Основні ступені і форми освіти

Соціологія досліджує і внутрішню структуру системи освіти, насамперед у плані наступності окремих ступенів і ланок. Причому тут основна ідея — безперервність. У сучасному суспільстві немає ні закінченої, ні повної, ні тим більше вищої освіти. Ці терміни тільки означають досягнутий людиною визначений рівень освіти. Сучасна лю­дина, у принципі, повинна учитися усе своє життя. Можна виділ йти формальну освіту— школа, ВНЗ, аспірантура, докторантура і неформальну — навчальне телебачення, Інтернет, самоосвіта, клуби за інтересами, культурні установи.

Дошкільна освіта

Вона представлена системою дошкільних установ, які у кращі для вітчизняної си­стеми освіти роки відвідували більше половини дітей. Дитячий садок покликаний до­помагати сім'ї у вихованні. Головні і перші педагоги дитини — її батьки, які найчастіше не мають необхідних знань. Існує гіпотеза, що саме на цій сходинці виховання й освіти дитини суспільство несе найголовніші втрати.

Л. Толстой помітив: «Від мене до шестирічної дитини — один крок, від немовляти до шестирічної — величезна відстань». Всі основні задатки і здібності дитини формуються саме в цьому віці, далі йде розвиток, шліфування цих якостей дитини. Звичайне для сучасної школи співвідношення: одна обдарована дитина на десять школярів. Заданими американських соціологів і педагогів, якщо застосувати весь педагогічний арсенал у дошкільному віці, тих дев'ять дітлахів з десяти будуть навчатися в школі на рівні обда­рованих дітей.

Школа

Наступна сходинка — школа, яка е основним базисним інститутом у сучасній сис­темі освіти, найбільшим досягненням цивілізації. Дійсно, знання алфавіту вводить лю­дину в храм духовної культури. Зверніть увагу, що перші школи, університети у будь-яких країнах з'являлися при храмах.

Первісне стадо людей перетворюється в суспільство після появи фігури вчителя. Без довіри до нього, віри в його здатності не можна будувати Храм науки. Авторитет учителя, його матеріальний і соціальний стан у суспільстві прямо визначають якість освіти. Якщо обдарована молодь не йде в аспірантуру, то на десятки років уперед за­дається рівень академічної науки в країні. Це теж найцікавіші соціологічні проблеми освіти.

Введення загальної обов'язкової середньої освіти зіграло з нами злий жарт. Про­блема полягає в тому, що для народного господарства, сучасного виробництва не потрібно, щоб усі люди мали середню освіту. Справа в тому, що характер і зміст робо­ти найчастіше не відповідають їх освітній і культурній підготовці. Звідси незадово­леність роботою, висока плинність кадрів. У свій час строгий контроль за виконан­ням Закону «Про загальну освіту» призвів до процентоманії (заданими статистики, у нас відсівалося, не отримуючи середньої освіти, 2-3 відсотка молодих людей, у США — 20 відсотків), завищувалася реальна успішність, примусово виштовхувалися «важкі» старшокласники в спецучилища, профтехучилища, школи для розумово відсталих дітей. Тепер, здається, вітчизняна освіта перегнула ціпок в іншу сторону. Багато підлітків (за деякими даними, до одного мільйона) ніде не учаться, як говориться, проходять вуличні університети.

Взагалі, співвідношення освіти і професійної діяльності — найцікавіша філо­софсько-соціологічна проблема. Системі освіти навряд чи під силу відслідковувати освітні запити суспільства, оперативно реагувати на них. Коли освіта не використо­вується у всьому її багатстві, виникає думка про її академічність, необхідність скоро­чення навчальних програм. Завтра виявляється недостатність отриманих знань, по­чинають стверджувати про неспроможність системи освіти, необхідності проведен­ня реформ.

Освіта, черпаючи свій змісту процесах людської діяльності, повинна нести в собі деякий випереджувальний момент. Насамперед тому, що її отримують в основному люди в молодому віці і запас знань покликаний забезпечувати майбутній розвиток суспіль­ства, його виробництва і культури. Крім того, у знаннях, насамперед гуманітарних, міститься нерозмінний фонд людської цивілізації, що є підставою для саморозвитку людини, її повноцінної життєдіяльності.

Позашкільна освіта

Паралельно розвивається система позашкільної освіти. До неї ми відносимо різноманітні позашкільні установи: музичні, спортивні школи, станції юних туристів, натуралістів, центри технічної і художньої творчості, їх діяльність забезпечує все­бічний розвиток особистості дитини, підлітка. І, звичайно, завжди виникає питання про оптимум, доцільність, щоб не перевантажити, не скалічити дитину. Особливо якщо в батьків вона одна, та ще є бабуся з дідусем.

