Система грошових відносин в організації

Перш за все, це грошові відносини підприємств із державою. Не менш вагомими є грошові відносини з приводу використання санкцій і стимулів щодо виконання договорів. Істотне місце в діяльності підприємств та організацій займають грошові відносини з працівниками. Окремо слід виділити грошові відносини з населенням. У виробничій та комерційній діяльності значну роль відіграють грошові відносини підприємств зі страховими компаніями, банками. В умовах ринкової економіки зростає роль грошових відносин у процесі зовнішньоекономічної діяльності.

На рівні підприємств фінансові відносини охоплюють:

• відносини з іншими підприємствами та організаціями з приводу постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, реалізації продукції, надання послуг;

• відносини з банківською системою та небанківськими установами з приводу банківських послуг під час отримання і погашення кредитів, купівлі і продажу валюти та інших операцій;

• відносини зі страховими компаніями та організаціями з приводу страхування активів, комерційних та фінансових ризиків;

• відносини з товарними, сировинними, фондовими біржами;

• відносини з інвестиційними інститутами з приводу розміщення інвестицій;

• відносини з філіями та дочірніми підприємствами;

• відносини з працівниками з приводу виплати заробітної плати, премій, дивідендів;

• відносини з акціонерами (зовнішніми інвесторами);

• відносини з податковою адміністрацією з приводу сплати податків і зборів;

• відносини з аудиторськими фірмами.

Розподільча функція виявляється в тому, що за допомогою фінансів реалізуються послідовності розподілу національного доходу (НД). Адже перш ніж розпочнеться індивідуальне споживання, створюються резервний фонд, фонди розвитку виробництва, покриваються витрати. Завдяки цій функції забезпечується кількісне співвідношення між різними фондами. Це означає, що в ході розподілу національного доходу важливе значення має не тільки послідовність відокремлення його частин, а й дотримання пропорцій на макро- і мікрорівні економіки. Помилки і прорахунки в розумінні закономірностей пропорційного розподілу національного доходу на кожному рівні і кожному етапі розвитку держави можуть призвести до негативних наслідків у розвитку економіки.

Контрольна функція перебуває в тісному зв'язку і взаємозумовленості з розподільчою функцією. Якщо існують закономірності розподілу національного доходу, то існує й механізм інформування про результати дотримання цих закономірностей та контролю за дотриманням цих закономірностей. Фінансовий контроль - це перевірка спеціально уповноваженими органами форм і змісту фінансових відносин та порядку здійснення фінансово-господарської діяльності. Фінансовий контроль може бути державний, незалежний (у формі аудиту), внутрішньогосподарський, який проводять бухгалтерія, фінансовий відділ у таких формах:

- рахункова перевірка;

- тематична перевірка;

- економічний аналіз.

Аудит - це незалежний платний фінансовий контроль, а також система надання платних послуг з удосконалення фінансово-господарської діяльності. Аудит здійснюють аудиторські фірми чи окремі самостійні аудитору, які мають ліцензію. Значна кількість фінансової інформації та звітності підприємств відповідно до чинних нормативних документів завіряється аудиторами.

Залежно від часу здійснення фінансовий контроль поділяється на попередній, поточний і наступний. Попередній контроль проводиться до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний - під час фінансових і господарських операцій; наступний - після здійснення операцій і покликаний виявити ті порушення, які виникли і не були встановлені під час попереднього та поточного контролю.

11.2 Власний та залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності та які воно використовує для формування визначеної частини активу. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в підприємство власного капіталу, - чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні за економічним змістом, принципами формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал тощо

Власний капітал характеризують такі основні позитивні особливості:

- простота залучення, оскільки рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування), приймають власники і менеджери підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів;

- вища здатність отримання прибутку в усіх сферах діяльності, оскільки при його використанні не потрібна сплата позикового відсотка в усіх його формах;

- забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності у довгостроковому періоді, а відповідно, і зниження ризику банкрутства.

Разом із тим, йому властиві недоліки:

- обмеженість обсягу залучення, а, отже, і можливостей істотного розширення діяльності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку;

- висока вартість порівняно з альтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, але обмежує темпи свого розвитку.

Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності.

Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові (відображають у третьому розділі пасиву балансу) і короткострокові (відображають у четвертому розділі пасиву балансу). До довгострокового належать ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання з терміном погашення менш одного року та кредиторську заборгованість.

Необхідність залучення позикових коштів як джерела фінансування підприємств визначається характером кругообігу основних і оборотних коштів.

Як правило, за рахунок власних оборотних коштів підприємства створюють мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей. Але потреба в коштах для створення запасів упродовж року коливається, особливо у підприємств із сезонним характером виробництва.

