Тема: РЕЛІГІЙНІ КОНФЕСІЇ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ІСНУВАННЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

П л а н:

1. Дохристиянські вірування давніх українців

2. Християнські конфесії в Україні: УПЦ (МП), УПЦ - (КП), УАПЦ, УГКЦ, РКЦ

3. Протестантські церкви та неоязичництво

4. Діяльність нерелігійних та сектантських утворень в Україні

1.

Вірування давніх українців були політеїстичними: вони поклонялися річкам, німфам, Різноманітним божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи під час жертвопринесень. Серед усіх божеств найвищим визнавали бога, який, за уявленнями, посилав блискавку, уособлюючи його із вогнем. Він фігурує під різними назвами: Перун – бог грому і блискавок, Хорс – сонця, Свагор – вогню.

Жертви божествам приносили у річках, болотах, колодязях, у гаях, під деревами, при вогнищах: жертовні хліб і м‘ясо, а коли й птицю, чи зарізану чи живу, були і людські. Окремих святинь не було. Небагато було й зображень богів. Лише в Києві перед княжим двором стояли статуї головних божеств кожен сам вчиняв жертвопринесення сам. У великій шані були знахарі й чаклуни, які займалися лікуванням людей ворожінням. Називали їх волхвами, потворниками, обавниками, відунами, зілійниками.

„Повість врем’яних літ” (ХІ – поч.. ХІІ ст.), одне з найдавніших літописних джерел київської русі, подає два етапи у розвитку давніх язичницьких вірувань:

- культ природних стихій;

- створення ідолів та здійснення жертвопринесень:

Академік Б.А. Рибаков виділяє три етапи в розвитку до християнських вірувань:

- етап примітивного анімізму та політеїзму;

- культ роду;

- культ Перуна.

В цілому найбільш ранні вірування давніх українців–русів були пов‘язані із одухотворенням природних явищ, процесів, стихій, де на першому місці знаходились демонічні істоти – русалки, вурдалаки, водяники, домовики, болотяними та інші.

Головні дохристиянські боги:

Свагор – бог неба, сонця, небесного вогню; Перун – бог родючості, грому, блискавки, володаря неба; блискавки, грози. Анімізм – (від лат. дух, душа) – віра в існування в тілі людини її – душі, від якої залежить її життя, фізіологічний і психологічний етап. Даждьбог (Дажбог) – бог Сонця, світла і тепла; Хорс – бог світла і животворного тепла; Велес – бог достатку; Стрибог – бог вітру, покровителем погоди; Мохота - богиня достатку, врожаю; Лада (Ладо) – богиня, весни, кохання, добробуту матір богів та світу; Лель (Полель) – Бог кохання; Ярило – бог весняної родючості, дітонародження. Купало (Купайло) – бог літнього сонця, плодючості, радості, злагоди та любові; Див (Діва) – демонічний персонаж (змій, дракон, ведень, чудовисько).

У багатьох народних обрядах збереглися елементи слів свят і пов’язаних з ним ритуалів:

- від 24 грудня по 6 січня – час колядувань, гадань на збіжжі;

- 24 -25 березня – зустріч весни: веснянки, весняні ігри;

- 7 липня – свято Івана Купали;

- 8 вересня – свято врожаю;

Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли розквіт природи. Елементи цього свята пізніше були інтегровані у християнські Великдень і Трійцю, яку ще називають Зеленими святами. Свято Івана Купала, що злилося із Різдвом Іоанна Хрестителя (7 липня) – це ніг чарів; коли цвіте папороть, можна побачити заховані скарби й зрозуміти мову звірят. Молодь плела вінки, розкладала вогнище, влаштовувала довкола нього хороводи, перестрибувала через вогонь, переганяла через нього худобу, щоб уберегти її від чарів. Потойбічний світ уявляли раєм, вирієм, чарівним садом, де по смерті щасливо проживали праведники. Тому до могил приносили страви та різні ужиткові речі. Люди, які зажили не доброї слави, вважалось мали бути прокляті і по смерті стали вічними рабами. Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Побутують версії, що християни були на Русі ще в ІУ – ІХ ст., хрещеним був князь Кий, Ольга. За онука Ольги – Володимира було зроблено вибір в бік християнства, бо консолідувала родоплемінні об‘єднання, освячувала б центральну владу, розвиток ек., політ., культ. зв‘язків із сусідніми християнськими державами. Володимир одружується з Анною в літку 988 р. в Візантії, тоді повертається до Києва, маючи намір зробити християнство вірою своєї держави.

