СЕРЕДОВИЩЕ ОПОСЕРЕДКОВАНОГО ВПЛИВУ

Рис. 1.2. Основні фактори внутрішнього та зовнішнього середовища сільськогосподарського підприємства [52]

Певною мірою формування особливостей господарювання на сільськогосподарських підприємствах здійснювалось за рахунок як факторів прямого впливу, серед яких найбільш значимі: забезпеченість матеріальними та фінансовими ресурсами, так і опосередкованого – досягнення науково-технічного прогресу, політичне становище і економічна ситуація в країні.

Особливості здійснення відтворення в сільськогосподарських підприємствах обумовлені тим, що в порівнянні з підприємствами інших видів економічної діяльності визначальне значення тут має відтворення природно-біологічної системи землі, рослин і тварин [23]. Як наслідок, у цій сфері суспільно-виробничих відносин найбільш важливим є забезпечення єдності техніки, біології, економіки й екології.

Однією із головних особливостей є наявність диференційної ренти. Диференційна рента – це надлишковий (додатковий) прибуток, який отримують, коли індивідуальна ціна виробництва нижче суспільної, яка формується на основі середньосуспільних умов виробництва. Розрізняють два види ренти:

- диференційна рента І – додатковий прибуток, що виникає в наслідок диференціації земельних ділянок за родючістю чи за місцерозташуванням, що отримується на середніх чи кращих ділянках ;

- диференційна рента ІІ – додатковий прибуток, що виникає в результаті нових інвестиційних надходжень. Цей вид ренти притаманний будь-якому виду економічної діяльності і виникає в тому випадку, коли рентабельність здійснення капітальних вкладень вище норми прибутку в даній галузі чи регіоні. Крім того, в сільському господарстві може мати місце також абсолютна (монопольна) рента – додатковий прибуток, який виникає в наслідок того, що господарство розташоване в більш сприятливих природних умовах. На даний час для вітчизняних сільськогосподарських підприємств стає дуже важливим момент отримання додаткового прибутку саме від обґрунтованої, виваженої інвестиційної діяльності.

Розглядаючи в подальшому особливості сільськогосподарського відтворення, слід відмітити таку особливість, як сезонний характер виробничих процесів. Це обумовлює порядок формування оборотного капіталу і відтворення робочої сили. Оскільки технологічний процес виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції займає декілька місяців, то забезпечить норматив оборотних засобів за рахунок власних джерел не тільки неможливо, але й економічно не виправдано – надлишок обігових коштів, що утворюється в міжсезоння, умертвляє капітал і створює передумови для нецільового чи неефективного використання тимчасово вільних коштів [29].

Для дослідження організаційно-економічного механізму інвестиційної діяльності дуже важливим є знання специфічних особливостей організаційно-виробничого та економіко-управлінського характеру, які притаманні сільськогосподарським підприємствам.

Дослідники Л.І. Бровко й І.І. Сталєв зазначають, що сучасний ринковий механізм сільського господарства формується не як природний еволюційний процес, а на „уламках” адміністративно-командної системи господарювання. Якщо на перших етапах у пошуках шляхів інтенсифікації виробництва та підвищення ефективності відбувалася інтеграція аграрного сектора з підприємствами обслуговуючими, переробними та торгівельними, то сьогодні відбувається реформування організаційної структури на основі поступового витіснення вертикальних зв’язків та їх зміни на горизонтальні економічні відносини між партнерами. Проте супутні галузі є більш монополізованими, ніж сільське господарство, що дозволяє їм диктувати ціни, умови тощо [9], а тому цей чинник слід враховувати при вивченні особливостей інвестиційної діяльності в сільському господарству.

Крім того, особливості сучасного стану аграрної сфери зумовлені тим, що до початку реформ держава брала істотну участь у фінансуванні капітальних вкладень в сільське господарство, сьогодні ж вона практично усунулась від цих проблем. Особливостями інвестиційної діяльності є і наявність різноманітних форм господарювання на селі, а також таких специфічних суб’єктів господарювання, як присадибні господарства населення. Хоча більшість фахівців не відносить їх до складу підприємств аграрної сфери, але вони виробляють суттєві обсяги продукції, що зумовлює необхідність їх урахування в аграрній інвестиційний політиці держави [54; с. 37-41].

