Основи фізіології та комфортних умов праці.

Фізіологія праці є складовою частиною гігієни праці та розділом зага­льної фізіології, яка вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом трудової діяльності та виробничого середовища, розробляє фізі­ологічні основи наукової організації трудового процесу з метою довгочасно­го підтримання на високому рівні працездатності людини та збереження її здоров'я.

Дослідження в галузі фізіології праці проводяться в основному в двох напрямах: вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характери­зують діяльний стан організму людини; розробка науково-обґрунтованих ра­ціональних способів організації конкретних видів трудової діяльності, що сприяють поліпшенню фізіологічного стану працівників.

Об'єктом вивчення є форми організації трудового процесу, обладнання робочого місця та устаткування, фізіологічні зміни в організмі робітника, здоров'я працівників, тощо. Основною метою є наукове обґрунтування реко­мендацій щодо оптимізації трудового процесу в системі наукової організації трудової діяльності людини. Загальні завдання полягають у вивченні форм виявлення робочої діяльності, станів, що виникають в організмі людини, фі­зіологічних закономірностей та механізмів, які характеризують зміни в орга­нізмі людини під час роботи. Поряд із загальними виділяють завдання, зумо­влені основними напрямами економічних та соціальних перетворень, які ха­рактеризують етап розвитку держави. Так, наприклад, обслуговування нового обладнання на сучасних виробництвах (атомних електростанціях, електро­нних підприємствах, роботизованих лініях, пультах управління, лазерних та плазмових установках, тощо) вимагає не тільки високої кваліфікації персона­лу, а й дотримання відповідних гігієнічних та фізіологічних вимог до умов роботи. Методи дослідження у фізіології праці в кожному конкретному ви­падку визначаються характером її завдань.

Людина в природі є найбільш саморегулювальною істотою щодо ін­стинкту самозбереження. Це дозволяє їй достатньо гнучко компенсувати свої недоліки за рахунок інших якостей і зберегти свій нормальний стан.

Однією з постійних потреб людини є її уявлення «захищеності від не­безпеки» під час професійної діяльності. Цю захищеність людина розуміє як необхідність уникнення небезпечної ситуації, а в умовах виникнення (неза­лежно від того, з чиєї провини), успішно їй протидіяти. Захищеність людини від небезпек її праці слід розглядати як наслідки її психофізіологічних, соціа­льних і професійних якостей, здатності організму до саморегуляції та інше. Слід розглядати «особистий чинник» не як фатальне уявлення, отримане від народження як якість, а як комплекс якостей, що розвиваються та змінюють­ся і відповідно впливають на особисту захищеність від небезпек, своєї праці.

Психологи розглядають три основних чинники, що сприяють травму­ванню людини: розвиток виробничого обладнання, машин, техніки йде шви-

дше, ніж розвиток засобів захисту; підвищилась ціна помилки людини; наяв­ність адаптації людини до небезпеки. Існують ще багато інших мотивів, що спричиняють порушення з боку робітників, наприклад мотив необгрунтова­ної вигоди на цю хвилину.

Безпека на виробництві формується на основі відповідних взаємодій керівника (керівників), працівника (працівників), а також їх спільної взаємо­дії із знаряддям виробництва. Слід розподіляти психологію особистої безпе­ки (один працівник - один керівник) і психологію колективу (кілька керівни­ків - кілька працівників). Мотивація встановлення безпеки є основним пока­зником в її досягненні. Найкраще, коли зміст такої мотивації виникає у пра­цівника (керівника) і стає основою відповідної реакції у керівника (працівни­ка) у вигляді вже його мотивації як відповіді. За наявності такого кругообігу формується зміст встановлення стійкого психологічного стану на виробницт­ві відносно неприпустимості виникнення небезпек, шкідливих і небезпечних чинників виробництва і що питання забезпечення безпеки на виробництві іс­нує на одному рівні з такими питаннями як підвищення продуктивності пра­ці, якості виробничої продукції та ін.

Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш важкий вид робіт, опера­цій, характерних для конкретного робітника, визначити зміст недоліків, що мають місце з боку робітника, і коли вони часом повторюються, усвідомлю­вати терміни втоми робітника і формувати відповідні заходи і впливи на стан виробничого процесу. Керівник повинен довести робітникові, щодо необхід­ності інформування про всі ці недоліки чи наявність стану, що знижує праце­здатність чи підвищує втому, тощо; для того, щоб мати змогу втручатись у відповідний процес з метою забезпечення безпеки.

