’ясувати принципи та природу індивідуальних відмінностей.
– Виявити вплив на індивідуальні відмінності підготовки, розвитку, фізичного стану індивідів.
– Дослідити співвідношення та співіснування різних характеристик.
– Проаналізувати природу і властивості різноманітних груп, що різняться по ознаках статі, раси, національності і культури.
Мета вивчення групових відмінностей:
– Через конкретні групи характеризувати сучасне суспільство.
– Через дослідження різних груп виявити фундаментальні проблеми індивідуальних відмінностей в цілому.
– Порівняти як деякі психологічні феномени виявляються у різних групах і може сприяти більш чіткому розумінню самого феномену.
Застосування даних диференційної психології можливе у педагогічній психології, психіатрії, психотерапії, профорієнтації, психології праці. Важливо відзначити, що на сучасному етапі диференційна психологія розглядається як дисципліна, яка інтегрує знання інтерпретації людської поведінки і не є самостійною областю психології, хоча й виступає її самостійним розділом.
|