Управління як суспільне явище, еволюція його змісту.

А. Ю. Кравець

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

«ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ»

Дніпропетровськ

УДК 351.9 (075.8)

ББК 66.033.141я73

К78

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету суспільних наук та міжнародних відносин Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (протокол № від)

К 78 Кравець А. Ю. Конспект лекцій з курсу «Державне управління та місцеве самоврядування» [Текст] / А. Ю. Кравець. – Д.: «Адверта», 2015. – 76с.

Конспект лекцій з дисципліни «Державне управління та місцеве самоврядування» розроблений для студентів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара всіх спеціальностей денної та заочної форми навчання.

Рецензенти: д. політ.н. Побочий І.А.

к. політ. н. О.А.Боярська

Зміст

Вступ 4

Лекція 1. Теоретичні засади державного управління

1.1Управління як суспільне явище, еволюція його змісту 5-9

1.2. Основні підходи до визначення поняття «державне управління» 9-17

Лекція 2. Закони, закономірності, функції та принципи управління

2.1. Основні закони, закономірності та принципи управління 17-18

2.2 Суб'єкт та об'єкт управління, механізм державного управління 18-19

2.3. Цілі та функції державного управління 20-21

Лекція 3. Державна влада і державне управління

3.1 Влада в системі yправлінських відносин 22-24

3.2. Принципи та ознаки державної влади 24-25

Тема 4. Підготовка та прийняття управлінського рішення. Права громадян у державному управлінні

4.1. Управлінські рішення та їх класифікація. 26-27

4.2. Механізм реалізації права громадян на участь у здійсненні державної влади. Права громадян у державному управлінні 27-31

Тема 5. Державна служба в системі державного управління. Державна політика як чинник життєдіяльності суспільства

5.1. Державна служба в системі державного управління 32-33

5.2. Державна політика як чинник життєдіяльності суспільства 33-36

Тема 6. Конституційні засади побудови структур державної влади в Україні

6.1. Загальні принципи державного ладу в Україні 37-47

6.2. Органи законодавчої та виконавчої влади, їх повноваження 47- 60

Тема 7. Місцеве самоврядування та його особлива роль

7.1. Конституція України про місцеве самоврядування 61-63

7.2. Закон України про місцеве самоврядування 63-95

Тема 8. Реформування організаційної структури державного управління

8.1. Загальні засади адміністративної реформи 96-103

Список рекомендованої літератури 104-106

Вступ

З набуттям нашою країною незалежності особливої ваги набуває розробка проблем теорії та практики державного управління. І це цілком закономірно. У сучасному ж українському суспільстві, коли розбудова суверенної правової держави, відповідної до її запитів управлінської мережі, й докорінна трансформація економіки супроводжуються певними кризовими явищами, спадами і конфліктами, питання теорії та практики державного управління вкрай актуалізуються.

Метою курсу «Державне управління та місцеве самоврядування» є надання інформації щодо законодавчого та нормативного регулювання формування діяльності органів державної влади; ознайомлення студентів з концепціями децентралізації та адміністративного реформування всіх рівнів державного управління, розподілу повноважень між гілками влади та органами місцевого самоврядування тощо.

Завданнями курсу «Державне управління та місцеве самоврядування» є визначення поняття і змісту управління та державного управління; аналіз цілей, функцій, принципів державного управління; вивчення організаційної й функціональної структури органів державної влади та перспективи її реформування; розкриття сутності та зміст місцевого самоврядування і його місця в державно-управлінських процесах; аналіз ефективності державної служби в Україні; усвідомлення проблеми державного управління у процесі формування громадянського суспільства і розбудови демократичної, правової, соціальної держави.

Лекція 1. Теоретичні засади державного управління

Управління як суспільне явище, еволюція його змісту.

Зазначимо, що вже міфи народів Стародавнього Світу (Ассирії, Вавилону, Єгипту, Греції, Китаю, Індії) містять у собі зародки ідей необхідності й важливості певного упорядкування і регулювання співжиття людей, без чого воно матиме хаотичний і деструктивний характер.

Цінність держави як філософсько-правової теорії і практики організації політичної влади та управління суспільством визнавалися античними філософами Платоном, Аристотелем, Плутархом. Зміст наполегливого пошуку ними досконалих, заснованих на знаннях і людських чеснотах, форм державної організації полягав у тому, що правління освічених і мудрих людей забезпечувало б дотримання законів і соціальну справедливість.

Визначні представники філософської думки Новітнього Часу Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Д. Локк обстоювали ідею верховенства закону, вимогу дотримання правової справедливості, договірну концепцію держави.

Вагомий внесок у розробку проблем нормативно-правового управління життям суспільства належить видатним французьким філософам ХVIII ст. Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, вчення яких пройняті ідеями просвітництва, боротьби проти абсолютизму, політичної свободи тощо.

Новий етап у філософській розробці проблем державного управління пов’язаний з творчістю визначних німецьких філософів І. Канта і Г.В.Ф. Гегеля. Канту належить велика заслуга у справі послідовного філософського обґрунтування і розвитку ліберальної теорії правової держави як ідеальної моделі, якою слід керуватися у практичній організації державного життя. У свою чергу Гегель поділ влади вважав гарантією публічної свободи. Різновиди влади, на його погляд, повинні підпорядковуватися ідеї державної єдності, яка становить сутність внутрішнього суверенітету держави.

Дослідження актуальних проблем соціального управління у ХХ ст. пов’язується також з іменами Д. Істона, Г. Алмонда, М. Вебера, Т. Парсонса, Г. Мертона, Г. Моски, У. Ростоу, Ю. Хабермаса, Е. Тоффлера та інших відомих соціологів та філософів. Усіх їх об’єднують намагання уникнути жорсткого соціального детермінізму, ідеї необхідності втручання держави в управління економічними процесами, боротьби з бідністю, гуманізації праці, розуміння важливості врахування впливу на всі сфери суспільного життя новітніх досягнень науки, техніки і культури.

