ІV. Розподіл непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві

Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють як прямі так і непрямі витрати.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.

До непрямих витрат належать :

· непрямі виробничі витрати;

· непрямі невиробничі витрати

Непрямі виробничі витрати узагальнюються у стат­ті калькуляції «Загальновиробничі витрати».Во­ни охоплюють широкий діапазон витрат виробничого підрозділу (центру відповідальності), які можна поділити на дві групи:

— витрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування;

— витрати на обслуговування й управління виробництвом.

В ряді випадків потрібно знати повну собівартість, наприклад, для визначення ціни замовлень. У цьому разі до ви­робничої собівартості продукції додають невиробничі витрати, а саме: адміністративні витрати та витрати на збут.

Під час калькулювання загальновиробничі витрати розподіляються між виробами за об­раною базою розподілу. Такою базою може бути:

· пряма заробітна плата,

· машино-години,

· людино-години,

· прямі витрати тощо.

1 метод. На вітчизняних підприємствах поширений традиційний метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно прямій зар­платі виробничих робітників. У цьому разі

Созв = Сзпр х

де С_озв — загальновиробничі витрати на один виріб;

С_ЗПр — пряма заробітна плата на виріб;

Р_зв — відношення загальновиробничих витрат до прямої зар­плати за певний період (%).

Якщо, наприклад, загальновиробничі витрати цеху за розрахун­ковий період становлять 2700 тис. грн., а пряма заробітна плата робітників за цей же період часу 1350 тис. грн., то

Рзв= х 100 = 200%

Припустимо, у цеху серед інших виготовляється виріб А, пря­ма заробітна плата у калькуляції якого становить 25 грн. Тоді за­гальновиробничі витрати на цей виріб становитимуть

Созв _А = 25 х = 75 грн.

2 метод. Значною мірою ці недоліки можна усунути, розподіливши за­гальновиробничі витрати, у т. ч. і витрати на утримання й екс­плуатацію машин та устаткування, пропорційно часу оброблення виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи.

Наприклад, завантаження технологічного устаткування цеху в наведеному прикладі — 300 тис. машино-годин, а на виго­товлення виробу А потрібно 7 машино-годин. У цьому випадку обчислення проводять за такою дещо спрощеною схемою:

1) визначають витрати на одну машино-годину по цеху:

Сзв^м-г = = 9 грн.

2) обчислюють загальновиробничі витрати на окремі вироби, в тому числі на виріб А:

Созв_А = 7 х 9 = 63 грн.

3 метод. Враховуючи складності із застосуванням фактичних витрат на одну машино-годину, в практиці калькулювання обмежуються їх нормативною величиною. Вона обчислюється на основі планових (нормативних) загальновиробничих витрат на рік у розрахунку на нормальну завантаженість виробничого устаткування (нормальну виробничу потужність). Розрахунок здійснюється за формулою:

Сзв^м-г =

де С_зв - кошторис загальновиробничих витрат за рік;

Т м-г - нормальне завантаження технологічного устаткування за рік, машино-годин.

Для включення у собівартість продукції адміністративні ви­трати розподіляються між виробами аналогічно загальновиробничим витратам. При цьому можливі два варіанти розподілу.

Перший варіант, більш поширений і простіший, передбачає без­посередній розподіл адміністративних витрат пропорційно вста­новленій базі розподілу (пряма заробітна плата, машино-години, людино-години) подібно до розподілу загальновиробничих ви­трат. Коефіцієнт (ставка) розподілу обчислюється як єдиний для всіх виробничих підрозділів (центрів відповідальності).

За другого варіанта адміністративні витрати розподіляються у два етапи, Спочатку між виробничими підрозділами згідно з обгрунтованими базами розподілу різних груп адміністративних Витрат (кількістю працівників, виробничою площею, сумарною потужністю двигунів і т. п.). Після цього адміністративні витрати розподіляються між виробами в межах підрозділу аналогічно за-загальновиробничим витратам.

Прямі витрати на збут відносяться безпосередньо на конкретні вироби, наприклад, вартість тари і пакування на складі. Інші розподіляються пропорційно встановленій базі розподілу. Залежно від конкретних умов і виду витрат такими базами розподілу мо­жуть бути виробнича собівартість, маса, об'єм продукції та ін.

V. Методи списання нерозподілених постійних загальновиробничих витрат

Можливі три методи списання нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, а саме:

- корегування в кінці звітного періоду ставок загальновиробничих витрат і перерахування собівартості продукції. Має сенс тоді, коли потрібна точна інформація

про собівартість окремих замовлень. Процес досить складний і застосовується рідко;

—розподіл нерозподіленої частини загальновиробничих ви­трат пропорційно раніше визначеній собівартості. Дозволяє під­вищити точність оцінки готової продукції і запасів;

—списання нерозподілених загальновиробничих витрат на собівартість реалізованої продукції як витрат звітного періоду.

Останній метод є найпростішим і найпоширенішим. Він за­стосовується і на вітчизняних підприємствах згідно із П(С)БО 16 «Витрати». Така практика списання не призводить до істотних похибок у калькулюванні, якщо сума нерозподілених витрат не­велика.