Вибір території для будівництва та функціональна організація міста Вибір території для міста або іншого населеного пункту, його розширення на десятки і навіть сотні років вирішує важливі санітарно-екологічні умови життя населення. Територія, яку вибирають, повинна мати можливість розмістити всі види будівництва у відповідності до планувальних й санітарно-екологічних умов, мати резервні площі для розселення на перспективу. Для селитебного району вибирають площі найбільш сприятливі в природному відношенні – підвищенні, прилеглі до водоймищ і лісових масивів.
Важливо також враховувати слідуючи вимоги до території в цілому:
- не заболоченість, незатоплюваність, низький рівень ґрунтових вод, не забрудненість грунтів і придатність їх для зелених насаджень;
- рельєф з рівномірним ухилом від 0,5 до 10º, який забезпечує відвід атмосферних вод і прокладку самотічної каналізації;
- можливість водозабезпечення, яке б відповідало сучасним вимогам у відношенні кількості та якості води;
- відсутність корисних копалин під зоною забудови;
- зручний зв’.язок з місцевою та загальнодержавною шляховою сіткою.
Основний принцип містобудування – це зонування території міста по функціональним ознакам. Це сприяє найбільш сприятливим умовам для життя населення, його виробничій діяльності, організації відпочинку, зручності транспортних зв´язків.
У відповідності з цим в містобудувальній практиці прийнято розподілення міської території на п´ять основних зон: 1) селитебну, 2) промислову, 3) комунально-складську,
4) зону зовнішнього транспорту, 5) приміські і зелені зони.
Селитебна зона.Це найбільш важлива частина міської території, тому що в ній представлені вся житлова забудова, будівлі суспільного призначення, торгівельні центри, вулиці, площі, спортивні споруди і стадіони.
Основною структурною одиницею селитебної зони є житловий район з населенням в декілька десятків тисяч. В невеликому місті - до 50 тис. населення - уся селитебна зона може бути представлена одним районом. В середніх містах - до 100 тис. - селитебна зона складається з 2 - 3 житлових районів. Більш крупніші міста діляться зазвичай на міські райони, кожний з яких складається з декількох житлових районів.
В існуючих містах поділення на райони може бути і іншим: на основі історично складеної відособленості або розділення природними рубежами (ріка, пересічена місцевість, височина і низина).
Житловий район в свою чергу поділяється намікрорайони, кожний з яких повинен мати школу, дитячі установи, фізкультурні майданчики, магазини і побутові установи, необхідні для першочергового обслуговування і повсякденного користування.
Кожний житловий район має свій центр з установами і магазинами періодичного користування. Доцільно виділяти особливий торговий центр, всередині якого заборонений рух транспорту; підвіз товарів здійснюється із зовнішнього боку будівель, тут розташовуються стоянки автомобілів. Центр житлового району повинен розташовуватися в межах пішохідної доступності з радіусом порядку 800 м.
Важливо, щоб в селитебній зоні була розбита сітка пішохідних доріжок в межах мікрорайонів, які б переходили в пішохідну вулицю, що веде до центру житлового району. Цим пішохідним шляхам необхідно придавати характер алей.
Магістральні вулиці транзитного руху повинні проходити уздовж меж житлових районів, поділяючи їх. Підходи до зупинок транспорту з глибини мікрорайону не повинні перевищувати 400-500 м в одну та другу сторону. Магістралі відділяються від житлової забудови широкою зеленою смугою.
Під час проектування населених місць площа селитебної забудови на 1000 мешканців рекомендується приймати в залежності від кліматичного району та кількості поверхів будинків від 6-7 до 8-10 га (на перспективу) при багатоповерховій і змішаній забудові.
Для південних міст щільності декілька знижуються, а для північних – збільшуються в межах 10-20%.
Промислова зона.Підприємства повинні розташовуватися в межах особливого промислового району, щоб мінімізувати їх шкідливий вплив на селитебну зону і разом з цим зберегти з нею зручний зв’язок.
