Обратная связь
|
Основні етапи розвитку педагогіки. БІЛЕТ № 1
Виникнення і розвиток професії вчителя. Основні функції та професіограма вчителя.
Виникнення і розв. педагогічної професії
Професія вчителя є однією з найдавніших. Саме завдяки спеціально організованій педагогічній діяльності оволодівають усіма іншими професіями. Виникла вона на ранніх етапах розвитку людства, як необхідність передавання нагромадженого суспільного досвіду новим поколінням, підготовка їх до життя і праці зумовила виокремлення навчання і виховання в самостійну суспільну функцію. Перші школи виникли в країнах Давнього Сходу у період формування рабовласницького суспільства. У Давньому Шумері, Вавилоні, Єгипті, Ассирії, Фінікії вчителями були переважно жерці. Знання вони передавали від батьків до дітей. В ХХ ст. до н. е. в існувало відомство, яке керувало справами освіти народу, призначало на посади вчителів із наймудріших представників суспільства. Уперше слово «школа» застосували в середині I тис. до н. е. у Давній Греції, де вчителями були вільні громадяни. Їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Тоді виник і термін «педагог», але з іншим значенням, ніж тепер: педагогами називали рабів, які водили дітей рабовласників до школи. Державним службовцем учитель став у Давньому Римі. Учителями ставали державні чиновники, які добре знали науки, багато подорожували, володіли кількома мовами, знали культуру, звичаї інших народів. У середні віки вчителями були, як правило, духовні особи (священики, монахи). Поведінка, статус, методи роботи, обов’язки вчителя диктувалися релігійними канонами. Дещо пізніше в містах обов’язки вчителя могли виконувати і наймані особи. У середньовічних міських школах, університетах педагогами дедалі частіше ставали люди, які здобували спеціальну освіту Обов’язки вчителів у Київській Русі збігалися з обов’язками батьків. Тут їх називали майстрами, виявляючи повагу до особистості наставника, а майстрів-ремісників, що передавали свій досвід, ‒ учителями. У період капіталізму професія вчителя набувала масовості, збільшувалася кількість приватних учителів. У процесі формування перших буржуазних держав з’явився досвід спеціальної педагогічної освіти. У законодавчих актах держава вже чітко формулювала свої вимоги до вчителів. Вони ставали штатними працівниками у численних школах і училищах різних типів. У XVII‒XIX ст. у дворянських і буржуазних сім’ях навчали і виховували дітей домашні наставники і вчителі (гувернери). Діяльність сучасного вчителя охоплює навчання і виховання учнів у школі та інших типах навчально-виховних закладів, класне керівництво, проведення позакласної роботи, зв’язок з батьками, пропаганду педагогічних знань серед населення тощо. Підготовка вчителів в Україні здійснюється у педагогічних університетах, інститутах, коледжах, училищах. З’явилися нові типи педагогічних навчальних закладів, розширюється діапазон спеціальностей підготовки майбутніх фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах, що супроводжується якісними змінами у підготовці педагогічних кадрів.
Основні функції та професіограма вчителя.
Функції:
У проф.. діял. педагога реалізуються такі функції:
1. Термінальні або функціх-цілі:
- навчальна
- виховна
- розвивальна
- функція соціалізації
- функція життєзабезпечення
2. Тактичні або функції-засоби
- інформативна
- експресивна
- смислеутворювальна
- діагностична
- індиідуалізаційна
- спонукальна
- прогностична
- культурологічна
- психотерапевтична
- рекреаційна
3. Операціональні або функції-прийоми
- функції вимірювання та оцінювання
- методична функція
- управлінська
- координаційна
- функція самоствердження
- функція формоутворення
Професіограма вчителя – перелік і опис загально трудових і спеціальних ЗУН, необхідних для успішного виконання професійно-педагогічної діяльності.
Професіограма – комплекс вимог, що ставить професія до людини, що її обрала.
Складається з 3 аспектів:
І. Психолого-педагогічні вимоги до особистості вчителя.
