Світовий ринок товарів і послуг

Світовий ринок товарів і послуг — це сфера торгових відносин між різними країнами, що ґрунтується на основі розвитку міжнародного поділу праці.

Всесвітній ринок товарів і послуг сформувався на основі розвитку міжнародної торгівлі як форми економічних зв'язків між країнами, що спеціалізувалися на виробництві певних видів продукції.

А. Сміт прийшов до висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тієї продукції, у виготовленні якої вона має абсолютні переваги. Це означає, що ті товари, виробництво яких для неї обходиться дешевше ніж іншим країнам, вона повинна виробляти для задоволення потреб не тільки своєї країни, ай для продажу іншим країнам. Купувати, ввозити держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче. І відбір тих товарів, на виробництві яких країна спеціалізується, здійснює не уряд, а ринковий механізм. Від зовнішньої торгівлі виграє кожна нація, оскільки вона має певну абсолютну перевагу у виробництві тих товарів, які реалізує на міжнародному ринку.

На міжнародному ринку продається найконкурентніша продукція, виготовлена з нижчими витратами і з кращими споживними властивостями.

На міжнародному ринку ведеться конкуренція за здобуття ринків інших держав. А ціни, що складаються на цьому ринку, відображають не усереднені національні затрати, а середні затрати виробництв, що реалізують товари на міжнародному ривку.

Основними центрами торгових зв'язків на міжнародному ринку є (рис. 4.5):

1. Міжнародні товарні біржі;

2. Міжнародні товарні аукціони;

3. Міжнародні ярмарки;

4. Торги;

5. Виставки і торгові доми.

Рис. 4.5. Світовий ринок

Міжнародна біржа — це масовий ринок товарів, купівля-продаж яких здійснюється за зразками або стандартами без наявності самих товарів на біржі. Тут можуть бути лише зразки. Отже, це торгове місце, де зустрічаються продавці й покупці, укладаються угоди, а товари постачаються до місця призначення згідно з угодою.

Характерною рисою товарних бірж є те, що вони перебувають під впливом великих ТНК. Тому ціни на них переважно диктуються монополіями. Міжнародні біржі є здебільшого акціонерними компаніями.

Міжнародні товарні аукціони — це спеціально організовані в певних місцях ринки, які діють періодично і на яких методом публічних торгів по черзі відбувається продаж раніше оглянутих товарів. (Товару на аукціоні може не бути, бо ним може бути завод, будівля, земельна ділянка тощо). Товар передається тому покупцеві, який запропонував найвищу суму.

Міжнародні торги і ярмарки — це ринки товарів і послуг, які організовуються періодично. На них зустрічаються продавці і покупці, продаються товари, укладаються угоди. Вони бувають регіональні, національні й міжнародні.

Виставка — публічна демонстрація досягнень у певній галузі економіки, науки, культури.

Держави часто фінансують організацію таких виставок. Вони розширюють економічні зв'язки, популяризують досягнення в певних галузях науки, техніки виробництва. На них укладаються угоди про реалізацію товарів, послуг і науково-технічне співробітництво. Вони популяризують досягнення і створюють престиж певним галузям.

У сучасних умовах на світовому ринку все більше торгують продукцією машинобудування, електронної промисловості, технологіями, послугами, патентами, ліцензіями.

Сучасний світовий ринок стає все більше регульованим. Його регулювання здійснюється СОТ, МВФ, МБРР, ТНК та регіональними спеціалізованими організаціями такими, як ОПЕК, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Асоціація держав Південно-Східної Азії та інші.

Міжнародні економічні відносини

Міжнародна торгівля

Міжнародна торгівля зародилася в глибоку давнину, але всесвітній ринок як складова частина світового господарства склався в період розвитку капіталістичних відносин. Всесвітній ринок (світовий ринок) — це система обміну товарами на міжнародному рівні.

Міжнародна торгівля розвивається на основі розвитку міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці вигідний тим, що веде до спеціалізації, підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, поліпшення якості продукції.

Міжнародна торгівля включає експорт та імпорт. Вивезення товарів або капіталів називають експортом, увезення — імпортом, співвідношення між експортом та імпортом — торговим балансом. Сума експорту й імпорту становить зовнішньоторговий оборот, а різниця між ними — сальдо торгового балансу. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо є позитивним, якщо переважає імпорт — сальдо є негативним.

