Пиши Дома Нужные Работы

Обратная связь

Поняття соціального статусу, рангу і ролі індивіда

Знаходячись в одній із вказаних вище структур, індивід разом з тим посідає в ній певне місце. Місце індивіда в соціальній системі називається статусом. Це дуже загальне визначення цього поняття. Якщо говорити конкретніше, то соціальний статус можна визначити за характеристикою певних сторін діяльності індивіда. Досить чітко цьому поняттю дав визначення П. Сорокін. На його думку, статус - це сукупність прав і привілеїв, обов'язків і відповідальності, влади і впливу, які має індивід. І дійсно, ми можемо оцінити положення кожного індивіда у суспільстві за цими характеристиками.

Кожна людина має декілька статусів, але частіше лише один із них визначає його положення у суспільстві. Він і називається головним або інтегральним. Крім того, відрізняють два види статусів: наслідувані і набуті.

Наслі­дувані статуси - це ті, які індивід отримує без своєї власної волі, вони дістаються йому у спадщину або при народженні. Так, якщо людина народилася у селі, вона автоматично отримує статус мешканця села, а якщо у місті - мешканця міста. У минулі роки в Росії дитина, яка народжувалась у сім’ї дворян, отримувала статус дворянина, у сім’ї кріпаків - кріпака. У рабовласницькому суспільстві діти рабів від народження мали статус раба.

Набуті статуси - це такі, які індивід отримує завдяки власній діяльності. Так, абітурієнт отримує статус студента завдяки власному бажанню, знанням, успішно складеним іспитам. Дитина робітника не обов'язково залишається робітником. У разі бажання вона може піти вчитись на вчителя, художника, музиканта і отримати зовсім інший і статус.

Але й, знаходячись серед представників одного статусу, людина може посідати різне місце, яке називається рангом.



Ранг - це місце індивіда серед представників одного статусу. Так, серед робітників заводу існує сітка розрядів, що позначають ступінь їх кваліфікації. Чим вищий розряд має робітник, тим вища його кваліфікація, тим вищій його ранг і, відповідно, вища заробітна плата. Те ж можна сказати про майстра цеху, за статусом він теж робітник, але має вищий ранг, який характеризується як відповідною зарплатою, так і деякими іншими обов'язками, відповідальністю, пов'язаними з певною сходинкою влади. Теж саме спостерігаємо в армії, де серед офіцерів (пред­ставників одного статусу) відрізняють індивідів різного рангу - від лейтенанта до маршала. У морфлоті це навіть зафіксовано у термінології (капітан першого, другого та третього рангів). Про різницю у житті представників кожного з цих рангів не варто говорити, вона досить красномовна і відома кожному.

Кожен індивід, займаючи певне положення у суспільстві і маючи певний статус і ранг, відповідно з ними здійснює ту чи іншу діяльність. Сукупність дій, які він виконує на своєму місці у суспільстві, називається соціальною роллю. Т. Парсонс визначив соціальну роль як одиницю соціальних відносин. Це здається дуже точним і всеосяжним визначенням. Дійсно, якщо суспільство є системою соці­альних відносин між людьми, то ці відносини відбуваються завдяки тим ролям, які кожен виконує на своєму місці. Людина виконує роль, вона діє, але кожна дія людини викликає ту чи іншу реакцію інших людей. Виконуючи ту чи іншу дію, індивід очікує певної реакції на свою поведінку, на виконання своєї ролі. Так , як актор, промовляючи певну кумедну фразу, сподівається на сміх у залі. Якщо індивід досить вправно контролює свою поведінку і веде себе так, що реакція оточуючих його людей на його дію позитивна, то складаються і нормальні соціальні відносини між ними. Якщо ж поведінка людиною або не контролюється, або навмисне направляється у бік отримання негативної реакції суспільства, то соціальні відносини набувають конфліктного характеру і роблять людські стосунки негативними.

Кожен індивід на своєму місці виконує безліч різних ролей. Депутат Верховної Ради виконує роль депутата, крім того, він може бути керівником якоїсь політичної партії і фати роль політичного діяча. Одночасно може бути викладачем в університеті і виконувати роль викладача, науковця, а вдома - роль батька сім'ї тощо. Студент в аудиторії виконує роль учня, слухача, а вийшовши на вулицю, виконує роль перехожого; зайшовши у магазин, виконує роль покупця; увечері, будучи присутнім на футбольному матчі, - роль болільника, а після матчу, якщо він із товаришами, збуджений емоціями, ламає трамваї, б'є скло, ліхтарі - виконує роль хулігана. Прийшовши ж додому, він стає чуйним і уважним сином своїх батьків і тут уже грає позитивну роль. Отже, кожна людина може виконувати різні як позитивні, так і негативні ролі,

Вертикальна структура суспільства

Вертикальна структура суспільства, відрізняється від горизонтальної, що базується на нерівності індивідів і груп.

