Загальний порядок судового провадження на підставі угоди. Вирок на підставі угоди.

Лекція № 14

Види особливих проваджень у кримінальному процесі.

Законодавство України передбачає єдиний порядок кримінального провадження. Це логічно витікає із принципу рівності громадян перед законом і судом передбаченому Конституцією України. Разом з тим у зв’язку з існуванням особливих умов, таких як наприклад готовність сторін до компромісу, незначна суспільна небезпека злочину, особливий суб’єкт злочину та ін. процесуальний закон допускає провадження, яке відрізняється від звичайного. В такому випадку мова йде про особливі (диференційовані) порядки провадження. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає декілька особливих порядків провадження (Розділ VI):

- кримінальне провадження на підставі угод (Глава 35);

- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (Глава 36);

- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (Глава 37);

- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (Глава 38);

- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (Глава39);

- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (Глава 40);

- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (Глава 41).

Перераховані форми провадження є особливо важливими для кримінального процесу. Завдяки цим порядкам провадження по-перше створюються додаткові гарантії законності щодо дотримання прав людини під час розслідування злочину, по-друге вони створюють можливість застосувати спрощене провадження, коли злочин не становить великої суспільної небезпеки. Особливої уваги заслуговує кримінальне провадження на підставі угод. Цей інститут є абсолютно новим для кримінального процесу України і практики його застосування немає, але можливості його застосування для ефективного правосуддя в Україні очевидні. Так, наприклад у США в 90 відсотків кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину. Приблизно 50 відсотків зізнань – це результат домовленості між обвинувачем і прокурором. Угоди про визнання вини відбуваються тому, що прокурор може «продати» існуючі в ньому сумніви, викликані нестачею доказів, за більш м’який вирок. Причому угоди про визнання вини не є таємною операцією, яка здійснюється в томному кутку. Це цілком визнана й відкрита процедура.

Кримінальне провадження на підставі угод. Види угод, їх ініціювання та умови укладання.

Провадження на підставі угод

Поняття і різновиди

У світі існує 2 кримінально-політичні концепції реакції на кримінальні правопорушення:

1) класична концепція, згідно з якою держава переслідує в публічному порядку (в загальносуспільних інтересах) всіх осіб, які порушили закон про кримінальну відповідальність, з призначенням їм за рішенням суду кримінального покарання;

2) "альтернативна" концепція, суть якої полягає у повній відмові держави від офіційного кримінального переслідування із застосуванням певних альтернатив або у зменшенні кримінального покарання.

Альтернативи кримінальному переслідуванню - це такі форми реакції на злочин, які пов'язані з відмовою держави від класичного кримінального переслідування (в процесуальному сенсі) і покарання (в матеріально-правовому сенсі). Однією із таких альтернатив є звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням його з потерпілим (ст. 46 КК; § 2 гл. 24 КПК).

Зменшення кримінального покарання державою відбувається в обмін на виконання обвинуваченим певних умов на користь усього суспільства, наприклад, виконання ним взятого на себе обов'язку щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою. Оскільки укладення угоди обвинуваченого з усім суспільством є неможливим, то закон передбачає укладення ним такої угоди з представником загальносуспільних (державних) інтересів -прокурором.

Зменшення покарання для себе обвинувачений може досягнути і внаслідок укладення з потерпілим угоди про примирення, згідно з якою він зобов'язаний виконати на користь потерпілого певні умови, наприклад, відшкодувати шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням.

Отже, кримінальне процесуальне законодавство передбачає 2 різновиди угод: про визнання винуватості й про примирення.

Загальні правила

Провадження на підставі цих угод здійснюється за такими загальними правилами.

1. Добровільність укладення угоди сторонами. Укладення угоди не є добровільним, якщо її укладено із застосуванням насильства, примусу, погроз або внаслідок обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди є добровільним. Угоди є результатом реалізації обвинуваченим, з одного боку, і прокурора чи потерпілого -з іншого засади диспозитивності кримінального провадження в частині досягнення між сторонами згоди з приводу визнання обвинуваченим винуватості або примирення його з потерпілим.

