Інтернаціоналізація та інтеграція світової економіки
Світове господарство: його суть та структура
Процес виробництва і відтворення національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від розвитку світової економіки, її становища, місця, ролі окремої країни у світовому співтоваристві.
Світове господарство це складна система національних господарств окремих країн та їхніх угруповань, що взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами (МЕВ). Це конгломерат країн світу з різними рівнями економічного і соціального розвитку, неоднаковим менталітетом, духовністю, національними традиціями.
На нашій планеті існує близько 230 країн, з чисельністю населення понад 7 млрд.чол., які розмовляють більше ніж 6 тис. мов.
Всі ці країни можна поділити на такі основні групи:
I група - розвиненні держави світу (≈25 країн). 60% світового промислового виробництва. Мають високий рівень виробництва, розвитку промисловості, сільського господарства, сфери послуг, науки, технології та ін. До них належать: США, Канада, країни Європейського Союзу (ЄС), Швейцарія, Норвегія, Ісландія, Ізраїль, Південна Африка, Японія. Найбільш розвинуті були США, але тепер їх наздоганяють країни ЄС та Японія.
II група - країни що розвиваються.Мають середній рівень економічного розвитку. До них належать: Аргентина, Бразилія, Мексика, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея. Це десь більше 15 країн з доходами на душу населення понад 9400$ на рік.
Темпи їх економічного розвитку складають ≈ 6,6%, тоді як в розвинутих країнах ≈ 3%.
III група - слаборозвинуті країни.Це близько 130 країн, в них проживає 75% населення. Це країни, що не пройшли стадії індустріалізації. Населення зайняте в с/г., велике безробіття, продуктивність праці низька, велика народжуваність, низький рівень освіти, експорт с/г продукції, голод. До них належать країни Центральної та Південної Африки. Середній дохід 375$ на рік, абсолютна бідність.
До окремої групи слід віднести країни колишнього СРСР, які найбільшою мірою підходять до держав з перехідною економікою. Внаслідок глибокої економічної кризи, розриву традиційних зв’язків обсяг ВВП значно знизився (майже у 2р.) і в результаті ці країни теж відкинуті до групи країн, що розвиваються.
Більшість країн з них утворило СНД (Співдружність національних держав), але ця структура діє поки що неефективно.
Це поділ за рівнем економічного розвитку.
Поділ за територією (за регіонами) - США, Китай, Росія, Америка, Європа, Азія.
За економічними системами: капіталістичні, докапіталістичні, соціалістичні, країни з перехідною економікою.
Суб’єкти світового господарства:
- національні економіки країн;
- міжнародні монополії, ТНК, фірми
- регіональні об’єднання (ОПЕК, ЄС, СНД).
- Міжнародні економічні організації (ООН, ВОТ,МБРР та ін.).
Об’єкти світового господарства:міжнародні економічні відносини з приводу міжнародної торгівлі, вивозу капіталу, отримання міжнародних кредитів, науково-технічне співробітництво, міграція РС, валютно-фінансові відносини та ін.
Основні етапи формування світового господарства:
I етап - XV ст. Створення світового ринку, формування міжнародного поділу праці.
II етап - сер.XIX - поч.XXст. Створення світової капіталістичної системи.
III етап - 30-ті - поч.90-х років XXст. Виникнення світової системи соціалізму і співіснування двох систем.
IV етап - Розпад соц. системи, глобалізація капіталістичних ринкових відносин.
Риси світового господарства:
- Існування різних цивілізацій (способів виробництва).
- Існування різноманітних форм власності, багатоукладний характер економіки.
- Панування ринкової економіки.
- Обмеженість природних ресурсів.
- Нерівномірність економічного розвитку країн.
Міжнародна торгівля
Це торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів та послуг.
Велику роль в організації міжнародної торгівлі відіграє політика держави.
Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни та присвоєння національними виробниками максимальних прибутків.
У процесі реалізації цієї мети проявляється суперечливе поєднання протекціонізму та лібералізму.
Протекціонізм -це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.
Лібералізм -державна політика спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній політиці.
Міжнародний поділ праці (МПП)
МПП- це процес відокремлення різних видів трудової діяльності на рівні національних економік, які визначають об’єктивність міжнародного обміну, торгівлі між країнами.
Об’єктивна необхідність МПП - можна пояснити тим, що різні країни мають різні:
- природно-географічні умови, природні багатства, клімат тощо;
- технічний і науковий потенціал;
- соціально-економічні умови, рівень економічного розвитку, соціальну інфраструктуру, соціально-політичний устрій тощо.
Розрізняють такі основні форми поділу праці:
1. Міжнародна спеціалізація - це концентрація виробництва однорідної продукції в одній або декількох країнах для задоволення не тільки власних потреб, а і потреб інших країн (наприклад, США спеціалізується на випуску потужних гусеничних тракторів, а Німеччина - колісних тракторів малої потужності). Може бути виробнича, а може бути територіальна (між країнами, регіонами).
2. Міжнародна кооперація - це об’єднання виробничих можливостей (фірм) двох і більше країн з метою виконання єдиної виробничої програми і виробництва певної продукції (наприклад кооперація країн в освоєнні космосу, використання нових технологій, обмін науково-технічною інформацією та ін.). Така кооперація здійснюється шляхом укладання міжурядових угод, або між фірмами.
Завдяки участі в МПП кожна країна отримує певні переваги, знижує капіталомісткість і скорочує час виробництва нових товарів, на 50-70% знижується собівартість.
Існує і така класифікація форм МПП:
- загальна - в цьому випадку країни-експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні.
- особлива - передбачає міжгалузевий обмін готовими виробами.
- одинична - означає спеціалізацію країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного товару.
Інтернаціоналізація та інтеграція світової економіки
Інтернаціоналізація суспільного (світового) способу виробництва включає процес інтернаціоналізації продуктивних сил і економічної власності.
Прискорення у XX-XXIст. процесів інтернаціоналізації обумовлено наступними факторами:
1. обмеженість і нерівномірність розподілу ресурсів у світі;
2. нерівномірність економічного розвитку країн і загострення конкуренції між ними;
3. необхідність розв’язання глобальних проблем;
4. демографічні, економічні та соціальні проблеми;
5. проблеми реалізації створеного продукту;
6. потреби розвитку продуктивних сил, які переростають національні межі.
7. зростання взаємозалежності національних економік;
8. швидке зростання ТНК і переплетіння фінансових капіталів;
9. нестабільність міжнародної валютної системи;
10. політичні фактори: взаємні претензії після II світової війни, регіональні конфлікти, соціальна напруга пов’язана з безробіттям.
Етапи інтеграції:
1. Створення сталих торгових відносин.
2. Створення зон вільної торгівлі.
3. Створення митного союзу.
4. Створення спільного ринку.
5. Створення економічного союзу (ЄС).
6. Створення ВОТ.
7. Політичний союз соціально-економічної інтеграції.
Головні інтеграційні угрупування в межах світового господарства:
- ЄС (26 країн).
- Всесвітня торгова організація (ВТО) - 150 країн.
- Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА): США, Канада, Мексика (20% всесвітньої торгівлі).
- Південноамериканський загальний ринок: Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай.
- Андорська група: Болівія, Колумбія, Перу, Чілі, Єквадор.
- СНД (співдружність незалежних держав) - постсоціалістичні країни (крім прибалтійських країн)
10% - світового промислового виробництва;
25% - природних ресурсів;
4,5% - продукції, яка іде на експорт.
|