Хрещення киян за літописом, відбулося 14 серпня 988 р. в Києві на р. Почайні, притоці Дніпра, відбулося знищення ідолів. На місцях, де були ідоли побудували хр. церкви їх ще називали божницями. Відтоді почалося хрещення людей в інших містах і селах Русі, це був болісний процес, населення ще довго наверталося до нової віри. Першими священиками були греки, болгари, а пізніше місцеве населення. У Х – ХІ ст. існувало до 20 єпархій. У ХІІІ ст. на Русі було до 50 монастирів, 17 у Києві; навчальні заклади з‘явилися, під час монголо-татарської навали відбувся занепад релігійного життя: багато храмів зруйновано, священників і монахів піддано гонінням, церкви, книги знищено.

Потім центр релігійного життя змістився на північ (до Москви), хоча через деякий час київська митрополія ще понад 100 років зберігала свою першу назву – митрополія Київська і всієї Русі: Тим часом, як відомо українські землі опинилися під впливом литовських князів, а потім Польщі, тоді укр. православ‘я втратило право вирішувати церковні справи, призначати єпископів і навіть самого митрополита. Після 1385 р. православ‘я взагалі опинилося в дискримінованому становищі, втрачало свої національні особливості. В 17 ст. київська митрополія остаточно була віддана під Московську юрисдикцію Московського патріархату Константинополем. Цими подіями на довгі роки обривається літопис Київської митрополії. Натомість зароджується рух за автокефалію православної церкви в Україні.

До 1990 р. православні парафії та інші церковні утворення в Україні належали до Українського екзархату Московського патріархату.

2.

УПЦ (МП) – Українська православна церква Московського патріархату: була утворено 30 – 31 січня 1990 р. і перебуває в особливих стосунках підпорядкованості Московській Патріархії, у канонічному і молитовному єднанні з нею. Згідно, з положенням про екзархат, Українському екзархату МП було надано оцю нову назву – УПЦ. Очолює її – митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). На території України діє Синод Російської православної церкви (має вищу законодавчу, виконавчу і судову владу). Може скасовувати рішення Синоду УПЦ, остаточно затверджує правлячих архієреїв для УПЦ, що значно обмежує її права. Українські – православні церкві належать храми: Свято Успенської Почаївської Лаври, Києво–Печерської Лаври. В Україні діє 23 братства, що входять до союзу православних братств України, діяльність яких не спрямована на відродження національної традиції братського руху.

УПЦ – (КП) – Українська православна церква Київського патріархату – очолює Патріархат Київський і всієї Руси – України Філарет (Денисенко). УПЦ – КП утворена в червні 1992 р. на Всеукраїнському Православному Соборі. Першим патріархом був обраний (заочно) митрополит УАПЦ (США) Мстислав (Скрипник). Після його смерті (у червні 1993-го року) Помісний Собор УПЦ-КП 20 жовтня 1993-го року обрав нового патріарха – Володимира (Романюка) у жовтні 1995 р. – Філарет був обраний патріархом УПЦ-КП.

Є 29 єпархій (і 6 – за кордоном), єпископати (в Україні, Західній Європі, Півдн. Америці, окремі парафії – у Пн. Америці.

У складі УПЦ – КП близько 35 ієрархів, понад 2700 парафій, 20 монастирів, богословський ф – т Чернівецького університету, 7 духовних семінарій і 2 духовні академії. Постійно видається 8 журналів, 11 газет, 6 бюлетенів інша богословська література.

УАПЦ – Українська автокефальна православна церква очолює митрополит Мефодій (Кудряков). Перше юридичне оформлення УАПУ – відбулося у березні 1919 р. 20 жовтня 1921 р. отця протоієрея В.Липківського висвятили на Митрополита Київського. Через десятиліття проти УАПУ з боку рад. влади почалися переслідування, гоніння, репресій, ув‘язнення.

