Оптимізація структури джерел фінансування БЦДСС Для ефективного функціонування БЦДСС важливо забезпечити структуру джерел її формування і використання та визначити оптимальну потребу в ресурсах .
Політика формування структури джерел фінансування являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні необхідного обсягу і складу фінансових ресурсів підприємства, раціоналізації і оптимізації структури капіталу.
Основною метою формування джерел фінансування підприємства є задоволення потреб у фінансових ресурсах для придбання необхідних активів та оптимізація структури капіталу з позицій забезпечення умов ефективного його використання.
Основними принципами формування пасивів є:
- врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;
- забезпечення відповідності обсягу капіталу, що залучається та обсягу активів, які формуються на підприємстві;
- забезпечення оптимізації структури капіталу з позицій ефективності його функціонування;
- забезпечення мінімізації витрат на формування капіталу з різних джерел;
- забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності підприємства.
Основними напрямками управління джерелами фінансування є :
- визначення пропорцій позикового і власного капіталу з метою збалансування рівнів ризику та прибутковості його використання на основі розрахунку показника фінансового левериджу;
- оптимізація структури капіталу на основі мінімізації його вартості;
- оптимізація структури капіталу по критерію максимізації рівня фінансової рентабельності.
Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності. Тому покращити використання фінансових ресурсів можна завдяки підвищення терміну оборотності і рентабельності за рахунок зниження витрат і збільшення виторгу.
На думку автора на БЦДСС можна запропонувати такі напрямки та шляхи підвищення ефективного використання фінансових ресурсів:
- зменшення запасів та готової продукції на складах на підприємстві;
- зменшення поточних зобов'язань.
Перший захід. Один із способів економії оборотного капіталу – є удосконалення керування запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати збереження зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування товарів, а також із тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.
Збільшення запасів призводить до зменшення оборотності оборотних коштів. Застій запасів, які у свою чергу не можуть бути використані і створюють нестачу оборотного капіталу, що примушує підприємство ставати боржником. А це явище, як правило негативне впливає на структуру капіталу підприємства. Також збільшуються об’єми готової продукції на складах, в наслідок поганої роботи маркетингового відділу та не конкурентноздатності продукції.
Прискорення оборотності оборотних коштів веде до росту обсягів виробництва й реалізації продукції. Великий запас готової продукції (зв'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при зненацька високому попиті.
Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, зв'язаних із збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:
- планувати закупівлю необхідних матеріалів;
- використовувати сучасні склади;
- удосконалювати прогнозування попиту;
- швидше здійснювати доставку сировини й матеріалів.
Другий західспрямований на зменшення поточних зобов’язань.
По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні визначені кошти для покриття непередбачених витрат.
По-третє, доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.
Таким чином, кошти можуть бути отримані від продажу непотрібних запасів та готової продукції на складі. А також отримати кошти від дебіторів.
Одним з головних завдань фінансового менеджменту є максимізація рівня рентабельності власного капіталу при певному визначеному рівні фінансового ризику , яке реалізується різними методами найпоширенішим з основних механізмів реалізації цього завдання є фінансовий леверидж. Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових коштів, яке впливає на зміну коефіцієнту рентабельності власного капіталу. Тобто фінансовий леверидж являє собою об’єктивний фактор, що виникає з появою позикових коштів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, який дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал. Т. Стоянонової [10 Е.С. Финансовый менеджмент: теория и практика. Учебник./ Под ред. Е.С. Стояновой.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Изд-во Перспектива,1997.-574 с.
Показник, що відображує рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал за різної частки використання позикових коштів, називається ефектом фінансового левериджу., який розраховується за формулою:
ЕФЛ = (1 – Спп)*(ВРа - Вк)*ПК/СК,
Де Спп – ставка податку на прибуток, у десятинній дробі;
ВРа – валова рентабельність активів , %;
Вк – середній відсоток за кредит, що сплачується підприємством за використання позикового капіталу, %;
ПК – середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;
СК – середня сума власного капіталу підприємства.
