Визначення правової природи адвокатури

На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є насті­льки простими, що доступні розумінню всіх, позивач має можливість вести свої справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури ускладнюються відповідні юри­дичні норми. Знання і застосування їх стає значно складнішим для більшості громадян. Стає необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріа­льного права та формами процесу; виникає потреба в особли­вій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли надавати юридичну підтримку або здійснювати право­заступництво. Саме ці спеціалісти — правознавці одержали назву адвокатів.

Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто іншими словами — юридичну допомогу, шо надається тим, хто в ній має потребу, спеціалістами — правознавцями».

Адвокатура — важливий інструмент дійсної демократії. Адже за своєю природою вона є громадського, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів грома­дян та організацій. Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури — це захист прав людини. А звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якості» адвокатури.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати таким чином. Адвокатура — це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка вико­нує важливу суспільну функцію — захист прав і законних інтересів громадян і організацій.

5. Закон України "Про адвокатуру"

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосу­ванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Система нормат актів про адвокатуру

До системи нормативно-правових актів про адвокатуру входять:

Конституція України;

Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод;

Закон України «Про адвокатуру»;

Адміністративно-процесуальний кодекс;

Кримінально-процесуальний кодекс;

Цивільно-процесуальний кодекс;

Положення про вищу кваліфікаційну комісію адвокатури;

Положення про порядок реєстрації адвокатських об`єднань;

Общий кодекс правил для адвокатов стран Европейского сообщества;

Постанова Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1978 р., № 8 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 р., № 8 «Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1989 р., № 11 «Про застосування судами України законодавства, що регламентує перегляд у порядку нагляду судових рішень в кримінальних справах»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 10 «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»;

та інші.

Цивільно-правова відповідальність адвоката

Адвокат несе відповідальність за не дотримання законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, не виконання покладених з високою громадянською відповідальністю на нього обов’язків, а також за не справедливе та не принципове, не чесне і не уважне відношення до людей, за не зберігання адвокатської таємниці.

Так за цих умов, а також за порушення інших законодавчих актів, що регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України до адвоката можуть бути застосовані такі цивільно-правові стягнення:

— попередження;

— зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською

діяльністю на строк до одного року;

— анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською

діяльністю та ін.

Кримінальна відповідальність адвоката

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати їі застосу­ванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату з зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора (ч. 2 ст. 9 Закону про адвокатуру). Адвокати, винні в розголошен­ні таких даних, несуть кримінальну відповідальність за ст. 181 Кримінального кодексу.

Права адвоката

До професійних прав адвоката Закон про адвокатуру від­носить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарсь­ких, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для передачі їх у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні й арбітражні суди.

Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерп­ним. Зокрема, він може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприєм­ствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охо­роняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Практично це означає можливість одержання від установ, які провадять експе­ртизи (судово-медичні, автотехнічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків для судових, слідчих, проку­рорських органів.

Адвокат може застосовувати згідно з чинним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про викори­стання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів множення та ін. при вивченні матеріалів справи, збиранні доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстановки і обставин події тощо. Слід зазначити, що усе це достатньою мірою законодавче не врегульовано, не передбачений і меха­нізм реалізації. Щоб скористатись цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, проку­рора, судді).

Адвокат має право викладати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги, бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення за сугтю клопотань і скарг, а також виконувати інші дії, передбачені законодавством (ст. 6 Закону про адвокатуру).

Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяль­ністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

Обов'язки адвоката

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зо­бов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмови­тись від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адво­ката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визна­вати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юри­дичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу.

Адвокат також не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем, чи будучи громадським обвинувачем, спеціалістом, представни­ком потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, що звернулася за захистом.

Не може адвокат прийняти доручення на ведення справи і в тому випадку, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних сто­сунках.

Згідно з вимогами ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від вико­нання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою орга­ну, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору або суду.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обо­в'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або проку­рора. Адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законо­давством.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється роз­голошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.