Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Етичні ідеї Стародавнього світу

Давній Китай

Конфуціанство як філософське вчення, засноване Конфуцієм (551–479 рр. до н.е.), одразу претендувало на те, щоб бути «мистецтвом справедливості і моральності».

Конфуцій ототожнює політику (як мистецтво управління) з мистецтвом справедливості, тобто з етикою. Головне місце в етиці Конфуція займає поняття „жень” (гуманність) – моральний принцип, що потребує покори підлеглих, поваги молодших до старших і турботи старших про молодших та підлеглих. Універсальний моральний зміст цього принципу: «Не чини іншим того, чого не бажаєш собі».

Але Конфуцій вважав, що моральність притаманна лише шляхетним („старшим”) людям, а прості люди її позбавлені. Моральний обов’язок шляхетних людей – „управляти, не викликаючи гніву”, тобто силою морального прикладу. Якщо шляхетні люди будуть поводитися чемно, не допускати між собою чвар, заздрощів, помсти, ненависті, то й народ буде поводитися відповідно, вірив Конфуцій: «Мораль шляхетного мужа подібна вітру, мораль низької людини подібна траві. Трава нахиляється туди, куди дме вітер».

Не дивно, що конфуціанство швидко перетворилося на державну ідеологію.

Даосизм, на відміну від конфуціанства, не став провідним етично-релігійним ученням, але його головні ідеї теж стали відомими доволі широко. Вихідним поняттям цього вчення є поняття „Дао”, яке перекладається як „те, що йде само собою”, або як „природний плин речей”, або просто як „шлях”.

Здолати Дао чи протистояти йому – безглуздо. Рано або пізно всі речі перетворюються на свою протилежність: мале стає великим, велике – малим, сухе – вологим, вологе – сухим і т. ін. Людині належить лише очікувати, коли станеться те чи інше, нічого прискорити вона не може.



Будь-які зусилля або боротьба згубні для людей. Звідси випливає головний моральний принцип даосизму – „увей”: поглиблене спостереження, невтручання, відсутність будь-якої дії, що суперечить Дао. Мудрець той, хто сповідує помірність, спокій, близькість до природи, бо людина – частка природи, закономірне породження Великого Дао.

Давня Індія

Буддизм, заснований Сіддхартхой Гаутамой (прибл. 583–483 рр. до н.е.), містить чотири центральні позиції, або „благородні істини”. Перша з них – життя є страждання; друга – причина страждань – це людські бажання й пристрасті; третя – знищення причин страждання полягає у подоланні жадоби життя, тобто бажань і пристрастей; четверта – відмова від життя з чуттєвими радощами та прагнення аскетичного життя.

Суть буддистської моральності – це самовдосконалення людини шляхом сходження від індивідуально-особистісної визначеності до абсолютно без особистісного начала. Джайнізм у своїх головних положеннях близький до буддизму. Моральна концепція джайнізму передбачала, що людина сама впізнає добро і зло через шлях спроб та намаганню.

Близький Схід

Іудаїзм, засновником якого був Мойсей, розробив один із найдавніших і найпоширеніших кодексів моральної поведінки, сформульований у так званому „П’ятикнижжі” (або Торі) та Талмуді. Підґрунтям деталізованого зведення правил, що регулювали всі сфери життя єврейського народу, був Декалог – десять заповідей, які мали безумовний і категоричний характер, утілюючи собою Божу істину. Перші чотири заповіді наказують поважати лише єдиного Бога, наступні (з п’ятої по десяту) – поважати батька та матір своїх, не вбивати, не красти, не блудити, не брехати при свідченні, не бажати нічого, що належить ближньому. Ці десять заповідей являють собою загально моральні настанови і є критерієм морально достатньої поведінки.

Етичні ідеї Середньовіччя.

Етична думка Середньовіччя була в першу чергу зумовлена цінностями і канонами християнства. Але й вплив етичних ідей античності також є очевидним.

У християнській етиці панував теоцентризм: Бог – єдина творча сила, найвище Благо та моральний Абсолют. Звідси центральною стає тема співвідношення Бога і людини. Усі моральні повчання зводилися насамперед до того, щоб указати шляхи, які ведуть у Царство Небесне, а тлумачення текстів Біблії було основою будь-яких філософсько-моральних роздумів.