2.Угоди можуть бути ініційовані в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Ініціювання угод до повідомлення особи про підозрупозбавлене сенсу, оскільки тільки повідомлення її про підозру свідчить про наявність у органів обвинувальної влади достатніх даних про ймовірність вчинення особою кримінального правопорушення.

Ініціювання угод після виходу суду до нарадчої кімнати означає, що процес ухвалення рішення за результатами судового розгляду розпочато. Сторони позбавлені права втручатися у цей процес, оскільки суб'єктом ухвалення рішення є винятково суд. Після ухвалення рішення судом ініціювання угод теж є неможливим, оскільки надання такого права учасникам провадження означало б, що вони власним рішенням можуть "похитнути" рішення судової влади, завдавши шкоди його стабільності.

Для завершення кримінального провадження затвердженням судом угоди не має значення, на якому етапі - досудовому ("рання" угода) чи судовому - було укладено угоду.

3. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості. Ініціювання і укладення угод мають на меті інші результати, ніж провадження, у результаті якого передбачається ухвалення "офіційних" процесуальних рішень. Сторони угоди, намагаючись досягти згоди, можуть робити різноманітні твердження. Оскільки останні робляться з метою досягнення згоди, то у разі недосягнення її ці твердження втрачають значення для подальшого кримінального провадження і не можуть використовуватися сторонами, які намагалися укласти угоду, на обгрунтування своєї позиції.

4. Кожен із обвинувачених у одному кримінальному провадженні вправі укласти угоду як про визнання винуватості, так і про примирення з потерпілим незалежно від позиції інших обвинувачених. Це правило має на меті захистити обвинувачених (підозрюваних), які погодилися на укладення угоди, від можливого негативного впливу обвинувачених, які не побажали її укладати. Законодавець з метою захисту обвинуваченого, з яким укладено угоду, встановлює для прокурора (суду) не право, а обов'язок виділити кримінальне провадження щодо нього в окреме провадження.

5. Угодою на обвинуваченого можуть бути покладені лише ті обов'язки, які він в змозі виконати.Обвинувачений у більшості випадків є заінтересованим у тому, щоб угоду було укладено. Мотивом укладання угоди для обвинуваченого є призначення судом покарання меншого, ніж те, яке б могло бути призначене без укладання угоди. Виходячи з цього інтересу обвинувачений може наполягати на включенні до угоди таких обов'язків, які він з певних причин виконати не зможе за будь-яких обставин. Наприклад, відшкодувати шкоду, завдану злочином у обсязі, що явно перевищує його фінансові можливості. Тому вже під час укладання угоди прокурор чи потерпілий повинні з'ясувати, яким чином обвинувачений гарантує виконання своїх обов'язків за угодою.

6. Угоди можуть бути укладені і затверджені судом лише за наявності фактичних підстав для визнання винуватості обвинуваченою. Одного бажання обвинуваченого і прокурора чи потерпілого для укладання угоди не достатньо. Суд затверджує угоду за наявності фактичних підстав (доказів) для визнання винуватості обвинуваченого. Якщо доказів для ухвалення такого рішення недостатньо, досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку. Lie правило спрямоване на недопущення ухвалення обвинувального вироку судом на підставі угоди у разі обмови чи самообмови обвинуваченого, а також за відсутності доказів його винуватості.

7. Умови угоди повинні відповідати інтересам суспільства. Кримінальне правопорушення є суспільно небезпечним діянням, за яке закон передбачає кримінальне покарання. Однак у кримінальних провадженнях про певні кримінальні правопорушення законодавець дозволяє учасникам кримінально-правового конфлікту вирішити його шляхом укладення угоди. Учасники кримінального провадження укладають їх для забезпечення власних інтересів (прокурор з метою процесуальної економії; потерпілий - швидкого і повного відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; обвинувачений - зменшення покарання). Якщо ці інтереси суперечать суспільним інтересам (наприклад, узгоджене сторонами покарання є суттєво заниженим порівняно з тим, що було б призначене обвинуваченому у разі доведення судового розгляду до завершення без укладення угоди), то у затвердженні угоди суд повинен відмовити.