В лютому 1989 р. почався рух за відновлення УАПУ; у серпні 1989 р. утворилася перша в Україні автокефальна парафія – у Львові. Після смерті патріарха Димитрія (Яреми) 2000 р. на Соборі обрано керівника УАПЦ Мефодія (Кудрякова). Функціонує 1015 громад: 2 монастирі, 6 духовних навчальних закладів, 7 періодичних видань; 630 священників – відправляють божі служби.

УГКЦ– Українська греко–католицька церква виникла 1596 р. внаслідок укладення церковної унії (союзі) частини православного духовенства Київської митрополії (України і Білорусії) з Римо – католицькою церквою. Спочатку вона мала назву „Уніатська церква”, а в кінці ХУІІІ ст. – УГКЦ. У ХХ ст. УГКЦ під час 1 і 2 св. воєн зазнала депортацій, репресій, ув‘язнень з боку окупаційних влад – рад польська, радянських, діяла підпільно. Із 1988 р. почався рух за відновлення УГКЦ з ініціативи комітету захисту УГКЦ. Влітку 1990 р. із Рима у Львів перенесено духовний центр УГКЦ, куди прибув глава цієї церкви патріарх Іван – Мирослав Любачівський, після його смерті із 2001 року її очолює Любомир Гузар.

В УГКЦ є понад 40 єпископів, більше як 2000 священників, 1 тисяча 200 монахів і монахинь; 80 монастирів. Діє 3275 громад; виходять 22 періодичні видання. Патріарша курія – верховний виконавчий орган, який урядує у Львові, - резиденція Глави УГКЦ.

РКЦ – Римо – католицька церква. В Україні перша католицька церква ще з‘явилася в УІІІ ст. в Галичині; у Львові (1412 р.) 16 січня 1991 р. папа Іван Павло ІІ відновив діяльність Римо – католицької єпархії. Львівська митрополія є керівним органом РКЦ в Україні, Підпорядковується безпосередньо Ватиканові. В РКЦ існує 5 діє цезій, 804 громади (парафії), 8 єпископів, 3 духовно навчальні заклади. Із січня 1991 р. очолює Львівську митрополію архієпископ і кардинал Мар‘ян Яворський (народився у Львові 1926 р.).

3.

Протестантські церкви в Україні.

1. Всеукраїнський союз євангельський християн – баптистів (ЄХБ) із 1990 р. очолює Григорій комендант ЄХБ має ознаки церкви. На території України перші громади ЄХБ Виникли у другій половині ХІХ ст. а у 70 – 80 – х рр. ХІХ ст., з‘явилась нова на Херсонщині течія – український баптизм, а з його середовища виникли євангельські християни. Як конфесія зазнавала дискримінації за царської Росії та радянської влади.

Основні напрями діяльності ЄХБ України (1990 р.): євангелізація; місіонерства біблійна освіта; видавнича справа, радіо, телеслужби тощо. Нині в Україні діє 1620 громад, близько 100 тис. віруючих.

2. Всеукраїнський союз церкви віри євангельської п‘ятидесятників, очолює його Михайло Паночко. Організований рух почався в 1919р. на заході України серед селян, що повернулися із заробітків з США. В Тернопільській обл. У травні 1924 р. відбувся І з‘їзд п‘ятидесятників, за радянських часів зазнавало репресій.

З кінця 1980 – х рр. Союз п‘ятидесятників відновив свою діяльність, першим головою союзу став Микола Мельник.

П‘ятидесятники вірять у сходження до них Святого Духа і безпосереднє спілкування з Богом з нацією отримати від нього дари Святого Духа: здібності до вивчення іноземних мов; прорахування, зцілення вірою. Спасіння кожної людини має три етапи: водне хрещення, особливе пізнання Святого Духа, духовне очищення і прилучення до вічного життя. П‘ятидесятникам належить 1200 храмів, 1170 пасторів (священнослужителів), семінарія, євангелісти групи.

