ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ В УКРАЇНІ

На сучасному етапі розвитку міжнародної економіки стратегічною метою для всіх країн світу стало проголошення сталого людського розвитку. Тому на сьогодні для України одним з найважливіших питань є подолання бідності. Якщо декілька років тому ще точилися дискусії навколо цього питання, то сьогодні масове поширення та довготривалий характер бідності є беззаперечними та потребує негайних дій.

В останні роки спостерігається економічне відновлення внаслідок успішної економічної політики держави, збільшення соціальних виплат та реальних доходів населення, що начебто привело до підвищення рівня життя населення, проте рівень бідності не став нижчим. Підвищення темпів економічного зростання потребує певних змін у політиці доходів, а саме зміну пріоритетів з підтримки соціально вразливих верств населення на стимулювання ефективної економічної діяльності працездатних громадян.

Один з основних чинників появи бідності є безробіття. Створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працездатного населення може значно зменшити рівень бідності в країні. Проте деяка частина безробітних насправді не є бідною, тому що вона вже встигла пристосуватися до сучасних економічних умов і знайшла собі джерела заробітку поза зареєстрованим сектором економіки. Також бідність пов’язана з існуванням такої категорії людей, які не можуть заробляти через вік або стан здоров’я. У свою чергу, наслідками бідності в Україні є низький рівень народжуваності, погіршення здоров’я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за кордон. Крім цього, в Україні починає формуватися хронічна бідність. Результатом цього може стати бідність наступних поколінь через не змогу отримати належну професійно-освітню підготовку, що призведе у майбутньому до їх низької конкурентоспроможності на ринку праці. Ще однією причиною бідності є відсутність можливостей або несформованих самих потреб, що є результатом низьких соціальних стандартів. Життя у бідності стає звичкою, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності.

До найважливіших потреб людини, які найбільш чітко характеризують бідність у країні, відносяться такі: можливість вести здоровий спосіб життя, якісне медичне обслуговування, доступність якісної освіти, побутові умови для нормального життя, доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією. Навіть люди з однаковим доходом можуть мати різні можливості для забезпечення основних потреб життя. Так, люди з малих міст і селищ мають менший доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст.

Бідність неможливо уникнути чи подолати. Головне, що можна зробити, щоб бідність не стала проблемою, це посилити контроль над нею і регулювання з боку державних органів влади.

Не дивлячись на те, що кожного року Уряд значно збільшує соціальну допомогу соціально вразливим верствам населення, система діючих в Україні пільг не зменшує рівень розшарування населення, а збільшує його. Система державної соціальної допомоги повинна бути реформована і сприятлива до виконання своїх функцій і обов’язків.

Подоланню бідності заважають такі компоненти нашої економіки, як: звужений ринок збуту продукції та послуг, монополізм, корупція тощо. Політика подолання бідності повинна бути спрямована на створення відповідної законодавчої, нормативно-правової бази та сприятливих економічних умов для подолання бідності.

Проблему подолання бідності у нашій країні необхідно вирішувати за допомогою реалізації наступних стратегічних напрямів: підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці, збільшення рівня доходів від трудової діяльності, впровадження доцільних страхових принципів соціального захисту працівників, поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення, удосконалення системи соціального законодавства, ефективне використання бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів, реалізація програми залучення міжнародних інвестицій та грантів на соціальні перспективи та заходи, здійснення моніторингу реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Бідність як явище соціально-економічного характеру надає негативну дію і в короткостроковій, і в тривалій перспективі на самі різні сфери суспільного життя. При цьому виділяється декілька основних наслідків від збільшення масштабів і глибини бідності, які безпосередньо впливають на динаміку економічного розвитку України, рівень її конкурентоспроможності в глобальному економічному середовищі. Тому потрібні комплексні підходи до вирішення цієї проблеми, які повинні бути спрямовані на зменшення глибини бідності серед усіх верств населення.

Особливістю природи бідності в Україні і на всьому пострадянському просторі є той факт, що бідність, будучи в чималому ступені наслідком розвалу єдиного економічного господарства, надалі відтворюється і заглиблюється в результаті низки масивних інерційних процесів. Можна назвати деякі із них.