Психологічний стан робітника можна вважати як задовільний, коли він озброєний інструментом свого захисту:

- рівнем навчання;

- знаннями небезпек, їх властивостями і послідовністю виникнення дії;

- уміннями запобігати небезпекам, уникати їх;

- знаннями послідовності виходу з аварійних ситуацій, ознак відповідного стану, тощо.

Крім того, кожен робітник повинен мати накопичений досвід в питан­нях самоконтролю (мати можливість):

- оцінити свою теоретичну і практичну підготовку щодо своєї роботи;

- оцінити свої знання інструкцій і норм охорони праці та практичні навич­ки для використання безпечних методів виконання роботи;

- визначити свій психофізіологічний стан і за такого самопочуття зверну­тися до медичного закладу;

- використати необхідні засоби індивідуального захисту після перевірки їх справності і придатності для використання;

- перевірити придатність інструменту, робочого місця, тощо.

Відновлення необхідного трудового настрою має бути відпрацьовано психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першій з його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт. Саме тому велике значення мають збори з робітниками до початку роботи, коли безпосередній керівник ставить виробничі завдання та аналізує стан безпеки на кожному робочому місці. У процесі виконання робіт керівник по­винен здійснювати контроль за станом безпеки і координувати роботу пра­цівника. Вимога визначення відсутності небезпек наприкінці робочої зміни та інформування керівника створює для працівника передумови для осмис­лення подальшого удосконалення стану безпеки.

Вивчення трудової діяльності людини і впливу трудової діяльності на організм людини передбачає, насамперед, характеристику фізіології праці:

- фізичні, нервово-психологічні, розумові, емоціональні перевантаження;

- ритм і темп роботи;

- монотонність праці;

- обсяг сприймання та переробки інформації;

- біомеханічні та антропометричні дані людини.

Це дає змогу визначити: ступінь і характер навантаження організму під час роботи; відповідність робочого місця і засобів праці анатомо­фізіологічними особливостями людини; раціональні режими праці і відпочи­нку; організацію робочого місця; проведення професійного добору та проф­орієнтації, тощо. Життєдіяльність людини постійно супроводжується витра­тами енергетичних запасів, які поновлюються харчуванням. Залежно від виду праці обов'язково необхідно враховувати і харчовий раціон. Він не повинен більше ніж на 5% перевищувати добові енерговитрати. Добові енерговитрати залежать від характеру роботи та фізичного навантаження:

- при розумовій діяльності - не більше 2,5 тис. ккал/добу;

- при середній фізичній праці - 3,2 тис. ккал/добу;

- при важкій фізичній праці - 4 тис. ккал/добу та більше.

Працездатність - це функціональні можливості організму, які характе­ризуються кількістю та якістю виконаної роботи за максимальної її інтенсив­ності або тривалості.

Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специ­фічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності. Працездатність людини зумовлена станом здоров'я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Оцінюють її часто за виробничими показника­ми, проте слід пам'ятати, що на ці показники впливають чинники, пов'язані з організацією трудового процесу.

Зміна працездатності протягом робочого дня проходить три стадії (мал. 4). Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних ритмів психофізіологічних функцій. Так, протягом доби простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8...12-Ю та 16...18-Ю го­динами. Встановлено, що зона біоритмічного оптимуму для трудової діяль-

ності має індивідуальні коливання. Так, більшість людей мають більш високу працездатність у ранковий час. Проте є певний процент осіб, які мають висо­ку працездатність увечері та вночі.

Протягом робочого тижня (мал. 5) спостерігаються низькі рівні праце­здатності у перші дні і особливо в останні (понеділок, п'ятниця, субота). Три­валіші біологічні ритми (місячні, річні, сезонні) мають різні періоди коли­вання щодо різних функціональних навантажень (фізичних, емоційних та ін­телектуальних) і відзначаються високою індивідуальністю.

В будівництві на працездатність людини впливають і пори року.

Мал. 4. Динамічна праце­здатність токаря ремонт­ної майстерні з урахуван­ням психофізіологічних функцій:

А - зорово-моторна реак­ція; Б - координація рухів; В - крива працездатності; а - стійка працездатність; б - низька працездатність на стадіях утягування в роботу та появи втоми.

Мал. 5. Крива працездат­ності протягом тижня.

Працездатність також може змінюватись під час навчання, тренування, внаслідок зміни характеру трудового процесу (впровадження нового облад­нання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації, тощо), чинників, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкід­ливих речовин у повітрі робочої зони).

