Докази та доказування. Процесуальні строки

Кримінальний процес Кримінальне право(розв’язання задач)

Кримінально-процесуальне законодавство України та сфера його дії.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповід­них положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’яз­ковість яких надана Верховною Радою України, та Кримінально-процесуаль­ного кодексу України.

Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав і в порядку, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також у здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, учинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

Якщо міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, учинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Під час виконання на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення Кримінально-процесуального кодексу України. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України – за умови, що це прохання не суперечить законодавству України.

Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом за правилами, передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом.

Усі учасники кримінального провадження поділяються на 5 груп: суд, суддя, слідчий суддя; сторона захисту; сторона обвинуваченого; потерпілий та його представник; всі інші учасники кримінального провадження.

Сторона обвинуваченого. До неї входять: прокурор, орган досудового розслідування, керівник органу досудового розслідування, слідчий органу досудового розслідування,оперативні підрозділи.

Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог Кримі­нально-процесуального кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяль­ності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Органами досудового розслідування (що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки; 3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законо­давства; 4) органів державного бюро розслідувань.

Слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, КПК; 2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, установлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Сторона захисту: підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуд­жений, законний представник підозрюваного, захисник.

Підозрюваним є особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК. Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвину­ваченого, засудженого.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні.

Інші учасники кримінального провадження – заявник, цивільний позивач, цивільний відповідач, представник цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник цивільного позивача, свідок, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади.

Цивільним позивачем є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов.

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинува­ченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому Кодексом.

Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Перекладач. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають перекладача.

Докази та доказування. Процесуальні строки

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встано­вленому Кримінально-процесуальним кодексом. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Доказування – це діяльність суб’єктів кримінального процесу, що полягає у збиранні, перевірці та оцінюванні доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримі­нального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Обов’язок доказування покладається на слідчого, прокурора та в окремих випадках – на потерпілого.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переко­нанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослід­женні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оціню­ють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку – для прийняття відповідного процесуального рішення.

Процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку.