Основні етапи розвитку методики

Методика навчання природознавства – педагогічна наука

План

1. Предмет і завдання методики навчання природознавства. Зв'язок з іншими науками.

2. Методологічні основи природознавства і методи наукового дослідження.

3. Основні етапи розвитку методики.

Література:

1. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: Навчальний посібник. - К.: Веселка, 1998. - 338с.

2. Байбара Т.М. Природознавство в 3(4) класі: Посіб. для вчителя.К.: Освіта, 2001. - 224 с.

3. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. ,Методика викладання природознавства:Навч.посібник.-2-ге вид, перероб. І допов. –К.: Вища школа,1990.-302с.

Предмет і завдання методики навчання природознавства. Зв'язок з іншими науками.

Методика навчання природознавства належить до педагогічних наук. Предметом її вивчення є процес навчання природознавства у початкових класах. Зміст методики розробляється насамперед на основі розуміння її як науки про організацію процесу навчання природознавства у початкових класах.

Відомо, що у процесі навчання нерозривно пов'язані між собою зміст навчання (навчальний предмет), діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (навчання). Отже, методика природознавства досліджує закономірність зв'язків між складовими навчального процесу і на цій основі розробляє шляхи його оптимізації.

Перед методикою викладання природознавства як галуззю педагогічної науки стоять такі завдання:

1) визначення в комплексі пізнавальних, виховних і розвиваючих завдань шкільного природознавства, його місця в системі освіти;

2) розробка змісту природознавства як навчального предмета; наукове обґрунтування програм, підручників;

3) вироблення методів, методичних прийомів та організаційних форм навчання відповідно до завдань і змісту природознавства;

4) розробка засобів навчання природознавству та матеріальної бази;

5) розробку системи підготовки майбутнього вчителя до організації та керування процесом навчання природознавства молодших школярів.

Методика викладання природознавства найтісніше пов'язана з педагогікою як по лінії дидактики (теорії навчання), так і по лінії виховання. Дидактика визначає загальні закони принципи і правила навчання, що є обов'язковими і для методики природознавства. Методика природознавства застосовує і конкретизує загальнодидактичні положення відповідно до особливостей навчального матеріалу з природознавства.

Найважливіше завдання процесу навчання — знайти ефективні способи керівництва пізнавальною діяльністю учнів. Для цього треба знати її об'єктивні закономірності, які вивчаються психологією і фізіологією вищої нервової діяльності, що й визначає зв'язок методики природознавства з названими науками.

Від наук про природу методика викладання природознавства бере зміст навчального матеріалу. Вона допомагає вчителю правильно відбирати найістотніші елементи основ наук і викладати навчальний матеріал у формах і зв'язках, найдоступніших для розуміння і запам'ятовування. Крім того, методи науки, основи якої вивчаються, також знаходять своє відображення в методах навчання.

Методологічні основи природознавства і методи наукового дослідження

Методологія — філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, застосування принципів світогляду до процесу пізнання.

Основною умовою нормального ходу процесу навчання є усунення суперечностей між теоретичним матеріалом і практичними завданнями, що ставляться перед учнями, досягнутим рівнем їх розумового розвитку, знань, умінь і навичок.

У процесі навчання учитель повинен намагатися розв'язати суперечності: «відоме — невідоме», «зрозуміле — незрозуміле», «головне — другорядне», «засвоєне — незасвоєне», «необхідне — випадкове» та ін. Подолання цих суперечностей гарантує розумовий розвиток учнів, формує інтерес до набуття знань, до навчання.

При вивченні явищ і предметів природи важливо не тільки з'ясовувати подібність і відмінність об'єктів, що вивчаються, але й, головне, встановлювати їх взаємозв'язки, взаємозалежності, що сприятиме виробленню у свідомості учнів матеріалістичного розуміння процесів життя. Для цього у конкретних науках застосовують ряд загальнонаукових і спеціальних методів. Метод — спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

Методика викладання природознавства спирається на ряд методів наукового дослідження.

Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття того чи іншого педагогічного явища без втручання у його хід. Дослідник розробляє програму, визначає об'єкти і передбачає способи фіксації спостережень (протоколи, фото- і кінозйомка, записи на магнітну стрічку, відеомагнітофон тощо).

Бесіда застосовується як самостійний чи додатковий метод педагогічних досліджень (у поєднанні з такими методами, як спостереження, експеримент, анкетування). Готуючись до бесіди, слід визначити завдання дослідження, розробити перелік питань, продумати способи фіксування бесіди (наприклад, за допомогою прихованого магнітофона). Для невимушеної бесіди необхідно створити атмосферу довір'я, дотримуватись педагогічного такту.

У педагогічних дослідженнях широко застосовується анкетування, коли відповіді на запитання даються у письмовій формі.

Для проникнення в суть педагогічних явищ, перевірки дієвості та ефективності методичних рекомендацій застосовується педагогічний експеримент. Він проводиться в умовах, створюваних дослідником. Порівнюючи дані педагогічного експерименту з результатами, одержаними у контрольному класі (чи групі дітей), можна об'єктивно визначити вплив окремих педагогічних факторів і з'ясувати їхню ефективність.

Для встановлення кількісних залежностей між дослідженими педагогічними явищами використовують математично-статистичні методи.

Для того щоб одержані внаслідок педагогічних досліджень факти стали надбанням науки, їх необхідно теоретично узагальнити. На цьому етапі вирішальне значення має оволодіння педагогом методами аналізу і синтезу.

Основні етапи розвитку методики

В 1782-1786 рр. було проведено реформу народної освіти і організовано народні училища. У цей же час вперше в школах Росії було введено природознавство як навчальний предмет. Автором першого шкільного підручника з природознавства був академік В.Ф.Зуєв (1754-1794) . Його "Нариси з природної історії" вийшли в світ у 1786 р. Підручник було написано відповідно до матеріалістичних ідей М.В.Ломоносова і О.М.Радищева, які розглянули природу як єдине ціле, що розвивається по висхідній лінії. Зуєв пропонував ознайомлювати дітей з природою в такій послідовності: нежива природа ("викопне царство"), рослини ("царство рослин") і тварини ("тваринне царство"), куди було віднесено і людину. Автор включив у підручник тих рослин і тварин країни, які мали певне практичне значення. У підручнику вміщено також методичні поради для вчителів.

В.Ф.Зуєв наголошував на необхідність використання натуральних предметів природи та їхніх зображень, проведення бесід, які активізують мислення, встановлення учнями причинних зв’язків. Він виступав за створення кабінету навчальних посібників, підкреслюючи, що в ньому насамперед повинні бути представлені зразки місцевої природи. У працях В.Ф.Зуєва методика природознавства знайшла своє початкове оформлення, він поставив її на матеріальну основу.

Основоположником методики-викладання природознавства вважається О.Я.Герд (1841-1888), який вперше спробував здійснити викладання природознавства на еволюційній основі, зробити вчення Дарвіна провідним у шкільному природознавстві. Для вчителів початкових класів О.Я.Герд написав методичний посібник «Предметні уроки в початковій школі» (1883). У цьому посібнику він визначив систему навчального природознавства, його навчально-виховні завдання, зміст і методи викладання. О.Я.Герд вважав, що початковий курс повинен бути єдиним курсом про неживу і живу природу.

Вітчизняний педагог К.Д. Ушинський (1824-1871) велику увагу приділяв ознайомленню дітей аз предметами і явищами природи. Свої книги для читання в початкових класах школи («Дитячий світ і Хрестоматія» та «Рідне слово») він побудував в основному на природничому матеріалі. У передмові до першого видання «Дитячого світу» він указує на ті причини, які визначили його вибір. Це, по-перше, наочність предметів природи. Дитина, яка розпочинає вчитися, повинна не лише розуміти те, що вона читає, але й спостерігати предмет. По-друге, предмети навколишньої природи К.Д.Ушинський вважав найзручнішими для розвитку логічного мислення учнів.

