Поняття політичної партії, суспільного руху

Політичні партії з'явилися усього лише кілька століть назад. У принципі, вони повинні виконувати посередницькі функції між суспільством і владою і являють со­бою невід'ємний атрибут демократії, — найважливіше завоювання цивілізації. По­літичні партії визначаються як ідеологічні організації, що об'єднують людей, котрі мають спільні політичні погляди і ведуть боротьбу за реалізацію своїх економічних, політичних, культурних та інших інтересів.

Утворення політичних партій обумовлено соціальною диференціацією суспіль­ства, його соціально-класовим розшаруванням. Тому багатопартійність — природний для суспільства стан. Цікаво досліджувати процеси зародження політичних партій, масових суспільних рухів і організацій. Багато з них спочатку складаються як не­формальні об'єднання, поступово конституюються, починають свою діяльність як організації демократичної користі з культурною, екологічною спрямованістю, а потім стрімко політизуються. Це відбувається через нерозвиненість політичної си­стеми, є вільні політичні ніші, і вони займаються новими організаціями, новими лідерами.

Ознаки, структура і внутрішня організація політичної партії

Для неформальної організації, та й політичної партії характерні такі ознаки: за­гальна мета, загальні групові цінності, загальна система групових норм, наявність одного чи кількох неформальних лідерів, специфічні способи символізації.

Учасників таких об'єднань, рухів, партій можна розділити на кілька типових груп.

Лідер - референтна, інформована особа, у руках якої знаходиться велика части­на зв'язків і управління, фінансових ресурсів.

Ідеолог — генерує ідеї, ініціативи, підводить теоретичну базу, консультує.

Пропагандист — пропагує групові цінності, здатний до переконання тих, хто сум­нівається.

Виконавець —особа, готова до виконання найбільш важких, нехай не дуже пре­стижних доручень, є тягловою конякою.

Примкнувший — коливається, не визначаючи до кінця своєї позиції.

Можна зробити класифікацію за мотивами входження, що, звичайно ж, багато в чому визначають поведінку членів неформальних об'єднань і навіть партій.

Аутсайдер — людина, що не знаходить визнання у формальних групах, не спро­можна для самореалізації.

Маргинал — той, хто через соціальний і психологічний дискомфорт прагне за­безпечити свою автономію, самоствердитися.

Конформіст—легко піддається впливу авторитету, при цьому швидко адаптується і засвоює групові норми і цінності.

Пристосуванець — на відміну від конформіста приймає групові цінності лише зовні, імітує свою глибоку приналежність групі, щоб домогтися підвищення свого статусу.

Фанат — захоплений груповими цінностями, який втратив критичне сприйняття своєї групи, організації і самого себе.

Борець — людина, для якої головне не сама ідея, а боротьба за неї. Він завжди гото­вий до активних дій.

Лідер - той, який бачить своє покликання в керівництві іншими людьми.

Попутник— той, що випадково примкнув до групи, який керується більше свої­ми симпатіями, солідарністю, ніж груповими цілями, цінностями.

Нудьгуючий — його притягує середовище спілкування, можливість скрасити доз­вілля, потратити час.

Членів неформальних груп можна розділити за типом поведінки: демонстратив­ний, зухвалий, жорсткий, максималістський, індиферентний, агресивний, солідар­ний, провокаційний, ейфоричний, закомплексований, замкнутий, наслідувальний, популістський, девіантний, психопатичний.

Цікаво проаналізувати ідеологію і стиль поведінки лідерів неформальних орга­нізацій, партій. Запропоновану типологію лідерства можна з деякою умовністю поши­рити і на інші соціальні осередки.

Диктатор — має високий ступінь авторитарності, вимагає беззастережного підпо­рядкування, не терпить заперечень, допускає лише мінімальну колегіальність.

Вождь — схильний до авторитарних форм керівництва, завищених самооцінок, до самозамилування, поз, зовнішніх ефектів.

Маніяк — одержимий нав'язливими ідеями, прагне нав'язати таку позицію іншим.