Для вирішення цієї задачі приймаються слідуючи заходи:
- для охорони атмосферного повітря селитебної зони, послаблення або ліквідації виробничого шуму між підприємствами та житловою зоною встановлюються розриви (санітарно-захисні зони) різної ширини в залежності від характеру та інтенсивності шкідливого впливу;
- підприємства розташовуються нижче міста по течії ріки, промислові стоки знезаражуються, а їх випуск здійснюється нижче району, який використовується населенням для відпочинку;
- для охорони грунтів від забруднення твердими відходами створюється система їх організованого видалення, сортування, захоронення або ліквідації на спеціальних майданчиках;
- вантажний залізничний і автомобільний рух підприємств направляється по магістралях поза селитебної зони.
Промисловий район необхідно розташовувати з підвітряного боку по відношенню до житлової зони міста. При цьому враховується направлення основних вітрів в теплий період року.
По ширині санітарно-захисної зони підприємства поділяються на п’ять класів: 1- 1000 м, 11- 500 м, 111 - 300 м, 1V - 100 м, V - 50 м. Великі розриви розраховані на охорону атмосферного повітря. Ці розриви приймаються при одночасному впровадженні новітніх екологічно чистих технологій та сучасних засобах очищення викидів. Тому проекти нових або тих, що реконструюються, підприємств повинні містить розрахунки, які б обґрунтовували, що прийняті технології і конструкції очисних споруд разом із санітарно-захисною зоною є надійним захистом селитебної зони.
Для підприємств з високим рівнем шуму поза будівлі тільки по цієї ознаки встановлюються слідуючи розриви: інтенсивність шуму вище 120 дБ - 1000 м, 100дБ - 500 м, 80 дБ - 100 м.
Санітарно-захисна зона призначена для поступового розсіювання промислових викидів. Тому тут забороняється будівництво житла. Допускається розташовувати лазні, пральні підприємства, магазини, їдальні, заводські управління, конструкторські бюро і лабораторії, гаражі, і стоянки транспорту, технічні споруди. Санітарно-захисна зона найбільш ефективна, якщо не менше 40% території зайняті зеленими насадженнями, які розташовані смугами 30-50 м шириною через кожні 100-200 м. Озеленення здійснюється газостійкими і швидкоростучими деревами й кущами.
Промислова зона повністю упорядкована, облаштована інженерними комунікаціями. Тут же можуть розташовуватися науково-дослідницькі установи і учбові заклади, пов’язані з підприємствами.
Комунально-складська зона.В цьому районі розташовані склади різного призначення, які необхідні для життя міста: будівельних матеріалів, твердого та рідкого палива, промислових та продовольчих товарів, овочесховища та холодильники, а також шляхи та інше транспортне обладнання цієї зони.
Згідно санітарних та протипожежних вимог майданчики складів поділяються по призначенню для того, щоб продовольчі продукти не розташовувалися по сусідству з пильними, з запахом товарами. В межах міста можуть бути розташовано декілька різного або однакового призначення складських зон для зручності забезпечення різних житлових районів, але завжди на певній відстані від них.
Деякі склади потребують значні санітарно-захисні зони: міські елеватори цементу, склади для відкритого збереження пиловидного палива і пильних будівельних матеріалів, утильсировини - 300 м, дров і торфу, льодосховища більше 5000 м3, елеватори хлібопродуктів - 100 м. Інші майданчики промислових і продовольчих складів розташовуються на відстані 50 м від житлової забудови. На території цієї ж зони розташовуються ділянки для трамвайних, тролейбусних і автомобільних парків, гаражів, водопровідних і каналізаційних споруд. При такій різнорідності призначення і розташування складів і комунальних підприємств зона, як правило, не являє собою суцільну територію, а складається з декількох майданчиків.
