Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії

МС - це гарантоване держ. право та реальна здатність тер. громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб МСвирішувати питання місцевого значення в межах Конст. і законів Укр. МСздійснюється тер. гром. сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обл. ради, які представляють спільні інтереси тер. громад сіл, селищ, міст. Принципи: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і держ. інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед тер. громадами їх органів та посадових осіб; держ. підтримки та гарантії МС; судового захисту прав МС. Теорії: Громадівська або теорія природних прав громади ототожнює цілі, завдання і функції органів МС з діяльністю і функціями громади. В основі цієї теорії є положення про те, що громада, як самоврядний тер. колектив, така ж самостійна, як і сама держава, тим більше, що вона виникла раніше держави. Державницька має своєю основою ідею створення органів самоврядування, повністю підпорядкованих державі. Це – ланка держ. влади, яка не має власних прав, власної компетенції. Органи МС діють за принципом “дозволено лише те, що не передбачене законом”. Змішана, громадівсько-державницька, або теорія сусп, чи господарського самоврядування говорить про те, що органи самоврядування самостійні лише в неполітичній сфері, у сфері господарської і громадської діяльності. Держ. не втручається у справи МС і навпаки. Ця теорія обумовлює одночасне співіснування на місцевому рівні як самоврядних, так і органів уряду. Радянська концепція базується на тому, що місцеві ради є органами єдиної держ. влади, що відповідають за проведення в життя на своїй території актів центральних органів. Головне завдання місцевих рад в соціалістичній державі, таким чином, зводиться до того, щоб забезпечити виконання основних державних функцій на кожній ділянці території країни.

38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління. СУ: (широке) – це сфера діяльності людей, (вузьке) – це процес впливу на соц. процеси для досягнення поставлених цілей.СУ є особливим видом діяльності, що спрямований на упорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення мети, яка стоїть перед ними. СУ є об'єктивно необхідним різновидом праці, яке забезпечує погодженість та упорядкованість сумісної праці людей для досягнення сусп. значущих цілей і вирішення завдань, які при цьому виникають. Базується на аналізі змісту соц діяльності, об’єктивних законів функціонування сусп. Іноді питання про сутність явища ототожнюють з його змістом. Це неправильно, оскільки йдеться про два цілком самостійних поняття. Зміст обумовлюється комплексом взаємопов'язаних функцій та методів їх реалізації, які використовуються при цьому. Цілі СУ випливають із сусп. потреб. Цілі управління досягаються в результаті здійснення таких його загальних функцій, як: аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання, контроль. Які здійснюються за допомогою різних методів та технологічних операцій, які виконуються послідовно; їх сукупність утворює процес управління, який має циклічний характер. Кожен одиничний управлінський цикл включає в себе розробку й прийняття рішення, а також організацію його виконання. Якщо цілі, принципи, функції і методи управління розкривають його зміст, то процес вказаної діяльності характеризує її просторово-часову форму. Цілі, принципи, функції і методи управління у сукупності складають механізм управління, котрий може діяти в рамках спеціально організованої системи. В соціальному управлінні і управляючу підсистему (суб'єкт управління) і керовану підсистему (об'єкт управління) представляють люди – окремі або з'єднані в різні спільності особи, які є носіями певних сусп. відносин. Людина виступає й суб'єктом й об'єктом СУ. Об'єктивно необхідний різновид діяльності, що складається із свідомого та цілеспрямованого впливу суб'єктів упр. на різні соц. сист. з метою підвищення ефективності їх функціонування, приведення його у відповідність до об'єктивних закономірностей розвитку. Компоненти СУ: механізм, структура, функції, кадри, процес упр.

