Обратная связь
|
Методи правового регулювання господарського права. Предмет правового регулювання господарського права.
Господарське право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто виробництво та реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку чи без такої мети, яка здійснюється на території України суб’єктами господарювання всіх видів і форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.
Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, права власності, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Тобто, в цій галузі права поєднуються майнові та організаційні елементи.
Методи правового регулювання господарського права.
Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.
Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:
Метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).
Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).
Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).
Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.
3.Місце господарського права в системі права.
Система господарського праваНаукові суперечки довкола господарського права продовжуються і в умовахпереходу до ринкової економіки, і в цьому немає нічого дивного. Навпаки,в суперечці, як кажуть, народжується істина Але суперечки не повинніпереростати в заклики до заборон у науці. Так, Г. К. Матвєєв у згаданійвище статті пропонував заборонити науку господарського права, вимагав,щоб цю наукову спеціальність було відмінено. Він запропонував відмінититакож викладання цієї дисципліни вінститутах та університетах зпосиланням нате, що всі питання господарського права всебічно вивчаютьсяв курсі цивільного права. Та справа втому, що в цьому курсі вонирозглядаються лише з позицій регулювання відносин рівноправних сторін, вкурсі ж господарського права ці питання пов'язуються згосподарсько-управлінськими відносинами, тобто охоплюється весь комплексправового регулювання господарської та підприємницької діяльності. Такийкурс необхідний майбутнім юристам, які працюватимуть в умовах ринковоїекономіки. Це визнають і цивілісти як українські, так і «близького зарубіжжя». Є.А. Суханов, наприклад, вважає, що не слід змішувати систематизаціюправових галузей, результати законотворчості і навчальний планюридичного вищого навчального закладу. В останньому, як відомо, завждивикладалися дисципліни, які не тільки не є галузями права, але й взагалівиходять за межі правових явищ (судова медицина, судова психологіятощо). Як і інші галузі права та навчальні дисципліни, господарське право являєобою певну систему. Внауковій та навчальній літературі під системоюрозуміють комплекс чи сукупність компонентів, що так чи інакшевзаємодіють і тому створюють певну цілісність. Зв'язок між компонентами(елементами) системи теж повинен бути вельми певним. Це обумовлено тим,що для об'єднання компонентів у єдине ціле (систему) береться єдинакласифікаційна ознака. Як правило, галузь права, а також навчальний курс поділяють на загальнута особливу частини, хоча це певною мірою є умовним поділом. До загальної частини віднесено: поняття господарського права, йогогосподарського права, йогоформи, суб'єкти, їх майнові права, правове регулювання господарськихвщносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їхправова регламентація, планування господарської діяльностіпідприємствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавствопро оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва тагосподарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб'єктівгосподарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків,банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правовіоснови господарських зобов'язань, господарських договорів,відповідальності за їх порушення, зовнішньоекономічної діяльності,захисту прав суб'єктів господарювання [11, c.54]. До особливої частини входить правове регулювання відносин, якіскладаються при здійсненні окремих видів господарської діяльності.Зокрема, це правова регламентація реалізації продукції, купівлі-прода-жузасобів виробництва, поставок товарів, постачання енергетичних та іншихресурсів через приєднану мережу, інвестиційної діяльності такапітального будівництва, виконання проектних та розвідувальних робіт,інноваційної діяльності та діяльності з виконання науково-дослідних ідослідно-конструкторських робіт, діяльності, пов'язаної з наданнямпослуг (перевезенням вантажів та інше). Щодо місця Господарського права всистемі права України на сьогоднішній день у правовій науці склалося дві концепції: «Господарсько-правова» і «Цивілістична». Суть «господарсько-правової» концепції полягає утому, що Господарське право, в системі права України, розглядається як самостійна галузь права із самостійним предметом та методами правового регулювання.
Історично господарсько-правова концепція була представлена кількома теоріями господарського права.