Зона зовнішнього транспорту.Розташування колій, вокзалів, об’єктів різного виду зовнішнього транспорту диктується багатьма санітарно-екологічними причинами. Які не можна не враховувати. В обставинах, які вже історично склалися, важко проводити певні зміни, але під час проектування нових, або реконструкції міст необхідно виконувати дві основні вимоги: 1) попередити негативний вплив транспорту на житлові райони; 2) забезпечити населенню зручно користуватися транспортом.
Повсюдно перш за все виникають запитання, пов’язані з залізничним транспортом, пасажирськими вузлами, товарними (сортувальними) станціями, складами.
Саме суттєве – це вибір місця для залізничного вузла: залізничні колії не повинні перерізати селитебну зону або заважати вільному доступу до водойми.
Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів передбачені слідуючи розміри санітарно-захисних зон: для сортувальних станцій (перевантаження та зберігання вантажів) - 300 м, залізничних вокзалів - 100 м.
Технічні споруди по обслуговуванню самого транспорту (сортувальні станції, бункеровані бази та ін.) повинні виноситися за межу міста.
Морські та річні порти, як правило, треба розташовувати поза селитебної зони і в усіх випадках нижче по ріки, з урахуванням морських течій і так, щоб не заважати вільному доступу населення до най близьких ділянок берегової смуги.
Встановлені санітарно-захисні зони від житлової забудови до морських та річних портів - 100 м, до району перевантаження та зберігання пильних вантажів - 300 м, до території рибного порту - 1000 м. останній повинен розташовуватися у віддаленні від інших портових причалів.
Всі споруди повітряного транспорту зосереджені на обмеженій території. Аеропорт займає декілька сотень гектарів, довжина злітної смуги - від 1000 до 4000 метрів. З аеропортом пов’язаний потужний шум авіаційних моторів, який дуже шкідливий для здоров’я людини. Згідно планування населених місць встановлені розриви від житлової забудови до меж аеродромів: аеродромів А і Б класів - 30 км, В класу - 20 км і для аеродромів Г, Д і Е класів – 5-10 км і менше в залежності від траси польоту відносно селитебної зони.
Приміські та зелені зони.Приміські зони, що прилягають до селитебної території та оточують її, можуть мати значні розміри і виконувати численні та різноманітні функції в житті міського населення. Радіус приміської зони, наприклад, Києва – 40-7- км, Харкова – 32-66 км. Площі приміських зон великих міст вимірюються в тисячах квадратних кілометрів, а їх екологічно-оздоровче значення і можливості використання дуже великі:
- ліси, лісопарки, фруктові сади, захисні зелені смуги добре впливають на мікроклімат прилеглої селитебної території та на вітровий режим;
- приміські плодоовочеві господарства та ферми забезпечують міське населення свіжими продуктами: овочами, фруктами, ягодами, молоком, курячими яйцями;
- приміська зона з її природними ресурсами (зелені масиви, відкриті водойми) може бути широко використана для відпочинку населення (дитячі табори, будинки відпочинку, дачі, пансіонати тощо);
- в приміській зоні зазвичай розташовуються такі важливі в санітарно-екологічному відношенні комунальні споруди, як міські водозабори з зонами санітарної охорони, поля зрошення, фільтрації. асенізації, компостування, біологічні станції, кладовища.
В проект планування міста приміська зона включається як одне ціле з ним. Тут можуть розташовуватися підприємства, які з санітарно-екологічних міркувань бажано не розміщувати в межах міста: теплові електростанції, підприємства будівельних матеріалів, переробки сільгосппродуктів та інші. При цьому повинні дотримуватися загальні санітарно-екологічні вимоги (санітарно-захисні зони, розташування з підвітряного боку, очистка викидів в атмосферу, очистка стічних вод та ін.)
Неможна розташовувати в приміській зоні підприємства, робота яких негативно вплине на використанні цієї території в оздоровчих цілях.
В проекті приміської зони необхідно передбачати лісопаркову смугу, яка з’єднується з зеленими насадженнями міських житлових і промислових районів. Її ширина встановлюється в залежності від розмірів міста (для великих і крупних - 5-10 км) і місцевих умов.
|