Аналіз резервів збільшення прибутку

12.1. Економічна сутність інвестицій
та інвестиційної діяльності

Одним із найважливіших напрямів трансформування економіки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і випуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підприємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробництва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

Однак оновлення елементів основного капіталу (основних виробничих засобів) на новій технічній основі вимагає постійного зростання інвестицій, забезпеченість якими в достатньому обсязі залежить від наявності сприятливого інвестиційного клімату.

На жаль, в Україні інвестиційна активність сьогодні характеризується незначними темпами підготовки підприємств до діяльності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Основними причинами такої ситуації, з одного боку, є політична та економічна нестабільність, а також інфляційні процеси, а з другого — відсутність у вітчизняних підприємствах досвіду самостійного здійснення вибору найбільш ефективних інвестиційних шляхів свого розвитку. Якщо перший блок проблем передбачає реалізацію заходів щодо вдосконалення державного регулювання, то нейтралізація другого полягає в підвищенні якості методичного забезпечення інвестиційного процесу, що дасть змогу оптимізувати прийняття управлінських рішень у життєво важливій для підприємства галузі. Йдеться про необхідність вивчення ефективних методик аналізу інвестиційної діяльності підприємства.

На думку провідних дослідників, визначення поняття «інвестиції» є предметом дискусії серед фахівців з фінансових питань.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літературі щодо визначення економічної сутності категорії «інвестиції», можна виділити такі основні концепції:

1) коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоча останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів — як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвестиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові інструменти, окремі види нематеріальних активів;

2) коли інвестиції пов’язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової економіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

3) коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіталу, навіть таке, що не пов’язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів в придбання товарів довгострокового споживання (телевізорів, автомобілів);

4) коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвестування може здійснюватися в формі рухомого та нерухомого майна, нематеріальних активів, різних фінансових інструментів;

5) коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладення. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з періодом обігу до одного року);

6) коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестиційної діяльності. Є думка, що категорії «інвестиції» та «інвестиційний процес» потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького та іншого видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток чи досягається соціальний ефект; а «інвестиційний процес» включає в себе комплекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвестування тощо), які використовують при здійсненні підприємством інвестиційної діяльності.

Наявність широкого спектру підходів до визначення категорії «інвестиції» вказує на багатогранну її суть, для уточнення якої вітчизняний вчений І. Бланк пропонує зупинитися на розгляді основних характеристик інвестицій[11].

1. Інвестиції як предмет економічного управління.Незважаючи на розглянуті раніше досить значні термінологічні відмінності, інвестиції тлумачать як категорію економічну, пов’язану із сферою економічних відносин, економічної діяльності. Отже, виступаючи носієм економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є об’єктом економічного управління як на макро-, так і на мікрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес.Оскільки накопичений підприємством запас капіталу не весь використовується в інвестиційних цілях, а частина грошового або іншого капіталу в зв’язку з вимогами ліквідності являє собою форму страхового запасу, зберігаючи пасивну форму, інвестиції на противагу цьому слід розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах.В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позиції сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності.В комбінації з іншими факторами виробництва (трудові, природні ресурси) інвестиційний капітал може бути використаний як для випуску продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці.

5. інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності.Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може мати як економічний, так і позаекономічний характер. Досягнення ефекту інвестицій визначається їх потенційною спроможністю генерувати дохід.

6. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин.Різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти, що використовуються підприємством у процесі діяльності, виступають як об’єкти купівлі-продажу на особливому ринку — «інвестиційному ринку». Останній формується усією системою ринкових економічних умов, тісно пов’язаний з іншими ринками (ринком праці, споживчих товарів, послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.

7. Інвестиції як об’єкт власності та розпорядження.Як об’єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності та розпорядження. В сучасних умовах підприємство, що використовує різні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому разі права власності та розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розподіленими у розрізі окремих суб’єктів економіки.

8. Інвестиції як об’єкт переваги.Між інвестуванням капіталу та отриманням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу:

а) вибирати для інвестиційної діяльності коротко- або довгострокові об’єкти (інструменти) інвестування з відповідним рівнем інвестиційного доходу;

б) надати перевагу можливостям майбутнього споживання замість поточного незважаючи на те, що економічна цінність першого оцінюється нижче, ніж другого.

Для того щоб перебороти наведений стереотип часової переваги та спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання на цілі споживання, потрібно забезпечити таку відмову вагомою винагородою у формі інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як носій ризику.Ризик є важливою характеристикою інвестицій, пов’язаною із усіма їх формами й видами. Носієм чинника ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов’язаний з можливим зниженням або недоотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестиційного капіталу. Відповідно ризик і дохідність інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємопов’язані.

10. Інвестиції як носій ліквідності.Процес звільнення вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризується терміном дезінвестиції. Капітал, звільнений у процесі дезінвестиції, може бути реінвестований в інші об’єкти та інструменти. Отже, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, а й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Вважається, що більш докладно економічну природу інвестицій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці[12] в подальшому пропонують використовувати:

· види інвестицій;

· об’єкти вкладення коштів;

· характер участі в інвестуванні;

· регіональні ознаки;

· період інвестування;

· форми власності;

· ступінь ризику;

· форми відтворення

За видами інвестиції поділяють на:

— грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно;

— майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого («ноу-хау»);

— права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

— інші цінності.

За об’єктами вкладення капіталу розрізняють:

— реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в матеріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-технічні та проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмні засоби тощо) активи;

— фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

— прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому інвестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного циклу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єкта інвестування, а також виробництво кінцевої продукції;

— непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об’єктами інвестування, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

— внутрішні, тобто вкладення суб’єктів господарської діяльності певної держави;

— іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

— зарубіжні — вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

— короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансові вкладення);

— довгострокові, тривалістю більш як один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

· приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

· державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів, державними підприємствами і установами;

· змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об’єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяються на такі види:

· безризикові, які характеризують вкладення коштів в такі об’єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат капіталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

· ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (створення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розширення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку — допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту — критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора — катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

— нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

— розширення діючого підприємства — будівництво подальших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

— реконструкція діючого підприємства — здійснення по єдиному проекту повного або часткового переобладнання та перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного обладнання з метою випуску нової продукції;

— технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути доповнена.

Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стратегіївиділяють:

— пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмінному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

— активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше досягнутими рівнями за рахунок впровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєнням нових ринків збуту[13].

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

— валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді;

— реноваційні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів, що амортизуються;

— чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвестується в розширене відтворення основних засобів і нематеріальних активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

— первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

— реінвестиції, які являють собою повторне використання капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

— дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях[14].

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного характеру. Вони потребують ретельного аналітичного обґрунтування через цілу низку причин.

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації великого обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу, коли кошти «омертвілі» в активах, які, можливо, почнуть приносити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (підрозділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, в переважній більшості випадків інвестиції здійснюються із залученням позикового капіталу, а тому передбачається обґрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслуговування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обґрунтування процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємства здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

1) оцінки реальних інвестицій;

2) оцінки фінансових інвестицій.