Китай в кінці ХІХ – на початку ХХ століття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет української філології та соціальних наук

Кафедра української і всесвітньої історії та культури

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

З КУРСУ

НОВА ІСТОРІЯ КРАЇН АЗІЇ ТА АФРИКИ

(ІІ семестр)

Для студентів ІІІ курсу денної

форми навчання 2015-2016 н.р.

затверджено на засіданні

кафедри від _________

протокол № ____

ІЗМАЇЛ 2016

Семінарське заняття № 1.

Тема: Османська імперія наприкінці ХІХ ‒ початку ХХ ст.

(2 год.)

План:

1. Криза турецької феодальної держави. Реформи Селіма III, їхня суть і причини невдач. Загострення балканського питання.

2. Зміцнення султанської влади за Махмуда ІІ. Танзимат. Загострення кризи.

3. Ліберально-конституційний рух у Туреччині в 1860-1870-х роках. Кримська війна. Конституція 1876 р.

4. Російсько-турецька війна 1877 – 1878 рр. та її наслідки.

Опорні поняття і терміни:

Османська імперія (Оттоманська імперія) — офіційна назва держави, заснованої наприкінці ХІІІ ст. султаном Османом І, у Малій Азії. Столиця з 1453 р. – Стамбул (колишній Константинополь). Основу держави спочатку складали турки. Протягом XV-XVI ст. внаслідок завоювань в Азії, Африці і Європі імперія досягла своєї територіальної і військової величі. Османська імперія являла собою класичну мусульманську східну деспотію на чолі з всемогутнім владикою, який мав відразу кілька пишних титулів – султан («владика»), падишах («великий государ»), і халіф («заступник Аллаха»).

Тімари – привілейовані земельні пожалування для військових, користування якими не передбачало для користувача-мусульманина ніяких податків.

Зеамет – у Османській імперії – військовий лен із щорічним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче. Заїм – володар зеамета.

Джизья – подушна подать, яку мали сплачувати в ісламських володіннях усі не мусульмани.

Гатті-шеріф – «священні укази», султанські грамоти, на виконання яких працював розгалужений управлінський апарат, представлений двома паралельними ієрархіями – світською і духовною.

Верховний візир – своєрідний перший міністр і канцлер Порти.

Шейх-уль-іслам – «старійшина ісламу», верховний релігійний радник султана.

Діван – «державна рада», дорадчий орган влади при особі султана.

Ільтізам – передавання приватним особам на відкуп прав на збирання ашару (державного поземельного податку), за умови, що обсяг податків, які уряд планував зібрати з селян тієї чи іншої провінції, такий відкупник (мюльтазім) відразу внесе до скарбниці.

Малікяне – довічне відкупне право на збирання податків.

Модульне завдання:

Заповніть запропоновану таблицю.

Рекомендовані джерела:

1. Андріанополський мирний договір 1829 р. // http://www.hist.msu.ru /ER/Etext/FOREIGN/turkman.htm
2.Паризький трактат 1856 р. // http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/FOREIGN/paris.htm

3. Кючук-Кайнарджийський мирний договір Росії та Османської імперії (10 липня 1774 г.) // Под стягом России: Сборник архивных документов. – М., Русская книга, 1992.

Рекомендована література:

1. Еремеев Д. Е., Мейер М. С. История Турции в средние века и новое время: Учеб пособие. – М., 1992.

2. История Османского государства, общества и цивилизации / Под ред. Э.Ихсаноглу. Пер. с тур. В.Б. Феоновой под ред. М.С.Мейера. – М.: Изд. «Восточная література» РАН., 2006. – Том I.

3. Льюис Р. Османская Турция. Быт, религия, культура. – М., 2004.

4. Мейер М.С. Османская империя в XVIII в.: Черты структурного кризиса. – М., 1991.

5. Османская империя: государственная власть и социально-политическая структура. – М., 1990.

6. Феномен восточного деспотизма. Структура управления и власти. – М., 1993.

Фрили Дж. Тайны османского двора. – Смоленск, 2004.

7. Яковлев А. И. Реформы на Востоке: предпосылки, механизм и последствия // Восток – 1993. – № 5.

8. Васильев Л.С. История Востока: в 2 т. : учеб. по спец. «История» / Л.С. Васильев. – М.: Высш. шк., 1998 . – Т. 2. – 1998. – 495 с.

9. Зайончковский А.М. Восточная война 1853 – 1856: в 2 т. / А.М. Зайончковский. – СПб.: ООО «Изд-во Полигон», 2002. – Т. 2. – Ч. 1. – 2002. – 574 с.

10. История Востока : в 6 т. / [редкол.: Р. Б. Рыбаков, Л. Б. Алаев, В. Я. Белокреницкий и др.]. – М. : Вост. лит., 1995.– Т. 4 : Восток в новое время (конец XVIII – начало XX в.): Кн. 1. – 2004. – 608 с.

11. История Османского государства, общества и цивилизации: в 2 т. / [ред. Э. Ихсаноглу]; пер. с тур. В. Б. Феоновой. – М. : Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2006. – Т. І. – 2006. – 602 с.

