Типи і класифікація зелених насаджень

Зелені насадження поділяються на деревинні, кущові і трав’янисті. В практиці зеленого господарства потрібно вміло поєднувати всі ці види зелених насаджень.

В природних умовах та під час штучного їх розведення зелені насадження зазвичай групуються в масиви різного розміру, характеру та призначення. До позаселитебних зелених насаджень відносяться: приміські ліси та парки, фруктові сади приміської сільськогосподарської зони, розсадники, зелена смуга навколо міста, захисні зони промислових підприємств.

Оточуючи місто ліси мають велике оздоровче значення6 повітря в них чисте, а мікроклімат м’який, вони захищають населений пункт від сильних вітрів, піщаних заносів, а також служать місцем прогулянок та туризму.

Найбільше ж значення мають і безпосередньо впливають на мікроклімат населеного пункту та здоров’я населення внутрішньоселитебні зелені насадження. До них відносяться парки (міські, районні та дитячі), сквери, бульвари, вуличні насадження та посадки всередині мікрорайону та кварталу.

Парком називається крупний зелений масив, розрахований на велику відвідуваність і призначений для відпочинку населення.

Доцільно площу парку розбивати на такі частини: 1) зону відпочинку (тиха частина)4 2) зону розваг (шумна частина); 3) дитячий сектор.

Для парку необхідна здорова, мальовнича територія, яка має відкриту водойму або прилягає до неї, розташована недалеко від житлових районів і зручно пов’язана з ними транспортом. Розмір центрального парку в середньому і крупному місті повинен бути не менше 15 га.

Розміри існуючих парків: Центральний парк культури та відпочинку ім.Горького в Москві – 224 га, парк в Сокольниках – 463 га.

Зазвичай місто має один загальноміський парк відпочинку, а решта парків та садів розбиваються в міських районах, житлових районах та мікрорайонах для повсякденного відпочинку населення. Площа їх повинна бути не менше 10 га для парків і 3 га для садів.

Сквери розбивають в міській забудові, в мікрорайонах, між житловими кварталами. Біля громадських будівель. Вони легко доступні для населення і, що особливо важливе, для маленьких діточок, стариків, хворих.

Не дивлячись на невеликі розміри скверів ( від 0,5 до 2га), на їх території при правильному використанні тінистих дерев, густих кущів, газонів, квіткових клумб, фонтанів створюється свій особливий режим мікроклімату. Сквери не повинні мати наскрізних проїздів і проходів, їх треба ізолювати від вуличного пилу та шуму. Ніяких будівель в них не повинно бути.

Бульвари та вуличні насадження. Бульвари повинні широко розповсюджуватися в практиці озеленення міст. Їх облаштування доцільно на широких вулицях та магістралях, на набережних. Окрім декоративної ролі, вони мають суттєве еколого гігієнічне значення: роблять більш здоровим і безпечним пішохідне сполучення в місті, особливо влітку, захищає від прямої сонячної радіації та шуму, дає прохолоду та тінь.

Бульвари уздовж транспортних магістралей повинні прокладатися не по вісі вулиці, а між проїжджою частиною і тротуаром з обох сторін вулиці. В цих умовах вони доступні без перетину лінії руху і краще виконують захисні функції.

Роль вуличних насаджень аналогічна ролі бульварів. Добре, якщо поряд з деревинними посадками вулиці мають газони, живу огорожу з кущів. Не дивлячись на те, що смуга зелених насаджень неширока, але і тут рослини в деякій мірі пом’якшують, особливо в літню спеку, негативний температурний, радіаційний, повітряний, а також шумовий режим міських вулиць, які вдіти в асфальт та камінь.

В практиці планування населених місць встановлено, що для пом’якшення і створення в містах біль сприятливого мікроклімату 50% їх селитебної зони повинно бути озеленено.

В холодних, вітряних кліматичних районах, де люди не тільки не укриваються від сонця, а шукають його променів, норми можуть бути знижені.

ВОДОПОСТАЧАННЯ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Водопостачання та його значення

Водопостачання населеих пунктів – один з видів використання водних ресурсів. Серед інших видів водокористування господарсько-питне має головне значеня. Під господарсько-питним водопостачанням розуміється сукупність заходів і тенічних споруд, які:

- забезпечують населення доброякісною водою для пиття;

- дозволяють широко використовувати воду для гігієнічних та побутових цілей;

- задовольняють потреби у воді населеного пункту вцілому, в інтересах санітарного і комунального благоустрою (підтримання чистоти вулиць, площ і громадських споруд, вирощування зелених насаджень, можливість каналізування).

