Загальні вимоги до змісту курсової роботи

Основними цілями і задачами написання курсової роботи є не тільки розширення і поглиблення знань студента, але і формування уміння аналізувати теоретичний і практичний матеріал логічно, послідовно, ясно, коротко й у той же час чітко викладати свої думки у письмовому виді.

При написанні курсової роботи студенти стають авторами, багато хто вперше. Але і до авторської роботи пред'являються визначені вимоги, як щодо змісту, так і оформлення.

Відповідно цілям і задачам курсова робота не повинна бути переказом вивченого.

Курсова робота також не є власною інтерпретацією проблеми, що нагадує шкільний твір на вільну тему по літературі чи публіцистичну статтю, курсова робота завжди ґрунтується або на науковій проблемі, або на навчальній і спирається на джерела і вторинну наукову літературу.

Таким чином, курсова робота повинна являти собою цілісну, однорідну і завершену студентську учбово-наукову роботу, у якій повинні бути чітко сформульовані проблема і дослідницькі питання, обґрунтована їхня актуальність, викладені ступінь вивченості проблеми і стан її дослідження.

При написанні тексту курсової роботи автору необхідно стежити за тим, щоб у ході викладу не губилася основна думка роботи. Вона повинна бути зрозуміла не тільки фахівцю з даної теми, але і читачу, який не є досвідченим у даній проблемній галузі. Варто постійно контролювати відповідність змісту розділів чи підрозділів їхнім заголовкам. Якщо при написанні тексту думка відхилилася від теми, її варто повернути в потрібний напрямок, або скорегувати структуру роботи відповідно до фактичного ходу викладу. Кінець кожного розділу чи підрозділу повинен мати логічний перехід до наступного.

Курсова робота повинна бути написана гарною науковою мовою, тобто з дотриманням загальних норм літературної мови, правил граматики і з урахуванням особливостей наукової мови - точності й однозначності термінології і стилю.

Кожна структурна частина курсової роботи має своє призначення. Оформляючи курсову роботу, автор повинен пам'ятати, що кожна структурна частина починається з нової сторінки.

Незалежно від обраної теми текст курсової повинен мати вступ, основну частину – кілька розділів та підрозділів, висновки після кожного розділу, загальні висновки, список використаних джерел та додатки.

Вступ

Курсова робота завжди починається зі вступу, у якому здійснюється постановка конкретної проблеми, випливає обґрунтування актуальності теми, робиться короткий огляд літератури. Потім формулюються питання, детально розглянуті в курсовій роботі, і обмовляється, які аспекти проблеми, що мають безпосереднє відношення до теми, не будуть порушені. Далі розкривається структура роботи і дається стислий виклад її основних положень.

Примітка. Обов'язковим атрибутом курсового дослідження є короткий огляд літературних джерел з теми. Огляд літератури може бути наведений у вступі чи в основній частині дослідження, у якій розглядаються теоретичні аспекти проблеми.

Необхідно відзначити важливе правило - вступ, як і висновки, рекомендується писати після повного завершення основної частини. До того, як буде створена основна частина роботи, реально неможливо написати змістовний вступ, тому що автор ще не цілком опанував матеріалами з теми.

Не рекомендується робити вступ обсягом більш 2-2,5 сторінок.

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави, вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності дослідження. Вступ має свої обов’язкові складові, а саме: а) актуальність теми; б); об’єкт і предмет дослідження; в) мета, завдання і методи дослідження; г) теоретичне і практичне значення результатів; д) структура і зміст курсової роботи.

Примітка: Обов’язкові складові вступу можуть змінюватися в залежності від курсу на якому виконується курсова робота.

Актуальність теми дослідження

Актуальність теми – обов’язкова вимога курсової роботи. Обґрунтовуючи вибір теми у своїй праці студент має висвітлити перш за все її важливість, суттєве значення, своєчасність і соціальну доцільність дослідження; має чітко зазначити, що з проблеми вже відомо, а що ним досліджується вперше. Проілюструвати це потрібно коротким оглядом найбільш актуальних робіт з проблеми. Не слід наводити повний бібліографічний опис проаналізованих публікацій, достатньо вказати автора і назву джерела, а поруч у дужках поставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи у загальному списку літератури.

Теоретичне і практичне значення результатів

У даному пункті загальної характеристики курсової роботи, зазвичай після обґрунтування актуальності вибраної студентом теми, подають відомості або ж рекомендації щодо наукового використання і практичного застосування одержаних результатів дослідження, тобто формулюють вагомість отриманих даних для науки і стосовно практичного застосування. Наприклад, це значення може полягати у використанні наукових розробок у навчальному процесі, зокрема, під час проведення спецсемінарів, лекційних і практичних занять, у роботі над магістерськими та дипломними проектами.

Об’єкт і предмет дослідження

Обов’язковими елементами вступу є визначення об’єкта і предмета дослідження. Об’єкт– це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Це частина об’єктивної реальності, котра привернула увагу студента і буде вивчатися, досліджуватися як теоретично, так і практично. В межах об’єкта міститься предмет – окрема конкретна його частина, яка вимагає всебічного вивчення. Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється частина, котра є предметом дослідження. Саме на предмет спрямована основна увага дослідника; це тільки ті суттєві зв’язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню у даній курсовій роботі та є головними для неї. Предмет дослідження визначає тему курсового проекту, яка зазначається на титульному аркуші як її назва.

Наприклад, об’єктом дослідження може виступати альтруїстично-егоїстична спрямованість, а предметом – гендерний прояв альтруїзму-егоїзму у структурі особистості на різних вікових зрізах.