8. Умови угоди не повинні порушувати права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Як відомо, права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої. Право учасників кримінального провадження укласти угоду, вирішивши кримінально-правовий конфлікт з користю для себе, закінчується там, де угодою зачіпаються права інших учасників провадження, а також осіб, які ними не є. Так, умова угоди про відшкодування шкоди потерпілому за рахунок не обвинуваченого, а інших осіб, які проти цього заперечують, порушує право останніх вільно розпоряджатися своєю власністю.

9. Не допускається повторне звернення до суду з угодою в одному кримінальному провадженні.Якщо вже прийнято рішення, то воно повинно бути стабільним. У міру наближення судового розгляду до завершення ступінь визначеності щодо питання про винуватість стає більшим. Тому питання про визнання винуватості чи про примирення з потерпілим не може ставитися в залежність від усвідомлення обвинуваченим ступеню доведеності його винуватості.

Укладення і затвердження угод має як позитивне, так і негативне значення.

Загальний порядок судового провадження на підставі угоди. Вирок на підставі угоди.

Кримінальний процесуальний закон диференціює порядок судового провадження на підставі угоди залежно від того на якій стадії провадження було досягнуто згоди щодо її укладення.

Згідно з ч. 1 ст. 474 КПК, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, після виконання процесуальних дій, передбачених ст. 290 КПК, складений обвинувальний акт разом з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату в разі відмови суду в затвердженні угоди.

Зі змісту ст. 31 і ч. 3, 4 ст. 469 КПК вбачається, що судове провадження на підставі угоди здійснюється одноособово, за винятком випадку, передбаченого ч. 9 ст. 31 КПК, коли кримінальне провадження здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років. Крім того, судове провадження на підставі угод здійснюється колегією суддів (у складі трьох професійних суддів) і в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Визначення судді здійснюється згідно зі ст. 35 КПК автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів кримінального провадження з обов'язковим врахуванням положень статей 75, 76 КПК (обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні).

Головуючий суддя отримує обвинувальний акт, угоду про примирення чи про визнання винуватості за контрольним журналом судових справ та інших матеріалів, переданих для розгляду судді, та відповідно до ч. 1 ст. 314 КПК не пізніше п'яти днів після дати передачі (надходження) до його провадження відповідного матеріалу має прийняти рішення (постановити ухвалу) про призначення підготовчого судового засідання, визначити дату, час та місце його проведення. Одночасно із прийняттям цього рішення суд, що здійснюватиме судове провадження, для реалізації покладених на нього обов'язків щодо з'ясування добровільності укладення угоди та перевірки її на відповідність вимогам КПК і/або кримінального закону (ч. 6, 7 ст. 474 КПК), враховуючи, що невиконання вимог, встановлених ч. 5-7 ст. 474 КПК, є підставою для апеляційного та касаційного оскарження (ч. 3, 4 ст. 394, 424 КПК), а в разі підтвердження таких порушень скасування судового рішення, має витребувати документи, подані сторонами під час досудового розслідування.

Про день, час і місце проведення підготовчого судового засідання сторін та інших учасників судового провадження за розпорядженням головуючого повідомляє секретар судового засідання. Повідомлення про виклик до суду надсилаються поштою, факсом, телеграфом, телефонограмою чи іншими засобами зв'язку не пізніше ніж за п'ять днів до дати призначення підготовчого судового засідання.

У призначений для проведення підготовчого судового засідання час головуючий відкриває підготовче судове засідання і оголошує про його початок. Секретар судового засідання на виконання вимог, передбачених ст. 342-343 КПК, доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб з'явився у підготовче судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з'ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.

