Церква християн віри Євангельської п’ятидесятників с. Оженин

Християни віри Євангельської – протестантська течія, для якої головним є заклик до покаяння і молитви в прощенні гріхів, вірування в сходження святого Духа на апостолів в п’ятидесятий день воскресіння Ісуса Христа.

На українських землях громади віри Євангельської виникають в 20-х роках ХХ ст. через українських репатріантів. За спогадами старожилів першими місіонерами в Оженині були Порфирій Ільчук із с. Колесники (нині Гощанський район), який повернувся із заробітків у США, пізніше – І. Мельник.

У 1937 р., у вже існуючій на той час громаді християн-баптистів відбувається розкол. На 1941 р. організовується громада християн віри Євангельської п’ятидесятників. Першими п’ятидесятниками були родини Сорочинського П. М., Шевчуків, Ярошиків, Аліксіюків, Ляшуків та інші. Остаточно громада сформувалася в 50-ті роки, пастором якої був Сорочинський Петро Миронович, згодом заарештований і висланий в Казахстан, де провів три роки.

У реєстраційних документах при православній Свято-Михайлівській церкві зазначено, що п’ятидесятників в Оженині було: 1947 р. – 49 чол., 1949 р. – 47 чол., 1951 р. – 38 чол.

В 60-х роках п’ятидесятники проводять зібрання по хатах Григорія Ярошика, Іллі Шиндерука, Петра Козака. На початку 70-х років радянська влада посилила переслідування громади – штрафували, погрожували тюрмою. Зібрання стали напівлегальними [23, с.91-92].

В 1973 р. на зустріч з членами громади прибули обласний пресвітер Радчук, від Всесоюзної ради Шатров, уповноважений у справах релігії Шкурський. На спільному засіданні було прийнято рішення зареєструвати релігійну громаду християн віри Євангельської п’ятидесятників, що і було зроблено.

Молитовний будинок приблизно на 300 чоловік був збудований протягом 1984-1989 рр. по вулиці Криничній. Реконструкцію його проведено в 1999 р. Нині приміщення розраховане на 800 чоловік. У 1993 р. релігійна громада ХВЄП зареєстрована під назвою «Жива надія».

Пастори:

Сорочинський П. М. – 1941р. – ?

Зеленюк П. П. – 1973 р. – ?

Ярошик А. Г. – 1994-1995 рр.

Крутій Федір – 2002 р.

Ярошик В. Г. – з 2003 р.

Культові споруди інших віросповідань

Синагога в Острозі

Помітний внесок в релігійне життя Острога зробило його єврейське населення. В Острозі сформувався відомий в Східній і Центральній Європі осередок єврейської культури. Його центром була синагога та ішибот – вища рабинська школа, що працювала при ній у XVI – XVIII ст. Про високий авторитет острозької громади у єврейському світі свідчать найменування Острога «Волинським Єрусалимом».

До числа найоригінальніших пам’яток архітектури епохи Ренесансу та Бароко на території Західної України належить синагога в Острозі. В різний час вона була культурно-освітнім осередком єврейської громади і використовувалася для різноманітних цілей. Крім богослужінь тут проводилися загальні збори кагату, навчали дітей, рабинів, проводилися суди. При синагозі з 1608 р. працювала друкарня, яка була закрита 1832 року у зв’язку з тим, що тут друкувалися маніфести польських повстанців.

Можна припустити, що євреї в Острозі почали селитися з кінця XIV ст., переконливі докази про їхнє проживання є з першої половини XV ст. На єврейському цвинтарі були надгробки від 1445 року, а в польських документах євреї починають фігурувати з 1447 року. Про те, коли почала діяти синагога, точних відомостей немає. А. Перлштейн [1, 38] відносив її появу до 1400 року. При цьому він посилається на оповіді острозьких євреїв. Такої ж думки щодо створення єврейської святині в Острозі дотримувалися автори монографій про Острог С. Кардашевич [2, 118], М. Тучемський та інші. У «Акті поділу володінь кн. В.-К. Острозького між його синами Янушем і Олександром 1603 року» [3, 113-137] вже є перша письмова згадка про синагогу та школу рабинів, що існувала при ній. Мова йде про так звану Велику Острозьку синагогу по Старожидівській вулиці.

Як відомо в деяких містах існували фортечні синагоги, тобто оборонного типу. Окрім Острога такі синагоги були в багатьох містечках Речі Посполитої, зокрема, в Луцьку, Любомлі, Тернополі, Жовкві, Шаргороді, Сатанові, Сокалі, Гусятині і т. д. Синагоги були містобудівним ядром кварталу, в якому компактно мешкало єврейське населення. Таке локальне поселення було законодавчо регламентоване. Починаючи з 1267 року діяла постанова Вроцлавського священного синоду, відповідно до якої єврейські поселення мали відокремлюватися від християнських кварталів. Із єврейського боку потреба такого відокремлення диктувалася глибоко традиційним життєвим укладом євреїв, їхніми уявленнями про комфортність життєвого простору та суботні релігійні заповіді [4, 73].

