Свято українського моря ( 29 квітня)

Становлення військово-морських сил Української держави розпочалось після укладення Берестейського мирного договору між УНР та Німеччиною. Основний внесок у розвиток українського Чорноморського флоту було зроблено за часів гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918). Завершилось існування військово-морських сил УНР на Чорному морі після зайняття півдня України Добровольчою армією та Антантою (грудень 1918 — літо 1919). Підрозділи Морської піхоти УНР існували до кінця 1921 року. Органи управління флотом були розформовані наприкінці 1924 року. Звільнення України від більшовиків продовжувалося. Нарешті, коли в квітні 1918 р. українськими та німецькими військами було звільнено більшу частину Криму, влада більшовицьких комітетів в Севастополі остаточно похитнулася. Панувала цілковита дезорганізація, в Севастополі більшовики перебували в панічному стані. Вони почали залишати місто, тікаючи до Новоросійська та Керчі. Однак більшовики досі тримали сильні позиції в мінній бригаді, на крейсері «Алмаз», та на деяких інших окремих кораблях. Останні навіть здійснювали рейди на комунікації німецько-українських військ і татарських відділів.

Під час більшовицької окупації моряки-українці трималися осібно і поводилися досить незалежно. Більшовики не наважувалися вступати з ними у конфлікт, у Севастополі над помешканням Української Громади навіть висів український прапор. А звістка про те, що до Севастополя наближається українське військо, примусила бандитський елемент, який керував флотом, серйозно задуматися над своєю долею, а разом з тим дала змогу поміркованій матроській масі опанувати настроями команд кораблів. Влада більшовиків послабилася, містом прокотилася хвиля повстань проти більшовиків, політика та жорстокість яких викликала все більше невдоволення.

Тим часом, українці та моряки з Чорноморської Общини, відчуваючи послаблення більшовицького гніту, нарешті почали діяти сміливіше. Над першим українським крейсером „Пам'ять Меркурія“, що був в січні захоплений більшовиками, та над деякими іншими кораблями в двадцятих числах квітня знову появився український стяг. Рада Народних Міністрів постановила: 1) доручити Голові Ради народних міністрів і міністру закордонних справ відповісти барону Мумму, що законом Центральної ради Чорноморський флот оголошений флотом Української Народної Республіки, що уряд України просить допомогти йому очистити флот від тих злочинних більшовицьких елементів, котрі захопили його, і привести флот до послуху Українського уряду; що проти германських військових сил український флот, як такий, не виступає; тому Рада народних міністрів зазначає, що ті кораблі, котрі зараз під орудою приступних елементів виступають проти германських військових сил, вважалися морським призом; 2) послати телеграму Чорноморському флоту, що він не повинен боротися с германськими військовими силами. На флоті, тим часом, як згадує лейтенант Шрамченко, „кипіло“.

Через день, 23 квітня 1918 р., коли німецькі війська та відділи УНР підходили до Сімферополя, капітан 2 рангу Місників віддав наказ підняти українські прапори не лише на кораблях, але і по всьому Кримському узбережжю та повідомив, що „всякий збройний напад проти УНР, її влади та майна, виступ окремих осіб і організацій вважається розбійним“. 29 квітня 1918 р. в 16:00, адмірал Саблін, який незадовго до цього погодився обняти посаду командувача, врахувавши настрої української більшості команд, нарешті офіційно оголосив весь чорноморський флот флотом УНР, та урочисто підняв українського прапора. Святослав Шрамченко, що був свідком тих історичних подій, пізніше згадував:

«29 квітня 1918 року був чудовий день. Севастопольський рейд вилискував як люстро. В год. 16. флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель «Георгій Побідоносець» з наказу командуючого фльотою підніс сигнал: «Фльоті підняти український прапор!». На більшості кораблів почулася команда: «Стати до борту!». На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля. «На прапор і гюйс — струнко! Український прапор піднести!». Під сурми і свист підстаршин-моряків злетіли угору матроські кашкети, піднеслися над цілою Фльотою синьо-жовті прапори і залопотіли в повітрі. «Розійтись. Продовжувати працю!» — пролунала команда. Цей день, 29 квітня 1918 р., коли в год. 16. ціла Чорноморська Фльота виявила свою приналежність до своєї матері-України, став найвидатнішим днем Української Державної Фльоти і святом Українського моря»