Важливою особливістю інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств є їх потреби в інвестуванні соціальної сфери та інфраструктури сільського господарства, адже сучасна аграрна економіка є не лише галуззю виробництва, а й способом життя сільського населення. Нерозривність побуту та виробництва обумовлює необхідність будівництва й розвитку шкіл, дитячих дошкільних закладів, автомобільних та залізничних шляхів сполучення, газо -, водо - та електропостачання тощо.

Однією з визначальних сучасних особливостей переважної більшості суб’єктів господарювання на селі є їх нестійкий фінансовий стан та низька платоспроможність, що обумовлює специфіку інвестиційної діяльності та необхідність залучення інвестицій з метою фінансового оздоровлення господарств.

Сучасні тенденції динаміки ресурсозабезпеченості сільськогосподарських підприємств країни, які в недалекому минулому були основними виробниками сільськогосподарської продукції, мають свої особливості. Скорочення ними площ використовуваних с.-г. угідь і обсягів матеріально-технічних ресурсів відбувається значно вищими темпами, ніж за всіма галузями національної економіки. Разом з тим зменшується і чисельність зайнятих у них працівників. Актуальним стає питання формування джерел інвестиційного забезпечення с.-г. підприємств.

Основне завдання, що ставить перед собою практично будь-яке сільськогосподарське підприємство, – це підвищення ефективності використання наявних фінансових ресурсів, які формуються з різних джерел.

Інвестиційна активність підприємств виражається в їхній дієвій, цілеспрямованій і результативній діяльності щодо залучення інвестицій із усіх внутрішніх і зовнішніх джерел, а також ефективного використання залучених інвестиційних ресурсів. Для сільськогосподарських підприємств особливо актуальною стала проблема вибору і пошуку джерел інвестицій. Стимулювання інвестиційної діяльності, вироблення чіткої стратегії інвестування, визначення її пріоритетних напрямів, мобілізація всіх джерел інвестицій є найважливішою умовою стійкого і якісного розвитку сільськогосподарських підприємств.

Всі джерела інвестиційного забезпечення можна підрозділити на власні (внутрішні) і залучені (зовнішні), формування яких на сільськогосподарських підприємствах у перехідний період має свої особливості (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Класифікація джерел інвестицій сільськогосподарських підприємств [19]

До внутрішніх джерел інвестиційного забезпечення віднесено:

- власні фінансові засоби, яки формуються в результаті нарахування амортизації на діючий основний капітал, відрахувань від прибутку на потреби інвестування, сум, що сплачуються страховими компаніями і закладами у вигляді відшкодування збитку від стихійних та інших лих;

- інші види активів ( основні засоби, земельні ділянки, об’єкти промислової власності у вигляді патентів, програмних продуктів, торгівельних марок і т.п.);

- залучені засоби в результаті випуску підприємством і продажу акцій;

- засоби, які виділяються головними холдінговими і акціонерними компаніями, промислово-фінансовими групами на безповоротній основі.

Як засвідчив аналіз фінансової діяльності крупнотоварних сільськогосподарських підприємств, частка внутрішніх джерел інвестиційного забезпечення в загальних обсягах інвестиційних надходжень становить від 65% до 85%, причому основна їх частина припадає на амортизаційні відрахування та відрахування від прибутку на фінансування поточних витрат. Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу засобів, що були вкладені в виробництво, і відносяться до власних інвестиційних ресурсів сільськогосподарських підприємств. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку за цільовим призначенням дозволяє поновлювати виробництво продукції на розширеній основі.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, – це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але головними напрямами його використання є накопичення та споживання. Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що направляється на споживання, складають грошові ресурси підприємства, які використовуються на його виробничий і науково-технічний розвиток, формування інвестиційних активів – придбання цінних паперів, вкладання в статутний капітал інших підприємств. Друга частина прибутку, що використовується на накопичення, направляється на соціальний розвиток підприємства. (рис. 1.4).

Інвестиційна діяльність сільськогосподарських підприємств здійснюється, насамперед, за рахунок внутрішніх інвестиційних ресурсів, а саме коштів амортизаційного фонду, який має формуватися на економічно обґрунтованих засадах і використовуватись тільки на відтворення, внутрішньогосподарських підприємницьких нагромаджень з прибутку і рентних доходів, грошових нагромаджень державного і місцевого бюджетів.