39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії ВебераУ дем сусп. основні ф-ї Б: 1)Б система забезпечує функціонування пол сист., пол та сусп соц інститутів. 2) Б с-ма сприяє виробленню відповідних справжніх інтересів народу, дем концепцій і механізмів їх реалізації практично. 3) здійснення контрольних функцій за діяльністю окремих елементів. Б с-ми з метою відвернення їх ймовірного відходу від дем принципів пол і сусп упр, закритості і недоступності для будь-якого гром. с-ва. 4) керівництво діяльністю спец інститутів по вивченню пол процесів, що відбуваються в с-ві, узагальненню досвіду і вироблення рекомендацій поглиблення дем-ції пол життя. Б - властива с-ра соц неоднорідного с-ва, неминучий атрибут держ., особливо виконавчих органів. Б обслуговує інтереси, панівних в с-ві соц сил, створює умови для утвердження таких пол відносин, які б сприяли зміцненню базових відносин. Проте не тільки породження об'єктивних обставин, панівних в ек. базі сил, а й здатний конкретними зусиллями сприяти докорінним перетворенням у базі з метою формування нових панівних у екон і пол сил. Форм рац теорія Вебера прийшла на зміну Б патримоніальній (патріархальній), яка властива докапіталістичним сусп. і характ ірраціональністю,стихійним хаотичним керівництвом не на основі розуму, звичайній пересічній людині без грошей і зв’язків домогтися справедливості було практично неможливо. Виникнення рац Б пов’язано з проявами приватногосподарської діяльності, з необхідністю існування посередника між виробниками і засобами виробн. Бупр, панування за допом знання(в цьому полягає специф-рац х-тер бюр).Чиновник-високо каліф спеціаліст розум праці. Честь і гідність доповнюють це. Без них-корупція,яка є загрозою Б управлінню. В ідеалі бюрократії притаманні ведення технічних справ компетентними і безпристрасними виконавцями відповідно до закону і процедури, упорядковане діловодство, незалежність від суб’єктивних впливів. В умовах форм-рац Б існує держ. загальнообов’язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує. Усі рівні перед порядком. Чиновник – професіоналізується, спеціалізується, високоосв сеціаліст розумової праці.

40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в дем. сусп.Не можна ототожнювати бюрократію як професійну групу людей, що зайнята упр. діяльністю і виконує важливі адміністративні функції, з бюрократизмомяк крайніми проявами бюрократії, негативним стилем її роботи. Бюрократизм як своєрідне контруправління. Бюрократизм визначається як привласнення (монополізація) апаратом права на виконання функцій упр. У такому значенні відбуваєтьсявідрив апарату упр від сусп. і, як наслідок, він перетворюється у самодостатню самостійну силу з домінуванням власних інтересів, які він настирливо захищає і задовольняє, користуючись своїм становищем "завідувача" сусп. справами. Також як стиль роботи. Ознаками є некомпетентність, перебільшення значення формальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, тяганина, ієрархічність, регламентація, помилки у керівництві та його неефективність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підходів та засобів, роздутість і заплутаність апарату упр., недоступність держслужбовців, їх зверхність і неповага до громадян, підміна законів підзаконними актами, консервативні методи роботи — протидія необхідним змінам, реформам, або перетворення їх на порожні гасла. Противаги. Такими противагами може бути лише реальна демократизація всіх сфер сусп. життя, і насамперед економічних відносин, забезпечення їх прозорості, утвердження дійових інститутів гром с-ва. Пол. держ. має зосереджуватися і на обмеженні впливу олігархічних структур, протидії їхньому зрощуванню з держ. апаратом. У сучасних сусп. сусп.-пол. рухи відіграють досить важливу роль. Це визначається такими факторами: з одного боку, зростає потреба в спеціалізації організаційних структур у сусп, з іншого - зростають очікування з боку держ. і груп громадян, що сусп. організації і рухи стануть вагомою противагою бюрократизації пол життя.