Яке сальдо є вигіднішим для країни? На дане питання однозначної відповіді нема. При значній перевазі позитивного сальдо частина ВВП, виробленого в країні, буде споживатися за кордоном, а імпорт не компенсує скорочення внутрішнього споживання. Крім того, гроші, Виручені таким чином, але не використані для оплати імпорту, можуть посилювати інфляцію. Якщо імпорт тривалий час переважає експорт, то виникає проблема оплати імпорту. Треба брати кредит, а це борг, його потрібно віддавати з процентом. У сучасних умовах на міжнародному ринку дедалі більшого значення набуває торгівля продукцією машинобудування, послугами, "ноу-хау", послугами з комплексного постачання й запуску устаткування і технологій, патентами та ліцензіями. Патент дає виключне право його власникові на користування винаходом. У випадку продажу патенту це право переходить до покупця. Але власник, як правило, не продає патенту, а продає ліцензію, тобто дозвіл на право використовувати винахід. Купівля ліцензій дає змогу економити час і кошти на проведення власних досліджень.

На міжнародному ринку складаються світові ціни. Вони формуються під впливом попиту і пропозиції. Країни і фірми, в яких нижчі витрати виробництва на одиницю продукції, ніж міжнародні, одержують високі прибутки. їм вигідно експортувати такі товари й купувати за кордоном ті, виробництво яких усередині країни обходиться дорого, тобто витрати виробництва перевищують ціну товару на міжнародному ринку.

У сучасних умовах важливу роль у зовнішній торгівлі відіграють транснаціональні корпорації (ТНК). ТНК — це національні компанії, які значну частину своєї діяльності здійснюють за кордоном. Вони мають в інших країнах свої фірми, дочірні підприємства, володіють контрольними пакетами акцій підприємств інших країн. У торгових стосунках ТНК використовують так звані трансфертні ціни. Це внутрішні ціни, які застосовуються в торгівлі між головними і дочірніми підприємствами. Вони дають можливість уникати оподаткування і збільшувати прибутки.

На сучасному етапі міжнародна торгівля регулюється міжнародними торговими організаціями, ТНК та банками. У 1948 р. було утворено Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Це міжнародна організація, яка діяла на основі міжнародного багатостороннього договору, в якому зафіксовано принципи і правила міжнародної торгівлі, обов'язкові для країн-учасниць. З січня 1996 р. Ц перетворено у Світову організацію торгівлі (СОТ). До неї входить понад 130 країн.

Міжнародний рух капіталу

На ранніх етапах розвитку світового господарства основними формами міжнародних економічних відносин була міжнародна торгівля, тобто вивіз товарів. З другої половини XIX століття все більшого значення набуває вивіз капіталу. Вивіз капіталу — це розміщення капіталу в інших країнах з метою отримання більшого прибутку.

Необхідність і основна причина вивозу полягає в його відносному надлишку в національній економіці. Другою причиною е прагнення ТНК використати відмінності в рівнях національних витрат виробництва, передусім у заробітній платі, й одержати більший прибуток. У країнах, куди вивозиться капітал, е дешева сировина і робоча сила, розширюється ринок збуту товарів. Усе це забезпечує вищий прибуток.

Рис. 4.6. Експорт капіталу

Капітал вивозиться приватними фірмами, державними або міжнародними фінансовими організаціями — такими як Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), МВФ, і транснаціональними корпораціями. За формами власності розрізняють вивіз приватного і державного капіталу. За сферами вкладання — вивіз підприємницького і позичкового капіталу (рис. 4.6). Вивіз підприємницького капіталу здійснюється шляхом будівництва за кордоном власних або спільних підприємств, придбання пакетів акцій, інших цінних паперів і шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх компаній.

Капіталовкладення у виробництво зарубіжних країн залежно від контролю над ним поділяються на прямі та портфельні. Пряні інвестиції дають право контролю над зарубіжними підприємствами внаслідок володіння контрольними пакетами акцій. Портфельними називаються вкладення капіталу в акції зарубіжних компаній та в інші цінні папери з метою одержання доходу у формі дивідендів чи процентів, але вони не дають права контролю над діяльністю підприємств.