В умовах переходу до ринку йде «усихання» усієї позашкільної системи. Навряд чи це розумно. Цивілізація зі свого індустріального ступеня переходить до постіндустріального суспільства. І його головною особливістю є значне вкладення капіталу не у виробництво, а в людину, могутній розвиток усієї позаринкової сфери.

Цікавить соціологів також оптимальне сполучення загальноосвітньої і профе­сійної підготовки. Чи треба в школі учити професії чи обмежитися політехнічною освітою? Чи потрібно учням займатися на уроках продуктивною працею, чи необхід­но за неї платити?

Професійна освіта

Наступ на сходинка - професійна школа, представлена технікумами, профте­хучилищами, тепер ще й коледжами, ВНЗ різного типу. Головна проблема - про­фесійний вибір при переході від загальноосвітньої до професійної школи. Що виз­начає професійний вибір, як, через які канали можна вплинути на нього? Більшість соціологічних досліджень освіти зосереджено саме тут. Справа втому, що суспільні потреби в професійній підготовці й особисті устремління школярів не завжди збіга­ються.

Реально у ВНЗ України надходять не більш 30 відсотків випускників шкіл. В ре­зультаті відбувається катастрофа життєвих планів, ілюзій.

Нині дедалі більший розвиток отримує система післядипломної освіти — аспі­рантура, докторантура, отримання другої спеціальності, інститути і факультети підви­щення кваліфікації, стажування тощо. Тут теж багато цікавих для соціології питань. Досить сказати, що, за даними соціологів, до 60 відсотків випускників ВНЗ зміню­ють свою професію з різних причин. Виникають дуже непрості запитання: як допо­могти в професійному вдосконалюванні за новою спеціальністю, який набір фунда­ментальних знань треба давати студенту, щоб такий перехід був менш хворобливим тощо.

У сучасних українських умовах вища школа змінює структуру підготовки фахівців під могутнім тиском нових соціально-економічних умов і факторів, стає масовою друга вища освіта. У вищому і середньому спеціальному навчальному закладах відкриваються нові спеціальності і спеціалізації, пов'язані з такими сферами соціального життя, як управління, бізнес, фінанси, екологія тощо.

Наразі з'явилась нова проблема для вищої школи — незатребуваність, безробіття серед осіб з вищою освітою. Безробіття стало «розумним». Так, у 2000 році кожен де­сятий безробітний мав вищу освіту. Найбільш несприятливо кон'юнктура на ринку праці складається щодо інженерних ВНЗ: попит (і без того невисокий) падає, дефі­цит фахівців відсутній.

У найближчому майбутньому важко очікувати різкої зміни в цій сфері. Економіч­ний аналіз призводить до важких для вищої школи висновків: зниження обсягів вироб­ництва призводить до зниження попиту на кваліфіковану працю, а це обумовлює ско­рочення обсягів підготовки фахівців. Особливо в части ні інженерно- і природничонаукової освіти. За оцінками фахівців, спад обсягів виробництва, різке скорочення масштабів наукової діяльності і її престижностей стимулюють згортання класичної і галузевої науки. Хоча престиж — мати учений ступінь, не займаючись професійно нау­ковою діяльністю, — високий. Це стало модним.

Принципово новою для вітчизняної вищої професійної освіти є формуюча бага­тоступінчаста система: бакалавр, фахівець, магістр. Приваблює її гнучкість, мож­ливість для молодих людей включатися в професійну діяльність на різних ступенях отримання освіти, інтеграції середніх і вищих професійних навчальних закладів. Од­нак не можна не бачити і бездумне копіювання американської моделі деякими ста­ранними реформаторами. Іноді в так званих елітарних чи міжнародних коледжах, в основному гуманітарного профілю, з'являється великий обсяг природничонаукових предметів. Так, в американських університетах, особливо дослідницьких, і так зва­них коледжах ліберальних наук є такі навчальні плани. Але не слід забувати, що в американські університети приходять більш 60 відсотків випускників середньої школи й університети просто змушені вирівнювати загальнонаукову підготовку студентів мо­лодших курсів, зокрема і з рідної англійської мови. Інша справа Україна, де у ВНЗ на основі строгого конкурсного добору надходять не більш п'ятої частини випускників середньої школи, і, загальновизнано, з більш ґрунтовною загальнонауковою підго­товкою.