Соціально-моральний розвиток

Основи соціальної компетентності формуються у дошкільному віці. Дитина набуває вміння орієнтуватися у світі людей, відчуває потребу у розуміння іншої людини та розуміє її. Вчиться поважати інших, допомагати, почуватися комфортно у соціумі. Л.С.Виготський, І.Д.Бех, О.Л. Кононкохарактеризують соціалізацію, як процес засвоєння і використання дитиною у поведінці та діяльності системи морально-духовних цінностей, в яку вона включена.

Ра­ніше в програмах це питання окремо не виділялося. Тепер у Базовому компоненті особливий акцент зроблено на соціальному вихованні. Л.Якименко розглядає соціальне виховання як «багатовимірний конструкт із виокремленням та­ких напрямів:

· сприяння адаптації дитини до умов життєдіяльності, тобто входженню її в світ людських стосунків;

· сприяння розвитку самоусвідомлення, що дасть дитині можливість змінювати уявлення про себе та ставлення до себе;

· формування суб'єктивної життєвої позиції.

«Соціалізація особистості в дошкільному дитинстві — процес становлення дитячої особистості у взаємодії із соціальним оточенням, результат входження у світ конк­ретних соціальних зв'язків, оволодіння досвідом людсь­ких взаємин та конструювання власного образу світу.

Соціально компетентна дитина має розвинену потре­бу в контактах з іншими дітьми та дорослими, соціально вмотивованій спільній діяльності, вона здатна регулю­вати власну поведінку та дії, їй притаманні моральні по­чуття співрадості, співпереживання, готовності прийти на допомогу.

Новизна підходу Базової програми розвитку дошкільника «Я у Світі» полягає в тому, що соціально-моральний розвиток визначено як основну лінію розвитку, наголошується на інтеграції підходів до виховання, можливості цілісного розвитку особистості в сфері «Люди».

Такий підхід відповідає сучасній меті виховання: створення умов для дитячого розвитку, сприяння її самореалізації.»[14]

У коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні визначено механізм соціального розвитку дитини.

Механізм соціального розвитку включає такі головні компоненти: когнітивний (здатність до пі­знання людей, їхньої поведінки, взаємин), емоційно-мотиваційний (інтерес і бажання брати участь у їхньо­му житті) та поведінковий (навички взаємодії у різних ситуаціях спільної діяльності).

«Моральною характеристикою цих складових є гуманність, що в дошкільному віці виступає як емоційний чинник, тобто це не ті почуття співпереживання, спів­чуття, що визначають уміння діяти на основі розуміння іншого та володіння комунікативними навичками й умін­нями, а просто гуманне ставлення до людей. Звертаючи увагу педагогів на факти порушення дітьми правил по­ведінки, О. В. Запорожець пояснював, що в дошкільно­му віці це зумовлено не незнанням чи небажанням ви­конувати їх, а тим, що діти ще не орієнтуються на іншу людину, не звертають уваги на її стан, не враховують інтересів та потреб іншого.

Формування соціального досвіду дитини в процесі морального виховання надає йому гуманного спряму­вання, збагачує його, сприяє закладанню початків духов­ності особистості.

Таким чином, інтегруючи моральний, духовний і со­ціальний компоненти, процес виховання спрямовується на цілісний розвиток особистості, який реалізується в гармонії із зовнішнім світом та із самим собою.» [7]

До головних принципів організації освітньо-виховної роботи, спрямованої на освоєння дитиною даної сфери життя, варто віднести:

· єдність формування у дітей уявлень про соціальну дійсність як частину довкілля, що відображає діяльність і взаємини людей, та виховання усвідомленого бажання;

· емоціогенність як неодмінну умову засвоєння дітьми соціального досвіду;

· достовірність та педагогічну доцільність у відборі знань про людину, суспільство, мораль;

· комплексність застосування різних видів діяльності дітей у формуванні гуманного ставлення до людей;

· використання прикладу дорослого як носія знань, норм, цінностей; показ особистісних якостей через став­лення до себе і ставлення дорослих до інших людей та до самої дитини.

