Утворення Української Народної Республіки Українська Революція 1917–1921 років
Початком Української Революції можна вважати Лютневу Революцію в Російській імперії
Лютнева революція. Формування Центральної Ради
23 лютого (8 березня) 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. У наступні дні Державна дума стала в опозицію до уряду, до страйкуючих приєдналися частини столичного гарнізону. 27 лютого (12 березня) вся повнота влади зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 (15) березня члени цього комітету прийняли від монарха акт про зречення, сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів.На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 2 (15) березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав», наповнити її «свідомістю власних національних інтересів». Через десять днів Комітет провів багатотисячну маніфестацію в центрі Петрограда.
3—5 (16—18) березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. В Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів.
7 березня пройшли вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР був обраний М. Грушевський.
У перших декадах березня Центральна Рада була одним з лівофлангових гравців у суспільно-політичному житті країни. Ситуація змінилася, коли в Києві відбулася ініційована Центральною Радою 100-тисячна маніфестація, що скінчилася віче, яке підтримало резолюцію про автономію України. 6—8 (19—21) квітня в Києві пройшов Всеукраїнський національний з'їзд. На з'їзді депутати прийняли рішення про створення крайової влади й вироблення проекту автономного статуту України, обрали 118 членів Української Центральної Ради, у тому числі М. Грушевського — головою УЦР, В. Винниченка і С. Єфремова — заступниками голови. Мандати членів Ради отримали відомі українські громадські та політичні діячі: Д. Дорошенко, М. Міхновський, В. Прокопович, Є. Чикаленко, О. Шульгін, А. Ніковський, С. Русова, В. Леонтович, Л. Старицька-Черняхівська та ін.
Перший універсал УЦР
Перший Всеукраїнський військовий з'їзд (5—8 (18—21) травня висловився за реорганізацію армії за національно-територіальним принципом, формування української національної армії. Для керівництва процесами формування збройних сил при Центральній Раді був створений Український Генеральний військовий комітет.
16 (29) травня до Петрограда прибула делегація. Не знайшовши порозуміння з Тимчасовим урядом і Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів делегація наприкінці травня повернулася до Києва.
10 (23) червня на засіданні Комітету Центральної Ради був прийнятий і у той самий день на Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднений документ, в якому говорилося про національно-територіальну автономію України. 15 (28) червня Комітет Центральної Ради створивГенеральний секретаріат — виконавчий орган Ради. Першим генеральним секретарем був обраний Володимир Винниченко.
Пошук компромісу
29 червня (12 липня) до Києва прибула делегація Тимчасового уряду з ціллю налагодити відносини з Центральною Радою. Делегація заявила, що уряд не буде заперечувати проти автономії України, однак просить утриматися від декларування цього принципу й залишити остаточне санкціонування автономії Всеросійським установчим зборам. 2 (15) липня з Петрограда до Києва надійшла телеграма з текстом урядової декларації, де говорилося про визнання Генерального секретаріату як вищого розпорядчого органу України, а також про те, що уряд прихильно поставиться до розробки українською Радою проекту національно-політичного статуту України.
У відповідь Центральна Рада 3 (16) липня проголосила Другий Універсал, в якому йшлося про прийняття УЦР заклику уряду до єдності, про поповнення УЦР представниками національних меншин і перетворення її в єдиний вищий орган революційної демократії України.
На початку липня в Києві близько 5 тисяч солдатів зажадали від влади дозволу сформуватися в окрему військову частину, а саме — в полк ім. гетьмана П. Полуботка. Захопивши в ніч на 5 липня зброю в казармах 1-го запасного Українського полку, солдати в Києві захопили штаб міліції, заарештували коменданта міста, зайняли інтендантські склади, намагалися захопити казну і банк, затіяли перестрілку з юнкерами та солдатами 2-го запасного понтонного батальйону, висланими проти них штабом КВО. Уранці 5 (18) липня Генеральний військовий комітет вжив рішучих заходів проти полуботківців, а полковник Ю. Капкан, мобілізувавши полк ім. Богдана Хмельницького, приступив до повернення захоплених повсталими пунктів. Зрештою бунтівні солдати були роззброєні і відправлені на фронт.
В середині липня українська делегація прибула до Петрограда для затвердження складу Генерального секретаріату Тимчасовим урядом. Делегація привезла з собою Статут вищого управління Україною (в остаточному варіанті — Статут Генерального секретаріату), в преамбулі якого говорилося, що Центральна Рада є органом революційної демократії всіх народів України, її ціль — остаточне введення автономії України, підготовка Всеукраїнських та Всеросійських установчих зборів. Урядова комісія відкинула Статут Генерального секретаріату і 4 (17) серпня замінила його на «Тимчасову інструкцію», згідно з якою Генеральний секретаріат перетворювався на місцевий орган Тимчасового уряду, його повноваження поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній, він втрачав секретарства військових, продовольчих, судових справ, шляхів сполучення, пошти і телеграфів. Тиск Тимчасового уряду на українську делегацію не обмежився затвердженням урядової «Інструкції», так, 26 липня (8 серпня) в Києві донські козаки і кірасирський полк вчинили збройну провокацію проти полку ім. Богдана Хмельницького, у результаті якої було убито 16 і поранено 30 богданівців.
Утворення Української Народної Республіки
20 жовтня (2 листопада) в Києві розпочав роботу Третій Всеукраїнський військовий з'їзд.
25 жовтня (7 листопада) в Києві стало відомо про повстання в Петрограді. Організаторами повстання були члени Російської соціал-демократичної робітничої партії. РСДРП сформувалася навесні 1917 року на базі лівоекстремістського крила РСДРП. Керівництво партії влітку 1917 року було звинувачено у зв'язках з німецьким урядом. Заклики київських більшовиків підняти повстання і захопити владу успіху не мали. 26 жовтня (8 листопада) на засіданні Малої Ради за участі представників різних політичних та громадських організацій був створений Крайовий комітет охорони революції, відповідальний перед УЦР. Комітету мали підкорятися всі органи влади і всі сили революційної демократії в Україні.
27 жовтня (9 листопада) Центральна Рада прийняла резолюцію про владу в країні, де підкреслювалася необхідність переходу влади «до рук всієї революційної демократії». Того ж дня більшовики заявили про вихід з Малої Ради і на засіданні Рад робітничих і солдатських депутатів створили військово-революційний комітет. 29—31 жовтня (11—13 листопада) в Києві в районі Печерська між більшовиками і частинами КВО сталося збройне зіткнення, що скінчилося капітуляцією більшовиків.
28 жовтня (10 листопада) Центральна рада наділила Генеральний секретаріат функціями ліквідованого Крайового комітету охорони революції. 29 жовтня (11 листопада) Генеральний секретаріат узяв в свої руки справи військові, продовольчі та шляхи сполучення. 31 жовтня (13 листопада) загальні збори Центральної Ради поширили владу Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Холмську і частково Таврійську, Курську та Воронезьку губернії. 1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючого військами КВО підполковника В. Павленка.
Центральна Рада 7 (20) листопада прийняла Третій Універсал, в якому йшлося про створення Української Народної Республіки в федеративному зв'язку з Російською республікою, націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю за виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи та житла, скасування смертної кари.
|