Загальні нормативні принципи християнської етики зводяться фактично до вищої заповіді – любові до Бога (а саме поняття любові онтологізується: «Бог є любов»). Любов до ближнього (до будь-кого, хто поруч, а не лише до родича чи друга) розуміється як підтвердження й концентрація любові до Бога.

Етичний гуманізм доби Відродження.

Гуманізм (від лат. „humanus” – людський) у загальному розумінні означає визнання цінності людини як особистості, її права на всебічний розвиток і безперервний вияв своїх талантів і здібностей.

Успіхи у розвитку ремесел, торгівлі, мануфактурного виробництва, природознавства зумовили врешті-решт новий погляд на людину. Вона вже розглядається як майстер, як творець речей і як творець себе самої. Якщо раніше функція творіння вважалася лише Божим привілеєм, то відтепер творіння пов’язується безпосередньо з людиною.

Етичні вчення Нового часу.

У Новий час (ХVІІ–ХІХ ст.) відбуваються глибокі зміни в економічній, політичній і духовній сферах. Орієнтація на підприємницький успіх, ділову ініціативу та «здоровий глузд» сприяють утвердженню нового різновиду християнства – протестантизму, який не лише спрощує обряди, але й морально звеличує повсякденне життя людини, розтлумачуючи його як своєрідну форму служіння Богу.

Мислителі Нового часу намагаються знайти витоки моралі не просто у природі, єстві людини (як у добу Відродження), а в людському розумі. Томас Гоббс, Джон Локк, Бенедикт Спіноза та інші вважали, що світ улаштований Богом розумно, а людський розум несе із собою можливість подальшої перебудови та вдосконалення природного й соціального світу.

Концепція створення моральності, що виходила виключно із земних інтересів людей, одержала назву теорії «розумного егоїзму». Суть її полягає у тому, що людину не слід відлучати від власного егоїзму, який випливає з її «природи». Треба лише навчати її «розумно» застосовувати егоїстичні інтереси, які у всіх людей майже однакові. Збіг інтересів не може породжувати конфліктів, тобто суспільство організоване так само «розумно». Інтереси окремих індивідів мають слугувати суспільству в цілому. Головне – навчити людину «розумно» співвідносити свої і громадські інтереси.

Отже, все розумно, природно і правильно. Так формується теорія утилітаризму (від лат. utilitas – користь). Один із її засновників – І. Бентам – убачав призначення моралі в тому, щоб сприяти природному прагненню людей відчувати насолоду. Тому сенс етичних норм та принципів полягає у сприянні «найбільшому щастю» (тобто задоволенню) для «найбільшої кількості людей». Окремій людині стає просто невигідним вести аморальний спосіб життя, тобто не приносити іншим ніякої користі: на його злодіяння інші відгукнуться так само. Більше того, людині вигідно і корисно боротися проти всього, що заважає її особистому щастю й водночас щастю і добробуту близьких людей. Будь-які непорозуміння можна здолати «розумно».

Найвизначнішою фігурою в обґрунтуванні етики як моральної філософії є Іммануїл Кант (1724–1804).

Етичні ідеї ХІХ–ХХ ст.

В етичних пошуках віддзеркалилися кризові явища культури, політики, ідеології. Намагання гармонізувати світ та вдосконалити душу людини складають головну проблематику етичної думки кінця ХІХ– початку ХХ ст.

На принципово новий підхід до сутності моралі претендував марксизм-ленінізм. Система моральних принципів цілком пов’язується із завданнями класової боротьби пролетаріату: моральним вважається все те, що сприяло його перемозі та утвердженню диктатури пролетаріату.

Згідно із класовим принципом такої нової моралі, життя людини, як найвища цінність, виявлялася другорядною категорією: якщо конкретна людина не поділяє комуністичних ідеалів, то вона не варта поваги, визнання, навіть життя. Пошуки «ворогів народу», сталінські концтабори, дисидентство – наслідки втілення в життя класової моралі.

Кінець ХХ ст. відрізняється переходом від теоретичної до прикладної етики, що зосереджується на моральних проблемах у конкретних сферах суспільної практики. Виникають такі дисципліни, як біоетика, політична етика, етика бізнесу, етика науки тощо.