Продовжити стійку працездатність можна за рахунок: оптимального рі­вня напруги психофізіологічних функцій; правильним поєднанням режимів праці та відпочинку; проведенням фізкультурних пауз; використанням тоні­зуючих напоїв; наглядом і контролем за роботою людини; комфортними умовами праці. Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий - незначну. Негативні емоції (страх, невпевненість, поганий настрій) знижують праце­здатність, а позитивні (впевненість, спокій, бадьорий настрій) значно продо­вжують період стійкої працездатності.

Комфортні умови праці забезпечують крім високої працездатності доб­ре самопочуття і здоров'я людини не погіршується довгий час.

На успіх діяльності особливо впливає стан людини. Будь який вид дія­льності викликає втому. Втома - це стан, що спричиняється інтенсивною і тривалою роботою, характеризується тимчасовим зменшенням працездатно­сті, виражається зниженням кількості та якості роботи і погіршенням коор­динації функцій. Втома - це зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об'єктивним показником стомлення є упо­вільнення темпу роботи, а також зниження її якості.

Проблема втоми охоплює вирішення трьох кардинальних питань:

а) з'ясування природи втоми (механізм та причини розвитку);

б) діагностика втоми та оцінка працездатності;

в) розробка заходів боротьби з втомою.

Гальмування є одним з основних проявів втоми. Разом з тим ототож­нювати поняття гальмування і втоми не можна. Основою втоми є насамперед виснаження фізіологічного потенціалу, що і є збудником гальмування. При зростанні процесів утоми поглиблюються процеси гальмування і на певному етапі може настати їх виснаження, що проявляється насамперед уповільнен­ням процесів відновлення.

Прояв втоми починається з порушення робочого динамічного стерео­типу - знижується точність і швидкість робочих рухів, уповільнюється вико­нання операції та її окремих елементів, з'являються зайві рухи, помилки у ро­боті. У зв'язку з цим змінюються виробничі показники - знижується продук­тивність, збільшується кількість браку, погіршується якість продукції.

Хімічні речовини, пил, несприятливий мікроклімат, виробничий шум, вібрація, ЕМП діапазону радіочастот, нераціональне освітлення негативно впливають на працездатність людини. Розробляючи заходи цілеспрямованої профілактики втоми і перенапруження, дуже важливо встановити конкретні

чинники трудового процесу, здатні спричиняти ці процеси, та оцінити їх рі­вень за критеріями оцінки важкості та напруженості роботи.

Фізіолого-гігієнічна проблема втоми та перенапруження, зважаючи на те, що вона пов'язана з працездатністю працюючих, а отже, з продуктивністю праці, є важливою соціальною проблемою, тому боротьбу слід проводити комплексно, враховуючи технічні, організаційні, гігієнічні та психофізіологі­чні заходи. Основними з них є такі: широка механізація та автоматизація ви­робничих операцій; організація раціонального режиму праці та відпочинку; оптимізація санітарно-гігієнічних умов праці; удосконалення робочих рухів та робочої пози; обладнання раціонального робочого місця та устаткування з урахуванням антропофізіологічних особливостей організму; правильне, раці­ональне виробниче навчання; послаблення несприятливої дії монотонності; заходи щодо запобігання гіподинамії; формування сумлінного ставлення до праці в трудових колективах (усвідомлення корисності праці, сприятливий психологічний мікроклімат, широка гласність, матеріальна зацікавленість, змагання, тощо); естетичне оформлення робочої обстановки; організація та проведення профвідбору та профорієнтації.

Мікроклімат робочої зони.

Трудова діяльність людини протікає в певних метеорологічних умовах, які характеризуються різним сполученням температури повітря, швидкості його руху, відносною вологістю, барометричним тиском і тепловим випромі­нюванням від нагрітих поверхонь. Якщо трудова діяльність людини відбува­ється в приміщенні, то ці показники в сукупності прийнято називати мікро­кліматом виробничого приміщення. При виконанні робіт на відкритих май­данчиках, на полях метеорологічні умови визначаються кліматичним поясом і сезоном року. Але і в цьому випадку в робочій зоні складається певний мік­роклімат.

Метеорологічні умови визначаються такими параметрами: температу­рою повітря, t (С); відносною вологістю, ф (%); швидкістю повітря, V (^м/_с). Крім цих параметрів, що є основними, не слід забувати і про атмосферний тиск (Р, Па), який впливає не тільки на парціальний тиск основних компоне­нтів повітря (кисень та азот), а й на процес дихання. Життєдіяльність людини проходить в умовах достатньо широкого діапазону тиску 734... 1276 гПа. Од­нак тут треба пам'ятати, що для здоров'я людини є небезпечною швидка змі­на тиску, а не сама величина цього тиску. Наприклад, швидке зниження тис­ку лише на декілька гектопаскалей щодо нормальної величини 1013 гПа спричиняє хворобливі відчуття.