К.Д.Ушинський зупинив свій вибір на предметах, що оточують дитину і більш-менш знайомі їй, рекомендував знаходити цікаве в навколишньому оточенні і завдяки цьому здійснювати зв’язок навчання з життям. Так, розробляючи методичні вказівки до «Рідного слова», Ушинський відмічав, що бесіди з учнями педагог повинен будувати на явищах, характерних для своєї місцевості, оскільки початкове навчання розпочинається аз близького і відомого учням.

Книга для читання «Дитячий світ», за думкою К.Д.Ушинського, повинна стати «порогом серйозної науки». Він вказував, що подавати без зв’язку описи тих чи інших природних предметів і явищ - лише даремно стомлювати дитячу пам’ять; вивчати у початкових класах систему наук про природу, не збагативши дітей конкретними знаннями - означало б іти врозріз із вимогами педагогіки. Тому Ушинський у «дитячому світі» вмістив пропонував порівнювати їх між собою і на цій основі будувати певну систему. Перед читанням статей він рекомендував учителю продемонструвати предмет, а дітям зробити його усний опис.

Отже, вивчаючи книги К.Д.Ушинського, учні повинні усвідомити ту істину, що в природі все взаємозв’язане, що природа - не безладне нагромадження окремих предметів, а в ній існує система, яка є результатом закономірного розвитку природи.

Педагогічну теорію початкової освіти, розроблену К.Д.Ушинським, розвивав В.П. Вахтеров (1853-1924). Його книга «Предметний метод навчання (1907) не втратила свого значення і в наші дні. Природа і життя - ось перші вихователі дитини, стверджує автор і закликає вчителів розкривати перед дітьми чудову книгу природи, нехай вона сама розмовляє з дітьми, нехай вони вчаться її читати. Навчання, основне на наочності, він називає предметним, підкреслюючи роль усіх органів чуття в засвоєнні знань.

У 1874 р. було затверджено Положення про початкові народні училища. Воно не передбачало вивчення природознавства.

У 1902 р. вийшла в світ «Методика початкового класу природознавства» Л.С. Севрука (1867-1918) - послідовника О.Я. Герда. Автор пропонував таку систему вивченні природи в початкових класах: «3емля», «Вода», «Повітря» - 1 ч., «Рослини», «Тварини» - 11 ч. Свою систему Л.С. Севрук обґрунтував науковим принципом взаємозв’язку і взаємозалежності явищ природи.

Провідником революційних ідей Ч. Дарвіна в шкільному природознавстві був В.В. Половцов (1862-1919). У 1907 р. вийшла його книга «Основи загальної методики», в якій він закликав широко використовувати у школі біологічний метод: будову організмів вивчати у зв’язку із середовищем. Він розробив методику використання наочних посібників, проведення спостережень, дослідів, практичних занять та екскурсій, надаючи великого значення всебічному розвитку учнів. В.В. Половцов вперше ввів у методику поняття «навчальний предмет», показав його відмінність від науки і обґрунтував принципи відбору навчального матеріалу.

В 1924 р. було прийнято комплексні програми, за якими весь навчальний матеріал поділено на колонки - «Природа», «Праця», «Суспільство». Вивчення природи в цих програмах розглядалося як матеріальна основа для інших циклів знань.

У 1929 р. комплексні програми було замінено проектно-комплексними, за якими теоретичний матеріал викладався залежно від окремих завдань практичного характеру.

Істотну роль у розвитку методики природознавства відіграли праці К.П.Ягордовського, О.О. Половинкіна, К.А. Сонгайло, П.О. Завітаєва, М.М.Скаткіна та інших учених-методистів.