41. Зміст понятя демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок. Демократія— форма держ-пол. устрою с-ва, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну держ. Поняття «Д» використовується не тільки для характеристики історичних типів держ.-пол. устрою, а й на означення пол процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в упр держ., всіма сусп справами. Вжив воно і стосовно організації та дія­льності окремих пол і соц структур у різних сферах сусп. життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська). Принципи: Більшості. не можна абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується право меншості на опозицію. У Д сусп. і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах. Плюралізму. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру гром думки і позицій різних суб'єктів пол. У плюралістичному с-ві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Рівності. Д передбачає лише пол рівність усіх перед законом, незалежно від соц і матер становища, але не може гарантувати однакового рівня життя. Подібна нерівність, хоч і по-різному, існує практично в усіх сучасних Д. Проте д-ва під впливом Д сил вживає заходів для забезпечення достатнього рівня со­ціальної захищеності соц груп, які потребують допомоги. Поділу влади. Згідно з ним законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної. Водночас вони постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення держ пол. Виборністьосновних органів держ. влади. Д передбачає забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі гром. за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і гром. до інформації про діяльність органів влади, господарських, пол., гром. орг. Незалежний контроль. Здійснюється не тільки «згори», а й постійно та ефективно «знизу». Відсутність контролю за діяльністю держ. структур з боку гром. породжує бюрократизм, корупцію. Але демократичний контроль не має нічого спільного з держ. «контролем» за тоталітарного режиму.

42. Сучасні теорії демократіїЗ методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократіїу залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соц. група чи особистість. Риси к: · заперечення автономності особистості; · первинність народу у здійсненні влади; · однорідність народу за складом; · абсолютність влади більшості. критикував Шумпетер. Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами пол. в демократичному сусп. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.Риси п зводяться до: · відмови від прямої участі всіх у пол. процесі; · визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної пол. сист, яка гарантує права та свободи особистості; · значного розширення діяльності держ, збереженню рівноваги конкурентних інтересів; · турботі про формування демокр. культ, підтримки держ соц.-обмежених верств населення. З нею співзвучна елітарна концепція. Пол еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Ліберальна (індивідуалістична) базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з сусп. та держ. Положенням л : · визнання особистості основним джерелом влади; · пріоритет прав людини над правами держ; · обмеження сфери діяльності держ, передусім, охороною сусп порядку, безпеки громадян; · пріоритет ринкового регулювання економікою над держ упр; · розподіл влади як умова контролю громадян над державою. Нову форму демократії Рокар називає “інформаційною демократією”. Складовими частинами: загальне виборне право та вільна інформація.Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає пол. культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соц. передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу – й приводить до хаосу і анархії.

43. Історичні типи демокр, їх особливості. Й. Шумпетер.Виникла разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції (Демокріта). У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).Кожному історичному типові держ, кожній сусп-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій дем. раби були вилучені з системи гром. відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати держ. чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова Рада в Запорозькій Січі). Великий прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції. Ліквідація кріпацтва і скасування феодальних привілеїв зумовили появу комплексу дем. інститутів і процедур, більшість із яких використовується й нині.За Шумпетером, демократія - "це всього лише|усього лише| метод, так би мовити, певний тип інституційного пристрою|устрою| для досягнення законодавчих і адміністративних пол. рішень|вирішень|". Демократія зовсім не означає, що народ безпосередньо управляє; вона "означає|значить| лише те, що у народу є можливість|спроможність| прийняти або не прийняти тих людей, які повинні їм управляти". Важливим|поважним| критерієм демократії як методу є|з'являється| вільна конкуренція за голоси виборців між претендентами на роль лідерів.Шумпетер упевнений, що його власна теорія демократії - він назвав|накликав| її теорією конкурентного лідерства - сповна|цілком| задовільно пояснює|тлумачить| демокр. процес і дозволяє розгадати таємницю співвідношення демократії і соціалістичного порядку|ладу|. Між ними, наполягає учений, немає жорсткого зв'язку. Вони можуть існувати один без одного. В той же час між ними немає і несумісності.

.