Завдання вихователів — формувати в дітей дійову від­критість до світу людей як потребу особистості; прищеп­лювати соціальні навички поведінки; розвивати усвідом­лене ставлення дитини до себе як до вільної самостійної особистості, рівної з іншими людьми як члена суспіль­ства, та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми; розвивати інтерес до людей; форму­вати готовність сприймати інформацію та соціальний до­свід; виховувати у дітей співпереживання, співрадість, співчуття, бажання пізнавати людей, бажання бути доб­рими, діяти за принципами гуманізму, справедливості.[10]

Поряд із традиційними засобами ознайомлення дітей зі світом людей (екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, спостереження, ігри на соціальну тематику) Тамара Поніманська радить впроваджувати:

· уроки Добра і Краси, роботу з етичними казками, подорожі до Країни Милосердя тощо;

· психотехнології та гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»;

· ігрові технології: «Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»;

· ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);

· складання родового дерева, розгляд сімейних фотографій, документів, листів та інших родинних реліквій;

· діагностичні методики: малюнок «Моя сім'я», театралізовані вправи «Прихід у гості» тощо.

Емоційно-ціннісний розвиток

У Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» вперше визначено емоційно-ціннісний розвиток дитини дошкільного віку, як самостійну лінію розвитку.

То є спроби певною мірою надолужити прогалини в емоційному розвитку дошкільників, в розвитку комунікативних здібностей дитини через цілеспрямовану систему розвитку емоційного стану дошкільника. Адже, система дошкільної освіти довгі роки була спрямована загалом на формування теоретичних знань, що певною мірою ігнорувало емоційний розвиток людини.

Емоційність є особливою формою існування дошкільника у світі людей і речей, оскільки саме в емоціях і почуттях виявляється вибірковий характер свідомості дитини. Вони допомагають їй відрізнити «добре і зле», «приємне і неприємне», «красиве і погане», відіграють важливу роль в організації та закріпленні поведінки, впливають на сприймання подій, вчинків, людей, формування унікальних рис особистості.

Життєво-компетентна дитина для здійснення взаємодії з іншими людьми мусить розпізнати емоційний стан, настрій іншої людини, виражати власні емоції так, щоб вони були зрозумілими і викликали її реакцію, яку очікує дитина, іншими словами, знаходити з людьми спільну емоційну мову.

Розвиток емоційної сфери дитини дошкільного віку є важливою складовою виховання, що передбачає розвиток у дитини певного емоційного ставлення до навколишнього світу, зокрема до цінностей, норм та ідеалів суспільства.

Фізичний і розумовий розвиток дитини може звестися нанівець, якщо в неї слабі почуття, якщо вона байдужа, глуха, навіть тупа емоційно. Така істота зростає немовби емоційно сліпою, нечутливою до себе та інших, такою, що не вміє захоплюватись, переживати повноту почуттів. Нерозвиненість почуттєвої сфери, емоційної сприйнятливості та чуйності продукують соціальну байдужість, інертність, глухоту щодо інших.

Емоційно нерозвинена дитина характеризується дефектом особистісного зростання, вона не вміє співчувати, позбавлена могутнього джерела духовного життя, зосереджена на собі та своїх проблемах. Це великий недолік, який потребує виховної та корекційної роботи.

Емоційний світ дитини починає формуватися з перших днів життя і продовжується формуватися разом із становленням особистості, набуваючи широкої гами проявів позитивних та негативних переживань і станів (усього 28 емоцій за свідченням дослідників) та залишається важливим педагогічним завданням, у певній мірі навіть важливішим ніж виховання розуму та прищеплення дитині різних навичок та вмінь.

Програма окреслює ряд завдань емоційного розвитку, які реалізуються у різних сферах життєдіяльності.

Важливим показником емоційно-соціального розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є домірність переживань реальним життєвим подіям та ситуаціям. Завдання педагогів – окультурити соціальні почуття як щодо їх активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Педагогічні зусилля мають спрямовуватися на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емоцій, розвиток культури виявлення почуттів, адекватної реакції на життєві події.

Необхідно організувати роботу у трьох напрямках розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дитини дошкільного віку :

· розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми ознаками (від загального до тонко диференційованого сприймання і визначення емоційних станів, переживань як своїх, так і інших людей);

· освоєння, розширення та збагачення репертуару соціальних форм вияву своїх почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій;

· освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, опису свого настрою, стану, аналізу чинників, що їх викликали.

Для педагога важливо наповнювати життя дитини у дошкільному закладі психологічними ситуаціями, цілеспрямовано створювати умови, ситуації, в яких знання дитини про моральні (або інші) норми емоційно проживаються. Діти отримують необхідну інформацію та досвід проживання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», з допомогою якого зможуть орієнтуватися у власних почуттях та почуттях оточуючих, розуміти поділ емоційних проявів на негативні та позитивні, їх відмінність, вчитимуться розпізнавати різницю між почуттями та вчинками, приходити до розуміння того, що немає поганих почуттів, а є погані вчинки.