З позиції ефективності використання фінансових ресурсів підприємству раціонально вкладати в оборотні кошти мінімум власних фінансових ресурсів у розмірах, достатніх для створення лише мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат виробництва; а всі інші потреби в оборотних коштах доцільно задовольняти за рахунок позикових ресурсів.

Позиковий капітал характеризують такі позитивні особливості:

- досить широкі можливості залучення;

- забезпечення зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягу господарської діяльності;

- нижча вартість порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита" (вилучення витрат з його обслуговування з бази оподаткування при сплаті податку на прибуток).

У той же час використання позикового капіталу має недоліки:

- використання цього капіталу створює найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості й втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу;

- активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, дають меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку, яка знижується на суму позикового відсотка, що виплачується;

- висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку;

- складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає у деяких випадках відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків чи інших суб'єктів господарювання надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, однак більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (які зростають за збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі капіталу, що використовується).

11.3 Управління постійними та змінними обсягами виробництва
(індивідуальне завдання)

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні і змінні залежно від обсягу діяльності організації.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрата сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.).

остійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу продукції. Це амортизація, орендна плата, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати, пов'язані з управлінням і організацією виробництва іт. ін.

Підприємству вигідніше, якщо на одиницю продукції припадає менша сума постійних витрат, що можливо за досягнення максимуму обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях. Якщо при спаді виробництва продукції змінні витрати скорочуються пропорційно, то сума постійних витрат не змінюється, що призводить до зростання собівартості продукції і зменшення суми прибутку.

Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва показано на рис. 7.1. На осі абсцис відкладають обсяг виробництва продукції, а на осі ординат - суму постійних і змінних витрат. Із рисунка видно, що зі збільшенням обсягу виробництва зростає сума змінних витрат, а зі спадом виробництва відповідно зменшується, постійно наближаючись до лінії постійних витрат.

(Рис.1) Залежність загальної суми витрат від обсягу виробництва продукції

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цього використовують різноманітні методи:

- алгебраїчний;

- графічний;

- статистичний, оснований на кореляційно-регресійному аналізі;

- селективний, побудований на змістовому аналізі кожної статті й елементах витрат.

Алгебраїчний метод можна застосовувати за наявності інформації про дві точки обсягу продукції в натуральному вираженні і відповідні їм витрати.

Наприклад, максимальний обсяг виробництва продукції, який може забезпечити підприємство, становить 2000 шт. За такого обсягу виробництва загальна сума витрат становить 250 тис. гри. Мінімальному обсягу виробництва, що дорівнює 1500 шт., відповідає загальна сума витрат на суму 200 тис. грн.

Спершу визначимо змінні витрати на одиницю продукції:

(250 - 200): (2000 - 1500) = 0,1 тис. грн. Потім знайдемо загальну суму постійних витрат: 250 - 0,1 o 2000 = 50 тис. грн

або

200 - 0,1 o 1500 = 50 тис. грн. Рівняння витрат для цього прикладу буде таким: 2=50 + 0,1*.

За цим рівнянням можна спрогнозувати загальну суму витрат для будь-якого обсягу виробництва в заданому релевантному ряді.

Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в такому. На графіку відкладають дві точки, що відповідають загальним витратам для мінімального і максимального обсягу виробництва (рис. 2). Потім їх з'єднують до перетину з віссю ординат, на якій відкладають рівні витрат. Точка, де пряма перетинає вісь ординат, показує величину постійних витрат, що буде однаковою як для максимального, так і для мінімального обсягу виробництва.

Селективний метод дає змогу точніше визначити суму постійних і змінних витрат, але він більш трудомісткий порівняно з уже розглянутими. Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей процес спрощується, якщо передбачити розподіл витрат на постійні і змінні в комп'ютерних програмах і первинних документах.

Багато витрат є напівзмінними або напівпостійними (наприклад, витрати на ремонт машин і обладнання, витрати на рекламу, витрати на годівлю тварин і т. ін.)" Тому з метою точнішого поділу їх на постійні і змінні необхідно експертним шляхом чи за допомогою кореляційного аналізу визначити коефіцієнт залежності певного виду витрат від обсягу виробництва продукції.

Наприклад, загальна сума витрат на ремонт обладнання становить 800 тис. грн, а коефіцієнт залежності цього виду витрат від обсягу виробництва - 0,6. Отже, 480 тис. грн можна віднести до змінної, а 320 тис. грн - до постійної частини витрат.

Аналогічні розрахунки роблять і за іншими статтями витрат, після чого визначають загальну суму постійних І змінних витрат, що дуже важливо для аналізу і прогнозування собівартості продукції, прибутку і рентабельності, визначення беззбиткового обсягу продажів, зони безпеки підприємства і т. д.