Правила ведення робочої карти та оформлення бойових документів (схем)

При веденні робочої карти та оформленні бойових документів (схем) необхідно дотримуватися таких правил:

дані обстановки наносити встановленими умовними позначеннями з відповідними пояснювальними надписами тонкими лініями (0,5-1,0 мм), не затемнюючи топографічної основи карти і надписів на ній.

При відсутності необхідних умовних позначень допускається застосовувати додаткові позначення з поясненням на карті (схемі);

положення своїх військ, у тому числі підрозділів технічного забезпечення, їх завдання і дії позначати червоним кольором; артилерії, військ ППО і спеціальних військ ─ чорним кольором; маршрути руху військ ─ коричневим кольором;

фальшиві райони розташування військ, фальшиві споруди і об'єкти позначати зеленим кольором з буквою Ф в середині знаку або поруч з ним;

положення і дії військ противника позначати синім кольором;

нумерацію і найменування частин і підрозділів і пояснювальні надписи наносити: своїх військ ─ чорним, противника ─ синім кольо­ром;

при однокольоровому виконанні графічних документів усі умов­ні позначення і надписи наносити чорним кольором, знаки умовних позначень противника подвійною лінією;

умовні позначення військ, вогневих засобів, бойової та ін­шої техніки наносити на карту (схему) відповідно з дійсним поло­женням їх на місцевості і розташовувати по напрямку дій або ве­дення вогню; пояснювальні надписи розміщувати в середині або поруч з умовними позначеннями, при необхідності вказувати кіль­кість і тип вогневих засобів бойової та іншої техніки;

для позначення військ противника застосовувати ті ж умовні позначення, що і для своїх військ з необхідними надписами;

пункти управління наносити на карту так, щоб основа флаг­штока упиралася в точку його знаходження на місцевості, а фігура позначення була направлена в тил своїх військ, при діях в північному або південному напрямку фігуру командного пункту креслити у правий бік від вертикальної лінії, а противника ─ у лівий бік;

розташування і дії військ наносити умовними позначеннями су­цільною лінією, а припущені і намічені дії, дороги, які будують­ся, аеродроми та інші споруди ─ перервною лінією (пунктиром); запасні райони розташування і запасні (тимчасові) позиції визначати перервною лінією (пунктиром) з буквою З (Т) в середині знаку або поруч з ним;

при нанесенні на карту районів розташування військ, районів вогневих позицій, колон, рубежів різного призначення дотримува­тись масштабу;

джерела отримання даних про противника позначати чорним кольором, при цьому найменування джерел визначати початковими літерами, наприклад: спостереження ─ С, показання полонених ─ П, документи противника - ДП, військова розвідка ─ ВР, повітряна розвідка ─ ПР, звукова розвідка ─ ЗР, радіолокаційна розвідка -РЛР, радіотехнічна розвідка ─ РТР; час і дату одержання даних про противника підписувати під визначенням джерела або поруч в рядок; відомості, які потребують перевірки, відзначати знаком питання;

на великомасштабному планшеті і схемі цілей джерело одержання даних дозволяється позначати умовними позначеннями відповідного засобу розвідки (засічки) цілі;

другорядні дані, а також дані, які неможливо відобразити умовними позначеннями, записувати на полях карти, або в поясню­вальній записці (легенді);

при нанесенні на карту (схему) становища підрозділу (час­тини) на різний час умовні позначення доповнювати штрихами, пунктир­ними лініями, крапками або підтушовувати різним кольором; час, до якого відноситься те чи інше положення військ, вказувати під най­менуванням підрозділу (частини) або ліворуч з ним;

кожен бойовий документ повинен мати службовий заголовок та підпис з вказівкою посади, військового звання та прізвища особи, яка підписала документ.

В службовому заголовку текстового бокового документу, крім його назви, вказується порядковий номер, місце пункту управління вогнем (командно-спостережного пункту), час і дата його складання (підпису), масштаб та рік видання карти, за якою документ розроб­лений.

Всі пояснювальні надписи на картах та бойових графічних до­кументах виконувати креслярським шрифтом. Службовий заголовок і надписи посадових осіб виконувати прямим або похилистим шрифтом, а скорочення, пояснювальні надписи та легенду похило (кут нахилу букв та цифр ─ 75° до основи рядка);

Надписи розташовувати паралельно нижньому (верхньому) обрізу карти (схеми); літери і цифри писати на одній лінії, розміри від­повідно масштабу карти і військових інстанцій. В середині умовного позначення розмір надписів дозволяється зменшувати в 2-4 рази;

При необхідності на картах можуть підніматися:

населені пункти ─ збільшенням надпису або підкресленням їх назв чорним чи коричневим кольором; берегові лінії водоймищ, річок, болот ─ синім кольором; рослинність ─ зеленим кольором; рельєф ─ світло-коричневим кольором; залізниці, геодезичні пункти, державні кордони ─ чорним кольором;

графічний документ, виконаний на прозорій основі, повинен мати на кутах квадрати координатної сітки або не менш двох-трьох пунктів для подальшого суміщення основи з картою, масштаб і номенклатуру карти, по якій його готували, а документ виконаний поза масштабом ─ мати з лівої сторони унизу застереження "Поза масштабом" та стрілку для визначення напрямку північ-південь.