- гуманізм вчителя( людяність, любов, повага до дитини)
- вимогливість вчителя, справедливість в оцінці учнів
- чесність. добропорядність
- прийняття дитини, розуміння її дитячого світу
ІІ. Фахово-методичні вимоги
- глибокі знання з педагогіки, психології, анатомії, фізіології та гігієни дитини
- фундаментальні знання свого предмету
- знання методики викладання предмета - якими методами і прийомами сформувати ЗУН учнів
- знання методики виховання особистості учня і колективу
- літературне володіння держ. мовами та ін..
- постійне підвищення професійної майстерності
ІІІ. Культурологічні вимоги
- знати різноманітну худ. літ-ру.
- відвідувати культурні заходи, цікавитися новинками
БІЛЕТ № 2
Педагогіка як наука, основні етапи її становлення.
Педагогіка як наука
На ранніх етапах свого розвитку людство почало розмірковувати над проблемами передачі життєвого досвіду, виховання підростаючого покоління, нагромаджуючи відповідні знання, які з часом сформувалися у цілісну багатогалузеву науку - педагогіку.
Педагогіка - сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Термін походить від грецьких слів "pais" ("paidos") - дитя і "ago" - веду, виховую, тобто "дітоводіння", "дітоводство". У Давньому Вави лоні, Єгипті, Сирії цією справою займалися жерці, а в Давній Греції - найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи (керівники державних виховних закладів у Спарті), педотри-би (учителі гімнастики у палестрах - спеціальних школах для хлопчиків), дидаскали (учителі, які готували учнів до вистав з музикою і танцями), педагоги; у Давньому Римі - державні чиновники, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів.
У середні віки педагогічною1 діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах - дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.
У Давньоруській державі педагогів називали "майстрами". Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали.
Основні етапи розвитку педагогіки.
Розвиток педагогіки охоплює такі стадії: народна педагогіка - духовна педагогіка - світська педагогіка.
| Народна педагогіка
| Духовна педагогіка
| Світська педагогіка
| | Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1865) у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских".
Народна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.
"Етнопедагогіка" (Г. Волков) - галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
До особливостей етнопедагогіки належать:
- зосередженість на особистості з її проблемами, у різних аспектах життєдіяльності;
- залучення підростаючого покоління до праці, виховання працелюбства;
- врахування в навчально-виховній роботі з дітьми їх вікових та індивідуальних особливостей, дотримання принципу природо відповідності;
- продумана підготовка дітей до спілкування з ровесниками, молодшими і старшими людьми, шанобливе ставлення до батьків;
- налаштованість на засвоєння молодими людьми моральних знань, норм і правил поведінки;
- повага до сім'ї, її цінностей, високий авторитет батьків..
Укр. народна педагогіка є складовою народознавства (українознавства) й водночас одним із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою вітчизняної педагогіки народознавства.
Педагогіка народознавства - напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.
Важливими складовими народної педагогіки є:
а) родинна педагогіка - сукупність знань і досвіду щодо створення і збереження сім'ї, трудових, моральних, мистецьких, сімейних та інших традицій.
б) педагогічна деонтологія - народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів - перед учнями,
в) педагогіка народного календаря - сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.
Своєрідним феноменом народної педагогіки в Україні є козацька педагогіка - знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.
Джерелами народної педагогіки є фольклорні твори, етнографічні матеріали, народні звичаї, традиції, свята, іграшки та ін.
| Зародження її пов'язано з утвердженням важливої ролі релігії церкви у формуванні й духовному житті особистості.
Духовна педагогіка - галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.
Найбільшого розвитку набула вона в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовувала виховання в релігійне русло. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася в лові філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах (початкових школах для хлопчиків), у школах брахманів (жерців) у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Суттєво збагатили розвиток тогочасної духовної педагогіки християнські теологи Квінт-Септимій-Флоренс Тертулліан (прибл. 160-222), Августин (Блаженний) Аврелій (354-430), Фома Аквінський (1225-1274).
