Методи адміністративного права.

ТЕМА. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

1. Предмет адміністративного права.

2. Метод адміністративного права.

3. Принципи адміністративного права.

4. Система адміністративного права.

5. Джерела адміністративного права.

Предмет адміністративного права.

Завданням адміністративного права є врегулювати управлінську діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також запровадити і регламентувати дійсно демократичні взаємовідносини між цими органами і громадянами.

У першу чергу, до предмета адміністративного права відносяться так звані «класичні управлінські відносини», тобто ті суспільні відносини, які виникають щодо здійснення державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності. До предмета адміністративного права, окрім зовнішніх, відносяться і внутрішньо організаційні управлінські відносини, які складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів.

Складовою предмета адміністративного права є управлінські відносини, пов’язані із реалізацією функцій та повноважень виконавчої влади, делегованих державою органами місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним організаціям (наприклад, формування по охороні громадського порядку та державного кордону) повноважень. .

Важливим і новим чинником предмета адміністративного права виступають суспільні відносини, пов’язані з наданням громадянами різноманітних адміністративних послуг. Під такими послугами розуміють діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб по виконанню обов’язків держави перед громадянином щодо створення умов для повноцінної реалізації ними своїх прав і свобод. Введення інституту адміністративних послуг істотно змінює ієрархію цінностей у стосунках між громадянами і публічною владою, згідно з якою права і свободи громадян користуються пріоритетом. Водночас термін «адміністративні послуги» спрямований не на виокремлення нового виду відносин між державними органами і приватними (фізичними і юридичними) особами, а на змістовну переоцінку характеру їхніх взаємовідносин.

До предмета адміністративного права слід віднести також суспільні відносини, що виникають у зв’язку з організацією та діяльністю адміністративних судів.

До предмета адміністративного права також належать суспільні відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративного примусу, у т.ч. й адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб.

Адміністративне право - це галузь, що регулює здебільшого не управлінські відносини між державними і недержавними публічно-владними органами з одного боку, і підвладними керованими об’єктами – з іншого, а різноманітні взаємовідносини між цими органами і приватними особами щодо забезпечення першими необхідних умов для ефективної реалізації належних приватним особам прав, свобод і законних інтересів.

В узагальненому вигляді адміністративне право – це, умовно кажучи, «публічно-сервісне право», тобто право, що спрямоване на обслуговування потреб та інтересів приватних осіб у їхніх відносинах з органами публічної адміністрації.

Абсолютна більшість адміністративних правовідносин є результатом органічного поєднання матеріальних і процесуальних норм. Пороцесуальної форми застосування потребують як санкції, так і диспозиції будь-якої матеріальної норми.

Відтак, до предмета сучасного адміністративного права України входять групи однорідних суспільних відносин, що формуються:

1) у ході державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами, а також реалізації повноважень виконавчої влади, делегованих державною органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та деяким іншим недержавним інституціям;

2) у ході діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг;

3) у процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів усіх державних органів, адміністрацій, а також у зв’язку з проходженням державної служби або служби в органах місцевого самоврядування;

4) у зв’язку з реалізацією юрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та інших суб’єктів адміністративного права;

5) у ході застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність, щодо фізичних і юридичних осіб.

Донедавна предмет адміністративного права обмежувався лише управлінськими відносинами. Сьогодні, як показує практика, управлінські відносини не домінують у предметі адміністративного права. Поза площиною управлінських відносин знаходяться наступні блоки (групи):

1) розгляд і вирішення індивідуальних адміністративних справ за зверненнями приватних (фізичних і юридичних) осіб;

2) надання різноманітних адміністративних послуг у вигляді дозвільно-ліцензійних, реєстраційних та інших подібних дій;

3) прийняття зобов'язуючих рішень щодо приватних осіб у процесі вирішення різних публічних господарських справ;

4) захисту порушених прав і свобод громадян (адміністративний розгляд скарг і судочинство в адміністративних судах);

5) застосування до осіб заходів адміністратвиного примусу.

Методи адміністративного права.

Методи адміністративного прававизначаються як сукупність певних загальних і специфічних способів, що використовуються законодавцем для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права.

В адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам правового регулювання – імперативному та диспозитивному.

Загальними рисами методу адміністративно-правового регулювання слід вважати те, що він реалізується шляхом:

· використання приписів (встановлення обов’язків);

· встановлення заборон;

· надання дозволів.

В адміністративно-правовому регулюванні публічної адміністрації, посадових осіб застосовується принцип - дозволено лише те, що прямо передбачено законом – частина друга ст.19 Конституції України).

У регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади та у внутрішній організації цих органів широко використовується такий спеціальний спосіб правового регулювання, як встановлення субординації. Він необхідний для організації управлінського процесу. Через використання даного способу регулювання у відносинах між керованим об’єктом і керуючим суб’єктом закріплюється стан підлеглості, що означає наявність відносин субординації між ними.

Спосіб встановлення субординації має доповнювати координацією та реординацією.

Спосіб встановлення координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети. Цей спосіб використовується переважно в регулюванні суспільних відносин, учасники яких знаходяться на одному організаційно-правовому рівні.

Спосіб встановлення реординації у відносинах в системі управління полягає в наданні керованому суб’єкту (організаційно підпорядкованому суб’єкту) права вимагати від керуючого суб’єкта створення необхідних для його діяльності умов (матеріальних, організаційних тощо). Часто цей метод застосовується в регулюванні стосунків між органами однієї системи, до якої входять як керуючі, так і керовані суб’єкти правовідносин. Наприклад, при створенні в системі міністерства нових територіальних місцевих органів необхідно спочатку створити достатні умови для їх функціонування.