Загальні закономірності виникнення держави і права

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Теорія держави та права»

На тему: «Загальна характеристика теорій походження держави і права»

Виконав курсант 1-го курсу 101 н/г

Спеціальність (напрям підготовки)_____ ___________________________________ ___________________________________ (навчальний підрозділ) ___________________________________ (прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________ (посада, науковий ступінь,вчене звання, ___________________________________ прізвище та ініціали керівника)

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: ______ ECTS: _________

Київ – 2016

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1 Загальні закономірності виникнення держави і права………

РОЗДІЛ 2 Особливості формування державно-правових інститутів у різних народів……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 3 Різноманітні теорії виникнення держави і права…………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..

ВСТУП

Вивчення держави слід починати з усвідомлення того важливого факту, що цей важливий суспільний інститут, не є зло нав’язане суспільству панівними верствами, що держава і право закономірно виникли в результаті

тривалого історичного розвитку цивілізації. Для кожної нації чи

народності поява власної держави - це свідчення і доказ переходу від

первісного ладу (дикунства і варварства) до більш високого ступеню

суспільного розвитку або від пригнобленого колоніального стану до

справжньої самостійності і незалежності. Держава - це альтернатива

руїні, анархії, безладдю. Вона разом з правом відіграє роль організатора

диригента спільної діяльності людей, засобів цивілізованого розв’язання

соціальних протиріч і конфліктів. Виникнення, розвиток і функціонування

держави підпорядковуються як загальним закономірностям розвитку

людського суспільства, так і специфічним, властивим тільки державі. В

первісному суспільстві ще не існувало держави, але були наявні інші

механізми, які надавали суспільству певної організованості. Відносини

між людьми базувалися на системі підкорення (соціальній владі) та

регулюванні їх поведінки за допомогою правил (соціальних норм). Влада в

первісному суспільстві мала суспільний характер, що підтверджується її

основними рисами:

1.Влада базувалась на сімейних відносинах. Основою суспільства був рід,

тобто спільність людей на підставі дійсної чи передбачуваної

спорідненості, спільності праці чи майна.

2. Влада була безпосередньо суспільною, базувалась на основах первинної

демократії, суспільного самоврядування, спиралась на повагу, авторитет

та традиції. Загальними справами племені керувала рада, що обиралась із

старійшин та воєнначальників.

З.Не існувало спеціального апарату для здійснення влади та органів, що

здійснювали б примус від імені держави.

4.Влада була єдиною і забезпечувала взаємодопомогу та співробітництво у

суспільстві, де були відсутні класові протиріччя.

Відображала і забезпечувала єдність людей, обумовлену економічною

необхідністю. Історично першим типом держави була рабовласницька

держава, яка виникла в результаті розпаду першої суспільно-економічної

формації-первіснообщинного ладу. Ця формація була основана на

первіснообщинному способі виробництва, який характеризується низьким

рівнем розвитку виробничих сил, суспільною власністю на засоби

виробництва і колективною працею. Первісне суспільство не знало ні

приватної власності ні класових розмежувань, ні держави. Всі ці

інститути виникають поступово по мірі розвитку робітничих сил і

РОЗДІЛ 1

Загальні закономірності виникнення держави і права

Розвиток первісного суспільства привело на певному етапі до того, що відбулося його розшарування. Виникли або особлива соціальна група, яка становить чиновницький державний апарат, який став фактичним власником засобів виробництва, або клас, звернув ці кошти в приватну власність. В обох випадках виникли соціальну нерівність і експлуатація людини людиною, іноді носить замаскований характер.Природно, що для людей, поставлених в нерівні умови розподілу суспільного продукту, передача загального надбання в руки вузького кола осіб перестала здаватися справедливою. Почастішали порушення таких звичаїв, розмивався, руйнувався закріплений ними і століттями зберігався незмінним порядок. Встановлена ​​звичаями форма суспільних відносин прийшла в протиріччя з їх зміненим змістом.

Людьми, найбільше зацікавленими в припиненні таких порушень, були представники формуються панівних класів, соціальних груп, в руках яких знаходилася не тільки власність (громадська чи приватна), а й публічна влада. І саме формується державний апарат використовує цю владу для припинення подібних порушень та здійснення заходів примусу до осіб, їх здійснюють.

Виникають, таким чином, правові звичаї, тобто такі звичаї, які забезпечуються державою. Слід вказати на те, що процесикласоутворення, формування держави та виникнення права протікають паралельно, підкріплюючи один одного. Розвиток суспільства з появою навіть зачатків держави різко прискорюється, і скоро настає момент, коли правові звичаї не можуть забезпечити регулювання соціальних зв'язків: вони змінюються дуже повільно, не встигаючи за темпами соціального розвитку. Тому з'являються нові джерела, форми закріплення норм права: закони, юридичні прецеденти, нормативні договори.