Частина яких завжди направлялася і направлятиметься на реалізацію загальнодержавних і регіональних економічних, науково-технічних і соціальних програм, цілеспрямованої акумуляції і використання кредитних ресурсів банків, функціонування всієї банківсько-фінансової системи в інтересах відтворення і зростання національного товаровиробника [3].

Реалізація сільськогосподарської продукції

Власні інвестиційні ресурси сільськогосподарських підприємств

Рис. 1.4. Схема формування внутрішніх інвестиційних ресурсів в сільськогосподарських підприємствах України [3]

Такі концепції забезпечення процесів формування амортизаційно-інвестиційного ресурсу не можна вважати обґрунтованим та такими, що не потребують практичного аналізу з метою його оцінки та подальшого удосконалення. Перша концепція амортизаційної політики полягає у тому, що згідно з податковим законодавством [24], амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів. Саме категорія “витрати” є об’єктом амортизації, незалежно від того, чи одержано в результаті їх здійснення об’єкти основних засобів, чи ні. Крім того, згідно з цим законом амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання інвентарю, закладання і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоносіння;

- самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Безперечно, амортизаційна політика на с.-г. підприємствах істотно впливає на інші внутрішні джерела інвестицій, оскільки фінансовий стан (прибуток, ліквідність цінних паперів тощо) значною мірою залежить від забезпеченості якісними засобами виробництва, відповідного рівня конкурентоспроможності тощо. Тому недооцінка амортизаційного фонду, нераціональне використання його засобів заздалегідь підривають як фінансовий стан підприємств, так і перспективи його подальшого розвитку.

Брак обігових коштів та більш жорсткі вимоги до виживання за умов ринкової конкуренції примушують останніх до відпрацювання механізмів залучення зовнішніх джерел інвестиційного забезпечення. До них можна віднести:

- виплати із державного, регіональних і місцевих бюджетів, різних фондів підтримки сільгоспвиробника, які надаються на безповоротній основі;

- іноземні інвестиції, які надаються у формі фінансової чи іншої матеріальної та нематеріальної участі у статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій та фінансових інститутів, держав, підприємств і організацій різних форм власності і приватних осіб;

- різні форми запозичених засобів, в тому числі кредити, що надаються державою і фондами підтримки сільгоспвиробників на поворотній основі (в тому числі на пільгових умовах), кредити банків та інших інституціональних інвесторів, інших підприємств, векселя й інші засоби.

У процесі оптимізації структури джерел фінансування інвестицій с.-г. підприємств доцільно дотримуватися таких настанов:

- необхідно забезпечувати залучення максимального обсягу власних інвестиційних ресурсів у реалізованих проектах за рахунок власних джерел;

- варто поповнювати недостатній обсяг власних інвестиційних ресурсів за рахунок зовнішніх джерел (залучення додаткового пайового капіталу власників або інших інвесторів);

- має бути встановлений ліміт використання позичкових засобів в інвестиційній діяльності с.-г. підприємства. Максимальний обсяг залучення інвестиційних ресурсів має задовольняти граничному ефекту фінансового левериджу та забезпечувати достатню фінансову стійкість с.-г. підприємства;

- необхідно точно визначити співвідношення обсягів позичкових інвестиційних ресурсів, залучених на коротко - та довготерміновій основі, виходячи з інвестиційних цілей використання позикового капіталу в передбачуваний період, а також виходячи з вартості залучення цих ресурсів;

- важливим завданням оптимізації структури джерел фінансування інвестицій підприємства є забезпечення мінімізації залучення інвестиційних ресурсів з різних джерел. Висока поточна фінансова стійкість підприємства в подальшому забезпечує зниження вартості залучення позикових інвестиційних ресурсів[ 47].

Перехід до ринку вимагає розробки наукових основ ефективного господарювання на засадах підприємництва, конкуренції, ефективного використання інвестиційних ресурсів. Проблема ця багатопланова, така, що стосується, з одного боку, як суб’єктів господарювання, так і органів державної виконавчої влади, які виконують функції реалізації аграрної політики на місцях, а з іншого потребує нового підходу до створення, функціонування та вдосконалення різних форм господарювання, виділення відповідних принципів, що формують інвестиційну діяльність на с.-г. підприємствах.