Вивіз позичкового капіталу здійснюється у формі приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту. Кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (3—5 років) і довгострокові (понад 5 років). За формами надання розрізняють товарні і валютні кредити.

Вивіз капіталу вигідний не тільки його експортерам, а й тим країнам, у які він вивозиться. Іноземні інвестиції, з одного боку, сприяють розширенню виробництва, збільшенню робочих місць, зростанню доходів населення, а з іншого — запровадженню НТП, нових технологій, нових прогресивних форм організації виробництва та виробництва нових товарів. Країни, в які вивозиться капітал, усе більше втягуються у світові господарські зв'язки, у систему міжнародного поділу праці. В сучасних умовах особливо зацікавлені в збільшенні іноземних інвестицій постсоціалістичні країни, у тому числі й Україна.

У минулому капітал вивозився переважно з метрополій у колонії, з розвинутих країн у слаборозвинуті. Це, з одного боку, посилювало економічну залежність відсталих країн, а, з другого, — сприяло економічному розвитку, хоч часто однобокому, а також розширювало міжнародну торгівлю.

Після Другої світової війни відбулися значні структурні зміни в експорті капіталу. Якщо в минулому капітали вкладалися головним чином у добувну промисловість, торгівлю і банки, то в другій половині XX ст. вони все більше розміщувалися в обробній промисловості, енергетиці та інших високодохідних галузях виробництва. Вивіз капіталу відіграв значну роль у становленні нових індустріальних країн — Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру, Мексики, Бразилії, Аргентини та інших.

В експорті капіталу все більшу роль почала відігравати держава, а вивезення державного капіталу все більше переслідувало політичні цілі. Важливу роль в експорті капіталу в сучасних умовах відіграють МБРР, МВФ та інші міжнародні фінансові організації. В останній час суттєво змінилися напрями вивозу капіталу. Якщо до Другої світової війни переважна частина приватних капіталів вивозилась у колонії та слаборозвинуті країни, то з 60—70-х років основна маса приватних капіталів вивозиться з одних розвинутих країн в інші. Причиною цього стали великі структурні зрушення в економіці під впливом НТР.

У сучасний період практично всі розвинуті країни і майже всі країни, що розвиваються, одночасно імпортують і експортують капітал. І важливість не стільки в обсязі вивезеного капіталу, скільки в його структурі. Так, інвестиції, що сприяють консервації неефективної структури економіки, ведуть скоріше до сповільнення, ніж до прискорення темпів розвитку економіки країни, в яку вивозиться капітал.

Головна мета, якої прагнуть досягти країни-імпортери капіталу, полягає в тому, щоб разом з ним у національну економіку залучити нові технологи і нові прогресивні форми організації виробництва,які дають цілком інший економічний ефект у порівнянні з вітчизняним виробництвом. У сучасних умовах унаслідок вивозу капіталів створюється все більше змішаних підприємств, у які вкладаються іноземні та національні капітали. Усе більшого значення набуває експорт патентів і ліцензій на нові науково-технічні відкриття.

У процесі сучасної глобалізації світової економіки міжнародні потоки капіталів і виробництво, що ґрунтується на міжнародних інвестиціях, відіграють не меншу роль, ніж міжнародна торгівля. У сучасному світі майже не залишилося країн, не залучених у процеси міжнародного інвестиційного співробітництва. Стало аксіомою, що стійкі темпи економічного розвитку неможливі без ефективної участі у світо-господарських процесах, у тому числі без активного використання переваг від залучення іноземних інвестицій.

Міжнародна міграція капіталів полегшується тим, що за останні десятиріччя набрали поширення міжнародні норми регулювання інвестиційних процесів, які відображені у двосторонніх і багатосторонніх угодах міжнародних організацій, зокрема COT. Завдяки зростанню міжнародних потоків капіталів національні економіки стають усе більше взаємозалежними. Цьому сприяє те, що долаються митні бар'єри внаслідок створення філій та дочірніх фірм у різних країнах зростає взаємне проникнення капіталів у розвинутих і слаборозвинутих країнах. Взаємне проникнення капіталів є вигідним для експортерів і для імпортерів капіталу (рис. 4.7).

Рис. 4.7. Наслідки вивозу капіталу