Розміри надписів при нанесенні нумерації і найменувань

підрозділів на карти різних масштабів

Примітка: Цифри та великі літери пишуться на 1/3 вище від малих літер

В бойовому наказі командир дивізіону (батареї) вказує:

у першому пункті– стислі висновки з оцінки противника;

у другому пункті – об’єкти (цілі), які уражаються засобами старших командирів (начальників) на напрямку дій загальновійськової частини (підрозділу), та рубіж безпечного віддалення, а також завдання сусідів та розмежувальні лінії з ними;

у третьому пункті – бойове завдання загальновійськової частини (підрозділу); завдання дивізіону, місце в угрупованні артилерії та кого підтримує, основний напрямок стрільби, спосіб визначення установок для стрільби на ураження, порядок висування, розгортання та переміщення в ході бою;

у четвертому пункті– після слова „НАКАЗУЮ” ─ завдання батареям;

у п’ятому пункті– витрату боєприпасів, у тому числі високоточних, на день бою і за періодами вогневого ураження та порядок їх поповнення;

у шостому пункті– час готовності до виконання завдань;

у сьомому пункті– місце командно-спостережного пункту дивізіону та пункту управління вогнем дивізіону, на кого покладається управління дивізіоном на випадок виходу з ладу командно-спостережного пункту;

у восьмому пункті– об’єкти, позначені позначками Червоного Хреста, цивільної оборони, культурні цінності, споруди, які не становлять небезпеки.

Командир протитанкового артилерійського дивізіону в другому пункті наказу вказує завдання, які виконуються протитанковими засобами старшого командира, а в третьому пункті – завдання дивізіону, райони зосередження, рубежі розгортання, смуги вогню, маршрути висування, бойовий порядок на кожному рубежі розгортання.

Командир артилерійського дивізіону віддає бойовий наказ, як правило, в районі командно-спостережного пункту, вказуючи перед цим умовні найменування місцевих предметів та орієнтири. Командир артилерійської батареї може ставити завдання: взводу управління – в районі командно-спостережного пункту, вогневим взводам – в районі вогневих позицій.

Командир протитанкового артилерійського дивізіону віддає бойовий наказ, як правило, в районі зосередження та уточнює завдання на кожному рубежі розгортання.

У бойовому наказі старший офіцер батареї(командир вогневого взводу) вказує:

відомості про противника;

завдання загальновійськового підрозділу;

завдання батареї, вогневі позиції, основний напрямок стрільби;

спосіб визначення установок для стрільби, витрату боєприпасів, маршрут та порядок маневру усередині району вогневих позицій і в ході бою, порядок контролю роботи навігаційної апаратури ма­шини старшого офіцера батареї при зміні вогневих позицій;

після слова “НАКАЗУЮ”: – вогневі завдання і порядок їх вико­нання; яку кількість боєприпасів викласти біля гармат і як розкласти їх згідно з вогневими завданнями (нальотами); місце, склад і завдання спостережного посту; місця майданчиків і сектори обстрілу для ведення вогню прямою наводкою; порядок знищення танків і піхоти противника, які прорвалися до району вогневої позиції;

час готовності до відкриття вогню;

сигнали управління, сповіщення та порядок дій за ними;

своє місце та заступника.

Командир протитанкового взводу в бойовому наказівказує:

відомості про противника і танконебезпечні напрямки;

завдання загальновійськового підрозділу;

завдання взводу, райони зосередження та рубежі розгортання (вогневі позиції); смугу вогню, додатковий сектор обстрілу, рубіж відкриття вогню та рубіж освітлення місцевості;

маршрут та порядок переміщення (маневру);

після слова “НАКАЗУЮ”: – завдання гарматам (установкам ПТКР): вогневі позиції, сектори обстрілу, порядок відкриття вогню по танках та інших броньованих машинах; місця розташування тягачів та машин для боєприпасів;

порядок підготовки матеріальної частини і боєприпасів до стрільби;

сигнали управління, сповіщення та порядок дій за ними;

місце командно-спостережного пункту та заступника.

У бойовому наказі командир взводу управління вказує:

відомості про противника;

завдання загальновійськового підрозділу;

завдання батареї та взводу, місця командно-спостережного і спостережного пунктів, вогневі позиції батареї, маршрут та порядок переміщення;

Після слова “НАКАЗУЮ”:

– смугу (сектор, об’єкт, напрямок) і завдання розвідки, район особливої уваги, нумерацію цілей, порядок топогеодезичної прив^’язки, інженерного обладнання та мас­кування командно-спостережного (спостережного) пункту, основний напрямок стрільби, спосіб орієнтування приладів спостереження, порядок контролю роботи навігаційної апаратури командирської машини при переміщенні командно-спостережного пункту, час почат­ку розвідки;

- розподіл радіостанцій по мережах та напрямках, час їх вмикання і режим роботи, порядок переходу на запасні частоти, час та порядок прокладення дротового зв’язку;

- сигнали та порядок дій за ними;

- своє місце та заступника;

- об’єкти, позначені позначками Червоного Хреста, цивільної оборони, культурні цінності, споруди, які не становлять небезпеки.

Перш ніж ставити завдання, начальник розвідки дивізіону (командир взводу управління батареї) вказує умовні найменування місцевих предметів та орієнтири.

Після постановки завдання командир взводу управління батареї доводить до командира відділення управління (відділення зв’язку) таблицю позивних вузлів, станцій зв’язку та посадових осіб, а також радіодані.