Участь сторін угоди під час її розгляду в підготовчому судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 474 КПК є обов'язковою. З огляду на затвердження прокурором обвинувального акта та можливість оскарження ним вироку суду першої інстанції на підставі угоди, у тому числі й угоди про примирення, його участь у судовому засіданні під час її розгляду має бути обов'язковою. Неприбуття для участі у судовому засіданні інших учасників судового провадження, належним чином повідомлених про дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання, не перешкоджає його проведенню. В разі якщо у судове засідання не прибули сторони угоди або одна зі сторін, головуючий має відкласти судове засідання, призначити дату нового засідання і вжити заходів для забезпечення прибуття цих осіб до суду. Таке ж рішення має прийняти суд, якщо в підготовче судове засідання не з'явився один із декількох потерпілих від одного кримінального правопорушення. Відсутність одного із потерпілих від різних кримінальних правопорушень не перешкоджає проведенню підготовчого судового засідання та, відповідно, розгляду тієї угоди, сторони якої присутні.

Після повідомлення секретарем судового засідання про повне фіксування судового провадження, а також про умови його фіксування (ст. 343 КПК), головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, процесуальний статус та прізвища присутніх учасників кримінального провадження (прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання) (ст. 344 КПК).

Відповідно до ст. 345 КПК судовий розпорядник роздає особам, які беруть участь у підготовчому провадженні, пам'ятку про їхні права та обов'язки, передбачені КПК. Після ознайомлення зазначених осіб із пам'яткою головуючий з'ясовує, чи зрозумілі їм їхні права та обов'язки, за необхідності додатково роз'яснює їх. Також головуючий роз'яснює учасникам підготовчого провадження право відводу і з'ясовує, чи заявляють вони кому-небудь відвід. Питання про відвід вирішується судом згідно зі ст. 75-81 КПК.

У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід): судді, який здійснює судове провадження одноособово, - справа розглядається у тому ж самому суді іншим суддею; одного чи кількох суддів зі складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, - справа розглядається у тому ж самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів, яких заміняють інші судді, або іншим складом суддів, визначених у встановленому ч. 3 ст. 35 КПК порядку.

Після виконання зазначених дій головуючий оголошує про надходження до суду обвинувального акта та письмової угоди про примирення чи визнання винуватості (повідомляє про її вид, дату укладення і сторони).

Згідно зі ст. 347 КПК судове засідання розпочинається з оголошення прокурором обвинувального акта. Головуючий надає слово прокуророві для оголошення ним короткого або повного (якщо надійшло клопотання про оголошення повного тексту) змісту обвинувального акта. Після цього головуючий, встановивши особу обвинуваченого, роз'яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Якщо обвинувачених декілька, головуючий здійснює зазначені дії щодо кожного з них (ч. 1 ст. 348 КПК). Якщо після роз'яснення суті обвинувачення обвинувачений заперечує проти затвердження угоди, вона не може бути затверджена. У такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття судового провадження у кримінальному провадженні на підставі угоди та повертає матеріали прокурору для продовження досудового розслідування або призначає судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку (якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження).

Після проведення зазначених дій головуючий, оголосивши текст угоди, згідно з ч. 4, 5 ст. 474 КПК має з'ясувати в обвинуваченого, чи повністю він розуміє:

1) права, надані йому законом;

2) наслідки укладення та затвердження угод;

3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, - таке уточнення відсутнє в ч. 5 цієї статті, із чого вбачається, що угода про примирення може укладатися щодо кримінальних правопорушень, у вчиненні яких особа може лише частково визнавати вину;

4) вид покарання й інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Негативна відповідь на будь-яке із поставлених запитань зобов'язує суд дати відповідні роз'яснення. Те ж саме стосується і потерпілого при з'ясуванні судом, чи цілком розуміє він наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК. Якщо після такого роз'яснення обвинувачений чи потерпілий заперечуватиме проти затвердження угоди, її не може бути затверджено.

Суд повинен з'ясувати у обвинуваченого, чи зможе він реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання, зокрема відшкодувати завдану ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення шкоду з огляду на її розмір та строк відшкодування, визначені в угоді про примирення, чи вчинити дії, перелік яких в ній зазначено, або ж виконати обов'язки щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, викладені в угоді про визнання винуватості. Якщо ж під час судового провадження суд встановить, що обвинувачений не в змозі виконати взяті на себе зобов'язання, він відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК має відмовити в затвердженні угоди.

Суд шляхом вивчення витребуваних документів, проведення опитування сторін, інших осіб зобов'язаний переконатися, що укладення угоди є добровільним, тобто згідно з ч. 6 ст. 474 КПК не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою. Якщо суд матиме обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або ж сторони в дійсності не примирилися, він відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 474 КПК зобов'язаний відмовити в затвердженні угоди.

Виконавши вищезазначені дії, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК (зокрема, щодо змісту та порядку укладення угоди) і закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, щодо узгодженої міри покарання, звільнення від його відбування), наявність підстав для відмови в її затвердженні (ч. 7 ст. 474 КПК), заслуховує прокурора щодо наведеного, думку сторін щодо можливості затвердження угоди, яка розглядається.

Після проведення зазначених дій суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати, про що присутнім у залі судового засідання оголошує головуючий.

Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду її умов та змісту (ч. 3 ст. 474 КПК). Про зупинення процесуальних дій суд постановляє ухвалу, яка має містити відомості про: склад суду, дату та місце її постановления; особу, яка заявила клопотання про укладення угоди; вид угоди, дату її укладення та сторони; процесуальні дії, які було проведено у судовому провадженні.

Після перевірки угоди на відповідність чинному законодавству, за відсутності встановлених КПК (п. 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) підстав для відмови в її затвердженні, з'ясувавши питання, визначені в частинах 4, 5 ст. 474 КПК, суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

За наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження,повинен прийняти одне із таких рішень:

а) затвердити угоду про визнання винуватості чи про примирення;

б) відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та:

- повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження;

- або призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження);

- або продовжити судовий розгляд в загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення.

Підставами для відмови судом в затвердженні угоди є:

1) умови угоди суперечать вимогам КПК і/або закону, у тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Ухвала про відмову в затвердженні угоди про примирення чи визнання винуватості оскарженню не підлягає.

Якщо ж суд переконається в тому, що угоду може бути затверджено, відповідно до ст. 475 КПК він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Такий вирок має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків із урахуванням особливостей, передбачених зазначеною статтею.

Так, згідно з ч. 3 ст. 475 КПК мотивувальна частина вироку на підставі угоди повинна містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 КПК.

Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому КПК, з підстав, зазначених статтею 394 КПК. В п. 8 Інформаційного листа ВССУ зазначається, що в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції на підставі угоди (незалежно від її виду) може бути оскаржено лише сторонами судового провадження (виняток становить можливість оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення) та на підставах, визначених законом.

Зокрема, обвинувачений, його захисник та законний представник можуть оскаржити такі судові рішення лише якщо:

- судом призначено покарання суворіше ніж узгоджене сторонами угоди. Зазначимо, що згідно з ч. 1 ст. 475 КПК, ухвалюючи вирок на підставі угоди, суд призначає узгоджену сторонами (потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим у разі укладення угоди про примирення; прокурором та підозрюваним, обвинуваченим, якщо укладається угода про визнання винуватості) міру покарання (вид та, як правило, розмір основного, а у відповідних випадках - і додаткового покарання). Наприклад, між потерпілим та обвинуваченим внаслідок вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК та завдання першому шкоди було укладено угоду про примирення та узгоджено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. Суд першої інстанції, розглянувши таку угоду, призначив обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки, взявши за основу нижчу межу санкції частини статті;

- вирок ухвалено без згоди обвинуваченого на призначення покарання. Укладаючи угоду про примирення або визнання винуватості, сторони, узгодивши між собою міру покарання, мають письмово засвідчити свою згоду щодо виду та розміру такого покарання. З огляду на викладене в угоді сторони після зазначення узгодженої міри покарання повинні власноруч засвідчити свою згоду на саме такий вид та розмір покарання, скріпивши угоду своїми підписами. Відсутність в угоді підтвердження такої згоди є підставою для оскарження ухваленого вироку.