Організація спеціальних занять по ознайомленню дошкільнят з емоційною сферою передбачає розподіл групи на підгрупи, при цьому бажано, щоб склад підгруп не був постійно сталим, оскільки діти матимуть більш широкі і різноманітні можливості взаємодії між собою. Необхідною умовою ефективного проведення таких занять є добровільна участь в них дітей. Протягом занять не слід оцінювати дітей та домагатися єдино правильного рішення чи відповіді. Діти легко переймаються чужими емоціями, тому зацікавленість їх заняттями є прямо пропорційною ступеню захопленості дорослого. Радість та задоволення від налаштовування дитини на кожне заняття та в ході його проведення визначає розвиваючий ефект такого роду занять.

Необхідно пам'ятати про те, що заняття не мають втомлювати, тому слід оперативно реагувати на стан кожної дитини та групу в цілому, щоб вчасно завершити заняття. При цьому кожне заняття має завершитися чимось радісним, позитивним, веселим (особливо, коли заняття було присвячено аналізу негативних емоцій, страхам чи суму).

Завдяки цілеспрямованій роботі з розвитку емоційної сфери старших дошкільників, діти переживають емоційні стани, вербалізують свої переживання, знайомляться з досвідом однолітків, а також з культурною спадщиною людства (літературою, живописом, музикою). Внаслідок розширюється коло емоцій, зрозумілих дитині, діти стають здатними до більш глибокого розуміння себе та інших людей, в них частіше спостерігаються емфатичні прояви по відношенню до оточуючого.

Сучасна методика дошкільної освіти має широкий спектр засобів для побудови розвивальної взаємодії вихователя з дитиною щодо ознайомлення з емоційною сферою людини та її розвитку.

До прикладу:

· сенсорні ігри та вправи;

· емоційно-експресивні ігри та вправи;

· ігрові вправи-етюди на розвиток моторики обличчя;

· вправи-пантоміми на розвиток виразності жестів;

· програвання рольових ситуацій;

· робота з піктограмами та картинками;

· вправи на розвиток емоційного словника та виразності мовлення;

· вправи на вміння помічати настрій іншої людини;

· малювання емоцій;

· вправи-завдання на встановлення причин прояву емоцій;

· психогімнастичні етюди;

· використання дитячої літератури;

· етюди за змістом казок;

· вікторини за змістом казок;

· використання музичних творів;

· робота з ілюстраціями.

Пізнавальний розвиток

У Базовій програмі розвитку дошкільника «Я у Світі» завдання пізнавального розвитку, як однієї з основних ліній, поділені на дві групи: загально-пізнавальні та завдання логіко-математичного характеру. Крім того, характеризуючи вікові можливості, автори подають їх за сферами життєдіяльності. То є уявлення про природне довкілля, предметне середовище, життя людей і самого себе.

«Такий підхід не означає применшення ролі цього особистісного напряму дошкільника, а має на меті збереження науково-обгрунтованої схеми систематизації змісту дошкільної освіти». [11]

Сучасний зміст екологічного виховання, як складової пізнавального розвитку визначає Зоя Плохій.

«Вагоміше місце у змісті екологічних знань набувають знання із соціальної екології, які різнобічно висвітлю­ють проблеми системи "людина - суспільство - природа", допомагають усвідомити своє місце у природі. У сферу предметного поля екології останнім часом правомірно залучено людину як об'єкт дослідження. Здоров'я лю­дини — складне міжгалузеве наукове поняття, що відоб­ражає стан і характер взаємодії особистості з її внутріш­нім та зовнішнім середовищем, тобто має тісний зв'язок з екологією. Життєвий простір людини також включений у певну екосистему, її діяльність зумовлює антропоген­не навантаження на природне довкілля, що має свої якісні й кількісні характеристики. Фізіологічні потреби організму людини визначають певні межі й певні вимоги до середовища існування. Таким чином, людина постає як біологічний вид і як екологічний чинник. Вивчати зв'язки людини з природою потрібно не тільки для того, щоб знати, які природні чинники необхідні для життя людини, суспільства, а й для того, щоб розу­міти вплив людини на природу. Сучасна екологічна ситуація — яскраве свідчення того, що людина не може відмежуватися від природи і жити лише в соціокультурному середовищі.

Відомий фахівець з екологічної освіти О.М. Захлібний виділяє чотири взаємопов'язані компоненти екологічних знань: пізнавальний — головні ідеї про характер взаємодії природи і суспільства, про глобальні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання; ціннісний— ціннісні орієнтації щодо суспільної та особистісної значущості природи; нормативний — основи моральних та правових норм природокористування, пра­вила поведінки у довкіллі; діяльнісний — види та спо­соби діяльності, спрямовані на формування практичних екологічних умінь.