Відмінна ознака госпдарсько-питного водопостачання – відповідність якості і кількості води гігієничим нормативам.

Розрізняють 3 види водопостачання: централізоване, децентралізоване і місцеве. Основною ознакою такого розділення являється засоби розбору води. При централізованному водопостачанні (водопровід) воду забирають з поверхневих або підземних джерел механічним шляхом і по мережі труб доставляють під тиском до місця водоспоживання. Водопровід забезпечує охорону води від забрудення, поліпшення у випадку необхідності її природних якостей і безперешкодне споживання в кількості, яка відповідає санітарним нормам. При децентралізованому водопостачанні питна вода фасується в спеціальні ємності (бутилюється), а також розвозиться населенню в спеціальних машинах). При місцевому водопостачанні вода розбирається безпосередньо з джерела; приклад такого джерела – колодязі.

Для організаці водопостачання використовуються різноманітні підземні та поверхневі водні джерела.

Джерела водопостачання та їх порівняльна еколого-санітарна

Характеристика

Основні гігієничні вимоги до джерела полягають у тому, щоб якість води в природному стані або після обробки гарантувала від небезпеки передачи збудників інфекційних захворювань, від присутності у воді отрутних і радіоактивних речовин в дозах, які шкідливі для здоров’я; органоліптичні якості води повинні задовольняти смаковим вимогам населення. Крім того, нормуються сольовий склад і деякі інші показники якості (фізичні, бактеріологічні).

Підземні води.Підземні води забов’язані своїм походженням фільтрації атмосферних опадів через грунтовий покрів або води річок та озер через їх русла.

Подальший рух води і накопичування у вигляді підземних басейнів залежить від будови гірських порід, через які вона протікає. По відношенню до води всі породи поділяються на водопроникнені і водоупорні. До водопроникнених відносяться пісок, супісок, гравій, галечник, тріщинуваті крейда та вапно. Вода заповнює пори між частинками породи або тріщини і рухається в силу законів тяжіння і капілярності, заповнюючи поступово водоносний горизонт. Водоупорні породи представлені суцільними заляганнями граніту, щільного пісковика і вапняка або глинами. Пласти водопроникнених і водоупорних порід залягають з більш менш правильним чергуванням.

Підземні води залягають до глибини 12-16 км. Їх поділяють на безнапірні грунтові води і напірні артезианські ( від назви французської провінції Артуа, де вони були видобути у ХІІ столітті).

Грунтові води .Вода,яка накопичується в процесі фільтрації на першому від поверхні землі водоупорному пласті, називається грунтовою або ненапірною; в колодязі вона встановлюється на тому ж рівні, що і в підземному шарі.

Зазвичай потік грунтових вод рухається в напрямку ухилу водоупороного пласта. Треба знати напрямок потоку, щоб визначити, з якого боку можуть надходити забруднення до місця забору води. Глибина залягання грунтових вод коливається в межах від 2-3м до декількох десятків метрів.

Запаси грунтових вод утворюються протягом довгого часу в результаті повільних процесів фільтрації на великих просторах, і тому й рівень їх стояння коливається під впливом змін пори року та погоди в досить вузьких межах.

В природних умовах грунтові води не забруднені і можуть бути придатними до питного водопостачання, якщо їх мінералізація не перевищує смакового порогу. Широко розвинуте колодязне водопостачання в основному використовує грунтові води.

Проходячи через грунти, вода збагачується вуглекислотою і продуктами розпаду органічних речовин, що й визначає в основному її сольовий склад. Чим більш інтенсивне забруднення грунтів населеного місця і чим ближче до поверхні знаходяться грунтові води, тим вирогіднішим стає небезпечність її забруднення та зараження.

По мірі руху по водоупорному пласту грунтові води можуть проникати в область, де вони будуть перекрити також водоупорною продою, залишаючись при цьому ненапірними. Такі міжпластові грунтові води вже більш надійно захищені від забруднення з поверхні.

