Способи зв'язку слів у словосполученні

Основною ознакою словосполучень є підрядний зв'язок між головним і залежним словами. Розрізняють три види підрядного зв'язку: узгодження, керування і прилягання.

1. Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово вживається в тій самій формі (роду, числа, відмінка), що й головне, тобто залежне слово узгоджується з головним: чарівний голос, чарівна музика, чарівне дзеркало.

При узгодженні зміна форми головного слова вимагає зміни форми залежного: чарівного голосу, чарівної музики, чарівним дзеркалом.

Повним називається узгодження, за якого залежне слово повністю узгоджує всі свої форми з формами головного. Як правило, це узгодження прикметників, порядкових числівників, окремих розрядів займенників, дієприкметників з іменниками: рання весна, п'ятий клас, своя людина, наш друг, виконане завдання, різальний інструмент.

Неповними називають узгодження залежного слова з головним, але не в усіх формах: село Дем'янівці, село Піски (немає узгодження в граматичних формах числа); село Гайшин, місто Яготин, лікар Ярова(немає узгодження в граматичних формах роду).

2. Керуванням називають такий спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово керує залежним, тобто вимагає, щоб залежне слово стояло у певному відмінку: співати пісню, писати листа, думати про справу, піклуватися про батьків, сказати друзям.

В українській мові розрізняють так і види керування: прийменникове, безприйменникове, сильне і слабке.

Безприйменникове (безпосереднє) — керування, за якого залежне слово не має прийменника:написати твір, приготувати обід, ввімкнути апарат, зустріти гостей.

Прийменникове (посереднє) — керування, за якого залежне слово має при собі посередника — прийменник: вчиться у школі, прийшов до нас, перемога за нами, працювати з металом.

За міцністю підрядного зв'язку розрізняють сильне і слабке керування.

Сильним називають керування, за якого головним словом є перехідне слово і воно вимагає від залежного форми тільки знахідного чи родового відмінка: готувати обід, випускати продукцію, складати іспити, не мати боргів, не ображати нікого, купити молока.

Слабке керування спостерігається у всіх інших словосполученнях, воно не вимагає тільки певного відмінка, здійснюється за допомогою прийменника: їхати до сестри, святкувати з сестрою, їхати на олімпіаду, спати на ліжку, спати до ранку, яблуко на яблуні, яблуко переді мною, яблуко для вас.

3. Прилягання — це такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово приєднується («прилягає») до головного тільки за змістом. Зв'язком прилягання приєднуються незмінювані слова і форми:

— прислівники: ходити швидко, відповідати впевнено, сміятися радісно, вставати вранці, працювати добре, погано, сумлінно;

— неозначена форма дієслова: збиралися вчитися, любила грати, хотів їхати;

— дієприслівники: сидів думаючи, ішов вагаючись, читати лежачи, співають ідучи, виступав хвилюючись, дивитись стоячи.

Порушення синтаксичних норм мається на наступних прикладах: читаючи її, виникає запитання; Поемі характернийсинтез ліричного та епічного начал; Вийшовши заміж за його брата ніхто з дітей не народилася живою.

Просте речення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку.

Складне речення — речення, що складається з двох або кількох взаємозв'язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об'єднані в одне структурне й інтонаційне ціле.^[1]

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). У складному реченні таких основ може бути декілька.

Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).

Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.^[2]

У складному реченнікожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, — це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше — це на підготовці студентів до практичних занять». Треба: Перше — це підготовка студентів до прак­тичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, — це підготовка студентів до прак­тичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'язані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими речен­нями. Тут сполучник слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба
було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки ялини зеленіють і приваблюють зір', або ...тільки ялини своєю зеленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як
організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне речення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося питання про те, як організувати літній відпочинок та спланувати роботу пасажирського транспорту в цей період; або передати простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в
Цей період.

У складному реченні в наступній частині, шоб не повторювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вживають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо), прислівники (тут, там, тоді тошо). Наприклад, у другій частині речення Завойовник знущається з підкореного народу, а підкорений — з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним займенником вона.

При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої частини. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора, який був у кінці коридору» незрозуміло, на що вказує займенник який — на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору. У реченні Співає молодь молоді пісні — і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) можна вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).

26.