Технології, методи та форми соціально-педагогічної діяльності.

Тема 1. Характеристика соціально-педагогічної діяльності як професійної діяльності

1. Трактування основних понять.

2. Технології, методи та форми соціально-педагогічної діяльності.

3. Об’єкти соціально-педагогічної діяльності.

Трактування основних понять.

Зміни у суспільстві завжди негативно впливають на поведінку людей, їх взаємодію з суспільством. Люди стають жертвами суспільства, а відтак потребують від держави соціального захисту і підтримки. Це означає, що потрібно виробляти стратегію соціальної політики щодо розробки механізмів регуляції сприятливих умов для розвитку особистості, виховання і навчання, професійного становлення, та допомоги в її соціалізації. Виконати поставлені завдання допоможе соціально-педагогічна діяльність. Правильно організована соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність людини, надання їй комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги у розв’язанні особистісних проблем, усвідомленні себе творцем власного життя.

Теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень (Василькової Т.А., Василькової Ю.В., Безпалько О. В., Галагузової М. А., Звєрєвої І.Д., Капської А.Й., Мардахаєва Л. В., Міщик Л. І., Овчарової Р. В., Харченка К.Я., Шакурової М.В. та ін.) дає можливість зрозуміти сутність соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у допомозі людині в успішній інтеграції у суспільство і зміні тих обставин, які цьому заважають.

Соціально-педагогічна діяльність – різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

Предмет соціально-педагогічної діяльності – процес соціалізації і технологія діяльності фахівця з людьми і з різними соціальними групами, які зазнають негативного впливу соціально-педагогічних факторів і потребують допомоги. [[1][1], С. 21]

Метою соціально-педагогічної діяльності є створення сприятливих умов для фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального розвитку людини, попередження негативних явищ, надання їй комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги в саморозвитку і самореалізації в процесі соціалізації.

Суб’єктом діяльності (діяльність того, хто її здійснює) – соціальний педагог.

Об’єктом соціально-педагогічної діяльності (на кого спрямована діяльність) – людина-субєкт, людини-об’єкт, людина-жертва.

Проблема визначає напрям і різновид діяльності соціального педагога, а саме соціально-педагогічну роботу.

Соціально-педагогічна робота – різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у соціальній установі і спрямовується на точно визначений об’єкт впливу.

Соціально-педагогічна діяльність – це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти:

- цільовий;

- мотиваційний;

- комунікативний;

- процесуальний;

- результативно-оціночний.

1) Цільовий або цілепокладання як основний компонент соціально-педагогічної діяльності вимагає визначення цілей діяльності, які необхідно розв’язати спеціалісту. Наступним кроком соціального педагога є пошук шляхів розв’язання проблеми. З цією метою на основі встановленого діагнозу розробляється цілепокладання («дерево цілей»); добираються методи й форми організації. Головна мета визначає напрямок соціально-педагогічної діяльності, проміжні цілі – це завдання, які виступають засобами реалізації поставленої мети.

2) Мотиваційний компонент. Мотивація – це рушійна сила людської поведінки. Визначення мотиваційної готовності клієнта до процесу має включати дерево цілей «хочу-можу-роблю-отримую».

3) Соціально-педагогічна діяльність за своєю сутністю є комунікативною. Під комунікативним компонентом розуміють взаємодію соціального педагога і клієнта, метою якої є оптимізації механізмів функціонування індивіда чи соціальної групи. У соціального педагога встановлюються міжособистісні, групові відносини, відносини у громаді.

4) Процесуальний компонент – це конкретний вибір змісту та виду діяльності, її технології. Завданням технологій є розробка методик результативного цілеспрямованого впливу.

5) Результативний компонент включає моніторинг та оцінку виконаної роботи. Метою моніторингу в першу чергу є визначення ефективності заходів, уведених у план реалізації соціально-педагогічної діяльності. [[2][2], С. 22-23]

Зміст соціально-педагогічної діяльності визначають наступні функції:

Комунікативна функція соціально-педагогічної діяльності полягає в налагоджені взаємодії особистості з різними сферами життєдіяльності.

Організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з точки зору соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі різних видів діяльності, координації роботи з різними соціальними інститутами.

Прогностична функція означає передбачення результатів своєї діяльності.

Охоронно-захисна функція спрямована нам відстоювання прав та інтересів дітей та молоді.

