Основні забрудники Світового океану.

Нафта і нафтопродукти потрапляють у воду природними і штучними шляхами. Щороку у світі добувають понад 4 млрд. т сирої нафти, з якої приблизно 50 млн. т втрачається під час добування, транспортування та переробки.

У води Світового океану надходить за рік 12-15 млн. т нафти, кожна тонна якої вкриває плівкою 12 км² поверхні океану. За підрахунками вчених, нині 20% поверхні Світового океану вкриті плівкою нафти чи нафтопродуктів, з яких 2/3 надходить із суші.

Нафтове забруднення призводить до

• зміни газо- і водообміну між атмосферою і поверхнею Світового океану;
• зміни температурного режиму вод;
• загибелі ікри та деяких водяних організмів внаслідок отруєння (особливо небезпечне для малорухомих видів, зокрема, молюсків);
• появи неприємного запаху і смаку води: при концентрації нафти
• 0,06 мг/л - погіршуються смакові якості води і риба набуває нафтового присмаку;
• понад 0,5 мг/л – риба гине;
• понад 1,2 мг/л – гине планктон і бентос (донні організми);
• злипання пір’я у водоплавних птахів внаслідок потрапляння нафти і їх загибель;
• розчинення жиру на поверхні шкіри тварин і загибель від переохолодження.

У разі нафтового забруднення масово розмножується одноклітинна золотиста водорість, утворюючи пояс завширшки до 10 км і завтовшки 35 м, що рухається зі швидкістю 25 км на добу, знищуючи на своєму шляху все живе.

Нафтові плями виявляють із суден, літаків, штучних супутників Землі. Всі дистанційні методи виявлення базуються на відмінностях фізичних і хімічних властивостей води і нафти та нафтопродуктів (до складу нафти входять понад 1000 хімічний сполук, хімічних склад нафти кожного родовища своєрідний, що дає змогу останнім часом не лише виявити плями, встановити розмір і площу та основні компоненти, а й ідентифікувати танкер-винуватець).

Навіть при малих концентраціях нафту можна визначити за допомогою ультрафіолетової флуоресцентної спектроскопії, інфрачервоної спектроскопії, газової хроматографії, магнітометрії, хімічного маркування тощо.

Зважаючи на кількість вилитої нафти, погодні умови та засоби, якими озброєна людина, нафтові плями ліквідують одним із методів:

• спалюють на танкері, який потерпів аварію;
• гасять пожежу, а танкер затоплюють;
• збирають нафту механічним шляхом, обробляють пляму сорбентом (пісок, силікагель, лігніновий чи тальковий пил) або речовиною, що переводить нафту в твердий стан;
• розпилюють поверхнево-активні речовини, які емульгують нафту;
• за допомогою мікробіологічного руйнування: використовують цілий ланцюг „пожирачів” (руйнівників) нафти (у центральній частині океану 1 „нафтовий” мікроб припадає на 40 мл води, в 1 мл забрудненої нафтою воді кількість їх досягає 10 000).

Отже, на швидкість руйнування впливають освітленість, температура, доступ кисню, видова різноманітність бактерій та наявність для них поживних речовин. Так, в арктичних морях процеси самоочищення дуже уповільнені, і нафта може зберігатися впродовж 50 років, завдаючи шкоди водяним організмам. Парафінові вуглеводні швидше розкладаються бактеріями, ніж ароматичні.

Важкі метали потрапляють у Світовий океан зі стоком річок, вимиваються з поверхні, випадають з атмосфери. Найбільшим їх джерелом є стічні води підприємств металургії та металообробки. Вплив важких металів на гідробіонти залежить від їх токсичності, концентрації, доступності, стійкості у водному середовищі тощо.

Забруднення сміттям і продуктами його спалювання в морі. Сміття потрапляє в океан з кораблів, що курсують його просторами, надходить з водами річок, його часто спеціально скидають у води Світового океану чи спалюють у віддалених районах. Особливо забруднені води поблизу портів.

Захоронення токсичних і радіоактивних виходів на океанічному дні внаслідок пошкодження контейнерів спричинює забруднення вод шкідливими речовинами і радіонуклідами. Після Другої світової війни хімічна зброя разом з кораблями Німеччини була затоплена в Балтійському морі. Відпрацьовані реактори підводних човнів, перші радіоактивні відходи військового-промислового комплексу і АЕС теж захороняли в такому корозійно агресивному середовищі, як морська вода (Карське море, глибинні зони Атлантики).

