Міжнародні культурні центри як інституції розвитку зовнішньо культурної діяльності Культурний центр – широко використовуване позначення для організацій, а також будівель та їх комплексів, призначених на зосередження, =примноження та просування в життя оточуючого їх суспільства – тих чи інших цінностей, традицій і практик, що лежать у сфері культури та мистецтва.
Створення мережі та організація діяльності Культурно-інформаційних центрів України за кордоном визначені Указом Президента України від 20 лютого 2006 року № 142 "Про культурно-інформаційний центр у складі закордонної дипломатичної установи України". Відповідно до його положень, Міністерство культури України разом з іншими органами виконавчої влади надає пропозиції до Плану роботи центрів та сприяє в організації їх роботи.
Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1501-р (зі змінами від 29.02.2012 № 109-р) культурно-інформаційні центри утворюються у складі дипломатичних установ України у таких державах:
Австрійській Республіці, Грецькій Республіці,Грузії, Державі Ізраїль, Естонській Республіці, Італійській Республіці, Канаді, КНР, Королівстві Бельгія, Королівстві Іспанія, Португальській Республіці. Республіці Білорусь, Республіці Болгарія, Республіці Казахстан, Республіці Молдова, Республіці Польща, Республіці Узбекистан, Російській Федерації (мм. Москва, Санкт-Петербург), Румунії, Словацькій Республіці, Сполучених Штатах Америки (мм. Вашингтон, Нью-Йорк), Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Турецькій Республіці (м. Стамбул), Туркменистані, Угорській Республіці, Федеративній Республіці Німеччина (мм. Берлін, Мюнхен), Французькій Республіці, Чеській Республіці.
Основними завданнями культурно-інформаційних центрів є:
- сприяння розвитку міжнародного співробітництва України з державою перебування в галузі культури, освіти, науки та техніки, туризму, фізичної культури і спорту
- поширення в державі перебування інформації про Україну, формування позитивного іміджу нашої держави за кордоном;
- ознайомлення громадян держави перебування з історією і культурою України, сприяння вивченню української мови на території цієї держави;
- підтримання зв'язків з українцями за кордоном, сприяння задоволенню їх культурно-мовних, інформаційних та інших потреб;
- поширення інформації про туристичні можливості і привабливість України, сприяння співробітництву з державою перебування у туристичній галузі.
Змістовне наповнення діяльності центрів забезпечується МЗС України спільно з Міністерством культури і туризму України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту, Державним комітетом телебачення та радіомовлення України. До цієї роботи залучаються також обласні державні адміністрації та громадські організації України.
Культурно-інформаційні центри України за кордоном стали важливим каналом поширення у країнах акредитації інформації про політичне, економічне, наукове та культурне життя нашої держави.
Особливий акцент робиться на організації роботи серед закордонного українства, задоволенні його гуманітарних, мовних та інформаційних потреб.
Значна увага приділяється діяльності, спрямованій на розширення присутності України в інформаційному просторі держав перебування. Інформаційно-роз'яснювальна робота проводиться у тісній взаємодії із засобами масової інформації та з використанням Інтернет-мережі.
Культурно-просвітницькі та мистецькі акції, які організовуються культурно-інформаційними центрами, висвітлюються місцевими ЗМІ, мають широкий резонанс серед зарубіжної громадськості, сприяють утвердженню позитивного іміджу України як європейської держави з великим потенціалом.
Започаткування діяльності культурно-інформаційних центрів:
- дозволило надати системного характеру роботі в культурно-гуманітарній сфері, удосконалити її змістовне наповнення;
- зміцнило культурно-інформаційну присутність нашої держави за кордоном, продемонструвало її прагнення до поглиблення конструктивного та взаємовигідного співробітництва у галузі культури, освіти, науки і техніки, туризму, фізичної культури і спорту;
- сприяло підвищенню авторитету та утвердженню позитивного іміджу нашої держави у країнах акредитації, поширенню інформації про здобутки та духовні цінності української культури, забезпеченню ефективного зв'язку Української держави з громадянами України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном.
Я детально розглянув та опрацював культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Канадою. Перш за все, я розглянув чисельність української діаспори в Канаді та причини їхньої еміграції.