Діагностична функція покликана виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі.

Попереджувально-профілактична функція має на меті запобігання асоціальних явищ.

Корекційно-реабілітаційна функція полягає у зміні та удосконаленні якостей особистості, особливостей життєдіяльності клієнта.

Соціально-терапевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта.

Основними напрямками соціально-педагогічної діяльності є:

- підвищення рівня соціокультурної адаптації індивіда чи групи;

- профілактика явищ дезадаптації;

- робота з людьми девіантної поведінки;

- соціально-педагогічна, соціально-психологічна реабілітація і корекція;

- посередництво між людиною і середовищем;

- забезпечення розвитку і саморозвитку особистості. [[3][3], С. 23-24]

Технології, методи та форми соціально-педагогічної діяльності.

Поняття «соціально-педагогічна технологія» пов’язане з таким поняттям як «педагогічна технологія» та «соціальна технологія» .

За твердженням Галагузової М.А. педагогічні технології передбачають системний аналіз, відбір, конструювання і контроль усіх компонентів педагогічного процесу з метою досягнення кінцевого результату.

Під соціальною технологією розуміють сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

Вимогами до соціальних технологій є:

- наявність стратегічної програми, у межах якої буде розв’язуватись проблема;

- алгоритм послідовності операцій для досягнення поставленої мети;

- неперервність зв’язку з клієнтом;

- динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи;

- наявність критеріїв оцінки ефективності діяльності фахівця.

До спеціальних технологій соціальної роботи належать:

- соціальна діагностика;

- соціальна-адаптація;

- соціальна профілактика;

- соціальний контроль;

- соціальний патронаж;

- соціальна реабілітація – відновлення здатності людини до життєдіяльності у соціумі;

- соціальна терапія – корекція соціальних відносин чи соціальних дій;

- соціальне консультування. [[4][4], С. 25]

На підставі аналізу різних підходів до визначення технологій соціально-педагогічної діяльності у малій енциклопедії соціального педагога визначено, що технологія соціально-педагогічної діяльності – це практична діяльність соціального педагога, для якої характерна раціональна послідовність використання різних методів та засобів з метою досягнення ефективних результатів. [[5][5]]

Основу технологічного процесу складає алгоритм дій (операцій). Розробники соціально-педагогічних технологій пропонують п’ять взаємозалежних етапів:

1) діагностико-прогностичний;

2) вибір (розробка) оптимальної технології;

3) безпосередня підготовка до реалізації обраної технології;

4) реалізаційний;

5) експертно-оцінний.

Соціально-педагогічні технології – це інтеграція педагогічної та соціальної технології, яка має свою структуру і вимагає від фахівця алгоритму виконання всіх операцій. А це означає, що соціально-педагогічна діяльність повинна мати власні технології.

Виділяють такі соціально-педагогічні технології:

1) Соціально-педагогічні технології загального типу (соціально-педагогічна робота).

2) Спеціальні соціально-педагогічні технології: діагностичні, діагностично-прогностичні, консультативні, реабілітаційні, корекційні, виховні, профорієнтаційні, патронажні та ін.

Під методом діяльності в соціальній педагогіці розуміють сукупність прийомів, операцій за допомогою яких досягається поставлена мета, розв’язується конкретне завдання.

Методичний прийом – це частина методу, яка виконує частковий характер методу.

Операція – це дія спрямована на виконання поставленого завдання.

Засіб – це сукупність матеріальних, емоційних, інтелектуальних та інших умов, які використовуються соціальним педагогом для досягнення мети.

Розмежування між поняттями «прийом», «операція», і «засіб» майже відсутнє. Метод одночасно може бути прийомом, засобом і навпаки.

Методи які використовуються у діяльності соціального педагога носять міждисциплінарний характер. Тобто значна частина методів запозичена з психології, педагогіки, соціології і соціальної роботи. Сукупність методів, прийомів та засобів утворює методику соціально-педагогічної діяльності, яку слід розглядати значно ширше ніж метод.

Методика соціально-педагогічної діяльності – це сукупність методів діяльності соціального педагога і форм організації соціального виховання, спрямованих на розв’язання проблем клієнта.