Пізнавальні знання — це знання про факти, терміни, узагальнені уявлення, елементарні поняття. Вони дають дітям змогу орієнтуватися в природному довкіллі, розуміти єдність природи, взаємозалежність її об'єктів та явищ.

Оцінні знання характеризують норми ставлення до об'єктів та явищ, значення їх для природи і людини. Цей компонент знань важливий для формування ціннісного ставлення до природи.

Нормативні знання характеризуються тим, що допо­магають усвідомити правила поведінки в природі, діаг­ностувати дійсність, передбачати можливі наслідки дій людини у природі, розуміти, до чого призводить пору­шення екологічних процесів.

Прикладні (діяльнісні) знання використовуються у природоохоронній діяльності, дають можливість взаємо­діяти з об'єктами природного довкілля.

Задля забезпечення неперервності освітнього про­цесу всі чотири компоненти екологічних знань мають бути включені і в дошкільну ланку освіти.» [9]

Завдання логіко-математичного змісту Базової програми розвитку дошкільника «Я у Світі» характеризує Валентина Старченко. Якщо у попередніх програмах перевага надавалася засвоєнню дітьми елементарних математичних знань. То характерною відмінністю Базової програми, як визначає В. Старченко, є те, що в ній закладено «програму життя, а не програму знань». Адже, «важлива не стільки наявність логіко-математичних знань, скільки здатність використовувати їх у різних життєвих ситуаціях, розсудливо поводитися, проявляти високу пізнавальну активність, кмітливість, гнучкість мислення, самостійність суджень, тобто поводитися компетентно, відповідно до своїх вікових можливостей, індивідуального та життєвого досвіду». [11]

Автор зазначає, що система фронтальних занять, яка роками була єдиною формою реалізації логіко-математичного змісту, має бути переглянута з огляду на те, що Базовий компонент дошкільної освіти в Україні розглядає заняття, як тільки одну із можливих форм організації життєдіяльності і не визнає її основною.

За визначенням В.Старченко «педагоги дошкільних навчальних закладів мають вийти на ширший життєвий простір, узявши за основу компетентнісну парадигму виховного процесу. У центрі уваги вихователя мають бути: процес життєдіяльності дошкільника, стиль поведінки, діяльності та продуктивність його життя в цілому.

Логіко-математичні завдання, визначені Базовою програмою, орієнтовані, насамперед, на забезпечення розвитку пізнавальних здібностей, уміння розміркову­вати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити прості умовиводи, використовуючи елементарні логічні прийоми. Ефективність виховного процесу з формування логіко-математичної компетентності оцінюється за якісними змінами в пізнавальній ді­яльності дитини. Бо головним є не обсяг набутих дитиною математичних знань, а поєднан­ня їх з особистісними якостями, та з умінням трансформувати їх у практичну діяльність.

Завдання дорослого полягає у створенні таких умов, де б дитина зай­мала позицію активного су­б'єкта діяльності. Йдеться не тільки про послідовний процес пізнання від простого до склад­ного, від близького— до більш далекого, а й про створення си­туацій, які б стимулювали пізна­вально-пошукову та дослідниць­ку діяльність дітей, розвивали вміння розмірковувати, з'ясовува­ти суперечності, висловлювати передбачення, формулювати рішення, відстоювати свої твер­дження. Саме на таку особливість виховного процесу вказував сво­го часу В. Сухомлинський. "Не обрушуйте на дитину лавину знань, не прагніть розповісти про предмет вивчення все, що ви знаєте, — під лавиною знань можуть бути поховані допитли­вість і любов до знань. Умійте відкрити перед дитиною в нав­колишньому світі щось одне так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще й ще раз повернутися до того, про що вона дізналася", — писав він.

Навчально-виховна робота з логіко-математичної діяльності спирається на мисленнєву діяльність, яка передбачає розвиток таких умінь:

· аналізувати, синтезувати, порівнювати;

· узагальнювати, абстрагувати;

· систематизувати, серіювати, класифікувати, знахо­дити принципи закономірності, відшукувати логіч­ні співвідношення між числами та предметами.

Наявність цих умінь є передумовою появи в дітей пер­ших спроб обґрунтовувати свої думки, доводити їх іс­тинність та сприяти розвитку важливої базової якості особистості дошкільника, як розсудливість, уміння розмірковувати. У свою чергу, математичні символи й поняття допомагають дитині пізнавати навколишній світ. Математика для малюків — не тільки світ цифр і чисел. Це особливий світ пізнання і гармонії, який існує об'єк­тивно. І хоча математичні знання формуються на певно­му матеріалі, ми не ототожнюємо їх із предметним сві­том. Адже число 5 може вказувати на кількість пелюсток у квітки, кількість пальців на руці, вартість проїзного квит­ка чи на вік дитини. Ці знаки й символи мають стати для дитини одним із шляхів пізнання навколишнього світу.

