ІІ. СТРУКТУРА ТА ТЕХНІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ

КУРСОВОЇ РОБОТИ

Курсову роботу студенти виконують самостійно, дотримуючись рекомендованої структури та вимог технічного оформлення.

Структура курсової роботи.

Титульннй аркуш оформлюється згідно вимог, встановлених наказом № 384 МОН України (див. Додаток 1).

У змісті послідовно викладаються назви пунктів i підпунктів курсової роботи. При цьому їх формулювання повинні точно відповідати змісту роботи, бути стислими, чіткими, адекватно відображати її внутрішню логіку. Обов'язково вказуються сторінки, з яких починається кожний розділ (глава) чи параграф роботи (див. Додаток 2).

У вступі обґрунтовується актуальність та розкривається практичне значення обраної теми дослідження, характеризуються проблема, об'єкт, предмет, мета, основні завдання, гіпотеза дослідження, визначаються джерела інформації.

У вступі також подається стисла інформація про задум дослідження. Тут не слід захоплюватися посиланнями на літературу й особливо цитатами. Він повинен займати не більше 2-3 сторінок машинописного тексту.

Щоб перевірити, чи правильно сформульовані основні характеристики дослідження, намагайтеся відповісти на такі питання:

• при виявлення проблеми дослідження: що треба вивчити з того, що раніше не було вивчено?

• при виборі теми дослідження: чи відбито проблему дослідження в його назві?

• при обґрунтуванні актуальності чому цю проблему необхідно вивчати саме сьогодні?

• при визначенні об'єкта дослідження: що буде досліджуватися?

• при визначенні предмета дослідження: які нові відношення, властивості аспекту, сторони, функції тощо об'єкта підлягають дослідженню чи поглибленому вивченню?

• при формулюванні мети дослідження: який результат дослідження ви маєте намір одержати?

• при визначенні завдань дослідження: що треба зробити, щоб досягнути мети?

• чи дозволяє послідовне вирішення цих завдань досягнути поставленої мети при висуванні гіпотези дослідження: яким із можливих шляхів варто йти, щоб досягнути мети дослідження?

• при визначенні завдань дослідження: що треба зробити, щоб досягнути мети? Чи дозволяє послідовне вирішення поставлених завдань досягнути висунутої мети?

• при висуванні гіпотези дослідження: яким із можливих шляхів варто йти, щоб досягнути мети дослідження?

• при висуванні положень, що підлягають публічному захисту: що неочевидно в об'єкті та предметі дослідження, що у ньому є такого, чого не помічають інші?

Оскільки мета курсової роботи – лише первісне залучення студентів до фахового документознавчого дослідження, то, мабуть, немає необхідності формулювати абсолютно всі характеристики. Деякі з них можуть бути визначенні за бажанням (наприклад гіпотеза). Формулювання цих характеристик буде залежати від рівня кваліфікації наукового керівника, підготовки студентів, специфіки теми дослідження та інших обставин.

Студентам, орієнтованим на продовження дослідження та виконання на його основі дипломної роботи, слід більш докладно опрацювати всі компоненти наукового дослідження.

Основна частина курсової роботи складається з трьох-п'яти основних розділів, які, у свою чергу, можуть поділятися на два-три підрозділи i за змістом повинні відповідати направленості теми, підпорядковуватись основній меті та завданням, бути органічно взаємопов'язаними, мати приблизно однаковий обсяг.

Тут розглядаються історія та теорія питання, що досліджується, подається критичний аналіз літератури, визначається позиція автора. Далі викладаються методи, організація i результати самостійно проведеного фрагмента дослідження.

Роботу слід розпочинати з підбору літератури з теми дослідження. Виділяють три джерела бібліографічної інформації:

· первинні (статті, дисертації, монографії тощо);

· вторинні (бібліографія, реферативні журнали, сигнальна інформація тощо);

· третинні (огляди, компілятивні праці, довідники тощо).

Під час виконання курсової роботи варто переглянути журнали, що стосуються питань документознавства, архівознавства, бібліотеко- та бібліографознавства: "Бюлетень Галузевого центру науково-технічної інформації з архівної справи та документознавства", "Вісник книжкової палати", "Бібліотечний вісник, "Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія", “Делопроизводство”, “Секретарское дело”, “Справочник секретаря и офис-менеджера” та iнші.

Тематичні покажчики статей, опублікованих протягом року, друкуються в останніх номерах журналів. Корисно також ознайомитися з оглядами літератури з визначених тем.