44.Демократичні цінності, їх характеристика. ДЦ — це те, заради чого демократію варто захищати, це уособлення її значущості і життєдайності, її привабливості для мільйонів людей, те, завдяки чому демократія здобуває нових прихильників в усьому світі.Громадянство і громадянськість (означають не тільки (і не стільки) формальну належність людини до держави, політико-юридичний зв'язок із її структурами, скільки розвиненість соц. свідомості й індивідуальної гідності, спроможність людини усвідомлювати власні інтереси і захищати їх зі знанням справи та з урахуванням інтересів усього сусп. Конституція і конституціоналізм(покликана обмежувати владу уряду й охороняти права і свободи людини, які є такою цінністю демократії, яка репрезентована в усіх її формах і процедурах. Саме для захисту і реалізації цієї цінності існує дем.) Свобода совісті (Важливе значення цієї цінності полягає в тому, що демократія дає змогу знаходити й ефективно використовувати форми нормального співіснування громадян, які дотримуються різних релігійних уподобань) Свобода слова(створюють вільні в своїх діях і захищені законом ЗМІ, котрі дають змогу гром. бути по-справжньому обізнаними зі станом справ у країні. Через ЗМІ людина може висловити своє судження стосовно тієї чи іншої сусп. проблеми, того чи іншого пол. діяча. Людська гідність(Громадянин - носій гідності та її захисник. Гідність - складова авторитету гром, його самоповаги й поваги до інших. Гідність змушує гром. діяти, ставати на заваді порушенням принципів і основ демократичного ладу, протидіяти будь-яким утискам свободи. Моральна автономія (що людина здійснює своє самовизначення вільно й неупереджено, користуючись власним розумінням щастя й добра. Ніхто не може вплинути на ідеологічні, релігійні вподобання людини.). Приватність, невтручання в особисте життязакон боронить людину і коло її спілкування від стороннього інтересу (таємниця телефонних розмов, листування, заборона фотографувати без дозволу людини). Гром. асоціація(Демократія є соц.-орієнтованою (тобто спрямованою на спільноту, сусп) формою світогляду). Соц. порядокЦе універсальна цінність будь-якого сусп. Мається на увазі, що більшість людей хотіли б жити в умовах стабільності, впорядкованості й безпеки.

45. Процеси демократизації в Україні: шанси перспективи. Процес демок-ї — впровадження дем. начал та відповідна перебудова держ. й сусп. Демократизація в пол. сенсі розглядається як поетапний процес подолання авторитаризму, встановлення і розвиток демократії.Сусп.-пол. практиці відомі різні моделі переходу від авторитаризму до демократії. В Україні, за твердженням політологів, простежується «транзитний» варіант демократизації, за якого існує кілька можливих напрямів її втілення: ліберальний, популістський, номенклатурний, націоналістичний, а також їхні поєднання. У процес Укр включилася на поч. 90-х р., коли демократизація в загальноцивілізаційному сенсі переживала пік фази експансії. Цій фазі властиві ринкова економіка, інтеграція в глобальну сист. капіталістичного поділу праці, прагнення соціумів максимально реалізувати свої можливості в боротьбі за гідність людини. Зовнішній універсалізм демократизації породив ілюзорні уявлення, що запровадження ліберально-демокр. цінностей є легкою справою. Найхарактернішим їх виявом стала концепція Фукуями, сформульована 1992 р. в книзі «Кінець історії і остання людина», в якій він визначає дем. капіталізм як безальтернативну модель пол та ек. орг. розвинутих країн Зх та ідеал для сусп, які прагнуть максимально реалізувати свої можливості.В останні роки XX ст., процес демократизації переходить від фази експансії до фази консолідації, що виявляє неповторно-специфічні особливості реакцій конкретних соціумів на демокр. виклик. Тому перед Україною постала проблема відповідності вітчизняних сусп-пол. перетворень основним вимогам консолідаційної фази сучасної демокр. хвилі. Ознакифункціонування дем в сусп, які переходять від тоталітаритаризму до сусп. та індивід. свободи:1. Утвердження ринкових відносин не детерміноване певним пол. режимом. 2. Утвердження демокр. інститутів і форм пол. самоорганізації сусп. в державі більшою мірою залежить від свідомості народу, його готовності реалізувати основні принципи ринку, пол. демократії, ніж від перенесення зх стандартів і цінностей дем. розвитку.3. Українська ментальність відторгує як однобічно індивідуалістичну, так і колективістську форми організації сусп.-пол. життя, визнає органічним співіснування їх там, де кожна з них може принести найбільшу користь людині, сприятиме динамічному безкризовому розвитку.4. В осмисленні демокр. реформування сусп. демократія постає тотожною лібералізму.