Сутність інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств полягає в організації фінансово-грошових потоків і управління ними з метою більш ефективного використання грошових засобів. Поняття сутності інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства можна звести до категорії самофінансування, що базується на повній окупності витрат по виробництву сільгосппродукції і розширенню виробничо-технічної бази підприємства, та означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел інвестування.

Процес формування рівня ефективності інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств відбувається за допомогою заходів з управління результатами інвестування. Подібний підхід із вітчизняних авторів поділяють П.Т. Саблук, М.Й. Малік, О.Ю Старіков, С.Д. Федюніна, [35,55]. Але вбачається за правомірне аргументування необхідності трактування цього положення. Питання такого характеру підняли С.А. Гуткевич, О.І. Єрмак, В.С. Захарін [19]. Таке становище призводить до наявності неоднозначних підходів до розкриття сутності інвестиційної діяльності с.-г. підприємств і визначення місця її складових. З огляду на це в роботі уточнено сутність і визначено місце основних складових інвестиційної діяльності с.-г. підприємства, що відображено на рис. 1.5.

Дана схема інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств дозволяє визначити місце інвестування, інвестиції та інвестиційного проекту як основних складових інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства, відстежити процес формування мотивації інвесторів і забезпечити регулювання основних складових цього виду діяльності у відповідності з умовами інвестування з метою забезпечення кінцевого її рівня, не меншого за розрахунковий.

Інвестиційна діяльність

Рис. 1.5. Схема інвестиційної діяльності сільськогосподарського підприємства [19]

Результатами інвестиційної діяльності с.-г. підприємств буде ефект, отриманий від реалізації того чи іншого інвестиційного проекту. Обраний на підставі аналізу інвестиційний проект є запобіжним фактором, який дозволяє знизити досить високі ризики інвестиційної діяльності с.-г. підприємства та дає можливість ефективно використовувати і управляти наявними інвестиційними ресурсами.

Здійснення інвестиційної діяльності на с.-г. підприємствах нерозривно пов’язано з процесами його ефективного управління. Для того щоб мати уявлення, якими мають бути результати інвестиційної діяльності і на що вони вплинуть, необхідним є дослідження формування процесу управління інвестиційною діяльністю с.-г. підприємства.

Об’єктом управління інвестиційною діяльністю с.-г. підприємства виступають інвестиції та інвестиційна діяльність суб’єкта господарювання, що забезпечують темпи його економічного розвитку.

Суб’єктом управління інвестиційною діяльністю виступає фінансова адміністрація підприємства у складі менеджерів з інвестиційних питань різних рівнів повноважень.

Якщо розглядати процес управління як взаємодію суб’єкта і об’єкта управління (рис. 1.6 ), то із схеми на рис. 1.6 випливає, що дієвість цього процесу може бути забезпечена через:

середовище об’єкта середовище об’єкта

управління управління

А^І Б^І

Рис. 1.6. Універсальна схема процесу управління [14],

де

А – канал впливу середовища на об’єкт управління;

Б – канал впливу об’єкта управління на середовище;

А^І – канал зібрання інформації про стан середовища об’єкта управління;

Б^І – канал зібрання інформації про стан об’єкта управління;

В–канал впливу на об’єкт управління;

Г – інформація про мету управління;

Д – інформація про алгоритм управління;

С1 – інформація до системи управління про стан середовища об’єкта управління.

С2 - інформація до системи управління про стан об’єкта управління.

1). ефективну роботу суб’єкта управління;

2). Вмілий добір та застосування певних управлінських рішень;

3). Відповідність управлінських технологій встановленій меті управління та характеристикам об’єкта управління;

4). вплив ознак навколишнього виробничого середовища на процес взаємодії суб’єкта та об’єкта управління .

Таким чином, результати проведеного дослідження переконують, що управління інвестиційною діяльністю, його об’єкт та суб’єкт на с.-г. підприємствах тотожні відповідним параметрам підприємств інших видів економічної діяльності. Особливості сільськогосподарських підприємств знаходять своє відображення у цілях управління інвестиційною діяльністю.

Отже, основною метою управління інвестиційною діяльністю сільськогосподарських підприємств України є забезпечення високих темпів економічного розвитку на основі підвищення ефективності їх інвестиційної діяльності та оптимального використання інвестиційних ресурсів.