Можна виділити два основні шляхи розвитку права. Там, де панівне становище займає державна власність, основним джерелом, способом фіксації правових норм стають, як правило, збірники морально-релігійних положень (Повчання Птахотепа в Давньому Єгипті,Закони Ману в Індії, Коран у мусульманських країнах і т.п.). Зафіксовані в них норми носять найчастіше казуальний характер.Доповнюються вони у разі потреби іншими звичаями (наприклад, адатами) і конкретними (ненормативними), але мають силу закону встановленнями монарха або за його уповноваженням чиновниками державного апарату.

У суспільстві ж, заснованому на приватній власності, яка обумовлювала необхідність рівності прав власників, розвивалося, як правило, більш велике, що відрізняється більш високим ступенем формалізації і визначеності законодавство, і, перш за все, цивільне, регулює більш складну систему майнових суспільних відносин. У деяких випадках досить древнє законодавство відрізнялося таким ступенем досконалості, що пережило на багато століть використав його народ і не втратило значення і сьогодні (наприклад, приватнеримське право).

Так чи інакше, в будь-якому державно-організованому суспільстві тим чи іншим способом норми права зводяться в закон, освячений понад, підтримуваний і забезпечений державою. Правове регулювання суспільних відносин стає найважливішим методом державного керівництва суспільством. Але в той же час виникає і протиріччя між правом і законом, оскільки останній перестає виражати загальнусправедливість, відбиває інтереси тільки частини, і, як правило, менша частина, суспільства.

Державність приходить на зміну родоплемінної строю, коли первісну рівність та історична первинна суспільна форма власності зживають себе і суспільство розділяється. Цьому строю були притаманні суспільна влада та соціальні норми, що регулювали поведінку людей, але за відсутності влади відокремленого і як би стоїть над суспільством особливого апарату для примусового впливу. В управлінні справами роду брали участь на основі рівноправності всі його дорослі члени. Усі життєво важливі питання вирішувалися на загальних зборах роду. Воно було і вищою судовою інстанцією. Поступово первісні колективістські виробничі відносини починають видозмінюватися і руйнуватися. Три великих громадських поділу праці (виділення скотарства, відокремлення ремесла від землеробства, відокремлення шару людей, зайнятих у сфері обміну-торгівлі), а також поступове вдосконалення знарядь праці та накопичення досвіду призвели до такого зростання продуктивності праці, коли почав створюватися значний додатковий продукт. З цього часу з'являється об'єктивна можливість забезпечити утримання великої групи людей, що спеціалізується на виконанні яких-небудь суспільно значимих функцій, групи, яка безпосередньої участі в матеріальному виробництві вже не приймає.

Прогресуюче суспільний поділ праці змінює зміст і форми організації суспільного життя в сімейних і родових громадах, у фратрії, куріях і племенах. Родоплемінна структура ускладнюється, поступово починає розвиватися поділ соціальних функцій.

Наприклад, у німецьких племенах у часи Цезаря і Тацита всі їхні члени обробляють землю, пасуть худобу, беруть участь у військових походах, ходять на народні збори. Пізніше, до V-VI ст. н.е., коли завойовники-германці розселилися на великих територіях, становище змінилося. Війни велися тепер десь далеко, багато общинники не бажали брати участь у далеких походах. Це викликало чисельний ріст дружини, зайнятої, насамперед, війною. Збільшується число наближених короля, серед них виділяються служителі культу - духовенство.Таким чином, громадяни, які раніше займалися всіма справами соціуму, силою речей примушуються займатися чимось одним. Поєднання військових і господарських функцій стає усе менш можливим. У результаті подібної спеціалізації з'являється значна група людей, яка не бере участь у створенні матеріальних цінностей. Вони воюють, виконують судові і поліцейські функції, тобто все те, що притаманне державі, як втіленню вже не суспільної, а державної влади.

Все більша видалення родоплемінних структур від первісного рівності стимулювалося також розвиваються процесом концентрації багатства, його накопиченням у вузькому привілейованому шарі, що, врешті-решт, призводить до появи приватної власності чи влади-власності, а на їх основі - до експлуатації людини людиною.

Перехід від первіснообщинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується утворенням територіальної громади і розвитком центрів племінної життя - укріплених міст. Склад територіальної громади визначався вже не родинними відносинами, а розселенням в одній місцевості, сусідством. З цього моменту територія стає важливим фактором у процесі формування державності.