46.Процес дем-го переходу його основні фази. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії.Більшість транзитологів відзначають циклічність процесів переходу до демократії. Тривалий час популярною була модель демокр. переходу, запропонована ам. політологом Растоу. Фази пол. змін: - підготовчу(загострення конфлікту між основними соц. і пол. силами); - прийняття рішень(коли досягається компроміс між ними щодо нових, дем. правил пол. гри); -звикання (закріплення здобутків), за якої дем інститути набувають стійкості, а дем. зміни стають незворотними. Також виділяють :Фаза лібералізації(розпочинається кризою легітимності авторитарного чи тоталітарного режиму та кризою всередині правлячих еліт, яка зазвичай закінчується їх розколом, зміною балансу сил між правлячими групами й опозицією на користь другої, в результаті чого зростає рівень свободи у сусп); демократизації відрізняється інституціональними змінами в пол. сист. З'являються такі дем. інститути, як пол. партії, виборча сист, які дають змогу формувати органи влади демокр. методами. Теорія консолідованої демократії. Кінцевою метою реформування усіх елементів пол сист. є створення режиму консолідованої (стійкої) демократії. Компоненти: ціннісний (досягнення консенсусу стосовно набору пол процедур); інституц (створення владних структур, що вбирають у себе інтереси конкуруючих пол. сил). Консолідація дем. — це процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між пол елітами у період переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними дійовими особами пол. процесу; гарантує громадянам, що конкуренція за місце у владній ієрархії або за здійснення пол впливу буде чесною та передбачуваною. Недемократичний шлях до демократії виявляється в тому, що нівелюються змагальність і конфлікт, правляча еліта намагається контролювати публічне обговорення проблем, цілеспрямовано спотворює принципи свободи і рівності громадян. Особливості посткомуністичної трансформації. На початкових стадіях переходу поширеним було спрощене уявлення про можливості дем. змін у країнах, де раніше панували комуністичні режими. Певні ілюзії поділяли як пол. еліти цих держав, так і представники пол. істеблішменту на Зх. Бжезінський на всі фази посткомуністичної трансформації виділяв від 9 до ЗО років, визначаючи послідовність змін у пол, правовій, ек. сферах та способи підтримки цих змін зх. країнами.

47. Пол. опозиція: особливості функціонування в різних пол. режимах. ПО – формальна, або неформальна сусп. організація, яка свідомо висловлює свою незгоду з пол правлячої групи. Підходи: Широке: організована група, яка виявляє свою незгоду з держ пол (системна), з осн засадами держ устрою (антисист). Опозиція думки – в широкому значенні ПО (організоване висловлення гром своєї незгоди з пол уряду чи держ влади) Вузьке: формальні, або інституйованя пол орг які прагнуть заволодіти держ владою або змінити пол режим (партії, блоки). Буває: Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнонац. інтересах. Деструктивна перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держ, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою. Лояльна діє як частка пол. системи, дотримуючи її основні закони і принципи, відмовляється від використання сили у взаємодії з владою. Її представники входять у всі елементи пол. структури дем. сусп, відкрито і активно беруть участь в пол житті. Нелегальна виключається з пол. системи, а її права і домагання не признаються, а пригнічуються владними структурами. Здійснює приховану пол. діяльність, часто використовує насильницькі засоби боротьби. Напівлегальна включає пол. сили, які утримуються від відкритого виклику і протистояння по відношенню до влади, але і не співробітничають з нею, терпимо відносяться до дій інших пол. сил, що виходять за рамки дозволеного в даному сусп. законом. Позитивні риси: сприяння відокремленню і відображенню інтересів груп населення, яких не влаштовують пріоритети соц. чи ек. розвитку; критика влади та протидія окремим, не досить проробленим рішенням чи діям; розвиток опозиції у напрямку критики, контролю та альтернативи дає змогу владним структурам враховувати альтернативні рішення і тим самим зменшувати конфліктність у сусп. Негативи:-фанатичний опір зближенню з країнами, які мають найновіші технології;амбіційні претензії опозиційних лідерів.