Слід зазначити, що в давні часи в Острозі було дві синагоги. Якщо спочатку джерела зазначали одну синагогу, то згодом згадується вже дві. Окрім вище згаданої, існувала ще одна, яка була на частині Януша Острозького [5, 31]. Вона в 1648 р. була зруйнована, на її місці Шмелька Зак за власні кошти побудував нову. Пізніше вона носила його ім’я [6, 10]. Синагога ще існувала в XVIII – на початку ХІХ століття, її фіксує план з тих часів, що тепер зберігається в фондах Російського державного військово-історичного архіву. Синагога згоріла під час пожежі 1889 року [6, 18]. Вона розташовувалася приблизно на тому місці де тепер новий корпус Острозької Академії по проспекті Незалежності.

У XVII ст. в Острозі мешкав відомий коментатор Талмуда Самуіл Едельс (Маршує). Саме йому приписують рукопис Старої Тори. Помер в 1629 р., похований на єврейському кладовищі в Острозі (зруйноване за радянської влади в кінці 70-х років ХХ ст.). В Острозі жив головний вчений рабин Давид Шмилевич (1647 р.), а також відомий хасид Ейво (Ябо) [7; 70].

В «Акте о розделе имущества князя К. Острожского между сыновъями от 20.05.1603 г.» детально поданий опис синагоги та школи, яка діяла при ній. починаючи з 1608 р. при синагозі діяла друкарня, яка проіснувала до 1832 р. і була закрита у зв’язку з друкуванням літератури на підтримку польських бунтівників [8;148-149].

Острозька синагога була збудована у східній рівнинній частині Острога, неподалік від берега річки Вілії. За легендою право вибору місця побудови надавалася тому, хто пожертвує найбільшу суму на синагогу. В ході перемовин один єврей прийшов до слуги рабина і сказав, що він не хоче аби його ім’я стало відомим і запропонував, щоб той брав участь у перемовинах за нього. Коли була запропонована найбільша сума, то цей чоловік виграв і синагога мала бути названа на його честь. На наступний день рабин забажав аби анонім прийшов до нього. Єврей прийшов і пояснив, що не настільки багатий, але, оскільки, не має дітей, то хотів би пожертвувати кошти на побудову синагоги.

За композицією та авторською манерою синагога є близькою до львівської Передміської (1624-1632 рр.). Можливо, що її будівничим був львівський цеховий майстер Джакомо (Якуб) Мадлена, який у 1620-х роках працював у Львові та околицях Острога, зокрема Ізяславі [4].

Ще одним аргументом на користь цієї версії може стати інформація про те, що і в Острозі, і в Краківському передмісті Львова у 40-50-х роках XVII ст. був той самий рабин – Давид Галеві.

Побудована Острозька синагога за дев’ятипольовою планувально-просторовою схемою. Синагога мала кубічний об’єм. До квадратного у плані чоловічого залу від заходу прилягала рівновисока жіноча галерея, прибудована до основної площі ще на початку XVII ст. Західний та східний фасади синагоги увінчувалися трьохярусними ренесансними аттиками. За традицією будівля мала 12 високих вікон – по три з кожної сторони [9;227].

Оборонний характер синагоги у Львові та Острозі, подібність нетипової планувальної схеми, схожі архітектурні деталі – кам’яне різьблення капітелей колон дозволяють підтвердити, але лише в певній мірі, факт причетності Джакомо Мадлена до їх будівництва.

В кінці XVIII ст. збільшення єврейської громади Острога сприяло розбудові синагоги. З північної сторони добудовано двоповерхову жіночу частину, великі арочні вікна замуровані, замість них залишені два ряди невеликих віконець, що дозволяло жінкам, в основному, слухати богослужіння. Конструкція даху змінена на двосхилу аттик східного фасаду спрощений, аттики з північної та південної сторін розібрані, західний фасад був виділений аттиком та пілястрами [10].

Синагога і острозьке єврейство мали найбільший розквіт за часів князів Острозьких. У часи Василя-Костянтина Острозького школа Талмуду (єшибот), що існувала при Великій синагозі, користувалася великою пошаною; її очолювали відомі рабини-талмудисти Калман/Калоніус Габеркастен (поч. ХVІ ст.), Шломо бен Йегіель Луріа Магаршал (рабин у 1550–1568 рр., автор коментаря до Талмуду), Ісаія Торович, Йішаййаху га-Леві Горовітц (рабин у 1602–1604 рр.), Еліезер бен Сімха Коген з Тульчина та Самуїл Еліезер бен Єгуда Едельс Магаршо (автор коментарів до Талмуду). Портрети деяких рабинів зберігалися в синагозі, зокрема: Самуїла Едельса (Маршуе), Іоїля Гальперина та ін. [2, 193-195].