У другій половині ХХ ст. з’являється концепція «управління людьми» на основі доктрини «людських відносин» (Дж. Бернхем, Д. Белл, П. Дрyкер, Дж. Гелбрейт, У. Лінерман, Е. Мей, Б. Гурне, Г. Саймон та ін.). Згідно з нею управління економікою і вплив на усі сфери суспільного життя мають стати прерогативою представників нового соціального прошарку – освіченої висококваліфікованої еліти управлінців, інженерів, вчених та інших представників технічної інтелігенції. Спільним моментом робіт згаданих авторів є їхній прагматичний характер, акцент на технології управління, на конкретних методах і формах діяльності менеджерів у різних сферах життя сучасного суспільства. Одним з напрямів розвитку теорії організації й управління стала так звана «нова школа науки управління», представники якої вважають метою своїх досліджень вивчення процесу прийняття рішень із застосуванням математичних методів і електронно-обчислювальної техніки (У.Т. Морріс, У.Р. Рейтман, О. Ланг, Д. Дерлоу тощо).

Філософські розвідки радянського періоду 20-90 рр. ХХ ст., присвячені проблемам соціального управління, мали, як правило, були орієнтовані на підтвердження переваг соціалістичного способу життя. У працях найвідоміших тогочасних авторів – В. Афанасьєва, Д. Гвішіані, Г. Попова, А. Годунова, В. Куценка, Є. Головахи – проблематика соціального управління розглядалася переважно у контексті потреб соціалістичного суспільства з акцентом на критику буржуазних теорій управління. Втім, були сформульовані продуктивні ідеї щодо природи та механізму соціального управління, ролі прогнозування і планування в процесі прийняття управлінських рішень тощо.

У роботах філософів, соціологів, економістів пострадянського етапу порушуються принципово нові актуальні питання і проблеми, зумовлені рішучими змінами в основних сферах суспільства – у політиці, економіці, праві, ідеології; рухом в іншому, багато в чому протилежному попередньому, напрямі, про який в радянські часи не могло бути і мови. Зокрема це стосується ролі особистості в процесах соціальної регуляції (І. Ільїн), феномена соціальної мобільності (М. Мокляк, М. Бойко, Т. Загороднюк, Ю. Римаренко, М. Шульга, В. Школьняк), галузевого та регіонального управління (В. Альохін, С. Поважний, І. Гринько), соціального моделювання (В. Курбатов), прогнозування (О. Базулук, Г. Вдовиченко). Напрацювання вказаних авторів уможливили розгляд соціальних моделей як своєрідних форм наукового знання, інтегрованих в управлінську практику.

У науковій літературі здобуло визнання трактування управління як поняття, що характеризує впорядкування взаємодії певної множини елементів або складових природи, суспільства, самої людини. Тобто, управління – це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це унормовуючий процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному й кількісному стані або переводить її в новий.

Управління є необхідною функцією суспільного життя. Його мета полягає в організації спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпеченні координації і взаємодії між ними, а його суть – у здійсненні керуючого впливу на певні об'єкти. У кожний певний історичний момент управління відтворюється відповідним суспільством, існує для нього, за рівнем його розвитку, характеризується та вдосконалюється. У глибоких і активних взаємозв'язках зі всією системою організації і функціонування суспільства, у підтримці її динаміки, раціональності, ефективності й віддзеркалюється «секрет» управління. Тому управління виступає однією з найскладніших, найвідповідальніших сфер практичної інтелектуальної діяльності людей. Це сфера, від стану якої в основному залежать добробут суспільства, доля кожної людини.

У науковій літературі категорія управління розглядається в різних аспектах, відповідно в його поняття вкладається різний зміст.Але найбільш адекватно суть управління визначається черезтермін «вплив»,який вказує на головне в управлінні – момент впливу на свідомість, поведінку і діяльність людей. Управління має місце тоді, коли деякий суб'єкт на щось впливає, щось змінює, перетворює, переводить з одного стану в інший, чомусь надає новий напрямок руху або розвитку, тому якщо немає дієвого впливу, який би забезпечував досягнення певної мети, то немає й управління.

Відправними засадами в управлінні виступають цілі, інтереси, знання, думки, прагнення і сподівання людини. Для того, щоб стати реальністю, управлінський вплив обов'язково має містити в собі цілеспрямування, тобто телеологічний момент, а також організаційний момент – спрямовувати і практично забезпечувати взаємодію людей.

Водночас, надаючи будь-якому суспільному процесу певні цілі, організовуючи в ньому взаємодію людей, управління покликане, в рамках цих цілей і організації, конкретно регулювати поведінку й діяльність кожного з учасників певного керованого процесу. Тому можна стверджувати, що специфіка управлінського впливу полягає в його цілеспрямовуючих, організуючих і регулюючих властивостях, які свідчать про його дієвість.

Відповідно,управління є цілеспрямовуючим, організуючим і регулюючим впливом людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність,який здійснюється як безпосередньо (у формах самоуправління), так і за допомогою спеціально створених структур (держави, громадських об'єднань, партій, спілок, асоціацій, фірм тощо).

Управління як суспільне явище, що відпрацьоване і пристосоване людьми для вирішення життєвих проблем, має багатогранний характер, складається з різноманітних елементів і взаємозв'язків. Це зумовлено тим, що в управлінні як суб'єктом, так і об'єктом управлінського впливу виступає людина. Визначальним є і те, що управління органічно включене в механізми взаємодії природи, людини, суспільства.