48.Основні моделі переходу до демократії. Моделі: Класична лінійна(ВБ, Швеція), їй властиве поступове обмеження абсолютної монархії та розширення прав громадян і парламенту; поступове збільшення гарантії особистих прав — спочатку гром., потім пол. і, нарешті, соц; розширення виборчого права і поступове витіснення виборчих цензів; перетворення парламенту у вищий законодавчий орган і здійснення ним контролю за діяльністю уряду. Циклічна(Лат. Ам, Азії, Африки). Дем. й авт. форми правління по черзі змінюють одні одних — чи то шляхом військових переворотів, чи зусиллями правлячих еліт. Діалектична(Іспанія, Португалія, Греція). Вона передбачає стрімке падіння авторитарних режимів і встановлення життєздатної дем. за відносно короткий проміжок часу. 4.Кооперативна – володіє сутнісним потенціалом дем, перехід до неї здійснюється в ході поступової лібералізації пол. режиму.5. Конкурентна– характеризується різкою лібералізацією, розпадом колишньої сист. і спробами впровадження нових пол. інститутів за будь-яку ціну (насильством і гром. війною). Модель Ростоу 1 фаза: формуються передумови переходу, досягнення нац. єдності , консенсусу, 2 ─ підготовка до зміни існуючого типа режиму, виникнення і затвердження нової еліти. Поляризація, а не плюралізм. Дем. як побічний продукт боротьби між правлячим режимом і контр еліти. 3. - звикання. Процес переходу до демократії може потребувати декількох десятиліть. Основа дем. — не максимальный консенсус, но тонкая грань между навязанным единообразием (ведущим к какого-то рода тирании) и непримиримой враждой (разрушающей сообщество посредством гражд. войны или сецессии). Тот элемент, который можно назвать консенсусом, является составляющей по крайней мере трех этапов генезиса демократии. Бжезінський: 1) політична трансформація вищих органів влади і початкова стабілізація економіки. Етап починається після краху комуніст. сист. і триває 1 – 5 р; 2) пол. стабілізація, що поєднується з глибокими економічними реформами. 2 – 10 р; 3) закріплення демокр. процесів і стабілізація економіч. зростання. 5 – 15 р. Хантінгтон додав до осмислення процесів демокр. зовнішній вимір. (доводив, що демократизація є міжнародним процесом і здійснюється хвилями, захоплюючи відразу декілька країн і роблячи на них як позитивний, так і негативний вплив).

49. Пол партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення пол. партій в Україні.Щодо тлумачення поняття “пол. партія” серед політологів немає одностайності, що зумовлено складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними традиціями нац.. пол. шкіл.. П п — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соц. верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю держ. влади або участі в ній. Кожна партія повинна мати: – ідеологію; – пол. платформу; – орг. структуру; – певні методи й засоби діяльності; – соц. базу; – електорат (виборців, які голосують за неї). Мета діяльності п п — здобути пол. владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — ек, пол, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Свої програмні цілі пол. партії проводять у життя через ідейно-пол, організаційну, пропагандистську, держ. (коли оволодівають держ. владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних пол. умов. Ознаки п п: – добровільність об’єднання; – певна тривалість існування в часі; – прагнення влади; – пошук народної підтримки. Причинами виникнення партій є необхідність захисту соц.-класових, нац., а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій. Свого часу Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, пол. клуб, масова партія. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової пол. та економічної еліти. Утворення партій, як і громадсько-пол. рухів, відбувається на установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про появу нової гром.-пол. організації не вважаються достовірною інформацією. Нею є факт реєстрації партії державним органом — в Україні, наприклад, Міністерством юстиції.