3. Адвентисти сьомого дня (АСД) очолює Володимир Хрупський. Даний рух започаткувався в Україні в середині ХІХ ст. із середовища баптистів та інших протестантських утворень як і інші хр. утворення адвентисти зазнавали репресій в роки радянського режиму.

Особливості сучасного віровчення адвентистів: - проповідь скорого пришестя І. Христа, створення „нової землі”, де воскреслі праведники, царюватимуть з Хрестом тисячу років війна Христа з Сатаною, під час якої всі грішники ринуть; оскільки для майбутнього воскресіння треба зберегти тіло, то необхідно постійно турбуватися про нього, ведучи здоровий спосіб життя.

Нині майже половина адвентистів проживає в Україні: Чернівецькій, Черкаській, Вінницькій областях. В Україні існують також Українська лютеранська церква, німецька євангелійно-лютеранська церква, вірменська апостольська церква; іудаїстські та ісламські общини.

Неоязичництво – комплекс сучасних течій, які з‘явилися внаслідок намагань відродити дохр. вірування та обрядовість. До них належить: „Рідна віра” (1934 р.), „Осі ДУ Рун віра” – об‘єднання Синів і Дочок „України” (1964 р.), собор рідної віри.

Одні організаційно оформлені неоязичники, інші обмежилися лише обґрунтуванням свого вчення – специфічного язичницького бачення світу, Бога, людини. Деякі зберегли вірність політеїзму, інші на основі певної модернізації вшановують Дажбога. Неоязичницькі вірування намагаються відновити до християнського вірування.

4.

Неорелігії можна поділити на три типи:

- нехристиянські;

- навколо християнські;

- неорієнтальні (нові східні).

Нехристиянські утворення: Новоапостольська церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (Мормони), церква „Нове покоління”, церква Христа, Богородична церква.

Навколохристиянські утворення: Асоціація святого Духа для об‘єднання християнства (засновник Сен Мун у Кореї); Церква останнього заповіту Віссаріона (Росія).

До неорієнтальних утворень: неоіндуїзм, необуддизм.

Неоіндуїзм (Міжнародне товариство свідомості Крішни, товариство Шрі Ауробіндо, товариство ведичної культури, Міжнародне товариство „ Всесвітня чиста релігія”.

Необуддизм: дзен – буддизм, тибетський буддизм, ламаїзм.

До неорієнтальних утворень відносять і альтернативні релігії («Діти Бога», Богородичний центр”, „Біле братво”, „Храм Сонця”, „Небесні врата”.)

Певною мірою причиною поширення неорелігій можна вважати: притаманну людині цікавість до незвичного; бажання пройти через якісь особливі відчуття та випробування.

Неорелігії в своїх догматах, культах, спиралися на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення системи обрядових дійств, церковні організації претендуючи на статус, над релігій. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, яскраво виражена ідея богообраності їх послідовників.

Релігієзнавство умовно називає сектами неорелігії. Часто секти і культи іменують себе церквами або церковними організаціями або християнськими організаціями (як Свідки Ієгови).

Неорелігії та сектантські утворення мають спільні ознаки:

- принципово заперечують Єдиного Бога у трьох іпостасях;

- відкидають основні засади Христової науки, за Месію визнають не Христа, а свого керівника;

- підкреслюють свою винятковість, ворожість у відношенні до всіх інших духовних організацій.

- досить часто вони свавільно тлумачать Біблію, особливо Новий Завіт.

Сатанинські культи поширення набули у Західній Європі ще в епоху Середньовіччя. Найвідомішою є „Церква Сатани” Є. Ла Вея (США). В Нью–Йорку діє Міжнародна асоціація відьом і чаклунства. Сатаніти своїм антиподом вважають християнство; пропагують жорсткий прагматизм. Періодично відправляють так звані „чорні меси” (служби Сатані), використовуючи під час них чорні свічки і приносячи в жертву понівечені Христові розп’яття. Сатаніти обожнюють сила зла, поклоняються сатані (Дияволу, Люциферу); прихильниками є здебільшого молодь. Організація сатанистів в Україні не зареєстрована, проте періодично виявляє себе.