Необхідність урахування основних параметрів метеорологічних умов диктується наслідками в змінах стану людини. Всі життєві процеси в органі­змі людини супроводжуються утворенням теплоти, кількість якої змінюється. Величина тепловиділення (Q) організмом людини залежить від ступеня фізи-

чного напруження у певних метеорологічних умовах і складає від 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (тяжка робота). Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того, щоб фізіологічні процеси проходили нормально, теплота, що виділяє організм, повинна відда­ватись в навколишнє середовище. Необхідною умовою життєдіяльності лю­дини являється збереження постійної температури при зміненні параметрів мікроклімату в широких межах. Відношення між певною кількістю тепла, яку виробляє організм і охолоджуючою властивістю навколишнього середо­вища характеризує його як комфортне. Метеорологічні умови виробничих приміщень, особливо робочих зон (простір висотою до 2 м над робочим міс­цем), являються комфортними, якщо вони забезпечують добре самопочуття працюючих і високу продуктивність праці. При відхиленні метеорологічних параметрів від оптимальних в організмі людини для підтримання постійної температури тіла починають відбуватися різні процеси, направлені на регу­лювання, теплопродукції і тепловіддачі. Це можна пояснити під час розгля­дання теплового балансу між організмом людини і навколишнім середо­вищем.

Віддача теплоти організмом людини в навколишнє середовище відбу­вається через теплопровідність крізь одяг (Q_Т), конвекцією тіла (Q_К), випро­мінюванням на навколишні поверхні (Q_В), випаровуванням вологи з поверхні шкіри (С_ВИП). Частина теплоти витрачається на нагрівання повітря, яким ди­хає людина (Q_П).

Кількість теплоти, яка віддається організмом людини будь-якими шля­хами, залежить від того чи іншого параметра мікроклімату. Так, тепловіддача конвекцією залежить від температури навколишнього повітря і швидкості його переміщення. Випромінювання теплоти відбувається у напрямі повер­хонь, що оточують людину, мають нижчу температуру поверхні одягу (27...31 °С) і відкритих частин тіла людини (близько 33,4 °С). Під час впливу високих температур навколишньої поверхні (30...З5 °С) тепловіддача випро­мінюванням повністю відсутня, а під час впливу більш високих температур теплообіг йде у зворотному напрямі. Віддача теплоти за рахунок випарову­вання залежить від відносної вологості і швидкості переміщення повітря. У стані спокою, коли температура навколишнього середовища 18 °С, частка Q_К складає близько 30% всієї теплоти, яка віддається людиною, С_ВИП = 20% і Q_П≈5%. Під час зміни температури повітря, швидкості його руху і вологості, наявності близько людини нагрітої поверхні, в умовах її фізичної праці тощо - це співвідношення змінюється.

Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови), відповідно до конкретних видів роботи, забезпечується при дотриманні теплового балансу:

Q ⁼ Q_Т + Q_К + Q_ВИП + Q_П, (12)

тому температура внутрішніх органів людини залишається постійною (бли­зько 36,6°С). Ця здатність людського організму до утримання постійної тем-

ператури під час зміни параметрів мікроклімату та під час виконання роботи будь-якої важкості називається терморегуляцією.

При змінені температури повітря від 15°С до 22°С теплопродукція ор­ганізму людини знаходиться приблизно на постійному рівні. При пониженні, температури повітря теплопродукція підвищується, в першу чергу, за раху­нок м'язової активності (проявленням якої являється, наприклад, тремтіння) і посилення обміну речовин. При підвищенні температури повітря посилюю­ться процеси тепловіддачі організму людини в навколишнє середовище: кон­векцією, випромінюванням, випаровуванням. Перевага того чи іншого про­цесу залежить від температури навколишнього повітря. При температурі близько 20°С коли людина не відчуває ніяких неприємних відчуттів зв'язаних зі зміненням мікроклімату, тепловіддача конвекцією складає 25...30%, ви­промінюванням - 45%, випаровуванням - 20...25%. Висока температура впливає на людину і сприяє розширенню судин кровообігу. Відповідно має місце підвищений приплив крові до поверхні тіла, і тепловіддача в навколи­шнє середовище значно підвищується. Однак, коли температура навколиш­нього середовища і поверхні досягає 30...35°С, віддача теплоти конвекцією і випромінюванням в основному припиняється. Більш висока температура по­вітря сприяє тому, що більша частина теплоти віддається через випаровуван­ня її з поверхні шкіри. В таких умовах організм губить відповідну кількість вологи, а разом з нею і солі, які відіграють важливу роль в життєдіяльності організму. В умовах зниження температури повітря реакція людського орга­нізму на ці зміни інша - судини кровообігу шкіри звужуються, приплив крові до поверхні тіла зменшується, і віддача теплоти конвекцією і випромінюван­ням зменшується. Таким чином, для теплового самопочуття людини важли­вим є певне сполучення температури, відносної вологості і швидкості руху повітря.