Теорія «двосекторного господарського права» була розроблена за часів нової економічної політики (автор Стучка П.І.), і виходила з того, що в умовах формування соціалістичного господарства, у сфері економіки складається два сектори: державний і приватний. Для регулювання відносин у державному секторі економіки повинно діяти господарське право, а відносини в приватному секторі економіки, і, так звані, міжсекторні відносини, – регулюються цивільним правом.
Теорія «єдиного господарського права» виникла в кінці 20-х на початку 30-х років ХХ ст., і пов’язується із такими вченими як Пашуканіс Є.Б. та Гінзбург А.Я. Суть цієї теорії полягала у тому, що за умов вже сформованого соціалістичного господарства всі господарські відносини (товарний обмін та господарське управління), а також «залишки» приватних відносин, мають регулюватися єдиним господарським правом.
Теорія «цивільно-адміністративного господарського права» склалася у 40-50-х роках ХХ ст.; автором її був відомий український вчений-цивіліст Братусь С.М. Ця теорія базувалася на твердженні про те, що господарське право утворюється на основі норм цивільного та адміністративного права, які регулюють відносини у сфері економіки.
Теорія «самостійного господарського права» була започаткована у 60-70-х роках ХХ ст., і асоціюється з іменами таких відомих вчених-господарників як Лаптєв В.В. та Мамутов В.К. На той час її зміст зводився до того, що для регулювання соціалістичної економіки потрібна самостійна галузь права – Господарське право, із самостійною кодифікацією – Господарським кодексом.
Теорія «самостійного господарського права» підтримується і в наш час представниками Господарсько-правової концепції господарського права.
Сучасна Господарсько-правова концепція базується на трьох основних аргументах.
По-перше, господарське право має самостійний предмет правового регулювання. Зокрема, предметом господарського права вважаються «економіко-управлінські відносини», які виникають у сфері професійної економічної діяльності.
По-друге, господарське право має свої самостійні методи правового регулювання, а саме: метод автономних рішень, метод владних велінь (приписів) та метод рекомендацій.
По-третє, в таких провідних державах світу, як США, Франція, Японія тощо, для регулювання відносин у сфері господарювання діють спеціальні кодифіковані акти, які називаються Торгові кодекси. Оскільки у провідних державах світу є такі кодекси, то він буде доречним і для України. Таким кодифікованим нормативно-правовим актом, як відомо, став Господарський кодекс України.
Цивілістична концепція господарського права, у свою чергу, базується на трьох контраргументах.
По-перше, господарське право не має самостійного предмету правового регулювання. Воно регулює частину цивільних та адміністративних відносин за участю суб’єктів господарювання. Те, що ці відносини виникають у сфері професійної економічної діяльності не дає ще підстав виділяти їх в окрему самостійну групу.
По-друге, господарське право не має самостійних методів правового регулювання. Метод автономних рішень це ніщо інше як метод диспозитивності, який характерний для цивільного права. Метод владних велінь (приписів) є методом імперативності, який використовується в адміністративному праві. Норми ж рекомендаційного характеру поєднують у собі засади диспозитивності та імперативності.
По-третє, в інших провідних державах світу: Нідерланди, Швейцарія, Італія, Португалія тощо, до кінця ХХ ст. теж діяли Торгові кодекси. Однак, із проведеним у цих країнах реформування законодавства, дуалізм приватного права був усунений, Торгові кодекси втратили чинність, а їх положення були включені до єдиних Цивільних кодексів. Оскільки, у провідних державах світу від Торгових кодексів відмовилися, то й існування такого кодексу в Україні є недоцільним.
Незважаючи на існування досить гострої дискусії щодо місця Господарського права в системі права України, незаперечним є той факт, що Господарське право існує, як і його кодифікація – Господарський кодекс України. Разом з тим, в сучасних умовах видається, що немає достатніх підстав виділяти його в окрему галузь права. Враховуючи те, що Господарське право утворилося на основі одного критерію – суб’єктного, його слід вважати комплексною галуззю законодавства, яка регулює цивільні та адміністративні відносини за участю суб’єктів господарювання.
|
|