Мета і завдання дослідження

Виходячи із актуальності обраної теми, предмета і об’єкта дослідження студент у курсовому проекті має чітко визначити і сформулювати мету роботи і задачі, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети.Мета – це окреслений кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване все дослідження; вона як правило тісно переплітається з назвою курсової роботи і повинна чітко вказувати, що саме досліджується.

Наприклад, метою роботи є теоретичний аналіз сутності альтруїзму; дослідження альтруїстичної спрямованості у студентів.

Мета курсової роботи реалізується через конкретні завдання, які треба розв’язати у дослідженні. Ці завдання можуть включати такі етапи: а) дослідження конкретних теоретичних питань з проблеми; б) обґрунтування методологічної бази, необхідної системи заходів щодо реалізації проблеми; в) проведення і описання експерименту і т.п. До цього процесу слід поставитися дуже відповідально, оскільки опис розв’язання визначених завдань складає зміст розділів і підрозділів курсової роботи.

Завдання слід формулювати у формі перерахунку дій: „вивчити...”, „описати...”, „дослідити...”, „виявити...”, „здійснити...”, „встановити...” та ін..

Наприклад, завданнями для сформульованої вище мети можуть бути такі:

· здійснити теоретичний аналіз існуючих досліджень з проблеми альтруїзму у психологічній літературі;

· розробити адекватний меті дослідження інструментарій: анкету, спрямовану на визначення даної проблеми;

· дослідити і описати прояви альтруїстичної поведінки у студентів.

Методи дослідження

Важливою складовою вступної частини курсової роботи є висвітлення методів, як інструментарію, за допомогою яких буде здійснюватися добування і опрацювання фактичного матеріалу.

Метод— це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв'язанню конкретної задачі. Фактично різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні методів: 1) емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів; 2) теоретичний — досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Методи емпіричного дослідження.

Спостереження — це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта. Аби бути плідним, спостереженні мусить відповідати таким вимогам:

а) завчасному задуму (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

б) планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

в) цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

г) активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

д) систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою). Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктів реальності — вихідних об'єктів наукового дослідження.

Порівняння — це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Метод порівняння досягне результату, якщо виконуються такі вимоги:

а) можуть порівнюватися тільки такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність:

б) порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.

Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати (більше - менше, вище - нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.

За допомогою порівняння інформація стосовно об'єкта здобувається двома шляхами:

а) безпосередній результат порівняння (первинна інформація);

б) результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація). Вимірювання — це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.

Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно — більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.

Для точних наук характерним є органічний зв'язок спостережень та експериментів із знаходженням числових значень характеристик досліджуваних об'єктів. За образним висловлюванням Д.І.Менделєєва, «наука починається відтоді, як починають вимірювати».

Експеримент — це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:

а) у процесі експерименту можна вивчати явище «у чистому вигляді», звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

б) в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;

в) повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це потрібно.

Експеримент проводять у таких випадках: при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об'єкта; при перевірці правильності теоретичних побудов; при демонструванні явища.

У науковому дослідженні експеримент і теорія найтісніше взаємопов'язані. Всіляке ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень являє собою один із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.

Методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень.

Абстрагування — відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника.

Процес абстрагування має два ступені. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів. Другий ступінь: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як «модель» першого.

Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатоступінчасте абстрагування призводить до абстракцій дедалі зростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, котре відбиває основне в цьому складному.

Є такі основні види абстракції:

- ототожнення — утворення поняття через об'єднання предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності, в особливий клас (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів);

- ізолювання — виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних із предметами, та позначення їх певними «іменами», що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, «надійність», «технологічність»).

Різниця між цими двома абстракціями полягає у тому, що в першому випадку ізолюється комплекс властивостей об'єкта, а у другому — єдина його властивість;

- конструктивізації – відхилення від невизначеності меж реальних об'єктів (безперервний рух зупиняється і т. ін.);

- актуальної нескінченності — відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати його повним переліком усіх елементів. Така множина розглядається як наявна;

- потенціальної здійсненності— відхилення від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю життя у часі та просторі (нескінченність розглядається як потенційно здійснена).

Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту—аналізу і моделювання.

Аналіз і синтез. Аналіз — метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Аналіз і синтез бувають:

а) прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань і т.ін.);

б) зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);

в) структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).

Індукція і дедукція. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, у котрій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.

Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція — взаємопротилежні методи пізнання.

Є кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку методами наукової індукції:

а) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, що розглядається;

б) метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище наступає, і випадок, в якому воно не наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня у іншому, є причиною явища, котре досліджується;

в) об'єднаний метод подібності і розбіжності — комбінація двох перших методів;

г) метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку один з одним;

д) метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них с причиною частини явища, то решта даного явища викликається обставинами, що залишилися.

Моделювання — метод, котрий ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі — це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі — дереві, металі, склі і т.ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма тощо.

Метод моделювання мас таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) перенесення знань із моделі на оригінал.

Наприклад, для розв’язання поставлених завдань були використані такі методи: теоретичний аналіз педагогічної та психологічної літератури з проблеми дослідження, а також систематизація та узагальнення попередніх досліджень. У курсовій роботі використано комплекс емпіричних методів: експеримент, бесіди, методи математичної статистики.

Після того як будуть висвітлені складові вступу, слід подати відомості про структуру запланованої курсової роботи з короткою характеристикою її основного змісту.