Навчання і виховання творчої особистості Перед будь-якою театральною школою по відношенню до кожного учня стоїть завдання формування творчої особистості актора і розкриття її.
„Сценічна індивідуальність – це духовна індивідуальність, перш за все. Це кут зору художника на творчість, це та художня призма, через яку він, дивиться на світ людей і творчість”
(К.С.Станиславський. Собрание сочинений. Т.5. – М.:Искусство, 1958. – с.422
Отже, творча індивідуальність полягає в самій особистості актора. Вона складається із психофізичних даних учня – його зовнішності, голосу, емоційності, відповідності зовнішніх і внутрішніх даних і завжди – у взаємодії з світоглядом учня, з його поглядом на життя і мистецтво, з його розуміння свого громадського обов’язку, місця і призначення мистецтва в житті суспільства. Без цієї взаємодії справжнє мистецтво неможливе.
Процес формування художника – процес, який триває все творче життя актора, протікає інтенсивніше в театрі на основі самостійної роботи, а початок йому повинна покласти школа.
Театральне виховання ми розглядаємо не лише як оволодіння професійними, технологічними навичками, а головним чином, як формування світогляду художника, виховання в нього почуття сучасності, вміння бачити життя творчо, розгадувати його вимоги, присвятити своє мистецтво вищим ідеалам.
Технологічним завданням І року навчання є оволодіння елементами К.С.Станіславського, які підводять до народження правильного внутрішнього самопочуття і поведінки. Майбутній актор повинен навчитися мислити, діяти і почувати на сцені за тими ж законами, за якими мислить, діє і почуває кожна людина в реальному житті.
Протягом І семестру на заняттях з майстерності актора студійці проходять цикл вправ, які мають за мету підготувати внутрішній психічний апарат студійця для майбутньої роботи на сцені, виховати в учнів професійні навички і здібності, які визначають у своїй сукупності і взаємодії правильне сценічне самопочуття і поведінку актора.
Сценічна увага – це основа внутрішньої техніки актора, це найважливіший елемент його творчого стану.
Саме з цього розділу починається професійне виховання майбутніх акторів.
Курс вправ на „тренінг і муштру” уваги повинен виховати в студійців здібності, „по-перше, концентрувати свою увагу на певному довільно-вибраному об’єкті; по-друге, тривалий період утримувати увагу на цьому об’єкті, надаючи активний характер шляхом приєднання до зовнішньої уваги також і внутрішню (тобто мислення); по-третє, перетворювати довільну активну увагу у вищу форму зосередженості, тобто в мимовільну активну увагу (в захоплення об’ємом) і, нарешті, по-четверте, легко, швидко і вільно переключати свою активну зосередженість з одного об’єкту уваги на другий”.
Б.Е.Захава „Мастерство актера...” 2 изд. – М.:Искусство, 1969. – с.280
Однак, даний розділ не обмежується тільки такою чисто технологічною метою.
Навіть найпростіші вправи на увагу, особливо ті, які пов’язані з внутрішньою зосередженістю, з асоціативним мисленням, так як „... пригадайте і розкажіть, як ви провели вчорашній день”, „Що привернуло вашу увагу по дорозі зі школи додому?” – навіть ці вправи дають уже відомий матеріал для того, щоб судити не лише про особливості і характер уваги і пам’яті. В них проявляються внутрішні якості студійців, особливості їхнього мислення, характер фантазій і, до певної міри, моральна спрямованість їхніх інтересів.
Ці вправи – безцінний матеріал для педагогічного аналізу людської сутності студійця.
Аналізуючи зміст вправ, викладач робить висновки про особливості характеру студійців. Вивчаючи таким чином своїх учнів, він постійно накопичує потрібний йому матеріал для виконання важливого завдання – виховати майбутнього актора як людину, допомогти йому сформуватися як особистості.
* * * * *
Віра актора в правду подій, які відбуваються на сцені та їхня оцінка є головним джерелом впливу актора на глядача.
Кожен актор розуміє, що моменти сценічної неочікуваності – це найвідповідальніші та найсильніші моменти в будь-якій ролі.
Вправи на „оцінку факту” ставлять своїм основним завданням розвивати в учнів здібність раніше відоме сприймати як неочікуване.
Все раніше пройдене: увага, вивільнення м’язів, запропоновані обставини, уява, зміна ставлення до предмету і місця дії – як у фокусі, збирається в цих вправах і є основою творчої імпровізації. Діяти в цих вправах потрібно від свого імені у вигаданих запропонованих обставинах. У цих вправах беруться події, які могли б відбутися в житті.