Перехід від родоплемінного самоврядування до державного управління тривав століттями і проходив через ряд етапів. Однією з перехідних форм була військова демократія, в якій були вже зачатки військово-насильницького придушення. Ці та подібні їм форми являли собою складну політичну організацію суспільства, в якому зростали чимраз більш гострі соціальні протиріччя. Традиційна родоплеміннаорганізація була вже не в змозі ефективно врегулювати тертя і конфлікти, усе більш дестабілізувалася традиційні порядки. У результаті суспільна влада і система норм родоплемінного суспільства відчували кризу і поступово руйнувалися. Об'єктивна реальність вимагала пошуку інших механізмів регуляції, якими стали право і держава.

Чим відрізняється державу від органів управління первісного суспільства? Можна вказати такі ознаки держави:

Наявність відокремленою від суспільства публічної влади. Публічна влада існувала і в первісному суспільстві, але вона виражала інтереси всього суспільства і не була відділена від нього. У її здійсненні брали участь всі. У будь-якому же державі влада реально здійснюється державним апаратом, який відокремлений від решти суспільства. По-перше, він являє собою особливу групу людей, яка займається виключно управлінням і не бере безпосередньої участі у суспільному виробництві. По-друге, цей апарат найчастіше виражає в першу чергу інтереси не всього суспільства, а певної його частини (класу, соціальної групи тощо), а нерідко й самого себе.

Справляння податків і зборів. Оскільки державний апарат сам нічого не виробляє, його необхідно утримувати за рахунок іншої частини суспільства. Потрібні для цього кошти збираються з населення у вигляді податків і зборів.

Поділ населення на території. На відміну від первісного суспільства, в якому всі його члени ділилися в залежності від приналежності до роду, племені, в умовах держави населення розділене за ознакою проживання на певній території. Це пов'язано як з необхідністю справляння податків, так і взагалі з більш оптимальними умовами управління, оскільки розкладання первіснообщинного ладу приводить до постійних пересувань людей.

Необхідно виділити і ознаки держави, що відрізняють його від інших організацій, що існують у суспільстві:

Держава - єдина організація влади в масштабі всієї країни. Жодна інша організація (політична, громадська і т.п.) не охоплює все населення. Кожна людина вже в силу свого народження встановлює певний зв'язок з державою, стаючи його громадянином або підданим, і знаходить, з одного боку, обов'язок підкорятися державно-владним велінням, а з іншого - право на заступництво і захист держави.

Держава володіє суверенітетом, як зовнішнім, тобто незалежністю від інших держав у міжнародних відносинах, так і внутрішнім - незалежністю від будь-якої іншої влади всередині країни, верховенством по відношенню до будь-яким іншим організаціям.

Наявність спеціального апарату примусу. Тільки держава включає спеціальні силові структури (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ тощо) та матеріальні придатки (армію, в'язниці тощо), які забезпечують реалізацію державних рішень, в тому числі і примусовими засобами.

Тільки держава має право видавати обов'язкові для загального виконання нормативні акти - закони, укази, постанови і т.п.

Маючи на увазі зазначені ознаки держави, слід розглядати і основні закономірності його виникнення, загальні для будь-якого регіону, будь-якої історичної епохи.

Держава виникає як закономірний, об'єктивно обумовлений результат природного розвитку первісного суспільства. Цей розвитокмістить у собі ряд напрямків, і, перш за все, вдосконалення економіки, пов'язане зі зростанням продуктивності праці та появою надлишкового продукту, укрупнення організаційних структур суспільства, спеціалізацію управління, а також зміни в нормативному регулюванні, що відображають об'єктивні процеси.

Ці напрямки розвитку суспільства взаємопов'язані і взаємообумовлені: економічний розвиток визначає можливість укрупнення структур і спеціалізації управління, а ті, у свою чергу, сприяють подальшому зростанню виробництва. Нормативне ж регулювання відбиває які зміни і певною мірою сприяє вдосконаленню суспільних відносин і закріплення тих, які вигідні для суспільства.

Держава може виникнути тільки тоді, коли суспільство досягло певного рівня економічного розвитку, який дозволяє утримувати державний апарат. Тому не випадково, що спочатку держави виникають в Африці та Азії в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи, а в Південній Європі - пізніше, в епоху заліза.

Шляхи виникнення держави (західний чи східний) вирішальною мірою залежать від того, чи відбулося розкладання сільської громади, чи вона збереглася, що, у свою чергу, визначалося тими конкретними умовами, в яких знаходилося суспільне виробництво. Так, необхідність іригаційних робіт обумовлювала збереження громад і громадських форм власності на землю. Це, в кінцевому рахунку, призводило до фактичного появи єдиної державної власності, і виникало азійська держава. Розкладання ж громад визначалося можливістю успішної обробки землі однією сім'єю і вабило поява приватної власності. Виникало західне (рабовласницьке або феодальне) держава.

