Обратная связь
|
Поняття “документ”. Властивості та функції документів. План
1. Предмет, особливості і завдання сучасного діловодства.
2. З історії розвитку українського документознавства.
3. Поняття “документ”. Властивості та функції документа.
4. Загальні вимоги щодо оформлення службових документів.
5. Класифікація документів.
Предмет, особливості та завдання сучасного діловодства.
Діловодство – це вид діяльності, щодо створення документів та організація роботи з ними.
Особливості сучасного діловодства: 1) переведення його на державну мову та вдосконалення її використання в ділових паперах; 2) використання комп’ютерних систем оброблення та друкування документів; 3) необхідність дотримання вимог чинних державних стандартів у сфері діловодства; заповадження оптимальних прийомів праці.
Завдання діловодства: забезпечити вимоги державного замовлення щодо досконалого укладання та оформлення документів, зокрема професійної документації туристичної галузі (туристичних фірм, екскурсійних закладів тощо).
З історії розвитку українського документознавства (офіційно-ділового стилю мови).
Необхідність у складанні документів виникла одночасно з виникненням писемності. Про збереження важливих історичних та інших документів розповідають літописи. Місцем зберігання документів були церкви, монастирі, які водночас ставали архівами та бібліотеками. Діловодство в установах України до XVIII ст. велося згідно з канцелярськими традиціями. Після скасування української автономії у II пол. VIII ст. з’являються документи російських установ. Відсутність власної держави позначилась на долі найдавніших документальних матеріалів. Вони потрапили до архівосховищ Москви, Петербурга, Відня, Варшави. З утворенням у 1917 році Української держави зародилось національне архівництво: у складі Головного управління у справі мистецтв і національної культури було утворено Архівно-бібліотечний відділ. У березні 1918 року Рада народних комісарів прийняла постанову “Про форму бланків державних установ”, якою було встановлено єдиний формуляр ділового документа. З прийняттям незалежності України наказами Державного стандарту України були введені в дію нові стандарти з оформлення документів, зокрема 6.38-90 – “Правила оформлення документів”, за якими сьогодні створюється документація управлінської діяльності.
Перші ділові папери з’явились ще в Київській Русі після запровадження писемності. Вони виникли через необхідність фіксування важливих водій у житті суспільства і громадян: зовнішніх відносин, торгівлі, законів, договорів, боргів, передавання спадку. Зразками перших документів є договори між Руссю й Грецією в X сторіччі, зведення законів “Руська правда”, славнозвісна “Грамота князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року”, українсько-молдавські грамоти XI –XII століть, документи адміністрації Литовсько-Руської держави, гетьманських канцелярій, юридичні акти міських урядів XV – XVII cтоліть, а також українські літописи. Вже в перших документах започатковано ознаки стилю, який і донині зберігає свої характерні риси: висока термінологічність, перевага складносурядних речень, наявність складних конструкцій зі сполучниками а, і, та, а також безсполучникових ланцюжків. Найуживанішими в складнопідрядних реченнях є підрядні речення умови (із сполучником аще – якщо). Початкова формула “Я…” грамоти “Руська правда” з того часу стає обов’язковим реквізитом деяких документів [3].
Як окремий функціональний різновид української літературної мови офіційно-діловий стиль виділяється в 50 - 60 - х роках XX cт. В цей час здійснюється потужний тиск російської мови на українську лексику: усунення власнеукраїнських та запозичених з польської й німецької мови слів і наближення таким чином українського правопису до російського (мешканець – житель, громада – колектив, шпиталь – лікарня, завідувач – завідуючий, справочинство – діловодство, захід – міроприємство, ґрати – решітка, слухавка – трубка, ґандж – недолік, вантажівка – грузовик, галузка – гілка, варта – охорона, вгамувати – заспокоїти, втамувати – припинити, збагнути, осягти –зрозуміти).
Характерною для ділового стилю стає канцелярська лексика зразка: прогресивка, парторг, ударник, плановик, начфін, замдиректора, керуючий трестом, главбух, главк. В офіційно-ділове мовлення потрапляють книжні штампи: прорив, проробляти, питання, перекрити, недооцінка, мобілізувати, вирішальний, нижчепідписаний, текучка тощо.