50. Ознаки та функції пол. партій. П п — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соц. верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю держ. влади або участі в ній. Ознаки: добровільність об’єднання; певна тривалість існування в часі; наявність організаційної структури; прагнення влади; пошук народної підтримки. Основними функціями: -пол. представництво соц. інтересів; (виступають важливими виразниками інтересів соц. класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій)- соц. інтеграція ( узгодження соц. інтересів через взаємодію пол. партій;) -розробка ідеології, пол. доктрин і програм; - боротьба за оволодіння держ. владою та участь у її здійсненні; -участь у формуванні й діяльності всіх ланок держ. апарату; -участь у розробці, формуванні і здійсненні пол. курсу держ. (У правлячій партії її лідери, що здійснюють пол. керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню виконання спільних для всього сусп. цілей, нац. інтересів даної держави); -пол. соціалізація (сприяння засвоєнню індивідом певної системи пол. знань, норм і цінностей, залученню його до пол. системи;) -формування гром. думки;- пол. рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців; -підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, гром. організацій.Мета діяльності п п — здобути пол. владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні, пол, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Соціополітичний поділ (Хербут) – стабільний стан поляризації пол. спільноти, у межах якої певні сусп. групи надають підтримку конкретним пол. напрямкам, тоді, як інші сусп. групи підтримують опозиційні напрямки, або репрезентують їхні пол. партії.

51. Типологія політичних партій П п — організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу, класів, соц. верстви, верств, намагається реалізувати їх завдяки здобуттю держ. влади або участі в ній.Пп відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в пол. системі, соц. базою, ідеологією, програмою. Існує декілька класифікацій пол. партій за різними ознаками: За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні. За ставленням до сусп. прогресу: радикальні (революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).За формами і методами правління та характером пол. поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні.За принципами організації та членства: кадрові та масові.За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні.За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські.За віросповіданням: християнські, мусульманські. Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські. Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: -ставлення до держ. суверенітету; -соціально-економічні пріоритети;-ідейно-політичні засади. За ідейно-пол. спрямуванням виокремлюють: нац.-радикальні, нац.-демократичні, загальнодемократичні, соціалістичного спрямування, нац. меншин.

52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування парт. сист. в Україні, її ознакиЗалежно від багатьох обставин, а надто від пол. режиму, в кожній країні формується певна партійна система. П с-ма – це сукупність пол. партій, характер їх взаємодії, а також місце і вплив у держ. механізмі. (Сарторі) Типи, кожна з яких відображає конкретні особливості певного сусп: Однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається; парт. апарат зрощується з держ. Існувала в 20-40-х р ХХ ст. у Італії, у 30-40-х р – у Німеччині, у 20-80-х р – у РС. Сьогодні – на Кубі, в Північній Кореї, та деяких країнах Африки: Кенії, Малі, Лівії); Домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років; уряд формується лише домінуючою партією); Двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу; впливова опозиція партії, що програла вибори); Трипартійна, яку ще називають (2,5) парт. сист. (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті); Чотирипартійна, або двоблокова (наявність правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу); обмеженого (поміркованого) плюралізму(відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями); крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними); Атомізована(не передбачає необхідності точного підрахунку числа партій, всі вони невпливові; тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення; уряд формується на поза парт. основі, або на засадах широкої коаліції).У становленні української багато парт. виділяють етапи.1. Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 p.). На цьому етапі виникають політизовані й пол. організації, що своєю діяльністю підготували умови і дали поштовх процесові творення партій. З березні 1988 p. Української Гельсінської спілки (УГС). 2. початкової багатопарт. (кін.90 p. — до 19—24 серпня 1991р.). Започаткував його установчий з'їзд Союзу трудящих Укр. за перебудову, що відбувся 24 лютого 1990 p. 3. Посткомуністичний (1991 p. до виборів до ВР Укр. 1994).Відзначається принципово новими пол. і соц.-екон. умовами.