Упродовж тисячоліть релігія є неперевершеною і незамінною основою життєдіяльності багатьох людей, які знаходять у ній найуніверсальнішу систему реалізації свого духовного Я, захисту від негативних явищ світу. Вимагаючи від віруючої людини постійної відповідальності за свої думки і вчинки, релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу. Цим зумовлена наверненість до релігійних джерел соціального буття людства, неабияка увага до них педагогічної теорії і практики.
| Своїм корінням вона сягає давнього світу. Перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї було зроблено в давніх Китаї, Індії, Греції та Римі. Тогочасні філософські трактати містять перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, мети, змісту і правил виховної діяльності.
Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.
У процесі становлення педагогіка структурно розвивалася як наука, що має власні закони та закономірності.
Вчитель має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.
Українська нац. педагогіка відроджується на принципах демократії та гуманізму. В ній окреслилися нові напрями:
-- педагогіка співробітництва (передбачає спільну діяльність учителя і учня)
- особистісно зорієнтована педагогіка;
- педагогіка життєтворчості
- педагогіка толерантності
Джерелами розвитку педагогіки є педагогічна спадщина минулого (чимало положень педагогів минулого і нині є злободенними), сучасні педагогічні дослідження (збагачують педагогічну думку новими ідеями), передовий педагогічний досвід (дає змогу з'ясувати закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози).
|
БІЛЕТ №3
1.Основні педагогічні категорії. Система педагогічних наук. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
Педагогіка– наука, що вивчає процес виховання, навчання і розвитку особистості.
Категорії –провідні, найширші поняття, які є в кожній науці.
В категорії педагогіки :
· Виховання- цілеспрямований та організаційний процес формування особистості.
· Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь та навичок для практичного застосування загальноосвітніх та професійних знань.
· Навчання- цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.
· Розвиток - процес становлення особисті, вдосконалення її фізичних і духовних сил.
· Самоосвіта- самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політ.життя, культури, ремесла.
· Самовиховання -свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Система педагогічних наук — зв'язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань.
До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки.
Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу.
Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.
Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сурдопедагогіка (навчання й виховання глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).
Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.
До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.
Окрема група педагогічних наук — часткові, або предметні, методики, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.
До функціональних пед. наук належать :
Ø Педагогіка вищої освіти.
Ø Педагогіка проф.-техн. освіти.
Ø Галузеві педагогіки : авіаційна, військова, інженерна,медична, культурно - освітня.
Ø Педагогіка виправно- труд. системи.
Ø Педагогіка підвищення кваліфікації і перекваліфікації спеціалістів ті робітничих кадрів.
Зв'язок педагогіки з іншими науками
Міжпредметні зв'язки педагогіки — зв'язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.
Педагогіка пов'язана з філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією, фізіологією, гігієною людини та з іншими науками.
Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві, коригуючи спрямованість виховання.
Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які спричиняють зміни у її внутрішньому світі та поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології.
Анатомія і фізіологія людини — база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку й функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.
Гігієна дітей і підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах у закладах освіти заходів щодо зміцнення здоров'я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних і дитячих закладів різних типів.
Зв'язок педагогіки з іншими науками відбувається в різних напрямах.
По-перше, це спільність об'єктів (понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів).
По-друге, взаємодія, взаємовплив, взаємопроникнення, інтеграція педагогіки та інших наук.
По-третє, педагогіка спирається на ідеї інших наук (людина формується у діяльності — з філософії); використовує методи дослідження інших наук (анкетування — із соціології), результати досліджень інших наук (насамперед психології); проводить дослідження спільно з іншими науками; дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.
На сучасному етапі педагогіка покликана вирішувати, зокрема, такі завдання:
а) вдосконалення змісту освіти;
б) вироблення принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;
в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;
г) комп’ютеризація праці вчителя;
ґ) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання;
д) підсилення виховної ролі уроку;
е) вдосконалення змісту й методики виховання;
є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці;
ж) вироблення шляхів демократизації та гуманізації життя й діяльності школи.
Білет № 4
|
|