Прихильники особистісної концепції вважають, що загальнолюд­ська мораль повстає проти людини взагалі. Але індивід, відірваний від національних, культурних, спільнотних коренів, не може бути носієм моральних цінностей, він залишається холодним і відчуженим егоїстом. Адже тільки через зв’язки з ближнім розкривається мораль­ність як така. Якщо індивід цінує власну культуру, цінності спільно­ти, то, як правило, виявляє повагу до аналогічних прагнень інших. Це становить основу так званого золотого правила моральності: “Чо­го не хочеш, щоб робили тобі, того й сам не роби”. Позитивну форму вираження цього правила ми знаходимо в Біблії, давньоіндійських епосах, у вченні Конфуція, у мудреців Давньої Греції, у філософів Нового часу.

Однією з істотних проблем, які здавна постають у людському жит­ті, є проблема співвідношення матеріальних і духовних факторів у визначенні мети та засобів, зокрема у підприємництві як однієї зі сфер діяльності людини.

В історії філософської думки сформувалися три принципові пози­ції щодо засобів досягнення результатів:

1)“мета виправдовує засоби”;

2) заперечення використання жорстоких, сумнівних у моральному сенсі засобів;

3) взаємодомовленість цілей, засобів, тобто діалектичного зв’язку між ними.

Підприємець — власник матеріальних засобів, і активність його діяльності, перш за все, спрямована на примноження цієї власності. Підприємницька активність бізнесменів зумовлюється мотивами їх діяльності. У сучасному бізнесі основними мотивами є творчий і кон’юнктурний.

Вибір засобів досягнення мети залежить від багатьох факторів (державних, сфери діяльності, особистості), проте підприємець сам має зробити правильний вибір щодо засобів і мети. Якщо він усе своє життя присвячує обраній бізнес-діяльності, то повинен пам’ятати, що підприємництво — це культура. Більшість фірм, корпорацій, окремих бізнесменів досягли успіху й витримують конкуренцію за­вдяки принципу, який розповсюджується на всі взаємовідносини цивілізованого бізнесу: “Прибуток понад усе, але над прибутком — честь”.

У кожній бізнесовій справі є межа, яку переступити не можна. Кожен підприємець хотів би дотримуватись етичних норм трохи мен­ше, ніж він вимагає від свого партнера.

Навіть достатньо освічені, добре виховані, знаючі закони етики й моралі управлінці та підприємці, коли постає можливість мати великий прибуток, часто переступають межі морального кодексу.

На жаль матеріальні фактори сьогодні переважають. Багато укра­їнських підприємців сповідують принципи: “Прибуток будь-якою ціною”, “У комерції все дозволено”, “Гроші не пахнуть”.

Моральні засади є першоосновою для правових основ. Спочатку в суспільстві формувались моральні принципи, а вже згодом вони оформлювались у правові форми.

Закони містять зведення правил з організації управління підпри­ємством або порядок проведення певних операцій. Деякі закони спрямовані на запобігання обману та фальсифікації в бізнесі та під­тримку сталих норм моралі в ділових відносинах.

За порушення юридичних норм особа несе адміністративну, кримі­нальну й інші види відповідальності.

При порушенні моральних принципів особа відчуває сором, не­зручність, докори сумління.

В українському суспільстві бізнес є новим явищем. Немає чітких стандартів його ведення. Часто закони суперечать один одному і навіть забороняють деякі види діяльності, які вважаються законними й етичними у більшості країн.

У сфері економіки підприємець, на жаль, не завжди має мож­ливість вибору між добром і злом. Ще гірший стан справ зі законо­давчою системою, бо вона вкрай слабо підтримує етичну поведінку.

Бути етичним означає дотримуватись встановлених у суспільстві норм і правил, незалежно від того оформлені вони юридично, чи ні. А дотримуватись законів не завжди означає бути етичним (у нашому законодавстві є багато дірок, які вміло використовують шахраї).

Цивілізована ринкова економіка можлива лише тоді, якщо держа­ва організаційно-правовими нормами, захищеними відповідними санкціями, забезпечить ситуацію, в якій чесна мораль одних не змо­же експлуатуватись аморальністю інших.

Практика багатьох країн (Венесуели, Італії та ін.) свідчить, що чітке, детальне правове регулювання далеко не завжди забезпечує високий рівень етики ділових відносин. В Японії, навпаки, етика, ділова культура роблять непотрібними більшість формальних норм.

Моральна людина правдива, чесна та порядна навіть тоді, коли й закон цього не вимагає. Така людина завжди поважає закон, навіть тоді, коли протизаконні дії навряд чи можуть бути розкриті, а вин­ні — покарані.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.