За легендою острозька синагога заговорена великим магом-рабином Торовичем. Вона не горіла у вогні, не була знищена під час пам’ятної острозької повені в кінці XVII ст. У 1648 і 1649 роках була свідком погромів, влаштованих військами Богдана Хмельницького. Як повідомляють єврейські джерела того часу, сусідні колодязі тоді були заповнені трупами єврейських дітей. В синагозі козаки лишень влаштували були конюшню [11, 8]. У 1792 році синагогу, в якій ховалися острозькі євреї, штурмували російські війська на чолі з генералом Михайлом Каховським. Росіяни помилково сприйняли будівлю за фортецю, в якій засіли поляки і обстрілювали її з гармат. Згідно з легендою, порятунок євреїв був чудом. Навіть ті ядра, які залетіли всередину будівлі через розбиті вікна, не заподіяли шкоди людям, що перебували всередині. На третій день атаки місцевий сміливець на ім’я Елієзер вийшов із синагоги і показав царським військам брід через річку Вілія, після чого вирушили від Острога подалі. У пам’ять про цю подію в стіні синагоги не заштукатурювали сліди від ядер, а одне з ядер висіло всередині будівлі на ланцюгу. Є навіть легенда, що ланцюг був золотим. Єврейська громада Острога постановила щорічно відзначати день свого порятунку і читати у синагогах міста опис цієї події [11, 8]. Два ядра, які до Другої світової війни були всередині синагоги, тепер зберігаються у Державному історико-культурному заповіднику м. Острога. Тут же також зберігаються люстри, що походять із Острозької синагоги.

Про люстри з Острозької синагоги варто сказати докладніше, оскільки вони шедеври острозького мистецького осередку другої половини XV століття. Одна з них схожа на кулю. Простір між сегментами металевого каркасу тут заповнений ажурним мереживом дрібного орнаменту, в якому поєднуються середньовічні мотиви з хвилястих та плетінчастих ліній, а також ренесансні мотиви загнутих гілок. Серед цього примхливого орнаменту виділяються округлі отвори, що колись були закриті вставками з кольорового скла. Другий світильник має більш складну форму. Верхня та нижня його частини, що за своєю овальною формою дещо нагадують бані на східних храмах, з’єднуються шестигранним паралелограмом, між ребрами металевого каркасу якого розміщені кольорові скляні вставки [12, 49-50].

Книжковий фонд Острозького заповідника містить ряд пам’яток єврейського друкарства, які походять із синагоги в Острозі. Насамперед це сувої Тори, датовані кін. XIX – початку XX ст. із острозької синагоги, врятовані і збережені Й.Новицьким (Зберігаються в Острозькому історико-культурному заповіднику, КН 5791-5813, 5886-5920). Коли вести мову про книги із Острозької синагоги, не можна не згадати про легенду, яка розповідає про Тору, подаровану острозькій синагозі рабином Нафталі Когеном. Хто її торкався – здобував дар читати чужі думки. Ця властивість Тори так вплинула на всіх, що стало звичаєм у побожних євреїв нікому її не торкатися. Дивна Тора одного разу згоріла під час богослужіння, хоча сама синагога залишилася неушкодженою. Із Острозької синагоги походять і здійснені у Вільно, Варшаві та Житомирі видання трактатів Вавілонського Талмуду, датовані другою половиною XIX ст., в т.ч. 5 житомирських видань 1858–1862 рр. з друкарні братів Шапіро. Одне із цих житомирських видань представлене в експозиції Музею книги та друкарства в Острозі, відкритого в 1985 р. в складі заповідника. Зберігається й декілька єврейських стародруків (Люблін–Краків, 1590; Дієнфурт, 1692; Берлін, 1733-1739 (конволют із п’яти трактатів; Відень, 1795 та ін.). На титулі деяких цих видань зроблений запис: «Сию книгу смотрел и одобрил острожский раввин С.Шрайбенштейн 1837 года» (Ці книги – в Острозькому історико-культурному заповіднику, КН 15116, 15117).

Особливістю синагоги в Острозі є її оборонний характер, про що свідчить надмірна товщина стін – 2.5 м. Будівля синагоги витримала напад російських військ напередодні другого поділу Польщі. В 1792 р. Два ядра, якими було атаковано будівлю, як реліквії до Другої світової війни висіли на ланцюгах всередині синагоги; тепер вони вони зберігаються в Державному історико-культурному заповіднику міста Острога [13; 95-96].

В кінці ХІХ ст. на головному фасаді був добудований балкон і в такому вигляді будівля збереглася до початку ХХ ст. У 1912 р. Приміщення було відремонтовано.

Псля Другої світової війни будівля синагоги використовувалася для господарських потреб, зокрема, тут був розташований торговий склад. До стану напівруїни будинок був доведений в радянський час, коли в 1950-ті роки була розібрана частина зовнішніх прибудов. Після 1997 р. Будівля колишньої синагоги була передана у власність Державного історико-культурного заповідника Острога.

На сьогодні планувально-просторова структура будівлі збережена частково, хоча сама пам'ятка перебуває в аварійному, руїноподібному стані і без вжитку серйозних реставраційних заходів може бути повністю втрачена в найближчі роки. Фактично це лише мурований кістяк, що складається з стін, чотирьох колон та голих склепінь. (Додаток)