Сучасний стан та історія імміграції українців до Канади
Чисельність української громади Канади
За даними останнього перепису населення, що пройшов у 2006 році, в Канаді проживає 1 209 085 осіб українського походження, причому у 300 590 з них – обоє батьків є українцями, а у 908 495 – один з батьків є українцем. Українці складають 3,87% від загального населення країни та є сьомою національною меншиною Канади.
Порівняно з переписом 2001 року, кількість осіб українського походження, що проживають в Канаді, зросла на 138 025 осіб або на 0,26%. Дане збільшення пов’язують з тим, що все більша кількість осіб починає визнавати своє українське походження.
Нащадки перших двох хвиль і представники третьої хвилі та їхні діти глибоко інтегровані у канадське суспільство та представлені в усіх вікових групах та соціальних категоріях населення Канади.
За своєю чисельністю українська громада Канади є другою в світі після української громади Росії групою українців, що проживає поза межами України.
Місця компактного проживання українців на території Канади
За провінціями та територіями Канади проживання осіб української національності розподілено таким чином: Онтаріо – 336 355 осіб (міста Торонто, Лондон, Гамільтон, Оттава, Ошава, Тандер Бей, Садбері, Бредфордт); Альберта – 332 180 осіб (міста Едмонтон, Калгарі, Вегревіль, Лейтбрідж); Британська Колумбія – 197 450 осіб (міста Вікторія, Келовна, Вернон); Манітоба – 167 175 осіб (місто Вінніпег); Саскачеван – 129 265 осіб (міста Саскатун, Ріджайна, Йорктон); Квебек – 31 955 осіб (місто Монреаль); Нова Скошіа – 7 500 осіб; Нью Брансвік – 2 455 осіб; Юкон – 1 620 осіб; Північно-західні території – 1 445 осіб; Ньюфаундленд і Лабрадор – 945 осіб; Прінс Едвард Айленд – 780 осіб; Нунавут – 155 осіб.
Детальніше про життя українців в різних провінціях ви можете дізнатися на нашому веб-сайті в розділі «Українське життя в канадських провінціях», зокрема
- в Квебеку і Атлантичних провінціях,
- в Онтаріо,
- в Манітобі,
- в Саскачевані,
- в Альберті,
- в Британській Колумбії.
Історія імміграції українців до Канади
Історія зберегла для нас імена перших українців, які прибули до Канади у 1891 році. Це мешканці села Небилів в Західній Україні Іван Пилипів і Василь Єленяк.
Масового розмаху українська імміграція до Канади набуває тільки після 1896 року, значною мірою завдяки зусиллям галицького агронома Осипа Олеськова, який скерував великий потік українських іммігрантів з сіл Західної України замість Бразилії до Канади.
Впродовж першої хвилі української імміграції до Канади, яка вважається найбільшої і відбувалася між 1891 і 1914 роками, в країні оселилося понад 170 тисяч українців. Більшість з них прибула з західноукраїнських регіонів Галичини та Буковини, хоча помітна кількість іммігрантів приїхала з правобережної України, яка у той час перебувала під Росією. Основним мотивом для переселення в Канаду була можливість отримати за номінальну суму 10 доларів земельні наділи завбільшки 160 акрів (64,7 га) у степових провінціях. Також велика кількість українців приїздила до Канади як тимчасові робітники. Заробивши грошей, вони поверталися додому.
Друга хвиля української імміграції до Канади відбувалася у міжвоєнний період, особливо між 1924 і 1930 роками. Ця хвиля збагатила Канаду ще 68 тис. українців. І знову-таки, більшість з них прибула з Галичини і Буковини.
Третя хвиля української імміграції до Канади була спричинена політичними причинами та тривала з 1947 по 1954 роки. За цей час до Канади прибуло близько 34 тис. українців. Багато з них були переселенцями аьо політичними біженцями, що надало цій хвилі відверто політичного забарвлення.
На початку 1990-х років розпочалася четверта хвиля української імміграції до Канади, яка триває досі. Ця хвиля була пов’язана переважно з економічними причинами. На сьогодні за приблизними оцінками в Канаді налічується приблизно 30 тис. прибулих з сучасної України, причому половина з них – колишні мешканці Києва і Львова.
|