Верховодка. В деяких випадках скупчення води може бути виявлено під землею й вище рівня безпосередньо грунтових вод. Воно утворюється на поверхні водоупорних або слабопроникнених порід, які знаходяться всередині товщи водопроникненого шару, мають форму лінзи і називаються верховодкою.Режим живлення верховодки нестійкий, так як повністю залежить від атмосферних опадів, мають місце на досить обмеженому просторі. В теплих та жарких районах, завдяки випаровуванню, мінералізованість верховодки може значно підвищуватись, що робить її непридатною до питного використання. Знаходячись близько до поверхні, верховодка може легко забруднюватися. Тому серед підземних вод найменше підходить для використання в якості джерела водозабезпечення.

Артезианськи води. Також називаються глибокими, підземними, міжпластовими, напірними. Їх відмінна особливість – залягання нижче одного, двох або декількох шарів водоупорних порід та відстність живлення з поверхні безпосередньо над ними. Водоносні артезианськи шари (інакше пласти, горизонти) поступово з глибини виклинюються на поверхню і тут живляться атмосферними опадами, які потім під землею проходять довгий шлях, іноді сотні кілометрів, туда, де води використовуються для водозабезпечення.

Рух артезианських напірних вод обумовлюється не тільки гравітаційними силами, але й пружними. З курсу фізики відомо, що вода – це рідина, яка практично не стискається. Але коли мова йде про тиск, що вимірюється десятками або сотнями атмосфер, то пружні властивості води і гірської породи, що її містить, починають грати суттєву роль. Якщо пробурити свердловину, то у водоносному пласті тиск знижується, вода при цьому незначно, але розширюється, а покрівля порід, що залягають вище, дещо опускається. Маса води при цьому, природньо, залишається незмінною. Якщо ж, навпаки, внутрішній пластовий тиск підвищується, то водна місткість породи розширюється, підошва і покрівля виявляються роздвинутими, а вода – стиснутою. Так, завдяки дії пружних сил, водоносний пласт «дихає» - то стискається, то розширюється. Стиснута між водоупорною підошвою і покрівлею вода, знаходиться під тиском внаслідок різниці рівнів верхньої та нижньої частини водоносного шару і підіймається в свердловині в залежності від величини тиску, іноді самозливаючись на поверхню землі.

По підземним водам визначають гідрологічні райони, в межах кожного зяких ці води можуть бути охарактеризовані рядом загальних ознак: водоносною породою, об’ємами, хімічним складом, глибиною залягання і таке інше.

Є райони, де глибокі води зовсім відсутні, наприклад Український кристаличний масив: в ойго основі залягають граніти, які недоступні для інфільтрації. В інших випадках водоносні горизонти різко знижуються і уходять на недоступну глибину (Південно-Український гідрологічний район) або їх залягання безладно переривається вугільними пластами (Донецький басейн).

Санітарні переваги глибоких підземних вод дуже великі: вони, зазвичай, не потребують додаткового покращення якості, мають досить постійний хімічний склад, природню чистоту в бактеріальному відношенні, характеризуються високою прозорістю, безкольоровістю, відсутністю зважених речовин і приємні на смак.

Ключи. Ключи утворюються при природньому виході підземного водоносного шару на поверхню. Відбувається це:

- при падінні рельєфу;

- якщо водоносний шар розрізається яром;

- при прориві напірної води уверх скізь тонкі перекриваючі породи.

Останній тип ключів називається висхідним, а перший – низхідним.

Найбільш якісна вода з ключів, які походять з артезіанських горизонтів. Їх вода прохолодна на смак, відрізняється постійністю властивостей та складу і високою бактеріологічною чистотою.

Частіше за все ключі використовуються в якості місцевого водозабезпечення.

Берегові інфільтраційні води. Вони утворюються за рахунок фільтрації води з відкритих водойм в підземні шари прилеглих до берегів територій, є важливим джерелом формування підземних вод в цих районах. Якщо береги складені з проникнених фільтрувальних порід, то доцільно влаштування берегових колодязів, з яких можна забирати воду. Водопроводи деяких міст вже десятиріччя живляться такою інфільтраційною водою.

Поверхневі води.У відкритих водних об’єктах за рахунок природних особливостей їхнього режиму властивості води не можуть відрізнятися постійністю. Льодяний покрів, дощі, сніготаяння викликають зміни як кількості, так і якості води.

Річки. Річки - головні джерела, що живлять наші водопроводи. Вони різко змінюють свой режим в залежності від пори року. Особливо ці зміни проявляються під час свкриття льодяного покрову і надходження в річки маси талих снігових вод.