У результаті збору інформації з теми дослідження повинні бути отримані наступні відомості.

· Хто i де (які дослідники, в яких наукових установах, центрах) вже працював i працює з теми дослідження?

· Де опубліковані результати цієї роботи (у яких джерелах)?

· У чому вони конкретно полягають?

Уся добута студентом інформація фіксується у вигляді різного роду записів.

До первинних матеріалів належать записи на бібліографічних картках, виписки, прямі цитати, ксерокопії, мікрофільми, алфавітний каталог з проблеми дослідження тощо. Вторинні матеріали – записи, що є продуктом аналітико- синтетичної переробки інформації, що вміщена у науковому або методичному джерелі: плани (прості та складні), графи-схеми, самостійно складені предметні покажчики, анотації, тези, конспекти тощо. Третинними матеріалами вважаються записи, що узагальнюють первинні та вторинні. Вони можуть бути подані у вигляді змістовного огляду, в якому фіксується отримане студентом знання про вже відомі у науці факти, закономірності, пояснення з теми дослідження.

Перед складанням огляду необхідно визначити основні поняття з теми дослідження, щоб використання їх було однозначним. Це означає, що те чи інше поняття у документознавстві, яке різними авторами може трактуватися по-різному (наприклад, документ у широкому та вузькому розумінні), повинно у всьому тексті даної роботи, від початку i до кінця, мати лише одне, чітко визначене автором значення.

Щоб дати визначення поняття, необхідно знайти його тлумачення у різних джерелах:

ü енциклопедіях: загальних (ВРЕ, МРЕ тощо) i спеціальних (наприклад, документознавчих, архівознавчих, бібліотекознавчих та ін.);

ü тлумачних словниках: загальних (С.Ожегова, В.Даля та ін.) i спеціальних

(наприклад, документознавчому, архівознавчому, бібліотекознавчих та ін.);

ü змісті та предметних покажчиках основних підручників i монографій з теми дослідження.

Знайдені визначення понять фіксуються на окремих картках i осмислюються за допомогою операцій аналізу, порівняння, класифікації, узагальнення тощо.

Для написання огляду з теми дослідження доцільно використовувати не менше 20 джерел.

Далі йде опис дослідно-експериментальної роботи. Подається детальна характеристика респондентів, що беруть участь у дослідженні (за наявності), зазначається їх вік i кількість; описується матеріал, використаний у дослідній роботі, зразки якого (якщо він являє собою відображення предметів) подаються у тексті чи додатку. Тут зазначається, яке обладнання (прилади, апаратура) використовувалося; необхідно описати i весь хід роботи, у тому числі інструкцію, що була надана досліджуваним. Слід згадати, у який спосіб опрацьовувалися отримані дані.

Результати дослідно-експериментальної роботи можуть бути подані у вигляді таблиць, графіків, діаграм тощо. До таблиць, рисунків необхідно зробити підписи – стислі, зрозумілі, під рисунками помістити пояснення, розшифрування скорочень i т.д. Усі ілюстрації необхідно виконувати акуратно. Тут також можна навести витяги зі словесних звітів.

Наступним важливим моментом у роботі є обговорення отриманих результатів, під час якого необхідно відповісти на такі питання:

- У чому причини отримання саме таких результатів?

- Як можна пояснити той чи інший факт?

- За яких умов можна отримати результати з іншими кількісними та якісними параметрами?

На цьому етапі роботи необхідно залучити теоретичні i практичні дані, отримані іншими авторами, проаналізувати відповідність або невідповідність власних даних результатам інших дослідників, подати інтерпретацію, пояснити отримані дані. Робити це доцільно у тій же послідовності, в якій результати подано у тексті. Це забезпечує стрункість i логіку викладу. Необхідно з'ясувати, підтвердилася чи ні гіпотеза дослідження (якщо вона була раніше сформульована).

У закінченні (висновку) підбиваються підсумки роботи, формулюються основні висновки, яких дійшов автор; зазначаються їх практична значущість, можливість впровадження результатів роботи i подальшої перспективи дослідження теми. Найважливіша вимога до закінчення (висновку) його стислість i докладність; у ньому не слід повторювати зміст вступу роботи.

В цілому закінчення (висновок) повинно давати відповідь на такі питання:

- 3 якою метою було розпочато дослідження?

- Що зроблено?

- Яких висновків дійшов автор?