У період “хрущовської відлиги “ 60-х років спостерігається хвиля розквіту національної мови, літератури, культури. З’являються наукові праці, в яких засуджується утискування рідного слова, що сприяє виникненню згубних для мови явищ – білінґвізму, безкультур’я, суржику. Відповідно в офіційно-діловому стилі відбуваються позитивні зміни, зокрема негативно оцінюються русизми:заключити договір (укласти угоду), прийняти міри (вжити заходів), провести міроприємство (здійснити захід), прийнятись за роботу (взятись до роботи), приступити до роботи (ставати до роботи), приносити непрємності (завдавати прикростей), заслуговувати уваги (бути вартим уваги).
Загалом офіційно-діловий стиль 50-70-х років мав перекладний характер і обмежене вживання в актах державно-політичних структур.
Період 70-80-х років характеризується пильною увагою до стилю ділових паперів з боку науковців-лінґвістів. Провадяться дослідження стилю, визначаються його ознаки та вплив на нього мовленнєвої культури.
Проголошення незалежності України створило умови для нового етапу бурхливого розвитку стилю. Цей час започатковує процес перегляду лексико-стилістичних норм української мови, унормування української терміносистеми, до вузівських програм вводиться курс ділової української мови, державна мова функціонує в державному, професійному спілкуванні. Значна увага приділяється культурі професійного мовлення, зокрема уникненню суржикових компонентів (перевод тексту – нормативне переклад тексту; прийняти рішення – нормативне ухвалити; ми, нижче підписані – ми, що нижче підписались), правильному вживанню прикметників відповідно до і згідно з, вживанню кличної форми у звертанні до адресата ( шановний пане Вікторе!) тощо. Втім розширення функціонування української мови здійснюється надто повільно й непослідовно, здебільшого у писемному мовленні і державно важливим завданням вищих органів влади і громадян є запровадження дієвих заходів щодо вдосконалення україномовної системи та розширення сфер її повноціного функціонування.
Офіційно-діловий стиль української мови зазнав лексико-граматичного впливу російської канцелярської мови та австро-угорських і польських канцелярій. Якщо на російську літературну мову свого часу відчутно вплинула канцелярська сфера, то українська літературна мова ближча до народної.
Поняття “документ”. Властивості та функції документів.
Документ (від лат. documentum – свідчення, доказ) – матеріальна форма відтворення, поширення, використання і зберігання інформації. Документ – це основний вид писемної мови професійного спілкування, який широко використовується в повсякденній діяльності як джерело та носій інформації. Якщо інформація в ньому зафіксована, то це забезпечує їй зберігання і накопичення, можливість передавання іншій особі, багаторазове використання, повернення до інформації з часом.
Поняття “документ”, “документація” у своєму розвитку зазнали істотних змін. Первісне слово “docere” у мові давніх римлян вживалося у значеннях “повідомляти”. Пізніше, з розвитком письма, додатково до усної мови як засобу закріплення фактів та різних явищ і писаного права, що регулювало майнові та інші суспільні відносини, виникла необхідна форма – documentum. Поява цього слова в українській мові пов’язана з діяльністю Петра I наприкінці XVII – на початку XVIII cт., котрий віддавав перевагу всьому іноземному, запозиченому. Спочатку слово позначало папери, які підтверджували чиїсь права, законність володіння чимось і мали юридичну силу. У сучасній літературній мові слово “документ” має декілька значень:
А) матеріальний об’єкт, у якому міститься та чи інша інформація, призначений для передачі у просторі та часі (фотоплівка, перфокарта тощо);
Б) діловий папір, що підтверджує будь-який факт або право на щось; у праві – складений відповідно до закону акт, що засвідчує факти, які мають юридичне значення (свідоцтво про народження, диплом про освіту, заповіт тощо);
В) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка та ін.);
Г) історично достовірні писемні джерела (грамота, акт, малюнок).
Загальна властивість усіх документів полягає в тому, що вони є носіями інформації. Характериною ознакою документів є високий рівень стандартизаці.
Серед функцій документа виділяють загальні та спеціальні.
Загальні функції документа:
*інформаційна;
*соціальна;
*комунікативна;
*культуроносна.
Спеціальні функціїдокумента:
*управлінська;
*правова;
*історична.
Отже, діловий документ є важливим елементом сучасного життя, який забезпечує обмін інформацією визначеного характеру, впливає на суспільні відносини.
|
|