Сучасна фінансова криза в Україні та шляхи її локалізації

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфля­ційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів ін­фляція набула в 1992 році, коли вона становила 1445%, у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій за­боргованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомог і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунка­ми за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійно­му зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підва­лини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів.

Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обме­ження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це тра­пилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівнова­ги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили.

Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного де­фіциту. Що стосується глибин­них причин бюджетного дефіциту, то такими є спад вироб­ництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюдже­ту. Що стосується конкретних особливостей розвитку еконо­міки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокреми­ти; структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних під­приємств, що одержують дотації, неефективний механізм опо­даткування суб'єктів господарювання; крупномасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтоване великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; припис­ки, крадіжки, втрата виробленої продукції.

Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внут­рішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку по­зичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки.

Фінансова криза в Україні призводить до різкого зни­ження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, приз­водить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів.

Отже, фінансова криза в Україні характеризується насам­перед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держа­ви, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видат­ків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптималь­ним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Основними напрямками подолання фінансової кризи мо­же бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управлін­ня, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фі­нансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фі­нансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвести­ційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відпові­дальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог по­даткового законодавства; оптимізація рівня податкових вилу­чень до бюджету.

На момент настання світової фінансової кризи 2008 року економіка України була на підйомі. Із 2000 року до третього кварталу 2008 року економіка країни зростала в середньому на 7,5% на рік. Потужний зовнішній попит стимулював експорт, обсяги якого росли рекордними темпами - на 50% у річному обчисленні за перші три квартали 2008 року. З іншого боку, через значне збільшення імпорту, сальдо поточного рахунку платіжного балансу залишалося від'ємним з 2006 року. Однак дефіцит рахунку поточних операцій повністю фінансувався за рахунок значних надходжень іноземного капіталу. У 2005-2008 роках чисті прямі іноземні інвестиції в Україну в середньому складали 8 млрд. дол. США на рік. Це дозволило Національному банку України накопичувати валютні резерви, які наприкінці вересня 2008 року сягнули 37 млрд. дол. США. Міжнародна фінансова криза восени 2008 року перервала цикл зростання економіки України та багатьох інших країн , що розвиваються. В умовах погіршення зовнішнього економічного середовища Україна зазнала одного з найглибших економічних спадів та однієї з найсильніших девальвацій валюти під час найважчих етапів кризи. Восени 2008 року національна валюта знецінилась більш ніж на 50% відносно долара США, фондовий індекс ПФТС скоротився на більш ніж 70%, а реальний ВВП знизився на 8% та 19% в річному обчисленні в останньому кварталі 2008 року та першій половині 2009 року відповідно. За останні два місяці 2008 року експорт товарів скоротився на 16% в річному обчисленні, а в січні-липні 2009 року - аж на 49% [2]. Найвагомішими чинниками, які спричинили дану ситуацію в Україні можна вважати наступні .

По-перше, частка експорту становить 50% ВВП. Експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. Товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 15% всього українського експорту. Також експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема Росія, Туреччина, Італія, Польща, Білорусія та Німеччина разом складають близько половини всього експорту товарів України. Міжнародна фінансова криза уповільнила світову економічну активність, суттєво знизивши світові ціни на товари (особливо сталь та хімічну продукцію). Все це викликало спад зовнішнього попиту на українські товари. Це означає, що залежність України від вузького кола товарів, що експортуються до невеликої кількості країн, помітно посилила негативні явища в реальному секторі, які й без того були загострені через падіння внутрішнього попиту. Обсяги експорту знизилися на 47% у річному обчислені. Через свою залежність від експорту, промислове виробництво знизилося на 31%.

По- друге, за останні роки Україна залучила забагато зовнішніх позик для фінансування внутрішнього споживання та інвестицій. Міжнародна фінансова криза призвела до зворотного руху потоків капіталу, що виснажило ліквідність банківського сектора, скоротивши кредитування, інвестиції та споживання.

По-третє нестабільна політична ситуація що склалася в Україні спричинила падіння кредитних рейтингів України на світовому ринку позичкових капіталів. У світовому рейтингу конкурентоспроможності Україна посіла 82-ге місце, за рік опустившись на 10 позицій. Це означає, що світова криза болючіше вдарила по Україні, ніж по інших країнах Східної Європи [4].

Потрібно провести заходи для покращення інвестиційного привабливості України. До них відносимо такі: підтримання відносно високих темпів економічного зростання, від яких критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери, в тому числі – фінансова забезпеченість соціальної політики держави; недопущення зниження добробуту населення, що негативно впливає на стан внутрішнього попиту – це обмежує застосування фіскальних рестрикцій та важелів гальмування зростання доходів; підтримка в прийнятних межах платіжного балансу, який визначає стабільність національної валюти, яка вкрай важлива в контексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП та значної залежності від світових ринків капіталу – це обмежує застосування курсових важелів (як штучної ревальвації, так і лібералізації курсоутворення) та інструментів лібералізації імпорту [2];заходи щодо зростання і диверсифікації експорту ; залучення інвестицій у дослідницьку діяльність приватного сектора ;заходи, спрямовані на розвиток підприємництва та малого бізнесу, для підтримки конкурентоспроможності та зростання приватного сектору національної економіки так, як він є провідною формою господарювання у ринковій економіці .

ТЕМА 5. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