Інтриган, єзуїт — діє за принципом «розділяй і пануй», уміло використовує міжособистісні конфлікти, а також будь-які, навіть аморальні засоби.

Інтелектуал— завойовує авторитет своїми високими інтелектуальними якостями.

Ліберал— виявляє зовнішню демократичність, допускає критику у свою адресу, однак прагне провести свою лінію.

Демократ — прагне до максимальної демократичності, часом на шкоду справі.

Однією з найважливіших характеристик політичної партії є її організаційна бу­дова. Вона залежить, головним чином, від того, наскільки тісно пов'язані з нею чле­ни партії, а також від відносин між членами партії і керівництвом. У принципі, такі відносини можуть бути автократичними чи демократичними Найбільш вираженим видом автократичних партій є фашистські, екстремістські. Більшість їх членів не має ніяких прав, від них потрібна повна слухняність, підпорядкування вождю.

Особливий інтерес для соціологів представляє дослідження політичних орієн­тацій населення. Це пов'язано з рейтингом політичних діячів, проведенням рефе­рендумів, виборчими кампаніями. Причому політичні симпатії можна виявити і про­аналізувати через відношення людей до певних політичних діячів, газет і журналів, великих політичних подій тощо.

Таким чином, у період глибоких демократичних перетворень, формування прин­ципово нової для України політичної системи, різноманітність будь-яких політич­них процесів політична соціологія має гарні перспективи для свого розвитку і може надати серйозну допомогу в політичній практиці.

Питання для роздумів

1. Якими є характерні риси багатопартійності України?

2. Що являють собою основні політичні партії, їхні сутнісні риси?

3. Чим пояснюється крах КПРС?

4. Що собою представляє політична еліта?

5. В чому полягають проблеми розвитку профспілкового руху?

6. Які ви знаєте молодіжні організації та їх політичні орієнтації ?

7. Дайте характеристику основних самодіяльних рухів.

Література

1.Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

2. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учеб. для вузов. — М.: Гордарика. 1998.

3. Городяненко В. Г. Историография социологии: Учеб. пособие. — Днепропетровск, ДГУ, 2000.

4. Зборовский Г. Е. Общая социология: Курс лекций: 2-е изд., доп. — Екатерин­бург, 1999.

5. Мендра А. Основы социологии: Учеб. Пособие для вузов. - М.: Изд.дом,1998.

6. Общественное мнение й власть: механизмы взаимодействия / А. А. Ручка, В. Л. Оссовский, В. А. Матусевич и др. - К.: Наукова думка, 1993.

7. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття: Навч. посібник. - К.: Либідь. 1996.

8. Политическая соціологія /Отв. ред. В. Н. Иванов, Г. Ю. Семгин. - М.: Мысль, 2000.

9. Попова І. М. Соціологія: Пропедевт. курс: Підручник для студ. вищих навч. закладів. - К.: Тандем, 1996.

10. Российская социологическая энциклопедия /Под общ. ред. Г. В. Осипова. - М.: Норма-ИНФРА-М, 1999.

11. Рущенко І. П. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. — Харків, 1996.

12. Смелзер Н. Социология. — М.: Феникс, 1994.

13. Соціологія: короткий енциклопедичний словник /Уклад. В. І. Воловичта ін. —К.: Укр. центр духовн. культури, 1998.

14. Соціологія: Навч. посібник /За ред. С. О. Макеєва. — К.: Українська енцикло­педія ім. М. П. Бажана, 1999.

15. Соціологія: Підручник /За заг. ред. проф. В. П. Андрющенка, проф. М.І. Горлача. - Харків — Київ, 1998.

16. 17.Тадевосян 3. В. Социология: Учеб. пособие. 2-е изд., испр. идоп. — М.: Знание, 1999.

17. ТощенкоЖ. Т. Социология: Общий курс: Учебное пособие. — М.: Прометей, 1998.

18. Фролов С. С. Социология: Учеб. для высш. учеб. завед: 2-е изд. — М.: Логос, 1996.

Лекція 12.