У формуванні логіко-математичної компетентнос­ті застосування особистісно орієнтованої моделі осві­ти є особливо принциповим. Забезпечення цього про­цесу великою мірою залежить від позиції дорослого та створення ним доброзичливої атмосфери. Навчаль­но-дисциплінарна модель, основні девізи якої "Роби, як я!", "Дій за зразком", не дає бажаного результату. Покірлива слухняність, побоювання дитини зроби­ти помилку виключають можливість розмірковува­ти, доводити й відстоювати свою думку. За особис­тісно орієнтованого підходу в дітей, навпаки, формуються такі якості, як адекватна реакція на власні помилки; упевненість у своїх інтелектуальних силах; готовність спільно розв'язувати проблеми, толерантність тощо.

Базова програма розвит­ку дитини дошкільного віку "Я у Світі" передбачає створення таких умов для формування ло­гіко-математичної компетент­ності, за яких дорослий може допомогти дитині розкрити свій потенціал, навчити її самостій­но пізнавати світ. При цьому важливий не стільки кінцевий результат діяльності дошкіль­ника, скільки сам процес його досягнення. Розумне дозування участі до­рослого в логіко-математичній діяльності дитини та перева­жання опосередкованого впли­ву над безпосереднім — запо­рука не тільки формування логіко-математичної компе­тентності дошкільника, а й ви­ховання в нього почуття власної гідності та незалежності, зростання впевненості у своїх силах».[11]

Мовленнєвий розвиток

Співавтор Базової програми розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" Алла Гончаренко визначає мовлення як компо­нент, що обслуговує всі сторони життєдіяльності малюка, є основою всіх змістових ліній Програми. Адже Програма не виокремлює мовленнєвий розвиток як сферу життєдіяльності чи змістову лінію, не програ­мує окремі заняття суто мовленнєвого змісту, як то було донині. І це підвищує роль цієї лінії розвитку.

«Мовлення — особлива форма діяльності дитини, особ­ливий результат її зусиль в освоєнні життєвого просто­ру. Наслідуючи способи мовленнєвого спілкування того середовища, яке його оточує, маля сприймає та перей­має їх як єдино правильні й незмінні. Варіативність ви­никає на виході дитини з родинного оточення в інше середовище, коли з'являється потреба в спілкуванні з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду.» [3]

Автор визначає пріоритети мовленнєвого розвитку, зміст та особливості комунікативної компетенції, технологічні аспекти мовленнєвого розвитку, які подаємо нижче.

«Пріоритетними для розвитку дитини є:

· спілкування;

· мовленнєвотворча діяльність;

· обговорення;

· роздуми вго­лос без страху помилитися чи висловитися врозріз з дум­кою дорослого.

Визнаючи, що підмурівком для виник­нення власної позиції дитини є її життєвий досвід, логічно припустити, що кожна дитина набуває та реалізує його по-своєму. Оцінімо цей шлях, не завжди нами сплано­ваний та передбачуваний за формою чи змістом, який, проте, є здобутком самої дитини. Спробуємо збагатити досвід малюка такими способами й формами мовленнє­вої взаємодії, які б набували варіативності залежно від тривалості контактів, змісту діяльності, кількісної та статевої характеристик дитячого угруповання, інших чинників.

Продуктивною формою мовленнєвого розвитку дітей є вільна й самостійна діяльність у спеціально організо­ваному середовищі, де педагог надає кожному вихован­цеві право вибору: де, коли, скільки часу і з ким йому діяти. Відтак у кожному "фрагменті" мовленнєвої актив­ності дитини розвиваються, час від часу міняючись ролями — то домінуючи, то стаючи тлом для інших, — усі лінгвістичні компоненти.

Головне — адресне спрямування мовлення, наяв­ність співрозмовника, партнера по спілкуванню. Це йому адресується, "дарується" слово, на яке очіку­ється емоційна чи мовленнєва реакція-відповідь.

У традиційній методиці розвитку дитячого мовлення виняткове значення надається показникам оволодіння мовними засобами, таким формальним характеристикам, як: звуковимова, лексичний запас, граматична правиль­ність. У нових технологіях ці засоби розглядаються як попередній етап до успішної мовної взаємодії з партнерами у спілкуван­ні, що розвиває комунікативну компетентність.