12. Кинросс Лорд. Расцвет и упадок Османской империи / Лорд Кинросс; пер. с англ. М. Пальникова. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1999. – 696 с.

Семінарське заняття № 2.

Тема: Японія наприкінці ХІХ ‒ початку ХХ ст.

(2 год.)

План:

1. «Реставрація Мейджі».

2. Японія за епохи системних буржуазних реформ. Реорганізація політичної системи.

3. Конституція 1889 р. Основні положення.

4. Соціально-економічний розвиток Японії наприкінці ХІХ ‒ початку ХХ ст.

5. Зовнішня політика Японії наприкінці ХІХ ‒ початку ХХ ст.

6. Японія у Першій світовій війні.

Основні дати:

1867 – 1868 рр. – «Реставрація Мейджі».

1870 р. – запровадження державного прапору – білий прямокутник із червоним колом посередині.

1872 – 1873 рр. – проведення аграрної реформи.

1877 р. – «Сацумська війна».

1881 р. – поява першої в Японії політичної партії Ріккен- Джіюто.

11 лютого 1889 р. –– прийняття «Конституції Великої Японської імперії».

1894 р. – підписання першого англо-японського рівноправного договору.

1894 –1895 – японо-китайська війна.

1904 – 1905 – російсько-японська війна.

5 вересня 1905 р. – підписання Портсмутського миру між Японією та Росією.

Опорні поняття і терміни:

Тенно – «небесний монарх», офіційний глава японської держави й водночас божественний лідер японського народу, є імператором Японії.

Шьогун (сьогун) – (з яп. полководець) найвища військова посада у домодерній Японії. Голова самурайського уряду, фактично військово-самурайський диктатор.

Ші-но-ко-шьо – (самураї-селяни-ремісники-торговці) чотиристанова система, яка становила основу суспільного ранжування японських підданих.

Самурай (яп. «воїн») ‒ представник військового стану в Японії Х – ХІХ ст.

Хан (яп. «володіння вассала», «князівство») ‒ ленне володіння самурайського роду на чолі з даймьо у період Едо (1603 – 1867).

Даймьо – «князь» який спираючись на військову силу своїх самураїв контролював певну територію (хан), з представниками трьох інших станів, що працювали на ній, збирав з цієї території податки.

Бакуфу – центральний бюджетний шьогунський уряд.

Токугава – династія яка правила в Японії з 1603 р. по 1867р.

«Мейджі» (яп. «оновлення [років] Мейдзі») — у Японії перехід від самурайської системи управління країною в особі сьоґунату Едо до прямого імператорського правління в особі імператора Муцухіто і його уряду, а також сукупність політичних, соціальних і економічних реформ, які були проведені цим урядом.

Договори Ансей ‒ узагальнювальна назва п'яти нерівноправних договорів «про дружбу і торгівлю», що були підписані 1858 року (5 року Ансей) між японським сьоґунатом Токуґава та п'ятьма західними державами: США, Голландією, Росією, Великобританією та Францією.

Рекомендована література:

1. Молодяков В.Э., Молодякова Э.В., Маркарьян С.Б. История Японии: ХХ век. – М.: ИВ РАН, 2007.

2. Пронь С.В. Історія Японії (від реставрації Мейдзі до сучасності: 1868-2009 роки. – Миколаїв, 2010.

3. Зиланов В.К. Русские Курилы: история и современность: сборник документов по истории формирования русско-японской и советско-японской границы. – Сампо, 1995.

4. Гаджиева Е.А. Страна восходящего солнца. История и культура Японии. ‒ Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.

5. Лященко Н.Ф. История Японии в эпоху Токугава. – М., 1999.

6. Лим С.Ч. История образования в Японии // Конец XIX–первая половина XX века. ‒ М.: ИВ РАН. – 2000.

7. Кооя Н. История Японии. ‒ М.: Русская панорама, 2006.

8. Кириченко В.П. Нова історія країн Азії, Африки та Латинської Америки – К.: Либідь, 2002. – 168 с. – С.47 – 48.

9. Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII – друга половина ХІХ ст.) – К.: Либідь, 2007. – 560 с. – С. 103 – 125.

10. Новая история стран Азии и Африки: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. А.М. Родригеса: В 3 ч., ч. 1. –– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2004. – 400 с. – С. 138 – 182.

11. Нова історія Азії та Африки: колоніальний Схід (кінець ХІХ – друга третина ХХ ст..): навч. посіб. / В. І. Головченко, В. А. Рубель. – К.: Либідь, 2010. – 520 с. – С. 17 – 38.

12. Теймс Р. Япония: история страны / Ричард Теймс; пер. с англ. Е. Васильевой. – М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2009. – 416 с. ‒ С. 123 – 210.

Семінарське заняття № 3.

Тема: Китай наприкінці ХІХ ‒ початку ХХ ст.

(2 год.)

План:

Китай в кінці ХІХ – на початку ХХ століття