Вологість повітря значною мірою впливає на терморегулювання орга­нізму. Вологість повітря визначається складом в ньому водяних парів. Під­вищена вологість (φ > 85 %) ускладнює терморегулювання через зниження випару поту, а досить низька вологість (φ < 20 % ) спричиняє сухоту слизо­вих оболонок шляхів дихання. Оптимальні величини відносної вологості складають 40...60 %. Підвищення вологості повітря більш як 75...85% в спо­лученні з низькими температурами сприяє значному охолодженню, а в спо­лученні з високими - сприяє перегріву організму.

Рух повітря в приміщеннях є важливим чинником, який впливає на те­плове самопочуття людини. В умовах спекоти рух повітря сприяє підвищен­ню віддачі теплоти організмом і поліпшує його стан, але в холодну пору року цей вплив не є сприятливим. Мінімальна швидкість руху повітря, яку відчу­ває людина, складає 0,2 м/с. Взимку швидкість руху повітря не повинна пе­ревищувати 0,2.. .0,5 м/с, а влітку 0,2... 1,0 м/с.

Швидкість повітря також впливає на розподіл шкідливих речовин у приміщенні. Повітряні потоки можуть розповсюджувати їх по всьому об'єму

приміщення, переводити пил з осілого у зважений стан. Легкий рух повітря при звичайних температурах сприяє доброму самопочуттю: створює комфор­тні умови. Рух повітря з високою швидкістю в умовах низьких температур викликає збільшення тепловтрат конвекцією та випаровуванням і веде до си­льного охолодження організму, особливо при роботах на відкритому повітрі в зимових умовах.

Під впливом високої температури повітря, інтенсивного теплового ви­промінювання виникає загроза перегрівання організму людини, яке характе­ризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, прискоре­ним пульсом і диханням, різкою слабкістю, запамороченням, а в тяжких ви­падках - появою судом і виникненням теплового удару. При температурі по­вітря більше 30°С і значному тепловому випромінюванню від нагрітих пове­рхонь наступає порушення терморегуляції організму, особливо, якщо втрати поту в зміну досягають до 5 л. При цьому спостерігається слабкість, голо­вний біль, гам в вухах, нудота, підвищення температури тіла. Дихання і пульс прискорюються, артеріальний тиск підвищується, потім, спадає. В тя­жких випадках може наступити тепловий, а при роботі на відкритому повітрі - сонячний удар. Також може бути судорожна хвороба, яка є в наслідок по­рушення водно-сольового балансу. Перегрів організму сильно відбивається на нервовій системі і працездатності людини.

Довготривалий сильний вплив низьких температур може викликати рі­зні несприятливі зміни в організмі людини. Місцеве і загальне охолодження організму являється причиною багатьох захворювань: міозитів, невритів, ра­дикулітів, а також простудних захворювань. Любий ступінь охолодження ор­ганізму характеризується зниженням частоти сердечних скорочень і розвит­ком процесів гальмування в корі головного мозку, що веде до зниження пра­цездатності людини.

Теплове випромінювання властиве різним тілам, температура яких ви­ще абсолютного нуля. Тепловий вплив випромінювання на організм людини залежить від довжини хвилі і інтенсивності потоку випромінювання, величи­ни поверхонь частин тіла, тривалості випромінювання, кута падіння проме­нів, виду одягу людини. Найбільшою проникаючою здатністю володіють че­рвоні і інфрачервоні промені з довжиною хвилі 0,78... 1,4 мкм, які погано за­тримуються шкірою, глибоко проникають в біологічні тканини і викликають підвищення їх температури. Вплив такого випромінювання на очі веде до помутніння хрусталика і професійної катаракти. В виробничих умовах зу­стрічаються теплові випромінювання в діапазоні довжини хвиль від 100 Нм до 500 мкм. У гарячих цехах перевага інфрачервоної радіації з довжиною хвилі до 10 мкм. Допустимий для людини рівень інтенсивності теплового опромінення на робочих місцях складає 0,35 кВт/м² (ГОСТ 12.4.123 - 83. «ССБТ. Засіб захисту від інфрачервоного випромінювання. Класифікація. За­гальні технічні вимоги»).