А) Соціальна нерівність

У соціології існують три різні підходи відносно нерівності у суспільстві:

- функціональний(Т. Парсонс, В. Мур, Д. Девіс) - коли вважають нерівність добром, бо це природне явище, з ним не треба боротися;

- конфліктний(К. Маркс, М. Вебер, Л. Козер) - коли нерівність мають за зло, з яким треба обов'язково боротися, орієнтація на встановлення саме рівності;

- еволюційний(Г. Ленскі) - його представники вважають, що у нерівності присутні як добро, так і зло.

Люди у суспільстві нерівні, вони мають різні статуси, ранги, різні доходи, умови життя, різний рівень цього життя тощо. З давніх давен нерівність тривожила думку представників усіх верств населення. Було багато спроб подолати це явище у суспільстві. Створювались різного гатунку утопії справедливого суспільства, в якому повинен панувати рівний розподіл життєвих благ, де нема місця ні фізичному, ні економічному, ні моральному пригнобленню, а панує загальна рівність. Але нерівність залишалась. Нарешті з'явилось вчення К.Маркса про встановлення у майбут­ньому справедливого суспільства, у якому всі будуть рівними, і настане епоха всесвітнього благоденства. Аналізуючи проблему нерівності у суспільстві, К.Маркс дійшов висновку, що таке положення не може існувати довго, незадоволені не імущі маси, знаходячись в антагоністичних відносинах із правлячим імущим класом, неминуче прийдуть до соціальної революції і перевернуть світ, встановивши над ним своє справедливе правління - диктатуру пролетаріату. Пролетарям, як вважав К. Маркс, нема чого губити, крім своїх кайданів, і тому вони підуть на цю революцію, чого б вона їм не коштувала.

З першого погляду ця теорія мас досить слушні моменти. Коли різні люди, завдяки неоднаковому положенню у суспільстві, мають різні права, коли одна верства на­селення пригнічує іншу і живе за рахунок цього, то це здається несправедливим і з цим треба боротися. Але, з іншого погляду, можна замислитися, а чи правильним шляхом є революційна боротьба? Чи дійсно ці стосунки повинні бути антагоністичними і не можуть бути іншими? За часів К. Маркса положення у суспільстві було дійсно таким, що більшість населення будь-якої країни знахо­дилась у пригнобленому стані і, звісно, серед них були незадоволені цим положенням індивіди. Вони і складали ту революційну масу, яка, на думку К. Маркса, повинна була виступити могильником існуючого ладу. Це положення можна графічно зобразити у вигляді піраміди, зверху якої невеличка купка пануючого імущого класу, а знизу - велика кількість пригноблених, які здатні, якщо їх добре організувати, перевернути піраміду догори ногами, щоб відбулось те, про що співається у пісні «Інтернаціонал»: «Хто був нічим, той стане всім». Далі практика показала, що таке можливо. Російська революція 1917 року дійсно привела до такого перевороту. Але чи був це правильний вихід з положення, чи привів цей процес до всенародного благоденства? Як показала та ж сама практика, -зовсім ні. Значить повинен існувати й існував якийсь інший шлях до зміни у суспільстві на краще? Так, існував, і цим шляхом пішла більшість капіталістичних країн, зробивши відповідні висновки ще й з російської революції. Можна сказати, що вона була тим соціальним експериментом, який надихав іншу частину суспільства переглянути свої соціальні відносини, і не тільки змінити стосунки, положення більшості населення, а й запобігти можливості подібної революції і розгортання її у світову революцію.

Світової революції, на яку сподівалися В. Ленін, Л.Троцький та інші не сталося, і на це були свої причини. Причини були в існуванні іншої думки щодо відносин між різними класами у суспільстві і щодо подальших шляхів розвитку людства. Ця позиція полягала, зокрема, у підході до поняття нерівності. Цей підхід виразив М.О.Бердяєв у своєму вислові про те, що свобода є правом на нерівність. Нерівність існувала завжди, існує зараз, існу­ватиме у подальшому житті, і тут нічого не вдієш, бо це положення цілком природне. Скасування цієї нерівності шляхом зрівняння усіх членів суспільства неможливе і, як казав російський філософ С. Франк, веде до насильства і породження таким чином владних деспотичних режимів, бо, щоб зруйнувати те, що є природним, треба використати силу.






ТОП 5 статей:
Экономическая сущность инвестиций - Экономическая сущность инвестиций – долгосрочные вложения экономических ресурсов сроком более 1 года для получения прибыли путем...
Тема: Федеральный закон от 26.07.2006 N 135-ФЗ - На основании изучения ФЗ № 135, дайте максимально короткое определение следующих понятий с указанием статей и пунктов закона...
Сущность, функции и виды управления в телекоммуникациях - Цели достигаются с помощью различных принципов, функций и методов социально-экономического менеджмента...
Схема построения базисных индексов - Индекс (лат. INDEX – указатель, показатель) - относительная величина, показывающая, во сколько раз уровень изучаемого явления...
Тема 11. Международное космическое право - Правовой режим космического пространства и небесных тел. Принципы деятельности государств по исследованию...



©2015- 2024 pdnr.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.