Державний апарат завжди виникає з апарату управління первісного суспільства. Тому влада неминуче опиняється в руках родоплемінної знаті, з якої утворюються або відособлена соціальна група, клан, чиновницько-бюрократична структура, яка експлуатує інше суспільство, або верхівка панівного класу, також експлуатуюча разом з цим класом решту суспільства.

Основні причини появи держави були наступні:

- Необхідність удосконалення управління суспільством, пов'язана з його ускладненням. Це ускладнення, у свою чергу, було пов'язано з розвитком виробництва, появою нових галузей, поділом праці, зміною умов розподілу суспільного продукту, відокремленням соціальних структур, їх укрупненням, ростом чисельності населення, що проживає на певній території, і т.п. Старий апарат керування не міг забезпечити успішне керівництво цими процесами.

- Необхідність організації великих суспільних робіт, об'єднання з цією метою великих мас людей. Це особливо проявлялося в тих регіонах, де основою виробництва було поливне землеробство, яке вимагало будівництва каналів, водопідйомників, підтримання їх в робочому стані і т.п.

- Необхідність придушення опору експлуатованих. Відбуваються при розкладанні первісного суспільства процеси з неминучістю приводять до поділу суспільства, до появи багатих і бідних, до виникнення експлуатації меншістю більшості, а разом з тим до появи соціальних антагонізмів і опору тієї частини суспільства, яка зазнає експлуатації.

- Необхідність підтримки в суспільстві порядку, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальну стійкістьсуспільства, його стабільність, в тому числі і по відношенню до зовнішнього впливу з боку сусідніх держав чи племен. Це забезпечується, зокрема, підтримкою правопорядку, застосуванням різних заходів, у тому числі і примусових, для того, щоб всі члени суспільства дотримувались норми зароджується права, в тому числі і ті, які сприймаються ними як не відповідають їх інтересам, несправедливі.

- Необхідність ведення воєн, як оборонних, так і загарбницьких. Те, що відбувається в цей період накопичення суспільних багатств призводить до того, що стає вигідним жити за рахунок грабежу сусідів, захоплюючи цінності, худобу, рабів, обкладаючи сусідів даниною, поневолюючи їх. У плані підготовки і ведення воєн держава має значно більші можливості, ніж первісне суспільство. Тому поява будь-якої держави неминуче призводить до того, що його сусіди поневолюються або, у свою чергу, організовуються як держави.

У більшості випадків зазначені вище причини діяли сукупно, у різних поєднаннях. При цьому в різних умовах (історичних, соціальних, географічних, природних, демографічних і інших) головними, вирішальними могли ставати різні з зазначених причин. Так, для більшості східних держав найбільше значення мала необхідність удосконалення управління та організації великих суспільних робіт. Для виникнення Афінського і Римського держав значно велику роль зіграли процеси класоутворення і необхідність у зв'язку з цим придушення експлуатованих класів.

Право формується одночасно і паралельно з державою (а в певному сенсі і раніше держави). Їх виникнення взаємозалежне і взаємозалежне. ⁴ Кожний новий крок у розвитку держави приводить до подальшого розвитку правової системи, і навпаки.

Пануюча в суспільстві форма власності на основні засоби виробництва найістотнішим чином впливає на характер і зміст з'являються держав і правових систем. Так, приватна власність робить необхідним створення механізмів, що забезпечують узгодження інтересів і волі власників. Звідси республіканські форми правління і розвинена рабовласницька демократія, а також широке законодавче регулювання суспільних відносин в Афінах і Римі. Фактично державна форма власності на землю при общинному землекористуванні в Китаї, Індії та інших азіатських державах спричиняє виникнення деспотичних, авторитарних систем, причому роль законів виконують морально-релігійні догми та правові звичаї. Державна власність на землю, що поєднується з її поділом між членами громадської еліти в Спарті, призводить доіснування там аристократичної республіки.

При аналізі своєрідності і динаміки процесів держава-освіти у різних народів слід враховувати теоретико-методологічні положення, сформульовані Ф. Енгельсом у працях «Походження сім'ї, приватної власності і держави», «Анти-Дюрінг» та ін Енгельс зробив висновок, що «всяка політична влада грунтується спочатку на який-небудь економічної, суспільної функції і зростає в міру того, як члени суспільства внаслідок розкладання первісних громад перетворюються в приватних виробників і, отже, ще більше збільшується відчуженість між ними і носіями загальних, суспільних функцій ^»5.

РОЗДІЛ 2