Вправи будуються так, щоб у сюжеті етюду була якась подія або неочікуваність, яка б змінювала течію життя, примушувала б оцінити нове розташування речей і почати діяти в новому самопочутті і ритмі.
Студійцеві потрібно вибрати тему вправи, нафантазувати запропоновані обставини і виправдання так, щоб вони розпалили артистичну віру виконавця в ті умови вправи, якими визначається сила емоційної оцінки даної неочікуваності.
Придумувати раніше, як оцінити подію, не потрібно.
Фантазуючи і шукаючи виправдання, створюючи запропоновані обставини, студійці вільно або мимовільно виявляють себе такими, які вони є.
У цих вправах розкриваються широкі можливості для розуміння вчителем внутрішнього світу і творчих особливостей учнів.
Потрібно звернути увагу на те, що в практичній роботі у вправах на „сценічну увагу”, на „оцінку факту” оцінка викладача часто зводиться лише до відповіді на питання: був чи не був зосереджений студієць на заданому йому об’єкті; чи сприйняв раніше відоме за неочікуване. Якщо педагогічний аналіз зводиться лише до технічного боку виконання вправи, без глибокого, світоглядного, принципового аналізу того, що втілив студієць як людина у свою вправу, то це збіднює творчий процес і може врешті-решт довести студійця до рівня байдужого ремісника.
Механічне засвоєння вправ по системі не підводить студійців до засвоєння ідейно-етичних принципів творчості. В одній із своїх занотовок Вахтангов пише: „Головна помилка шкіл – та, що вони беруться навчати, між тим як потрібно виховувати”. (Е.Б.Вахтангов. Записи, письма, статьи. – М.- Л.: Искусство, 1939. – с. 131)
У студійців часто складається вузьке, збіднене уявлення про майстерність актора. Багато з них вичерпують поняття майстерності – поняттям технологічної озброєності актора, професійною натренованістю.
Але захоплюючись процесом засвоєння елементів майстерності, майбутні актори не повинні забувати про мету творчості. А мета творчості актора – впливати, діяти на глядачів. Не виховуючи в майбутніх акторів з їх перших практичних кроків загострену людську і художню совість, не виховуючи в них почуття громадянства, театральні педагоги не виховують нічого.
Професійна технологія творчості підсилює вплив актора на глядачів, але сама по собі порожня, без особистості художника, без кола проблем, які його турбують, і почуттів – нічого, по суті, не означає.
* * * * *
Другий семестр професійного навчання студійців присвячений етюдам з імпровізованим текстом. У цих етюдах, як відомо, ще не ставиться завдання створити типові характери, перевтілитися в образ. Це завдання вирішується лише на драматургічному матеріалі.
В педагогічній практиці етюди з імпровізаційним текстом іноді обмежуються розвитком необхідних актору професійних навичок. В цих випадках оцінка роботи студійця в етюді витікає лише з його уміння органічно, правдиво, цілеспрямовано існувати і діяти на сцені.
Якщо у вихованні актора переважає професійна, технологічна підготовка, якщо відсутній постійний, принциповий аналіз змісту його творчості, то це може привести його на шлях байдужого ремесла.
Саме перший рік навчання визначає напрямок всієї подальшої роботи театральної школи. Якщо з самого початку майбутній художник усвідомлює ідейно-етичні цілі мистецтва, він не буде задовольнятися вирішенням лише ремісничих завдань. Виховання і самовиховання студійця в ідейному, етичному відношенні стануть умовами, які забезпечуватимуть розвиток актора – справжнього художника сцени.
Якщо вчинки студійця в етюді не відповідають високим моральним принципам, то вони (вчинки) піддаються жорстокій критиці не лише з боку викладачів, але і з боку товаришів по студії. Уважно вникаючи в педагогічний аналіз тих чи інших негативних проявів людини, відображених в етюді, студійці починають розуміти сутність моральних позицій у стосунках між людьми, формують свій естетичний ідеал, правильне розуміння прекрасного в житті. Тільки тоді, коли майбутній художник сцени, ставлячи себе в певні запропоновані обставини, кожний раз вирішує як вчинити, бореться сам з собою за вироблення тих моральних якостей та ідеалів, без яких неможливе його життя людини і художника, тільки тоді повністю здійснюється виховний вплив етюдної роботи на формування творчої особистості актора.
Майбутні художники сцени повинні знати, що крім здібностей, таланту, вони обов’язково повинні мати ідеали, за які будуть боротися.
* * * * *
Створення художнього сценічного образу через перевтілення – мета, до якої спрямований весь процес творчої роботи актора над роллю.