Методи соціально-педагогічної діяльності можна розділити на:

педагогічні, які спрямовані на виховання, перевиховання, корекцію, реабілітацію, навчання соціального досвіду;

соціологічні, які дозволяють зібрати необхідну інформацію: аналіз документів; спостереження, опитування, аналіз змісту газет ,фільмів, публічних виступів;

психологічні, які забезпечать зняття психологічного навантаження: тренінг, психотерапія: сугестивна, раціональна, аналітична і групова. Сугестивна психотерапія використовується до пацієнтів і клієнтів як під гіпнозом, так і в стані бадьорості, має на меті визначення хворобливих проявів через навіювання. Раціональна психотерапія здійснюється при лікуванні хворого в стані бадьорості шляхом бесіди в ході якої лікар обговорює з хворим захворювання, а також навчає його прийомам спротиву хворобі. Аналітична психотерапія враховує реакцію людини на патогенний вплив середовища, тобто вплив який викликає захворювання. Групова психотерапія ґрунтується на впливі, який чинять один на одного члени групи;

фінансово-економічні методи спрямовані на розв’язання матеріальних проблем: економічні пільги і санкції;

правові методи, які допоможуть відновити права та обов’язки клієнта як члена суспільства, знайти юридичні документи, які сприятимуть розв’язанню проблеми клієнта;

медико-соціальні методи допоможуть вивчити вплив соціальних факторів на стан здоров’я населення і розробити профілактичні заходи усунення шкідливого впливу і попередити можливі захворювання;

організаційні методи, пов’язані з організацією трудової діяльності клієнта і громадською діяльності незахищених верст населення;

комунікативні методи спрямовуються на дотримання етикету спілкування між клієнтом та соціальним педагогом;

філософські методи: метод емпіричного пізнання (спостереження і експеримент) дозволить обґрунтувати проблему із теоретичних засад;

логічні методи дозволяють соціальному педагогу будувати структуру роздумів над проблемою, використовуючи методи індукції, дедукції, аналізу, синтезу, узагальнення, систематизації, класифікації. [[6][6], С. 27-29]

Вибір методів для соціально-педагогічної діяльності залежить від поставленої мети і завдань.

Усі методи соціально-педагогічної діяльності можна згрупувати, беручи до уваги мету призначення:

1) Методи дослідження.

2) Методи соціального виховання.

3) Методи соціально-психологічної допомоги.

До першої групи методів (методи дослідження) належать спостереження (моніторинг), соціологічні методи, вивчення передового педагогічного досвіду, моделювання, педагогічний експеримент, метод соціометрії, математичні методи: ранжування – розміщення даних у визначеній послідовності, в порядку зростання або спадання показників, визначення місця у цьому ряду кожного клієнта; шкалування – кількісний метод, який дає можливість ввести цифрові показники в оцінку окремих сторін педагогічного явища, метод «дерева цілей».

Другу групу методів (методи соціального виховання) складають педагогічні методи, а саме:

1. Методи формування свідомості: приклад, бесіда, диспут, розповідь, лекція та інші.

2. Методи організації діяльності: педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, організація суспільно-корисної діяльності, творчі ігри та ін.

3. Методи стимулювання діяльності: заохочення, покарання, «вибух».

Методи соціально-психологічної допомоги, які належать до третьої групи, містять психологічне консультування, аутотренінг, психологічні методи, симуляційні ігри (ділові та рольові ігри).

Спеціальними методами в соціально-педагогічній діяльності виступають: патронат, супровід, консультування телефоном, реалізація психотерапевтичної функції, медіація, тренінг.

Патронат - форма опіки, при якій діти, що залишилися без опіки, передаються на виховання іншим громадянам за договором на певний строк (діти до 4-х років передаються органам охорони здоров'я, а діти віком від 4-х до 14 років - органам освіти).

Соціальний супровід - це комплексний метод, який забезпечує створення умов для прийняття розв'язків в складних життєвих ситуаціях. Супровід включає: діагностику проблеми; інформацію про способи розв'язання проблеми; консультацію на етапі прийняття рішення і розробку плану дій; первинну допомогу при реалізації плану. Основний принцип супроводу "Не нашкодь", забезпеч умови надати допомогу "самому собі".

Консультування телефоном - це процес телефонного діалогу.

Медіація - методика посередництва при розв'язанні конфлікту - це створення атмосфери, при якій люди можуть відкритися, знайти спільну мову і виробити свої власні рішення.

Тренінг - це навчання досвідом. Навчання досвідом передбачає, що присутні мають можливість поділитися і обмінятися між собою своїми знаннями та проблемами, а також попрацювати разом для пошуку рішення.