К.П. Ягодовський ( 1877-1943) у своїх працях («Уроки з природознавства в початковій школі», «Практичні заняття з природознавства в початковій школі» та ін.) виступав за необхідність вивчення природознавства. Важливим завданням шкільного природознавства К.П. Яголовський вважав формування наукових понять. На конкретних прикладах він розробив методику формування первинних узагальнень у молодших школярів, великого значення надаючи при цьому аналізу, синтезу, індукції і дедукції, єдності і взаємозв’язку їх.

С.А. Павлович (1884-1976) багато уваги приділяв обладнанню уроків природознавства необхідними наочними посібниками, а також виготовленню цих посібників самими учнями. Його основні праці - «Практика викладання природознавства у початковій школі», «Про систему наочності у шкільному природознавстві», «Кабінет природознавства» та ін.

П.О. Завітаєв (1890-1970 виступав за необхідність виділення природознавства в початкових класах в окремий предмет. Його основні праці - «Екскурсії та предметні уроки в 1-4 класах», «Навчально-дослідна ділянка 1-4 класів», «Спостереження й досліди з природознавства в початковій школі», «Обладнання занять по вивченню природи в 1-4 класах» та ін. Ряд своїх праць він присвятив питанням методики формування у молодших школярів природних уявлень і понять.

Великого значення П.О. Завітаєв надавав безпосередньому спілкуванню дітей з природою під час екскурсій, спостереженням, а також праці на навчально-дослідній ділянці. П.О. Завітаєв багато працював над удосконаленням обладнання уроків з природознавства та методики застосування його у процесі навчання.

Помітний вклад у розвиток методики природознавства вніс М.М. Скаткін (народ. У 1900 р.). Його основні праці - «Методики природознавства в початковій школі», «Позакласна робота з природознавства в початковій школі» та ін. У своїх працях основну увагу М.М. Скаткін звертає на розробку таких питань, як наукові основи методики викладання природознавства, роль чуттєвих сприйнять та первинних узагальнень у засвоєнні знань з природознавства, роль природознавства в системі виховання школярів, шлях активізації пізнавальної діяльності. М.М. Скаткін – автор сюжетів багатьох наочних посібників з природознавства: навчальних таблиць, картин, колекцій, методичних вказівок до застосування їх на уроках.

У системі початкового навчання помітне місце відводив спілкуванню дітей із природою видатний радянський педагог В.О. Сухомлинський (1918-1970). У своїх працях («Серце віддаю дітям», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін.) В.О. Сухомлинський розкриває значення спілкування дітей з природою у формуванні гармонійно розвиненої особистості. Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями« (Сухомлинський В.О. Вибрані твори).

Кожного тижня присвячував В.О. Сухомлинський кілька уроків подорожам на лоно природи - «до витоків думки і рідного слова». Так склались 300 сторінок «Книги природи». Ось їхні назви: «Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Усе в природі змінюється», «Рослинний і тваринний світ», «Пробудження природи весною» та ін. Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи. При цьому не раз підкреслював, що уявлення, якими б яскравими вони не були, - не самоціль і не кінцева мета процесу навчання. Свої заняття серед природи педагог назвав «уроками мислення». Під його керівництвом діти розмірковували над причинами і наслідками явищ природи, порівнювали якості й ознаки предметів, встановлювали існуючі у природі взаємозв’язки.

В.О. Сухомлинський підкреслював, що розумове виховання розпочинається там, де є теоретичне мислення, і «...чим більше абстрактних істин, узагальнень треба засвоїти на уроці чим напруженіша ця розумова праця, тим яскравіше повинні закарбуватися в його свідомості образи і картини навколишнього світу».Уроки мислення серед природи він вважав ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Під час мандрівок у природу значно збагачується їхній словниковий запас; діти вчаться описувати звуки і барви навколишнього світу, за допомогою слова передавати свої почуття і переживання. В.О. Сухомлинський показав також роль природи в естетичному вихованні школярів, у фізичному загартуванні їх.

Висновок: Розглянуто зміст, структуру, мету, методологічні основи методики навчання природознавства, зв'язок її з іншими науками, основні етапи розвитку методики, стан викладання природознавства в Україні на сучасному етапі.