Інші проблеми Світового океану.

Інтенсивне використання Світового океану, як транспортної артерії та джерела біологічних ресурсів, зумовило забруднення і зменшення чисельності багатьох видів морських мешканців. Основними причинами збіднення Світового океану є:

• перевилов окремих видів риб і морських тварин та зміна трофічних ланцюгів;
• хижацьке їх винищення;
• знищення місць нересту, зміна шляхів міграцій риб;
• зниження, через забруднення води, стійкості імунної системи тварин до різних захворювань;
• забруднення вод і отруєння токсичними речовинами внаслідок їх накопичення по трофічних ланцюгах (найвищий вміст токсинів, зокрема, пестицидів, виявлено у великих довгожителів океану, які харчуються рибою).

Усього в океані мешкає близько 160 тис. видів різних істот, існування яких багато в чому залежить нині від свідомості людей.

Водні проблеми України

До водного фонду України належать:

• поверхневі води: природні водойми (озера), водостоки (річки, струмки), штучні водойми (ставки, водосховища) і канали, інші водні об’єкти;
• підземні води та джерела;
• внутрішні морські й територіальні води.

Річковий стік України становить у середньому 83,5 млрд. м³, у маловодні роки знижується до 48,8 млрд. м³, причому розподілений нерівномірно: 70% припадає на Південно-Західний економічний район, що становить 45% території і в якому проживає 40% населення; 30% - на Донецько-Придніпровський і Південний райони (55% території і 60% населення), де зосереджені найбільш водомісткі галузі народного господарства.

Україна належить до держав з низьким рівнем водозабезпеченості. За запасами місцевих ресурсів річкового стоку на душу населення Україна посідає одне з останніх місць в Європі (в Україні на 1 жителя припадає 1,0 тис. м³, в Європі – 4,6 тис. м³).

В Україні 3039 річок завдовжки понад 10 км, близько 22000 малих річок, біля яких розташовується майже 90% населених пунктів. Більшість річок несуть свої води до Чорного і Азовського морів і лише 4% - до Балтійського.

З невеликим обсягом водних ресурсів на душу населення в Україні пов’язано створення ставків і водойм, затоплення значних територій родючих земель.

В Україні 748 водосховищ об’ємом понад 1 млн. м³ кожне. Створення на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій і водосховищ зумовило:

• спрямлення його русла;
• зменшення в декілька разів швидкості течії та інтенсивності процесів самоочищення;
• збільшення рівнів підземних вод;
• зникнення цінних порід риб, що віддавали перевагу швидкій течії;
• забруднення води гниючими органічними рештками стоячих вод.

З Дніпра п’ють воду майже 30 млн. жителів України. Вода, що досягає південних територій України, потрапляє на поля зрошення значно забруднена важкими металами, радіонуклідами, нітратами, фосфатами, що призводить до забруднення земель Криму та південних областей України і накопичення забрудників у сільськогосподарській продукції.

Внаслідок підняття рівня підземних вод багато міст України потерпають від підтоплення, на крутих схилах берегів і річок ведеться боротьба із зсувами. Значної кількості води потребують АЕС.

Отже екологічними проблемами України, пов’язаними з водою є:

• нестача води в певних місцевостях;
• незадовільна якість питної води;
• забруднення Чорного та Азовського морів;
• забруднення водних об’єктів різноманітними речовинами;
• підтоплення територій поблизу водосховищ;
• зникнення малих річок;
• зсуви та селі в гірських районах.

Стан Чорного моря вважається кризовим, що зумовлено підвищенням рівня радіоактивності, підняттям шару гідрогенсульфіду до глибини близько 100 м, який збільшується внаслідок скидання в море неочищених господарсько – побутових стічних вод.

Ще однією проблемою України є забруднення підземних вод. У підземні води забрудники потрапляють зі звалищ побутових і промислових відходів, у разі протікання нафтопроводів, внаслідок втрат нафти і нафтопродуктів під час добування чи переробки, при будівництві метро, бурінні свердловин тощо. Всі ці забрудники (пестициди, нітрати, важкі метали, вуглеводні) можуть потрапляти з питними водами і в організм людини, спричинюючи отруєння чи захворювання.