„Під перевтіленнями розуміємо вміння актора глибоко зрозуміти внутрішній світ дійової особи п’єси, прагнення, а також правильно втілити риси характеру, рухи, жести, манеру говорити, вік, національність, соціальне становище, професію і індивідуальні особливості зображуваної людини. Словом, уміння жити персонажем п’єси”. (Шихматов Л.М. Сценические этюды. – М.: Просвещение, 1971. – с. 15)
Першою умовою художньої творчості є знання життя і вміння узагальнити його специфічними засобами свого мистецтва. Справжній художник не може не осмислювати, усвідомлювати того, що відбувається в житті. Увага до життєвих явищ, їх естетична оцінка – найбільш хвилюючі моменти в творчості молодого художника.
При вихованні актора перш за все потрібно приділяти увагу його вмінню розуміти сутність життєвих процесів і вмінню міркувати про них. Саме тому проходження розділів „Спостереження”, „Вправи на професійні навички” найправильніший шлях для формування творчої особистості студійця-актора.
Розділ „Спостереження” – це по суті, продовження розділу „Увага”, але на більш високому щаблі системи. Спостережливість, як цінна якість кожної особистості, є однією з найважливіших умов художньої творчості, і тому актор, якщо він хоче бути художником, повинен систематично розвивати і виховувати її в собі.
Завдання актора-художника полягає в тому, щоб не пасивно спостерігати життя, а художньо сприймати його шляхом певного усвідомлення, осмислення життєвих спостережень.
Творче сприйняття навколишньої діяльності – така вимога пред’являється кожному студійцю-актору. Актору в першу чергу слід розвивати в собі уміння бачити і відтворювати з допомогою дій особливості поведінки людини в різних обставинах. Більше за все художника сцени повинен хвилювати зв’язок явищ, і важливо так виховати актора, щоб процес накопичення відбувався постійно, щоб усе його життя було підкорене цьому творчому принципу.
В початкових вправах розділу „Спостереження” студійці повинні фіксувати увагу на тому, як люди в різних обставинах ходять, їдять, вибирають і купують речі, платять гроші, пишуть листи, приводять себе в порядок перед дзеркалом, - словом, як вони проробляють невеликі фізичні дії.
На початку цих вправ студійцям легше спостерігати характерність. Далі педагоги звертають увагу студентів на ті обставини, що, спостерігаючи, вони повинні проникнути у внутрішній світ людини, за якою спостерігають, зрозуміти, що відбувається в даний момент в її душі, чому вона саме так іде, так їсть, так пише.
Ці вправи вимагають уже відомої технічної підготовки, вміння студійців відтворити в сценічній формі те чи інше життєве спостереження.
Особистість студійця-людини безпосередньо відображається в процесі спостереження, в тих вправах та етюдах, які він приносить на заняття. Чим ясніша ідейна спрямованість студента, тим ширше його світогляд, чим глибше він мислить, тим яскравіше і повніше він бачить найбільш важливе в життєвих процесах.
Завдання виховання майбутніх художників сцени зводиться до того, щоб студійці ознайомилися з життям суспільства всебічно, об’ємно. Мимовільна увага студійців повинна привертати і радість і горе. Студійців неможна відсторонювати від сприйняття неприємних вражень, від сприйняття негативних життєвих явищ, які заважають рухатися вперед нашому суспільству. Викладачам потрібно вміти користуватися різноманітними спостереженнями майбутніх акторів з метою гармонійного розвитку всіх душевних здібностей студійців.
Майбутні актори повинні знати для того, щоб впливати на глядачів, сьогодні вже мало просто бути здібним і просто натренованим. Потрібно бути, як говорив В.І.Немирович-Данченко „соціально вихованим” :”... актор повинен бути сам по собі, якщо можна так виразитися, соціально вихованою людиною, незалежно від того матеріалу, з яким йому приходиться мати справу. Коли він починає роботу, він і як художник, і як громадянин, і просто як член людської сім’ї, повинен володіти чуйністю і в питаннях етики, ідейності, політичної спрямованості, громадянства, що і складає сутність соціальності”. (Немирович-Данченко В.И. Статьи. Речи. Беседы. Письма. – М.:Искусство, 1952. – с.180)
Вирішення завдань виховання актора-художника, який підкоряє кожен свій крок у творчості суспільним і громадянським цілям, залежить від створення нерозривного взаємозв’язку етики, ідейності і технології в процесі професійного навчання. Саме в цьому викладачі бачать успіх у досягненні театральної педагогіки.
|