Список використаної літератури укладається за абеткою за прізвищами авторів чи назвами творів (за відсутності прізвища автора). До списку включаються всі використані автором праці та літературні джерела незалежно від того, де вони опубліковані (в окремому виданні, у збірнику, журналі, газеті, електронні ресурси тощо).

* При оформлення вихідних даних джерела зазначаються прізвище й ініціали автора, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, загальна кількість сторонок.

Наприклад:

Карпова Є.В. Вступ до спеціальності i культура розумової праці. – Ярославль: Наука, 1994. – 116 с.

* Якщо це колективний збірник, то оформлювати необхідно таким чином:

Методологія наукового дослідження / Під ред. В.Л. Журавльова. – М.: ЛОГОС, 1988. – 239 с.

* Зразок оформлення статті:

Каліщук Р.В. Вчимося ,зростаємо як професіонали! Профільні освітні програми від журналу «Довідник секретаря та офіс-менеджера» // Довідник секретаря та офіс-менеджера. – 2007. – № 12. – С. 101–105.

* Якщо журнал не є центральним виданням, то зазначається місце видання. Наприклад:

Кузьміна Н.В. Творчий потенціал спеціаліста. Фахові проблеми розвитку // Гуманізація освіти. – Бійськ, 2001. – № 1. – С. 41–54.

* При оформленні газетної статті після номера газети пишуться початкові літери назви місяця, в якому вийшла друком газета. Наприклад:

Петражицький Л.І. Техніка наукової самоосвіти // Тетянин день. – 2001. – № 3. (23). – Серп. – С. 8-10.

Додатки. Звичайно оформляються на окремих аркушах, причому кожний з них повинен мати свій тематичний заголовок i надпис у правому верхньому куті: "Додаток". Якщо додатків декілька, то зазначається його порядковий номер: "Додаток Г", "Додаток 2" тощо. Додаток повинен мати тематичний заголовок. Сторінки в додатках нумерують у межах одного додатка. Посилання на додатки в текстової частині роботи є обов'язковим.

У додатку вміщуються допоміжні матеріали: анкети або опитувальні листи (складені самостійно), інші документи, що становлять наукову цінність для даного дослідження тощо.

Вимоги до технічного оформлення курсової роботи.

Курсова робота має бути написана (чи надрукована) чітко, розбірливо, без помилок та виправлень, з одного боку білого паперу формату А4 (210 х 297). Текстова частина має бути одного кольору (чорного, синього, фіолетового) за винятком титульної сторінки, таблиць, для яких застосовується тільки чорний колір чорнила.

Обсяг тексту курсової роботи повинен бути не менше 20-25 машинописних сторінок i не повинен перевищувати 35-40 сторінок, включаючи список використаних літературних джерел та додатки.

Держстандарт визначає вимоги до рукопису: кількість рядків на кожному аркуші не повинна перевищувати 30, а у рядку – 60 знаків (у тому числі пробіли між словами i розділові знаки). Слід дотримуватися полів: зліва - 3 см, справа - 1 см, зверху - 2,5 см, знизу - 2,5 см. Заголовки i підзаголовки відділяють від основного тексту зверху i знизу пробілом у три інтервали i друкуються малими літерами.

Нумеруються всі сторінки роботи до останньої, враховуючи ілюстрації та додатки, без пропусків і повторів. Першою сторінкою вважається титульна, на якій цифра “1” не ставиться. Отже, загальна нумерація роботи починається на наступній сторінці (зміст курсової роботи) з цифри "2". Порядковий номер сторінки проставляється на середині її верхнього поля.

Текст курсової роботи може ілюструватись кресленнями, схемами, фотографіями, графіками, таблицями, які також виконуються на стандартних аркушах паперу формату А4. Кількість ілюстрацій повинна бути достатньою для того, щоб надати тексту зрозумілості та конкретності. Всі схеми (фотографії, ілюстрації тощо) називають рисунками i нумерують послідовно. Номер і назву рисунку пишуть під графічним зображенням. Ілюстративний матеріал розміщують у тексті одразу після посилання на нього.

На запозичену з інших джерел інформацію, а також на цитати, що наводяться в тексті, мають бути зроблені посилання. Їх наводять одразу після закінчення цитати в квадратних дужках, де вказують порядковий номер джерела у списку використаної літератури та відповідні сторінки джерела [17, с. 25-51], або під текстом тієї ж сторінки у вигляді виноски, де вказують прізвище та ініціали автора, назву джерела, місце видання, видавництво, рік видання та сторінку.