Зміни складу річкової води

Після вскриття річки під впливом талих вод знижується мінералізованість та окиснюваність води; одночасно збільшується кількість бактерій, від яких ранше річку захищав льодяний покрів. В липні, зі зменшенням витрати води, в річці концентрація солей зростає, а розвиток органічного життя по берегах річки та використання її населенням приводить до різкого збільшення кількості бактерій. В грудні склад води знов робиться близьким до того, яким він був в березні до таяння льоду.

Крім річних коливань, склад води в річці змінюється на окремих ділянках, а іноді й на значному протязі в результаті використання її для різноманітних господарських, технічних і промислових цілей: випуск міських і промислових стічних вод, пароплавні стоянки, рибогосподарська діяльність, масове купання, внесення добрив на сільгосптериторії і таке інше.

Особливості складу та властивостей річкової води можуть залежити й від природних умов. Жовтий колір (кольоровість до 65º) та висока окиснюваність (до 15-16 мгО₂/л) води в Дніпрі пов’язані з тим, що річка бере початок в болотах і виносе звідти гумінові розчинені речовини. Якщо русло річки складене з глиністих порід, то течією постійно вимиваються дрібна глиніста суміш, яка визиває природню стійку каламутність.

Озера. Вони дуже різноманітні по розмірам, глибині,режиму стоку і складу води. Прісні озера формуються, в основному, за рахунок стоку річок, які їх фомують. Тому склад води озер близький до складу води відповідних річок. В озерах осадження зважених речовин відбувається з великою повнотою, тому в донних відкладинах (мул) міститься значна кількість органічних речовин і відбуваються інтенсивні біохімічні процеси. В мілких озерах при хвилюванні води взкаламучення мулу може відбуватися по всій товщі води.

Найбільші переваги як джерела водопостачання мають великі та глибокі озера. На глибині 10м та більше вода відрізняється високою чистотою в бактеріальному відношенні, а її температура та хімічний склад коливаються у вузьких межах. Санітарні умови водопостачання з таких озер кращі, ніж з річок, режим яких змінюється в залежності від пори року.

Штучні водосховища. Вони створені у зв’язку з будівництвом гідроелектростанцій, розвитком промисловості, створенням нових і ростом старих міст. Щоб створити запаси води ті зосередити їх поблизу споживачив, на багатьох річках збудовани дамби, які затримують та накопичують великі запаси води за рахунок як постійного стоку, так і стоку дощових та талих вод.

Хімічний склад води водосховищ та його коливання відібражають різноманітність складу річкових, талих, дощових та грунтових вод, які приймають участь в утворенні водосховища.

Характерними особливостями водного режиму водосховища є:

- поступове підвищення концентрації мінеральних солей, яке відбувається, в основному, в зв’язку з випаровуванням води з поверхні водосховища (чим більше співвідношення площі водосховища до маси води, тим більше виражена в ньому мінералізація води);

- стратифікація води – нерівномірне пошарове розподілення розчинених солей на різних глибинах (по висоті стовпа води), вода, яка надходить у водосховище менш мінералізована і залишається на поверхні в силу меншої питомої ваги;

- літнє цвітіння води в результаті активного розростання водоростей (головним чином синьо-зелених) за рахунок надходження збиткової кількості біогенних речовин, наступне масове відмирання водоростей, збагачення води органічною матерією, яка розкладається, поява сірководню, падіння вмісту розчиненого кисню, загибель риби; велика кількість водоростей попадає на очисі споруди водопроводів, забиває фільтри, дуже ускладнює їх експлуатацію;

- вода у водосховищах, в основному, має добрі бактеріологічні якості, що свідчить про інтенсивні процеси самоочищення водойми.

Ставки. Ставки частіше створюються в сільській місцевості. Якщо ставки використовуються в господарсько-питних цілях, повинні розташовуватися вище заселеної межі і на їх водосбірній території не повинно бути джерел забруднення. При використанні ставків для спорту та купання вони в поєднанні з зеленими насадженнями можуть знаходитися в межах села. Навколо створюється смуга зелених насаджень та зона санітарної охорони.

Канали. Водозабезпечення певних районів здійснюється за рахунок каналів, по яким підводиться вода з річок в маловодні місця, іноді за сотні кілометрів (наприклад, канали Сіверський Донець - Донбас, Дніпро – Кривий Ріг). Доступність до них, а також інше використання забороняється; уздовж обох сторін каналів передбачені охоронні смуги, до яких віх сторонніх людей заборонений.