Ліквідація робочих місць внаслідок тривалого паралічу промислового і сільськогосподарського виробництва, відсутність системи наступності кадрів, розпродаж, а також фізичний і моральний знос всієї виробничої бази країн. Наслідком цього стало різке збіднення не тільки маси безробітних або напівбезробітних, але і тих, хто продовжує займати робочі місця в змозі їх якісного регресу. За масштабами свого впливу на добробут населення цей процес просто непорівнянний з соціальною допомогою.

Деградація і навіть руйнування житлового фонду країни та інфраструктури житлово-комунального господарства. Справа не тільки в тому, що залишена без належного догляду та ремонту система потребує дедалі більших і більших витрат на утримання, які перекладаються на плечі мешканців. Саме проживання в будинках, які на очах перетворюються на нетрі, створює у свідомості людей синдром бідності, який зіштовхує їх в бідність реальну.

Згасання трудової та життєвої мотивації, зниження кваліфікації працівників. Це не тільки різко знижує можливості для професійного зростання та збільшення доходів, але й створює те середовище, в якій бідність сприймається як нормальний стан. При цьому різко скоротився доступ сільських дітей до отримання середньої спеціальної та вищої освіти – і сільська молодь викреслює цей шлях зі своїх життєвих планів.

Таким чином, основним недоліком приватизації стало те, що не відбулася реальна структурна перебудова економіки, не був створений клас ефективних власників, а відбулося розшарування на дуже багатих (меншість) і бідних (переважна більшість).

На сьогодні за межею бідності знаходяться майже всі безробітні, навіть ті, що знаходяться на обліку у державній службі зайнятості, оскільки 37–39% з них отримують мінімальний розмір допомоги по безробіттю, який на цей момент становить лише 76,9% від прожиткового мінімуму, що на 221 грн. нижче за межу бідності. Це значною мірою негативно впливає на рівень забезпеченості домогосподарств, в яких є безробітні. Особливо багато тих, хто отримує мінімальний розмір зазначеної допомоги серед молоді. У 2011 році на обліку в державній службі зайнятості перебувало 890,1 тис. незайнятих громадян у віці до 35 років (або 48,0% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 55,6 тис. випускників вищих навчальних закладів, 38,5 тис. випускників професійно-технічних закладів освіти, 6,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл.

Бідність в Україні характеризується і низкою національних ознак. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

– низький рівень життя населення в цілому;

– надмірне соціальне та майнове розшарування;

– розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

– висока питома вага людей, що вважають себе бідними.

Проблема бідності населення в Україні набуває ще більшого звучання в умовах фінансово-економічної кризи, яка суттєво вплинула на соціально-економічний стан України. Світовий досвід свідчить про те, що у часи економічних та політичних криз проблема бідності надзвичайно загострюється та часто-густо здатна досягти масштабів соціальної катастрофи. Економічні негаразди неминуче призводять до зниження розміру заробітної плати, зростання заборгованостей із її виплати, зростання утриманців за рахунок звільнених та безробітних тощо, що веде внаслідок цього до зниження рівня доходів населення та зростання частки бідних.

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих Верховною Радою України та Урядом України. Офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України "Про невідкладні заходи з подолання бідності" за № 274/2010 від 26.02.2010 р. На виконання Плану організації реалізації цього Указу розроблено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки» (далі – Програма).

Метою Програми є створення системи дій, спрямованих на зниження рівня бідності, подолання хронічної бідності, бідності серед працюючих та сімей з дітьми, особливо багатодітних сімей.

Одним із основних напрямів Програми є відновлення та стимулювання економічного зростання. Основними завданнями у цьому напрямі будуть: запровадження нових механізмів відновлення виробництва; стимулювання економічного зростання та соціального прогресу; створення умов для забезпечення стабільного розвитку галузей промисловості. Ці аспекти мають особливе значення для вирішення проблем бідності, адже ефективно впливати на бідність можна тільки на основі економічного зростання.