Свято героїв ( 23 травня)

День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, опришків, українських січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН. В сучасному вигляді відзначається 23 травня, але святкові та заходи для вшанування проходять весь тиждень, на який припадає свято. Для зручності та якомога більшої участі, масові заходи, почасти, відбуваються в п'ятницю, суботу та неділю, що настає після свята. Львівська обласна рада прийняла рішення про святкування в четверту неділю травня.

У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку, 23 травня, святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумного дня 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі було вбито Євгена Коновальця. Було також обумовлено, що саме у травні пішли з життя «кращі сини України XX століття»: Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець. Станом на 2015 рік не є офіційним державним святом.

Сьогодні День Героїв широко святкується передовсім у Галичині, де до нього приурочуються офіційні урочистості, але останніми роками відбулось значне поширення святкування в центральні та східні регіони України. Націонал-патріотичні організації домагаються встановлення Дня Героїв офіційним державним святом.

Свято героїв ( 23 травня)

День Зброї (31 серпня)

Неофіційне свято Слави української зброї – річниця визволення Києва від більшовиків Галицькою і Наддніпрянською арміями 31 серпня 1919 р.25 червня 1919 року Вища рада Антанти погодилася на приєднання Галичини до Польщі. Відтак, у четвер 17 липня Українська Галицька Армія була змушена перейти на східний берег Збруча – на територію Української Народної Республіки. Ленін наказав Троцькому захищати Київ та Одесу до останньої можливості і до останньої краплі крові. Більшовики розмістили в силах своїх частин загороджувальні загони, які з кулеметів розстрілювали червоноармійців при спробі відступу.

29 серпня почалися бої за Київ по лінії Ірпінь–Боярка–Глеваха, а ввечері 30 серпня українські частини вступили до столиці. За спогадами учасника походу, галицькі стрільці, побачивши панораму Золотоверхого Києва, падали навколішки, підносили руки до неба і цілували київську землю.

Наступного дня до міста з лівого берега увійшли частини Полтавської групи Добровольчої армії. Коли денікінці спробували підняти російський прапор над будинком Міської думи (на місці теперішнього Майдану Незалежності), його зірвав козак Запорозького корпусу. На вулицях Києва почалися сутички між українськими та російськими підрозділами. Щоб припинити їх, командувач українським військом генерал Антін Кравс і командир денікінців генерал Бредов підписали перемир’я. Згідно з ним, українське військо відійшло з Києва на 35 кілометрів на захід на лінію Стугна–Васильків–Макарів–Ірпінь.

4 вересня уряд УНР звернувся до населення з відозвою з приводу конфлікту у Києві 31 серпня, наголосивши, що не допустить порушення найсвятішого права вільного самоозначення українського народу. А 23 вересня український уряд вирішив негайно розпочати воєнні дії проти армії Денікіна.

Покрова

(свято укр військ-козацтва, УПА, укр армії)

Для запорозьких козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва. За легендою, у цей день військо давніх русинів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я —Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячий молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. Козаки будували багато однойменних храмів та шанували ікони Покрови. Деякі покровські храми, переважно 18 століття вціліли до нашого часу. Перлиною української архітектури можуть вважатися Покровський собор Харкова, зведений у 1689 р., у стилі мішаного козацько-московського бароко, та київська трибанна церква Покрови на Подолі, що зведена у 1766 році видатним Григоровичем-Барським.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці вважається днем створення Української повстанської армії (УПА). Так в 2012 році відзначали 70-річчя створення УПА.

Покрова

(свято укр військ-козацтва, УПА, укр армії)