Форми соціально-педагогічної діяльності - це зовнішнє вираження організації взаємодії соціального педагога та клієнта. Класифікація форм організації соціально-педагогічної роботи неоднозначна, їх можна характеризувати:

1.3а специфічними ознаками:

- функціональність, яка вказує на таку форму, яка забезпечить реалізацію окремих функцій соціально-педагогічної діяльності (наприклад, здійснення профілактики окремих соціальних ситуацій вимагає одних форм, а реабілітаційна робота - інших);

- структурність, характеризується специфічними правилами побудови окремих організаційних форм;

- інтегративність передбачає об'єднання різних форм соціально-педагогічної діяльності.

2. За напрямками соціально педагогічної діяльності: - пізнавально-розвивальні; - художньо-естетичні; - спортивні; - трудові.

3. За кількісним складом учасників:

індивідуальні (робота з окремою людиною);

- групові (робота з малою групою, сім'єю);

- масові (робота з великою кількістю людей - громадою);

4. За домінуючим засобом виховного впливу: словесні, практичні, наочні.

5. За складністю побудови: прості, складні, комплексні.

6. За характером змістового наповнення: інформаційні, практичні, інформаційно-практичні.

7. За напрямами соціально-педагогічної діяльності: превентивні, реабілітаційні, захисні та ін.

Форми соціально-педагогічної діяльності поділяються на традиційні (бесіди, вікторини, диспути, конкурси, усні журнали, тематичні вечори тощо) і нетрадиційні (молодіжні "Інтернет кафе", вуличні ігротеки, профілактичні програми "Підліток-підлітку", "Ровесник-ровеснику" тощо).

Кожна організаційна форма вимагає її проектування. Проект організаційної форми - це пакет інформаційно-практичних матеріалів та рекомендацій щодо її організації та унаочнення, часу, приміщення, зовнішнього виду учасників.

Здійснення соціально-педагогічної діяльності відбувається у відкритій соціально-педагогічній системі та системі спеціалізованих закладів (див. таблиця 1).

Таблиця 1

СФЕРИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Відкрита соціально-педагогічна система об'єднує соціальні, економічні, політичні, культурні заклади, які сприяють соціалізації молодого покоління. Вона носить багатофункціональний характер, підтримує зв'язки з усіма соціальними інститутами, працює на принципі консолідації, забезпечує індивідуальний розвиток і становлення особистості, захист прав та інтересів різних категорій населення, формує громадянську думку, забезпечує культурно-освітній рівень, який реалізує через комплекс справ і заходів. До неї належать сім'я, школа та вищі навчальні заклади, оточуючі люди, громадські, молодіжні та дитячі об'єднання, спеціальні структури та інші соціалізуючі інститути.

У залежності від сфер діяльності спеціаліста можна визначити такі напрямками соціально-педагогічній діяльності:

- соціально-педагогічна діяльності з сім'єю (проблемною, віруючими батьками, з сім'єю, в якої є обдаровані або хворі діти);

- соціально-педагогічна діяльності в системі шкільної освіти;

- соціально-педагогічна діяльності в мікрорайоні;

- соціально-педагогічна діяльності в притулках;

- соціально-педагогічна діяльність в інтернатних закладах;

- соціально-педагогічна діяльності з важкими дітьми, з дітьми з "групи ризику";

- соціально-педагогічна діяльності у виправних закладах;

- соціально-педагогічна діяльність як організація дозвілля.

Кожен напрям діяльності має відповідну методику, яка здійснюється за певним алгоритмом, має свою стратегію і тактику і своє спрямування. Однак спільним є логіка діагностики клієнта: вивчити, щоб знати; знати, щоб зрозуміти; зрозуміти, щоб допомогти.

Загальна концепція допомоги полягає:

1) у виявленні причин деформації в розвитку клієнта, пошук засобів і способів їх усунення, зміни середовища в інтересах клієнта;

2) розробки адекватної методики соціально-педагогічного процесу, який дозволить нормальному розвитку клієнта.

Організація допомоги повинна ґрунтуватися на положеннях ООН: загальній декларації прав людини і Конвенції про права дитини. Успіх допомоги можливий за умови об'єднання всіх суб'єктів в єдину систему, центром якої має стати соціальна, психологічна, соціально-правова, психолого-медико-педагогічна служба.