Крім того, ухваленням вироку без згоди засудженого на призначення покарання може визнаватися ситуація, за якої сторони, узгодивши між собою міру покарання, дійшли згоди щодо звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням, натомість суд, постановляючи вирок на підставі цієї угоди, не звільнив особу від відбування покарання, а призначив попередньо узгоджену сторонами міру покарання. У цій ситуації обвинувачений, укладаючи угоду, був згоден з остаточним рішенням - звільненням його від відбування покарання з випробуванням, але не давав своєї згоди щодо призначення реального покарання, навіть якщо воно попередньо й було узгоджено між сторонами;

- суд не виконав вимоги, встановлені ч. 4-7 ст. 474 КПК, зокрема, не роз'яснив обвинуваченому наслідків укладення угоди.

Виокремлення законодавцем у п. 1 ч. 3 ст. 394 КПК такої підстави для оскарження як "нероз'яснення обвинуваченому наслідків укладення угоди", про що також йдеться у ч. 4 ст. 474 КПК, недотримання положень якої є підставою для оскарження аналізованих судових рішень, свідчить про істотність зазначеного порушення та важливість забезпечення права обвинуваченого на таке роз'яснення. Зазначимо, що згідно зі ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про примирення для підозрюваного (обвинуваченого) є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, а угоди про визнання винуватості - обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК та його відмова від здійснення прав, передбачених абз. 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК.

Потерпілий, його представник, законний представник може оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення лише з таких підстав:

- призначення обвинуваченому покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди. Наприклад, обвинувачений, який вчинив необережне пошкодження чужого майна, поєднане зі спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому (ст. 196 КК), уклав з останнім угоду про примирення, узгодивши при цьому покарання у вигляді виправних робіт строком 1 рік. Суд, затверджуючи таку угоду, самостійно, з власної ініціативи, призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання. Наприклад, вироком затверджена угода, в якій не визначено узгоджене покарання і/або відсутня згода сторін на його призначення відповідно до вимог ч. 1 ст. 471 КПК;

- невиконання судом вимог процесуального закону щодо необхідності у судовому засіданні переконатися, що потерпілий угоду про примирення уклав добровільно, а також невжиття заходів для з'ясування, чи справді угоду було укладено добровільно, нездійснення або неналежне здійснення судом перевірки змісту угоди на відповідність її вимогам КПК та закону України про кримінальну відповідальність;

- нероз'яснення судом потерпілому перед ухваленням рішення про затвердження угоди про примирення наслідків укладення та затвердження такої угоди, що визначені п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК.

Прокурор може оскаржити:

- вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КПК угоду не може бути укладено;

- вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості з підстав: а) призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; б) затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК угоду не може бути укладено.

В касаційному порядку можуть бути оскаржені вирок суду першої інстанції на підставі угоди (незалежно від її виду) після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок. Оскаржити зазначені рішення можуть лише сторони судового провадження з тих же підстав, що й в апеляційному порядку, за винятком визначених у п. 3 ч. 3 ст. 424 КПК підстав оскарження прокурором. Так, прокурор відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 424 КПК на відміну від стадії апеляційного оскарження не має права на оскарження зазначених вище рішень із підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КПК угоду не може бути укладено.

Натомість через використання у ч. 3 ст. 424 КПК терміну "угода" без уточнення її виду, у зв'язку з чим під ним слід розуміти як угоду про примирення, так і угоду про визнання винуватості, має право оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди (незалежно від її виду) після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок з підстав призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, а також з підстави затвердження судом угоди про визнання винуватості у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК угоду не може бути укладено (п. 9 Інформаційного листа ВССУ).

У разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду.

За наслідками розгляду такого клопотання суд своєю ухвалою може відмовити у скасуванні вироку або скасувати його та згідно з ч. 3 ст. 476 КПК призначити судовий розгляд у загальному порядку або направити матеріали кримінального провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угоду було ініційовано та укладено на цій стадії кримінального провадження.

Ухвала про скасування вироку, яким було затверджено угоду, або про відмову у скасуванні вироку (залишення його без змін) відповідно до ч. 4 ст. 476 КПК може бути оскаржена в апеляційному порядку. Ухвала про відмову у скасуванні вироку після його перегляду в апеляційному порядку та ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу, можуть бути визнані такими, що перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, та бути предметом розгляду судом касаційної інстанції.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом (ст. 476 КПК).