В наведеній формулі розрахунку ефекту фінансового леверіджу, можна виділити три основні складові:
1) податковий коректор фінансового леверіджу (1 – Спп), який показує ступінь прояву ефекту фінансового леверіджу у зв’язку з рівнем оподаткування прибутку;
2) диференціал фінансового леверіджу (ВРа - Вк), який характеризує різницю між валовою рентабельністю активів і середнім розміром відсотка за кредит;
3) коефіцієнт фінансового левериджу (ПК/СК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, в розрахунку на одиницю капіталу.
Оскільки основу структури джерел фінансування БЦДСС складає власний капітал та поточні зобов’язання, тому автор і застосував фінансовий леверидж для визначення оптимальної структури.
Розрахунок ефекту фінансового левериджу за реальними даними фінансової звітності БЦДСС 2007 року:
ставка податку на прибуток – 0,25;
валова рентабельність активів ((Ф.2 ряд. 050 / Ф.1 280)*100),
ВРа = ((370/53707)*100); ВРа=0,68
ПК=5%
СК=95%
ПК/СК = 0,05/0,95=0,05
ЕФЛ = (1 – 0,25)*(0,0068 – 0)*0,05=0,0003
Для ЕФЛ існують визначені межі. Структура капіталу вважається оптимальною, якщо ЕФЛ належить до діапазону 0,33~0,5 показника рентабельності сукупних активів.
Межа 1= 0,0068*0,33=0,002
Межа 2=0,0068*0,5=0,003
Як видно із проведених розрахунків у 2007 році структура капіталу не була оптимальною і це означає, що підприємство знаходилося на самофінансуванні та було фінансово стійким.
Розрахунок ефекту фінансового левериджу за реальними даними фінансової звітності БЦДСС 2008 року:
ставка податку на прибуток – 0,25;
валова рентабельність активів ((Ф.2 ряд. 050 / Ф.1 280)*100),
ВРа = ((1282/57299)*100); ВРа=2,24
ПК=10,8%
СК=89,2%
ПК/СК = 0,108/0,892=0,12
ЕФЛ = (1 – 0,25)*(0,224 – 0)*0,12= 0,02
Межа 1= 0,224*0,33=0,07
Межа 2=0,224*0,5=0,11
Як видно із проведених розрахунків у 2008 році хоча структура позикового капіталу збільшилася, проте підприємство знову знаходилося на самофінансуванні та було фінансово стійким.
Розрахунок ефекту фінансового левериджу за реальними даними фінансової звітності БЦДСС 2009 року:
ставка податку на прибуток – 0,25;
валова рентабельність активів ((Ф.2 ряд. 050 / Ф.1 280)*100),
ВРа = ((1471/42780)*100); ВРа=3,44
ПК=18,4%
СК=81,6%
ПК/СК = 0,184/0,816=0,24
ЕФЛ = (1 – 0,25)*(0,344 – 0)*0,24=0,06
Межа 1= 0,344*0,33=0,11
Межа 2=0,344*0,5=0,17
Як видно із проведених розрахунків у 2009 році аналогічна ситуація як у 2008 році .
Отже , видно, що зростання коефіцієнта фінансового левериджу, тобто суми і частки позикового капіталу, призводить до збільшення фінансової рентабельності (рентабельності власного капіталу), оскільки дуже високий рівень валової рентабельності активів підприємства. Але це не означає реальних можливостей такого збільшення позикового капіталу, тому що його може призвести до високого ступеня залежності підприємства від кредиторів та ризику неплатоспроможності.
Як показав аналіз фінансової стійкості (підрозділ 2.2) залежність підприємства від позикового капіталу є достатньо низькою, і показники фінансової стійкості, що відображують структуру капіталу (джерел фінансування): коефіцієнти автономії, фінансової залежності і фінансового ризику відповідають нормативним значенням (таблиці8) тому нарощення позикового капіталу може бути доцільним. Основні напрями нарощення позикового капіталу відображені у наступному підрозділі.
|