Нормативним документом по нормуванню як допустимих, так і опти­мальних параметрів мікроклімату в теперішній час являється ГОСТ 12.1.005.76. В основу принципу нормування метеорологічних умов виробни­чого середовища покладена диференційна оцінка оптимальних і допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристи­ки виробничого приміщення, категорії робот по їх важкості і пори року.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють такі сполу­чення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливу на людину забезпечують збереження нормального функціонального і тепло­вого стану організму без напруги механізму терморегулювання (табл. 5).

Таблиця 5. Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні приміщень

Таблиця 6. Допустимі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень в холодний і перехідний період року.

Допустимими мікрокліматичними умовами називаються такі сполу­чення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливу на людину можуть викликати проходящі і швидко нормалізуючі зміни функ-

ціонального і теплового стану організму, а також напружену роботу механіз­му терморегулювання, але вони не виходять за межи фізіологічних можливо­стей, не викликають порушення стану здоров'я і дискомфортне теплопочуття (табл. 6)

В нормах ураховуються пора року, категорія робіт і характеристика приміщень по теплозбиткам.

Пора року. Холодний і перехідний періоди року - це періоди, які мають середньодобову температуру зовнішнього середовища нижче +10 °С; теплий період року це період, який має середньодобову температуру зовнішнього середовища +10 °С і вище.

Категорія робіт: до І категорії відносяться легкі фізичні роботи, які по­требують до 150 ккал/рік (112 Дж/с) енерговитрат; до II категорії відносяться фізичні роботи середньої важкості, при яких витрати енергії складають від 150 до 200 ккал/рік (172...232 Дж/с) - II а, та від 200 до 250 ккал/рік (232...293 Дж/с) - II б; до III категорії відносяться важкі, фізичні роботи, енерговитрати яких більше 250 ккал/рік (293 Дж/с).

По теплозбиткам приміщення характеризуються на дві групи:

- з незначними збитками явного тепла, які приходиться на 1м³ об'єму при-міщення - 20 ккал/м рік (23 Дж /м³с) і менше;

- з значними збитками явного тепла - більше 20 ккал/м рік (23 Дж/м³с).

Для того, щоб робоче місце було зручним, воно також має відповідати антропометричним даним працюючого. Середні антропометричні дані обчи­слюють за великою кількістю вимірювань основних показників різних груп населення. Такі дані використовуються при конструюванні робочих місць на виробництві. За антропометричними даними виділяють дві основні зони ви­конання трудових операцій - оптимальну і зону досяжності.

На робочому місці основна робота протягом зміни має виконуватись у межах оптимальної зони. Рухи в зоні досяжності викликають підвищене на­пруження м'язів поясу верхньої кінцівки та плеча, супроводжуються зростан­ням енерговитрат і за частого повторення можуть спричиняти втому та пере­напруження. Крім того, робочі рухи, що виконуються витягнутими руками, не можуть розвивати більших зусиль м'язів та не забезпечують точність і швидкість реакцій. У зв'язку з цим рухи в зоні досяжності слід зводити до мі­німуму.

Значна увага надається естетичному оформленню робочого місця. Хо­роші самопочуття і настрій працюючого під час роботи досягаються не тіль­ки зручністю роботи, відсутністю напруження, а й включенням в інтер'єр ро­бочого місця елементів оздоблення - кімнатних рослин, художніх творів, ви­конаних у приємній для очей колірній гамі. При колірному оформленні обла­днання та виробничих приміщень слід віддавати перевагу тим кольорам, які підвищують працездатність, викликають сприятливі емоційні відчуття. Наси­ченість кольорів має бути такою, за якої коефіцієнт відображення був би не менше 40...50%. Серед кольорів повинні переважати білий, світло-лимонний

для стель, білий, світло-зелений, світло-голубий, світло-жовтий - для перего­родок і стін.

Оцінюючи робочу позу та організацію робочого місця, треба керува­тись ГОСТами, крім того, слід враховувати вимоги міждержавних стандартів на певні види виробничого обладнання.