Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування капіталу

Теоретично величина власного капіталу характеризується показником чистих активів. Досить часто при визначеній вартості чистого майна (або чистих активів) виникає питання про включення до складу активів, що приймаються до розрахунку, нематеріальних активів. Відома практика фінансового аналізу зарубіж­них країн, яка передбачала вилучення цієї статті з розрахунку величини чистого майна.

Враховуючи те, що нематеріальні активи належать до числа тих статей балансу, викривлення реальної величини яких є найбільш поширеним у вітчизняній практиці, при визначенні величини чистих активів рекомендують до розрахунку включати тільки ті нематеріальні активи, які безпосередньо використовуються і приносять дохід, є документальне підтвердження витрат, пов’язаних з їх придбанням або створенням, право на користування нематеріальним активом має бути підтверджено відповідним документом.

Визначення величини чистих активів (власного капіталу) має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. На основі показника вартості чистих активів оцінюється структура капіталу (співвідношення власних і позикових коштів). Зниження частки власного капіталу погіршує кредитоспроможність підприємства. Крім того, враховуючи, що показник власного і позикового капіталу використовують для розрахунку рентабельності вкладень у підприємство, завищення обсягу зобов’язань у сукупних пасивах матиме негативний вплив на об’єктивність показників, що характеризують ціну сукупного капіталу та окремих його джерел.

Підприємство в практиці фінансування своєї діяльності крім власного використовує ще й позиковий капітал.

Позикові кошти являють собою правові та господарські зобов’язання підприємства перед третіми особами. Величина позикових коштів характеризує можливе майбутнє вилучення коштів підприємства, пов’язане з раніше прийнятими зобов’язаннями.

Залежно від ступеня строковості позикові кошти поділяють надовгострокові та короткострокові.

До довгострокових зобов’язань належать усі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу зі строком його використання більше від одного року.

До короткострокових зобов’язань відносять усі форми залученого на позиковій основі капіталу зі строком його використання до одного року.

Основні відмінності між власним і позиковим капіталом визначаються такими критеріями:

· пріоритетністю прав;

· механізмом нарахування виплат;

· характером зворотного грошового потоку;

· ступенем визначеності отримання грошової суми;

· датою одержання грошових сум.

До основних показників, що характеризують структуру капіталу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування. Їх розраховують за наведеними нижче формулами.

1. Коефіцієнт незалежності:

,

де ВК — класний капітал; — загальний капітал (валюта балансу).

Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладених власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоретично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів мінімальний: продавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підприємство зможе погасити свої боргові зобов’язання. Слід наголосити, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяль­ності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.

2. Коефіцієнт фінансової стійкості:

,

де ДПК — довгострокові позикові кошти.

Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових пасивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансування, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.

3. Коефіцієнт фінансування:

,

де ПК — позиковий капітал.

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємст-
ва фінансується за рахунок власних, а яка — за рахунок позикових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінансування менша за одиницю (більша частка майна підприємст-
ва сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.

Продовжує аналіз структури джерел фінансування оцінка фак­торів, що впливають на співвідношення власних і позикових коштіві відповідно, на фінансову стійкість підприємства. До числа важливих факторів, що обумовлені внутрішніми умовами роботи суб’єкта господарювання, відносять:

1. Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємства. У цьому проявляється нерозривний зв’язок пасивної та активної частини балансу.

У процесі оцінки цього фактора перевіряють співвідношення:

· необоротних активів і джерел їх формування;

· оборотних активів і джерел їх формування;

· запасів і джерел їх формування.

Перевірка відбувається на основі балансової моделі з урахуванням загального правила забезпечення фінансової стійкості:

НА + ОА = ВК + ДЗ + КЗ,

де НА — необоротні активи; ОА — оборотні активи; ВК — власний капітал; ДЗ — довгострокові зобов’язання; КЗ — короткострокові зобов’язання.

Відповідно до наведеного правила необоротні активи мають формуватися в основному за рахунок власного капіталу та довгострокових боргових зобов’язань. Якщо підприємство не має позикових коштів, що залучаються на тривалий час, основні засоби та інші необоротні активи слід формувати за рахунок власного капіталу. При цьому частка загальної величини останнього має бути спрямована також на формування оборотного капіталу.

Крім власного оборотного капіталу джерелами покриття поточ­них активів виступають короткострокові пасиви. Матеріальні запаси мають формуватися за рахунок власних оборотних коштів, короткострокових позикових коштів і кредиторської заборгованості.

Виходячи з викладених передумов, при правильному розміщенні джерел фінансування в майні підприємства маються зберігатися такі рівняння:

а) НА = (ВК – ВОК) + ДЗ;

б) ОА = ВОК + КП;

в) З = ВОК + ?,

де ВОК — власні оборотні кошти; КП — короткострокові пасиви.

2. Структура активів підприємства з позиції їх ліквідності.Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, у складі оборотних засобів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.

3. Швидкість одного обороту коштів.Підприємство, швид­кість обороту коштів у якого вища, може мати більшу частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забезпечити приплив грошових коштів у необхідному розмірі та своєчасно розрахуватися за своїми зобов’язаннями. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвесторів.

4. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості.Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується капіталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бути у підприємства.

5.Структура витрат підприємства.Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні витрати. До останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробіт­ну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вищий ризик неплатоспроможності підприємства, якщо з якихось причин його доходи зменшаться. Відповідно, підприємства, у яких частка постійних витрат у загальній їх сумі значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.

Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного капіталу визначають виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між критичним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається таким співвідношенням:

,

де П — сукупні пасиви; ВК_Т — теоретична величина власного капіталу; — критичний обсяг реалізації; V_P — фактичний обсяг реалізації за період.

Звідси теоретична величина власного капіталу становитиме:

.

Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного власного капіталу менша від його розрахованої величини, то роблять висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення доходів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.

Для більш повного аналізу джерел формування капіталу досліджують структуру власного та позикового капіталу, з’ясову­ють причини змін окремих його складових та дають оцінку цим змінам.

У процесі здійснення аналізувласного капіталувизначають частку його окремих складових, а також оцінюють динаміку його складу і структури за останні періоди.

Необхідність окремого розгляду статей власного капіталу пов’язана з тим, що кожна з них є характеристикою правових та інших обмежень здатності підприємства розпоряджатися своїми активами.

До складу власного капіталу відносять:

1. Статутний капітал, який характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування активів на початку його створення. Його розмір визначається статутом підприємства. Для суб’єктів господарювання окремих сфер діяльності та організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством.

2. Додатковий капітал являє собою приріст вартості майна підприємства в результаті його дооцінки відповідно до встановленого порядку, безоплатного отримання майна в процесі здійснення капітальних вкладень, отриманого емісійного доходу.

Залучення позикових коштів у оборот підприємства — явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому підсумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредиторської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства. Її розраховують за формулою

,

де Д — кількість днів досліджуваного періоду; Кр.З — середні залишки кредиторської заборгованості; С/В — повна собівартість виробництва.